27 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 280/1163/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07.05.2025 року (головуючий суддя Бойченко Ю.П.)
в адміністративній справі №280/1163/25 за ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України Запорізькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якій просив:
визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо зменшення відсоткового розміру пенсійного забезпечення з 80% до 70% та застосування обмеження пенсії максимальним розміром під час проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/8256/24 протиправними;
зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/8256/24 з урахуванням відсоткового значення пенсії у розмірі 80% та без застосування обмеження максимальним розміром пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-XII. На виконання рішення суду ГУ ПФУ в Запорізькій області здійснило перерахунок пенсії ОСОБА_1 , при цьому зменшивши основний розмір пенсії з 80% до 70% відповідних сум грошового забезпечення. Позивач вважає такі дії протиправними, оскільки він отримував пенсію, обчислену за нормами Закону № 2262-XII в редакції, яка обмежувала максимальний розмір пенсії 90% сум грошового забезпечення, а відповідач керувався вимогами Закону № 2262-XII у редакції, яка діяла на момент перерахунку. Крім того зауважує, що має право на отримання пенсії без обмеження максимальним розміром. За таких обставин вважає позовні вимоги обґрунтованими та просить задовольнити позов. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07.05.2025 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо зменшення з 01.02.2023 основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 80% до 70% відповідних сум грошового забезпечення та виплати пенсії з обмеженням її максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити з 01.02.2023 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії, виходячи з основного розміру пенсії 80% відповідних сум грошового забезпечення, визначеного на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04.10.2024 у справі № 280/8256/24, без обмеження пенсії максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням вже виплачених сум.
Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що відповідачем не доведено підстави визначення основного розміру пенсії позивача у розмірі 70% сум грошового забезпечення. Також вказав, що у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI. Застосовуючи до спірних правовідносин положення статті 2 Закону №3668-VI, відповідач не врахував, що позивачу пенсію призначено з 01.09.2010. Тобто, оскільки Закон №3668-VI набрав законної сили 01.10.2011, зважаючи на приписи пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, обмеження максимальним розміром пенсії позивача, призначеної до набрання ним чинності, є протиправним.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Серед іншого вказує, що з урахуванням вимог Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 виплата пенсії з 01.01.2025 здійснюється із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення. Щодо періоду до 01.01.2025 вказує, що відповідно до ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Крім того, ч. 2 розділу II Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» також визначено обмеження максимального розміру пенсії.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області як отримувач пенсії, призначеної відповідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 04.10.2024 у справі № 280/8256/24, яке набрало законної сили 18.12.2024, крім іншого, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити з 01.02.2023 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 виходячи із грошового забезпечення, зазначеного у довідці Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії від 24.06.2024 №3/1766, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04.10.2024 у справі № 280/8256/24 відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.02.2023 на підставі довідки від 24.06.2024 № 3/1766, однак при проведенні такого перерахунку зменшено розмір пенсії з 80% до 70% відповідних сум грошового забезпечення.
Крім того, виплату пенсії обмежено максимальним розміром.
Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо зменшення відсоткового розміру пенсійного забезпечення з 80% до 70% та застосування обмеження пенсії максимальним розміром під час проведення перерахунку пенсії позивача на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/8256/24.
Суд першої інстанції позов задовольнив.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 2262-ХІІ (в редакції, чинній на момент прийняття) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах:
а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають вислугу 20 років і більше (пункт “а» статті 12):
за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або через хворобу - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43);
за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення;
б) особам офіцерського складу, особам середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (пункт “б» статті 12):
за загальний трудовий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років - 1 процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43);
в) особам, зазначеним у пунктах “а» і “б» цієї статті, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і віднесені до категорії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10 процентів, а віднесеним до категорій 2, 3 і 4 - на 5 процентів відповідних сум грошового забезпечення.
Загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 75 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і віднесені до категорії 1, - 85 процентів, до категорії 2 - 80 процентів.
Законом України «Про внесення змін до Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ»» від 04.07.2002 № 51-IV (далі - Закон № 51-IV) внесено зміни до частини 2 статті 13 Закону № 2262, відповідно до яких загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення.
Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI внесено зміни до частини 2 статті 13 Закону № 2262-XII, якими встановлено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43).
Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VII внесено зміни у частину 2 статті 13 Закону № 2262-XII, згідно яких цифри “80» замінено цифрами “70».
Частиною 4 статті 63 Закону № 2262-ХІІ (у редакції, яка діла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Вказане кореспондується з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 року № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. №393», відповідно до якого перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами 2 і 3 статті 51 Закону.
Якщо внаслідок перерахунку розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що внесені зміни до статті 13 Закону № 2262-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії.
Процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення.
Нормами, які визначають механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років є норми статті 63 Закону № 2262-ХІІ, яка змін у зв'язку з прийняттям Закону №3668-VІ та Закону №1166-VII не зазнала.
Також, за правилами, встановленими ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, а тому норми частини другої статті 13 Закону №2262-ХІІ в редакції Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» поширюються на відносини, які виникли після набуття чинності даною редакцією.
Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Слід зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.
До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме:
у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій, їх не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Таким чином, відповідачем не доведено підстави визначення основного розміру пенсії позивача у розмірі 70% сум грошового забезпечення.
Що стосується обмеження пенсії позивача максимальним розміром, суд зазначає про таке.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI, обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Водночас, Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, частину сьому якої викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, що не відповідає статті 17 Конституції України, положення частини 7 статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини 5 статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, є пріоритетними та мають безумовний характер.
Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною 5 статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесені зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін на момент виникнення спірних правовідносин не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Виходячи з викладеного, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 сформулювала правовий висновок, який полягає у тому, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.
Такий правовий висновок міститься і у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19 та від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 14.11.2022 у справі №580/5957/21.
Більш того, застосовуючи до спірних правовідносин положення статті 2 Закону №3668-VI, відповідач не врахував, що позивачу пенсію призначено з 01.09.2010.
Тобто, оскільки Закон № 3668-VI набрав законної сили 01.10.2011, зважаючи на приписи пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, обмеження максимальним розміром пенсії позивача, призначеної до набрання ним чинності, є протиправним. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи позивача та норми законодавства України, що регулюють дані правовідносини спростовують доводи відповідача.
Доводи апеляційної скарги щодо суті спору не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07.05.2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 27.11.2025 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова