Справа № 600/5579/24-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Боднарюк Олег Васильович
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
10 грудня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Шидловського В.Б. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення відповідно до Порядку №159 з лютого 2020 року по жовтень 2024 року.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 , останнього виключено зі списків особового складу (звільнено) з 11.05.2021. У період проходження військової служби, нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а саме: у період з 29.01.2020 по 23.04.2023 розрахунок грошового забезпечення здійснювався з порушенням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року, що підтверджується рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду у справі № 560/8341/24.
Звертав увагу суду на те, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду в адміністративній справі № 560/8341/24 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 29.01.2020 по 11.05.2021 (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі нараховані та виплачені за цей період щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення) із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
Фактичний розрахунок відповідачем було проведено 30.10.2024 року в сумі 72 825,98 грн.
Наголошував на тому, що представник позивача звернувся із заявою до Військової частини НОМЕР_1 з проханням виплатити компенсацію втраченого доходу у зв'язку із несвоєчасною виплатою грошового забезпечення.
Разом з тим, листом військова частина НОМЕР_1 відмовила у виплаті та повідомила, що відсутні підстави для виплати компенсації.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують права останнього.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Зазначає, що відсутні підстави для нарахування і виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 , позивача виключено зі списків особового складу (звільнено) з 11.05.2021.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду в адміністративній справі № 560/8341/24 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 29.01.2020 по 11.05.2021 (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі нараховані та виплачені за цей період щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення) із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
Фактичний розрахунок відповідачем проведено 30.10.2024 року в сумі 72 825,98 грн., що підтверджується матеріалами справи.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-III від 19.10.2000 року (далі - Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За ст. 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Норми аналогічного змісту містяться також у Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159).
Відповідно до п. 3 Порядку №159 компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Згідно ст.3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Тобто, основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та нарахування доходів (в тому числі, за рішенням суду). При цьому виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися в день виплати основної суми доходу.
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону №2050-III).
Використане у ст.ст. 3, 4 Закону №2050-ІІІ формулювання доводить, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, та означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Згідно норм чинного законодавства, компенсація частини втраченого доходу виплачується не з моменту постановлення судового рішення, на підставі якого такий дохід фактично виплачено, а саме з часу, коли у особи виникло право на отримання такого доходу.
При цьому, виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.02.2020 року по справі №826/8319/16 та від 18.07.2023 року по справі №200/10663/21
Аналізуючи вищезазначене, оскільки несвоєчасне нарахування та виплату частини грошового забезпечення позивача відбулось у зв'язку з протиправними діями відповідача, тобто з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, що встановлено судовим рішенням, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини індексації грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Як було встановлено судом вище, нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 11.05.2021 року відбулось лише 29 жовтня 2024 року на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду по справі №560/8341/24.
Тобто, несвоєчасне нарахування та виплата грошового забезпечення відбулось у зв'язку з протиправними діями Військової частини НОМЕР_1 , тобто з вини органу, що нараховував і виплачував таке грошове забезпечення позивачу під час проходження ним військової служби.
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 року у справі №560/8194/20 сформував правову позицію, згідно якої аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
Крім того, Судова палата у вищевказаній постанові зазначила, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Врахувавши вищенаведену правову позицію Верховного Суду у постанові від 02.04.2024 року у справі №560/8194/20, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про, що невиплата відповідачем компенсації втрати частини доходу разом з виплатою позивачу заборгованості слід вважати відмовою у виплаті такої компенсації.
Таким чином, оскільки грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 11.05.2021 виплачена позивачу на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду по справі №560/8341/24 лише 30.10.2024 року, тобто, у даній справі встановлено порушення строків виплати позивачу грошового забезпечення, а також, з огляду на те, що разом з виплатою грошового забезпечення за минулі періоди відповідачем не виплачено позивачу компенсацію втрати частини доходу, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини щодо невиплати позивачеві компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення виплаченої 30.10.2024 року на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду по справі №560/8341/24.
Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, слід зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення виплаченої 30.10.2024 року на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду по справі № 560/8341/24.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Шидловський В.Б. Сапальова Т.В.