Справа № 320/23096/24 Суддя (судді) першої інстанції: Скрипка І.М.
10 грудня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо пільгового обчислення середньомісячного заробітку позивача відповідно до вимог частини другої статті 57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії з визначенням середньомісячного фактичного заробітку для обчислення пенсії за роботу на територіях радіоактивного забруднення за період із 01.11.1986 по 31.10.1987 відповідно до вимог частини другої статті 57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 29.03.2024.
Позов обґрунтований тим, що Відповідачем при розрахунку пенсії за віком та при визначенні показника індивідуального коефіцієнту заробітної плати не враховано положення частини 2 статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та частини 2 статті 57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Апеляційна скарга мотивована тим, що підстави для розрахунку пенсії за віком за списком № 1, розрахованої відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» під час здійснення переходу з пенсії по інвалідності ІІІ групи в розмірі відшкодування фактичних збитків, розрахованої відповідно до норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням періоду заробітної плати з 01.11.1986 по 31.10.1987, відсутні.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до довідки № 118-К позивач у період із 01.07.1986 по 28.02.1989 був зайнятий на роботах, пов'язаних з ліквідацією аварії на ЧАЕС та отримав за цей період заробітну плату згідно з довідкою про заробітну плату від 05.10.2004 № 271.
Позивач звернувся до відповідача із заявою (зареєстрована відповідачем 03.04.2024 за вх. № 14844/С-2600-24) щодо перерахунку та виплати пенсії за віком на підставі частини другої статті 57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із визначенням середньомісячного фактичного заробітку для обчислення пенсії за роботу на територіях радіоактивного забруднення за період із 01.11.1986 по 31.10.1987.
Разом із тим, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 24.04.2024 № 16497-14844/С-02/8-2600/24 повідомило позивача про відмову у здійсненні перерахунку пенсії на підставі частини другої статті 57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зазначили, що позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком, розмір якої обчислено відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (робота під час ліквідації аварії на ЧАЕС за списком № 1). Пенсію обчислено з урахуванням заробітної плати, визначеної за періоди роботи з 01.06.1986 по 31.05.1991 та з 01.07.2000 по 30.06.2008, тож обчислити розмір заробітної плати для обчислення пенсії на умовах, викладених у зверненні позивача, - підстави відсутні.
Вважаючи протиправною бездіяльність Відповідача щодо відмови у переведенні і виплаті пенсії за віком з пільговим обчисленням середньомісячного заробітку відповідно до вимог Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що оскільки Відповідачем за наслідками розгляду заяви Позивача прийнято рішення, з якого неможливо встановити чи було враховано при попередньому обрахунку стажу Позивача положення частини 2 статті 57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд першої інстанції вважав за необхідне вийти за межі позовних вимог й визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, оскільки визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у переведенні і виплаті пенсії за віком з пільговим обчисленням середньомісячного заробітку позивача відповідно до вимог Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не в повній мірі захистить порушене право Позивача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-XII).
Відповідно до п. 2 статті 56 Закону № 796-XII право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Частиною 2 статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV ) передбачено, що за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом.
Розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.
Згідно з частиною 1 статті 28 Закону № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.
За кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, передбаченого абзацом першим цієї частини. Наявний в особи понаднормовий страховий стаж не може бути обмежений.
Таким чином, для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, розрахункова величина і порядок обчислення стажу роботи має пільговий характер та визначений у пункті 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ, як сума заробітку за кожний рік роботи понад установлений цим пунктом стаж роботи.
Статтею 57 Закону № 796-ХІІ передбачено, що у разі обчислення пенсії відповідно до частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за бажанням того, хто звернувся за пенсією, середньомісячний фактичний заробіток для обчислення пенсії може визначатися за будь-які 12 місяців підряд роботи на територіях радіоактивного забруднення.
Якщо особа, яка звернулася за пенсією, пропрацювала на територіях радіоактивного забруднення менше 12 місяців, - середньомісячний заробіток визначається шляхом поділу загальної суми заробітку за календарні місяці роботи на кількість цих місяців; не менше 30 календарних днів у двох місяцях, - середньомісячний заробіток визначається за будь-які фактично відпрацьовані 30 календарних днів роботи; менше місяця - середньомісячний заробіток визначається за цей календарний місяць з додаванням до заробітку на основній роботі.
Із вищевказаних норм вбачається, що особі надано право обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» або спеціальним - Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2018 року у справі № 185/3101/17.
Частиною 1 статті 44 Закону № 1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до пункту 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3). Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Згідно з пунктом 4.7. Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Судом установлено, що відповідачем відмовлено у перерахунку пенсії позивача на підставі довідки від 05.10.2004 № 118-К виданої ВАТ «Вишгороденергобудтранс», відповідно до якої позивач у період із 01.07.1986 по 28.02.1989 був зайнятий на роботах, пов'язаних з ліквідацією аварії на ЧАЕС та отримав за цей період заробітну плату згідно з довідкою про заробітну плату від 05.10.2004 № 271. Недостовірність даних у поданих позивачем документах судом не встановлена, а відповідачем не доведено. Факти трудової діяльності позивача підтверджені трудовою книжкою.
Із листа відповідача від 24.04.2024 № 16497-14844/С-02/8-2600/24 убачається, що пенсію позивачу обчислено з урахуванням заробітної плати, визначеної за періоди роботи з 01.06.1986 по 31.05.1991, та з 01.07.2000 по 30.06.2008.
Втім, відповідно до статті 15 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII), умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом № 796-XII або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Як зазначалось вище, за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності Законом № 1058-IV, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
За нормами Закону № 796-XII, обчислення середньомісячного заробітку провадиться згідно із Законом № 1058-IV.
У разі обчислення пенсії відповідно до частини другої статті 27 Закону № 1058-IV за бажанням того, хто звернувся за пенсією, середньомісячний фактичний заробіток для обчислення пенсії може визначатися за будь-які 12 місяців підряд роботи на територіях радіоактивного забруднення.
Якщо особа, яка звернулася за пенсією, пропрацювала на територіях радіоактивного забруднення не менше 30 календарних днів у двох місяцях, - середньомісячний заробіток визначається за будь-які фактично відпрацьовані 30 календарних днів роботи.
При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчого, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом.
Розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності Законом № 1058-IV до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.
Із урахуванням викладеного, суд доходить висновку про наявність у позивача права на перерахунок пенсії з урахуванням середньомісячного фактичного заробітку на території радіоактивного забруднення за період з 01.11.1986 по 31.10.1987.
За вказаних обставин, відмовляючи позивачу у перерахунку пенсії, відповідач діяв не у відповідності до вимог чинного законодавства.
Разом із тим не знайшли свого підтвердження викладені у відзиві доводи щодо неподання відповідачем відповідної заяви про перерахунок пенсії, оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії від 29.03.2024, така заява була прийнята відповідачем і зареєстрована 03.04.2024 за вх. № 14844/С-2600-24, що підтверджено листом відповідача від 24.04.2024 № 16497-14844/С-02/8-2600/24, яким фактично відмовлено у перерахунку пенсії, із роз'ясненням про право на оскарження такого рішення в судовому порядку.
Таким чином, доводи відповідача про те, що цей лист не є актом індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень по відношенню до позивача, є безпідставними та необґрунтованими.
При цьому, суд зазначає, що у позовній заяві позивач просив суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо перерахунку пенсії, із приводу чого суд зазначає таке.
За правилами статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог під час ухвалення рішення у справі та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із метою ефективного захисту прав позивача суд уважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладене у листі від 24.04.2024 № 16497-14844/С-02/8-2600/24, про відсутність підстав для проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 із застосуванням пільгового обчислення середньомісячного заробітку відповідно до вимог частини другої статті 57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
При цьому, суд звертає увагу, що за наявності рішення суб'єкта владних повноважень, яке визнане судом протиправним, оскаржувані дії поглинаються скасуванням прийнятого рішення, оскільки суб'єктом владних повноважень проявлено активну поведінку, а саме прийнято рішення про відмову позивачу у перерахунку пенсії.
Щодо позовної вимоги зобов'язального характеру, суд вказує на таке.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
За нормами частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Із урахуванням тієї обставини, що рішення (дії, бездіяльність) відповідача у цій справі не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко регламентований законодавчо, у цьому випадку задоволення позову шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Із метою ефективного захисту прав позивача, суд уважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з визначенням середньомісячного фактичного заробітку для обчислення пенсії за роботу на територіях радіоактивного забруднення за період із 01.11.1986 по 31.10.1987 відповідно до вимог частини другої статті 57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 29.03.2024, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування у вказаній частині не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в зазначеній частині - без змін.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,
Апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Л.В. Бєлова
А.Ю. Кучма