Справа № 307/3277/25
Провадження №1-кп/307/245/25
про продовження запобіжного заходу
у вигляді тримання під вартою
04 грудня 2025 року м. Тячів
Тячівський районний суд Закарпатської області
у складі головуючої судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
та його захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11 серпня 2025 року за № 12025071160000508 про обвинувачення
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Приборжавське Іршавського району Закарпатської області, жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не працюючого, не одруженого, раніше судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
У провадженні Тячівського районного суду Закарпатської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке 11 серпня 2025 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025071160000508 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
На підставі ухвали Тячівського районного суду Закарпатської області від 07 жовтня 2025 року ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до шістдесяти днів, тобто по 05 грудня 2025 року включно та визначено заставу у розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560? (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) грн. 00 коп.
Прокурор у судовому засіданні заявив клопотання про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В обґрунтування клопотання прокурор посилався на те, що ОСОБА_4 , будучи раніше неодноразово судимим, востаннє вироком Хустського районного суду Закарпатської області від 06.11.2023 за ч.3 ст.15-ч.3 ст.185 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі із застосуванням ст. 71 КК України приєднано не відбуте покарання за вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 16.12.2020 у виді 6 місяців позбавлення волі, та призначено остаточне покарання у виді 4 років позбавлення волі, на шлях перевиховання та виправлення не став, та повторно вчинив умисне тяжке кримінальне правопорушення проти власності.
11 серпня 2025 року о 19 год. 19 хв. під час дії на всій території України воєнного стану, строк якого продовжувався відповідними Указами Президента України та який діє по теперішній час, ОСОБА_4 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, діючи умисно, керуючись корисливим мотивом, спрямованим на незаконне збагачення за рахунок викрадення чужого майна, усвідомлюючи протиправність, караність, суспільну небезпечність своїх дій, а також настання суспільно-небезпечних наслідків, знаходячись в приміщенні магазину «Щодня», що розташований в м. Тячів по вул. Незалежності, 73 Закарпатської області, шляхом вільного доступу зайшов у підсобне приміщення, де знаходилась жіноча сумка, яка належить ОСОБА_6 , з якої викрав грошові кошти в сумі 25 000 гривень, після чого з місця події втік, спричинивши ОСОБА_6 майнову шкоду на вказану суму.
Таким чином, ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчинені злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, тобто, у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненій повторно, в умовах воєнного стану.
Вина ОСОБА_4 повністю підтверджується зібраними в ході досудового розслідування матеріалами кримінального провадження, а саме: протоколом прийняття заяви про злочин від ОСОБА_6 11.08.2028, протоколом огляду місця події від 11.08.2025, протоколом допиту ОСОБА_6 , протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, протоколом допиту свідка ОСОБА_7 , протокол перегляду відеозапису та іншими матеріалами кримінального провадження.
Ухвалою слідчого судді Тячівського районного суду від 13.08.2025 відносно ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб до 09.10.2025.
Враховуючи, що підозрюваний ОСОБА_4 вчинив тяжкий злочини, за який передбачена кримінальна відповідальність у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, і відповідно до вимог п. 4) ч.1 ст. 184 КПК України під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1), 3), 4), 5) ч.1 ст. 177 КПК України, а саме встановлено, що ОСОБА_4 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене ним кримінальне правопорушення; незаконно впливати на потерпілу та свідків, з метою можливої зміни показань на його користь; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Підтвердженням даних ризиків є те, що ОСОБА_4 є раніше неодноразово судимим (більше 10 разів), востаннє вироком Хустського районного суду Закарпатської області від 06.11.2023 із призначенням остаточного покарання у виді 4 років позбавлення волі, на шлях перевиховання та виправлення не став, та повторно вчинив умисне тяжке кримінальне правопорушення проти власності.
Також встановлено, що ОСОБА_4 не має постійного місця роботи, соціально сталих зв'язків за місцем проживання, характеризується з посередньої сторони, його репутація свідчить про стійкий кримінальний характер.
Отже, ОСОБА_4 перебуваючи на волі, може перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, і наведені ризики та обставини є реальними і триваючими, об'єктивно існують, тому тримання під вартою обвинуваченого буде виправданим та необхідним.
Інший запобіжний захід, окрім тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку
ОСОБА_4 запобіжні заходи не забезпечать належний рівень гарантії доброчесної поведінки обвинуваченого.
Також необхідно врахувати реакцію суспільства та соціальні наслідки правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_4 , оскільки, враховуючи спосіб вчинення злочину, знаряддя та місце його вчинення, воно викликало особливий суспільний резонанс, висвітлення в засобах масової інформації, тому тримання під вартою обвинуваченого є виправданим.
Прокурор у підтримання клопотання посилався на викладені у ньому обставини.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 просив змінити запобіжний захід продовжений відносно ОСОБА_4 із тримання під вартою на домашній арешт, посилаючись на те, що відсутні докази на підтвердження заявлених прокурором ризиків, сама тяжкість покарання, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 не може слугувати підставою для продовження найсуворішого запобіжного заходу.
Обвинувачений ОСОБА_4 заперечив проти задоволення клопотання про продовження строку тримання під вартою, оскільки вважає своє затримання незаконним: в установі, де він зараз перебуває не має відповідних спеціалістів, для здійснення його лікування, оскільки стан його здоров'я значно погіршився, а ті спеціалісти, які є в УВП № 9 не можуть встановити діагноз, у зв'язку із чим просив змінити запобіжний захід із тримання під вартою на домашній арешт, оскільки тільки так він зможе самостійно звернутися до сімейного лікаря та пройти відповідне лікування. Також зазначив, що події, які йому інкримінують він не пригадує через свій психічний стан, а тому впливати на свідків жодним чином він не може, перешкоджати органу досудового розслідування він також не буде, оскільки планує лікуватися та за межі свого дому виходити не буде.
Вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши обставини вказаного клопотання, суд дійшов висновку про його задоволення та відмову у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу, виходячи із такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Згідно ч. 1, 2 та 3 статті 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Згідно ч. 3 ст. 199 цього Кодексу обставиною, яка є підставою для продовження строку тримання під вартою є те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
На підставі ухвали слідчого судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 13 серпня 2025 року відносно ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з визначенням застави у розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 60 560 грн. строком на 2 місяці, а саме до 09 жовтня 2025 року включно, а також у разі внесення застави визначено обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме: прибувати до слідчого, прокурора або суду на їх першу вимогу; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти, якщо їх декілька) для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд з України та в'їзд в Україну.
Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя виходив з того, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за вчинення кого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років; встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1), 3), 5) ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_4 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене ним кримінальне правопорушення; може незаконно впливати на потерпілу та свідків у даному кримінальному провадженні та може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки рінше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за аналогічні злочини.
Також слідчим суддею визначено заставу у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Тобто, під час застосування відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу, прокурором в судовому засіданні доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів щодо ОСОБА_4 не зможе запобігти вказаним ризикам.
Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 07 жовтня 2025 року відносно ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до шістдесяти днів, тобто по 05 грудня 2025 року включно та визначено заставу у розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560? (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) грн. 00 коп. із покладенням на обвинуваченого ОСОБА_4 наступних обов'язків: прибувати до суду за кожною вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свої паспорти для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в'їзд в Україну; утримуватися від спілкування з потерпілим, свідками, експертом та спеціалістом у даному кримінальному провадженні.
Вирішуючи питання продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу, суд дійшов висновку, що на даний час суду не надано доказів того, що ризики, які були підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та які були враховані слідчим суддею при обранні щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відсутні або зменшилися.
Також суд враховує вимоги п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин злочину у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , а також те, що у разі доведення його вини і визнання його винним у його вчиненні, йому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, а також існування на даний час ризиків, які стали підставою для застосування та продовження щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки триває судовий розгляд, а саме - стадія допиту свідків і наведені ризики та обставини є реальними і триваючими, об'єктивно існують, а тому його тримання під вартою буде виправданим та необхідним.
Крім цього, беручи до уваги в сукупності обставини злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 та суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав як інтересів суспільства, так і потерпілої, а саме: він не працевлаштований, неодноразово судимий, на шлях виправлення не став, навпаки обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, а тому суд не вбачає підстав для задоволення клопотання обвинуваченого та його захисника про зміну обраного запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Щодо твердження обвинуваченого про те, що стан його здоров'я погіршився через що він потребує стаціонарного лікування, зокрема, йому необхідна консультація сімейного лікаря, а забезпечені установою виконання покарань спеціалісти не можуть належним чином діагностувати його захворювання, а отже і надати йому належне лікування, суд зазначає наступне.
Порядок перебування ув'язнених осіб в слідчих ізоляторах регулюється нормами КПК України, ЗУ «Про попереднє ув'язнення», «Правилами внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України» затвердженого Наказом Мінюсту №1769/5 від 14.06.2019.
Згідно з п. 2 гл. 2 розділу X Наказу Міністерства юстиції «Про затвердження правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально виконавчої служби України» від 14 червня 2019 року №1769/5, надання ув'язненим і засудженим медичної допомоги, у тому числі екстреної медичної допомоги, що не може бути надана у медичній частині, здійснюється відповідно до статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення», статей 8, 107, 116 КВК,Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 10 лютого 2012 року № 239/5/104, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 лютого 2012 року за № 212/20525 (із змінами), Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 15 серпня 2014 року № 1348/5/572, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2014 року за № 990/25767 (із змінами).
Відповідно до п. 3 гл. 2 розділу X зазначеного Наказу, у СІЗО здійснюються медичний контроль за станом здоров'я ув'язнених і засуджених шляхом проведення медичних оглядів та обстежень, виявлення осіб, які потребують лікування та постійного медичного нагляду, проведення щодо них лікувально-оздоровчих заходів з метою збереження здоров'я і працездатності, амбулаторне і стаціонарне лікування відповідно до системи стандартів у сфері охорони здоров'я, клінічних протоколів надання медичної допомоги в порядку, передбаченому законодавством.
Надання медичної допомоги особам, взятим під варту, здійснюється відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 10 лютого 2012 року № 239/5/104, відповідно до якого, у разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах слідчого ізолятору (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного переліку. Керівництво слідчого ізолятору забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини слідчого ізолятору закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини слідчого ізолятору закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
Відтак доводи обвинуваченого про те, що слідчим суддею під час обрання запобіжного заходу та судом під час його продовження не враховано обставин визначених ст. 178 КПК України, не заслуговують на увагу.
Окрім цього, обвинувачений та його захисник не надав суду жодних доказів погіршення або його звернення щодо погіршення стану здоров'я обвинуваченого або щодо неналежного виконання лікарями УВП № 9 своїх обов'язків.
Також суду не надано доказів, що стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_4 перешкоджає йому перебувати під вартою в державній установі виконання покарань № 9.
Належного медичного висновку, який би засвідчував факт неможливості тримання ОСОБА_4 під вартою за станом здоров'я, суду не надано.
Згідно ч. 1 ст. 197 КПК України, строк дії ухвали суду про продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Підстав для не визначення застави обвинуваченому ОСОБА_4 у даному кримінальному провадженні немає.
Згідно ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Згідно п. 3) ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається у межах, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Суд також враховує рішення ЄСПЛ у справі «Мангурас проти Іспанії» від 20 листопада 2010 року, у якому зазначено, що гарантії передбачені п. 3 статті 5 Конвенції (звільнення особи обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання) покликані забезпечити не компенсацію втрат, а зокрема явку обвинуваченого на судове засідання.
Таким чином, вказана сума застави повинна бути оцінена враховуючи самого підозрюваного, обвинуваченого, його активів та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечить його безпеку, тобто, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості) при якому перспектива втрати застави, чи дій проти поручителів, у випадку його відсутності появи в суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Ураховуючи наведене, з одного боку розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
Для того, щоб розмір застави можна було вважати таким, що здатен забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, суд з урахуванням положень ст. ст. 177, 178 КПК України, повинен раціонально співставити його з доведеними у справі ризиками, даними про особу підозрюваного, тяжкістю злочину у вчиненні якого він підозрюється.
Визначаючи розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_4 обов'язків, передбачених КПК України, суд враховує майновий стан обвинуваченого, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_4 обвинувачується, характер кримінального правопорушення, зокрема злочин, передбачений ч. 4 ст. 185 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, спосіб вчиненого злочину: вчинений в період війни, оцінюючи ступінь порушення загальносуспільних прав та інтересів, кількість та ступінь ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, так і дані про особу обвинуваченого, враховуючи, що ОСОБА_4 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за аналогічні злочини, а тому суд дійшов висновку, що в даному випадку застава в мінімальному розмірі, передбаченому п. 2) ч. 5 ст. 182 КПК України, в повній мірі гарантуватиме виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків, оскільки розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні; крім того, враховуючи, що судовий розгляд не розпочатий, докази не досліджені, потерпіла та свідки не допитані, тому виправданим є необхідність визначити обвинуваченому заставу у розмірі - 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560? (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) грн. 00 коп., оскільки саме такий розмір буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не буде завідомо непомірним для нього.
Відповідно до ч. 7 ст. 182 КПК України, у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу підозрюваний, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім того, у разі внесення застави слід покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 наступні обов'язки: прибувати до суду за кожною вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свої паспорти для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в'їзд в Україну; утримуватися від спілкування із потерпілою та свідками у даному кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 4 ст. 202 КПК України підозрюваний, обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної у даній ухвалі, якщо в уповноваженої службової особи місця ув'язнення, під вартою в якому перебуває ОСОБА_4 , відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання останнього під вартою.
Керуючись ст. ст. 371, 372, 376 КПК України,
Клопотання прокурора Тячівської окружної прокуратури про продовження відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити ОСОБА_4 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до шістдесяти днів, тобто по 02 лютого 2026 року включно.
Визначити заставу у розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560? (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) грн. 00 коп., яка може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) у будь-який момент протягом дії ухвали на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому КМУ: отримувач коштів: ТУ ДСА України в Закарпатській області, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 26213408; розрахунковий рахунок - UA198201720355209001000018501; Банк отримувача: ДКСУ м. Київ; Код банку (МФО): 820172, призначення платежу - застава.
Роз'яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Закарпатській області коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув'язнення має негайно звільнити ОСОБА_4 з-під варти та повідомити про це суд.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений ОСОБА_4 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
У разі внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 наступні обов'язки:
- прибувати до суду за кожною вимогою;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свої паспорти для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в'їзд в Україну;
- утримуватися від спілкування з потерпілим, свідками, експертом та спеціалістом у даному кримінальному провадженні;
Вказані обов'язки у разі внесення застави покладаються на ОСОБА_4 на строк не більше двох місяців.
У разі невиконання вище перелічених обов'язків, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави, суд вирішує питання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч. 7 ст.194 КПК України.
Відмовити у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника - ОСОБА_5 , про зміну запобіжного заходу із тримання під вартою на домашній арешт.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, його захиснику, прокурору та направити Державній установі «Закарпатська установа виконання покарань № 9».
Ухвала щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, і може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали буде складено та оголошено 09 грудня 2025 року, о 10 год.
Суддя ОСОБА_1