10 грудня 2025 року
м. Київ
справа №420/25490/24
адміністративне провадження № К/990/48757/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Кашпур О.В.,
суддів - Соколова В.М., Уханенка С.А.,
перевірив касаційну скаргу Дмитрієва Анатолія Павловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року у справі №420/25490/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправним дії військової частини НОМЕР_1 стосовно нарахування та виплати йому, відповідно до пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078), індексації грошового забезпечення з 01 березня 2018 року по 12 лютого 2019 року без застосуванням березня 2018 року, як місяця підвищення доходу та індексації різниці в розмірі 4234,98 грн, з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період 01 березня 2018 року по 12 лютого 2019 року у відповідності до пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078), із застосуванням березня 2018 року, як місяця підвищення доходу і індексації різниці в розмірі 4234,98 грн, з урахуванням виплачених сум.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 відповідно до пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078), індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 12 лютого 2019 року без застосування березня 2018 року, як місяця підвищення доходу і індексації різниці в розмірі 4234,98 грн, з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 12 лютого 2019 року відповідно до пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078), із застосуванням березня 2018 року, як місяця підвищення доходу і індексації різниці в розмірі 4234,98 грн, з урахуванням виплачених сум.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі №420/25490/24 скасовано та ухвалено нове, яким у частині задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.
25 листопада 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Дмитрієва Анатолія Павловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року у справі №420/25490/24. Скаржник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Відомостей про те, що позивач є посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
Отже, враховуючи, що ця справа відноситься до справ незначної складності, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключних обставин, наведених у підпунктах «а», «б», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки на сьогодні суди першої та апеляційної інстанцій приймають кардинально різні рішення в аналогічних (типових) справах щодо виплати індексації-різниці грошового забезпечення військовослужбовцям посилаючись на різну правову позицію Верховного Суду.
Верховний Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Водночас колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання і такі обставини необхідності формування висновку щодо застосування норми права належно обґрунтовані у касаційній скарзі з викладенням підходу до застосування такої норми права, яка не застосовувалася раніше Верховним Судом у подібних правовідносинах.
Так, скаржник викладає доводи щодо наявності у цій справі підпункти «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України з посиланням на рішення судів в інших справах, в яких, за твердженням представника позивача, наявні різні підходи до вирішення спору у подібних правовідносинах, проте колегія суддів відхиляє цей довід, оскільки скаржник посилається на справи за різними обставинами справи та дослідженими доказами на відміну від цієї справи, що своєю чергою не можна визнати належним обґрунтуванням виняткового випадку допуску цієї касаційної скарги у справі, яка розглянута судами в порядку спрощеного позовного провадження, на підставі підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Доводи скаржника щодо фундаментального значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики зводяться виключно до припущень скаржника та не містять належного обґрунтування.
Отже, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Також у касаційній скарзі скаржник, посилаючись на підпункт «б» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, вказує, що позивач позбавлений можливості спростувати обставини встановлені в оскаржуваному рішенні суду, подавши нову позовну заяву, оскільки при розгляді саме цієї справи розглядається сума індексації та питання правильності встановлення розміру індексації-різниці грошового забезпечення у фіксованій величині починаючи з 01 березня 2018 року, що не може бути повторно розглянуто у новій справі, оскільки предмет розгляду буде тотожним предмету у даній справі.
Верховний Суд відхиляє такі доводи скаржника з огляду на те, що в обґрунтування вказаного твердження він не навів та не обґрунтував, при розгляді яких саме справ позивач позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями, та яким чином ці обставини впливають на вирішення спору у конкретній іншій справі. Суд зазначає, що лише загальні посилання на такі обставини, за відсутності вмотивованих аргументів, не дають підстав для висновку, що є підстави для відкриття касаційного провадження, з посиланням на підпункт «б» частини п'ятої статті 328 КАС України.
Також скаржник вказує, що ця справа має виняткове значення для позивача, оскільки судом фактично констатовані неправильні факти, які унеможливлюють вирішення питання щодо оформлення належних документів для призначення і перерахунку його пенсії в належному розмірі, яка має сплачуватись пожиттєво.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Справа яка має виняткове значення для її учасника, може бути виокремлена із загальних правил розгляду адміністративних справ Верховним Судом, якщо виявлено після апеляційного розгляду справи неоднакове застосування судома апеляційної інстанції одного й того ж положення закону.
Встановлення в КАС України виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи та гарантувати особі права на остаточне та обов'язкове судове рішення.
Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
При цьому, Верховний Суд зазначає, що незгода із судовим рішенням не свідчить про винятковість справи, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання відповідних наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є передбачуваним процесом.
У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи та цитування норм права з посиланням на невірну оцінку судами попередніх інстанцій доказів у справі, однак, у силу частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі скаржником не наведено, а судом касаційної інстанції не встановлено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду справи, яка відноситься до категорій справ незначної складності.
Щодо посилання скаржника на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судове рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Дмитрієва Анатолія Павловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року у справі №420/25490/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали направити скаржнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В. Кашпур
Судді: В.М. Соколов
С.А. Уханенко