Справа № 372/4828/25
Провадження 2-2338/25
31 жовтня 2025 року Обухівський районний суд Київської області в складі :
головуючого судді Кравченка М.В.
при секретарі Колісник К.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
25 серпня 2025 року ТОВ «Споживчий центр» в особі представниці Чехун Ю.В., через систему «Електронний суд» звернулось до Обухівського районного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 09.12.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачкою укладено Кредитний договір № 09.12.2024-100001561, відповідно до умов якого останній надано кредит у розмірі 13 000 грн. на строк 155 днів. Свої зобов'язання Товариство виконало в повному обсязі, в той час, як відповідачка свої зобов'язання за договором належним чином не виконує. Таким чином, станом на 12.05.2025 року у відповідачки утворилась заборгованість у розмірі 32 565 грн. 00 коп., яку представник позивача просить стягнути з відповідачки на користь Товариства. Також просить стягнути з відповідачки сплачений судовий збір в розмірі 2 422 грн. 40 коп.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 01 вересня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у зазначеній справі. Розгляд справи у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадженням з повідомленням (викликом ) сторін.
Представниця позивача в судове засідання не з'явилася, в позовній заяві просила проводити розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові. Проти винесення заочного рішення не заперечила.
Відповідачка в судове засідання не з'явилась, подала до суду відзив на позову в якому заперечила проти позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, позивачем не доведено позовні вимоги належними і допустимими доказами.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Отже, оскільки сторони не з'явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи та докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Позивач в позовній заяві зазначає, що 09.12.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір (оферти) № 09.12.2024-10000561, шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е185 Заявки кредитного договору № 09.12.2024-100001561 (кредитної лінії) в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». У Заявці вказано, що кредитодавцем є ТОВ «Споживчий центр», позичальником є ОСОБА_1 , реквізити належного позивальнику електронного платіжного засобу для надання коштів позичальнику за даним договором: 5168-74ХХ-ХХХХ-4341. Відповідно до умов кредитного договору, позичальнику надається кредит на наступних умовах: Дата надання/видачі кредиту - 09/12/2024; 2. Сума Кредиту: 13000 грн. 00 коп. 3. Строк, на який надається Кредит - 155 днів з дати його надання 4. Дата повернення (виплати) кредиту - 12.05.2025; 5. Продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування/строку виплати кредиту/ строку договору не передбачена. У Позичальника відсутнє право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або строку виплати кредиту та/або строку договору, установлених договором. 6. Процентна ставка "Стандарт" - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів (надалі - «чергові періоди»). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. 7. Процентна ставка "Економ" - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0.5% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка "Стандарт". Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. 8. Комісія, пов'язана з наданням Кредиту (надалі - "Комісія за надання", "Комісія"; економічна сутність - плата за надання Кредиту) - 9% від суми Кредиту та дорівнює 1170 грн. 00 коп. Комісія розраховується шляхом множення суми Кредиту (база розрахунку) на розмір Комісії у відсотковому значенні. Нараховується Кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується згідно Графіку платежів. 9. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості (надалі - "Комісія за обслуговування", "Комісія") - 1170 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування нараховується Кредитором та обліковується в перший день кожного з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно Графіку платежів. Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено Кредитодавцем та пов'язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. До Комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які Кредитодавець зобов'язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит. 10. Договором не передбачено змін в умовах надання фінансової послуги, щодо якої укладено договір. 11. Протягом строку дії договору тарифи та комісія(ії) за фінансовою послугою залишаються незмінними. Кредитодавець не надає додаткових та/або супутніх послуг. 12. Денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 0.97% (денна процентна ставка) = (19630 / 13000)/ 155 ? 100%. 13. Проценти (економічна сутність - плата за користування Кредитом) розраховуються шляхом множення всієї Суми Кредиту (включаючи всі Транші) (залишку від всієї Суми Кредиту) (база розрахунку) на кількість днів користування Кредитом/залишком Кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді. 17. Неустойка: 195 грн. 00 коп., що нараховується за кожен день невиконання/ неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
Крім того, під час укладення вищевказаного кредитного договору, відповідачкою підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е185 Паспорт споживчого кредиту ТОВ «Споживчий центр», в якому ТОВ «Споживчий центр» виклало умови кредитування відповідачки з урахуванням її побажань.
Згідно довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 09.12.2024-100001561 від 09.12.2024 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 32 565 грн. 00 коп., з яких: 13 000 грн. 00 коп. - основний борг, 12 090 грн. 00 коп. - проценти, 2 340 грн. 00 коп. - комісія за обслуговування, 5 135 грн. 00 коп. неустойка.
Частиною 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є у тому числі договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст.628 ЦК України).
Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа.
Отже, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. ч. 3, 4, 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов'язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Щодо неможливості стягнення штрафу та пені слід зазначити наступне.
Згідно п. 18 прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) часткове виконання) за
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЦК України, основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі закон).
Частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15)
«17. Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.
18. Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України» постанова ВП ВС від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17.
Таким чином, у цивільному законодавстві встановлено примат Цивільного кодексу України як основного нормативно-правового акту у сфері цивільний правовідносин над іншими нормативно-правовими актами, що регулюють цивільні правовідносини.
Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279се23) вказав, що з аналізу положень пункту 18 розділу. Прикінцеві та перехідні положення та статей 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України, слід дійти висновок про те, що на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України. Постанова від 11.07.2024 № 727/1033/21 Верховний Суд. Касаційний цивільний суд.
«Крім того, з огляду на вищевказані положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат за період з 24 лютого 2022 року по 31 серпня 2022 року» - Постанова від 12.06.2024 року № 910/10901/23 Верховний суд. Касаційний господарський суд.
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК свідчить, що (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Тобто в період існування особливих правових наслідків протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки звільнення від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу. Постанова від 12.06.2024 № 910/10901/23 Верховний Суд. Касаційний господарський суд.
За таких встановлених обставин справи Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заявлених інфляційних втрат і 3% річних. - Постанова від 23.09.2024 року № 442/7428/22 Верховний Суд. Касаційний цивільний суд.
Щодо неможливості стягнення комісії слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, однак вказаний Закон розмежовує платність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. (ч.2 ст. 2015 ЦК України).
Із урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 498/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №202/5330/19 зазначено, що ку кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.09.2022 у справі №755/11636/21, від 08.02.2023 у справі № 168/349/20 та інших.
Наведені висновки в подальшому також підтримані й у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 у справі №204/224/21, згідно якої якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 року по справі № 727/5461/23: «Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, укладеного між ОСОБА 1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов'язанні з «Графік розрахунково-касовим обслуговуванням, передбачена 6 розділі 4 платежів/розрахунок загальної вартості кредиту для клієнта та реальної процентної ставки» кредитного договору (колонка 8 графіка). Розмір комісії за розрахунково-касове обслуговування складах 18 вересня 2019 по 18 грудня 2020 року 4 336,07 грн. з 18 січня 2021 по 18 березня 2022 року - 3 613,39 грн., з 18 квітня 2022 по 18 червня 2023 року 2 188,03 грн. з 18 липня 2023 по 18 вересня 2024 року - 1336,95 грн.
При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутнік Банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).
Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором відповідають економічним потребам лише самого банку (п. 29 постанови у справі №363/1834/17).
Отже, несправедливим є положення договору про споживчий кредит щодо встановлення плати за обслуговування кредиту, що є підставою для визнання таких положень недійсними.
Наведене вище узгоджується із правовими висновками Верховного Суду під час розгляду справи №583/3343/19, провадження №61-22778ск 19, висловленими в постанові від 01.04.2020 року.
ВС/КЦС у справі № 695/3474/17: «Так відповідач, встановивши в кредитних договорах сплату щомісячної комісії (плати за обслуговування кредиту), спричинив Істотний дисбаланс прав та інтересів позивача. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за обслуговування кредиту банком, що в незаконним та не відповідає вимогам справедливості та суперечить ч 1 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів»
Більш того, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору ВС/КЦС від 08 липня 2020 року у справі № 607/1516/18.
Із урахуванням наведеного положення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Також слід зазначити, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом не надано належним і допустимих доказів на підтвердження обставин викладених в позові, щодо перерахування коштів відповідачці.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. (ч.2 ст. 83 ЦПК України).
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити, доказ, який не може бути подано: причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк: докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. (ч.4 ст. 83 ЦПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом на приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк а причин, що не залежали від неї (ч.8 ст. 83 ЦПК України!
Таким чином, з даних положень ЦПК України слідує, що Позивач, за загальним правило, має долучати усі докази разом із позовною заявою!!!
Згідно п. 8 ч.3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності)
Тобто Позивач, при поданні позовної заяви, має зазначити які докази він не може подати разом із позовом. Більш того, саме сторона, яка неналежно реалізовує свої процесуальна права, має нести настання негативних наслідків такої не реалізації.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. (ч.1 ст. 81 ЦПК України).
У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю. Постанова від 07.12.2022 № 303/4566/20 Верховний Суд. Касаційний цивільний суд.
У відповідності до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно положень ч.1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видасться вірогіднішим, ніж протилежний (Постанова ВП ВС від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-4).
Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18 зробив висновок, що не існування певних доказів на момент постановлення рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції таких додаткових доказів незалежно від інших причин неподання позивачем таких доказів до суду. Навпаки саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (Постанова ВС від 27 липня 2022 року у справі № 754/695/20).
Однак, позивач подаючи позов, достеменно знав про відсутність певних доказів, а саме доказів видачі кредитних коштів. Однак Позивач не зазначив цього у позовній заяві, як мав би це зробити. Не подав разом із позовною заявою клопотання про витребування доказів, а тому задоволенні клопотання Позивача про витребування доказів, після того, як Позивач отримав відзив на позов і підставою подання клопотання про витребування слугує отримання позивачем відзиву на позов, не може бути обґрунтованою причиною заявлення позивачем такого клопотання, долучення позивачем нових доказів.
А задоволення судом такого клопотання та/або долучення доказів буде порушенням принципу змагальності сторін, оскільки позивач неналежно реалізувавши свої права, намагається уникнути негативних для себе наслідків.
Крім того, суд зауважує, що доказами, які можуть підтверджувати наявність кредитної заборгованості боржника перед Банком та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Так, позовні вимоги позивача обґрунтовуються тим, що між Позивачем та Відповідачкою було укладено кредитний договір та нібито видано відповідачу грошові кошти.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. (ч.1 ст. 81 ЦПК України).
У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю. Постанова від 07.12.2022 № 303/4566/20 Верховний Суд. Касаційний цивільний суд.
За правилами статті 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками,
Однак, Позивачем не було надано до суду жодних доказів видачі відповідачці кредитних коштів за спірним кредитним договором Надання розрахунку суми заборгованості або витягу з реєстру прав вимоги є недостатнім для підтвердження наявності заборгованості, оскільки розрахунок заборгованості та витяг з реєстру прав вимоги не є первинними документами, що підтверджують факт готівкової чи безготівкової видачі коштів відповідачу.
Належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно до правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18) банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених Договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відсутність доказів на підтвердження факту переходу права вимоги до Фактора за договором факторингу є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволення заяви про стягнення заборгованості - Аналогічна позиція міститься в постанові ВС від 17.01.2020 року № 916/2286/16.
Більш того, Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц вказав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»,
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Розрахунок заборгованості за кредитом, сам по собі, без надання доказів отримання кредитних коштів відповідачкою не можуть бути належними та допустимими доказами її наявності та розміру, а також укладення кредитного договору, що узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 21.10.2020 у справі №190/1419/19-ц.
Виписка по картковому рахунку може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами. До такого правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 16.09.2020 при розгляді цивільної справи № 200/5647/18
Однак у матеріалах справи дана виписка по картковому рахунку відсутня.
В постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/554/18, вказано, що доказами які підтверджують наявність заборгованості та підтверджують її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаними положеннями Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Виписка по рахунку може бути належним доказом наведених у позові обставин, яка досліджується судом у сукупності з іншими доказами.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 77 ЦПК України належними в докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини 1, 5, 6, 7 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Разом із тим, позивачем підтвердження своїх вимог не надано належних та допустимих доказів (письмових або електронних), які б відповідали вимогам процесуального законодавства, перерахування позивачем грошових коштів на користь відповідачки.
Тобто, Долучені до позовної заяви документи (договір та додаток до нього, в також таблиця з персональними даними відповідачки та умовами кредитування, не містять інформації щодо номера банківської картки відповідачки.
Розрахунок заборгованості, на який посилався позивач у позові не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Зазначений розрахунок з зазначенням конкретного розміру заборгованості, є документом, що створений самим позивачем, а відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких, він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.
Сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13 травня 2020 року. справа № 219/1704/17, провадження № 611211cв19.
Відповідно до пп. 14 п. 1 «Положення про організацію бухгалтерського обліку. бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 (далі Положення), первинним с документ, що містить відомості про операцію
Згідно з пунктами 43, 44 Положення первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються в бухгалтерському обліку за умов дотримання вимог законодавства України про електронні документи та електронний документообіг.
При цьому первинні та зведені облікові документи в паперовій електронній формі повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; найменування банку, від імені якого складений документ, зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю і виміру: посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність п оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції (п. 51 Положення).
Відповідно до пункту 52 Положення первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є недійсними не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку.
Таким чином, наданий позивачем розрахунок заборгованості не можна вважати допустимим достатнім доказом наявності заборгованості, оскільки він не є первинним документом.
Таким чином, Представником позивача не доведено розмір фактично взятих відповідачкою кредитних коштів за умовами договору, не доведено обґрунтованість нарахування відсотків. З наданих представником позивача документів неможливо встановити по яку дату нараховувались відсотки за користування кредитом та з якою ставкою. В свою чергу наданий представником позивача розрахунок заборгованості не підтверджений жодним первинним документом, що оформлений відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а отже не підтверджено передання коштів в розумінні частини 2 статті 1046 ЦК України.
Отже, Позивачем не було надано до суду жодних доказів видачі відповідачці кредитних коштів за спірним кредитним договором. Надання розрахунку суми заборгованості або витягу з реєстру прав вимоги є недостатнім для підтвердження наявності заборгованості, оскільки розрахунок заборгованості та витяг з реєстру прав вимоги не є первинними документами, що підтверджують факт готівкової чи безготівкової видачі коштів відповідачу.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр» про стягнення заборгованості, у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані із розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.
Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову, сплачений при поданні позову судовий збір не підлягає стягненню з відповідачки та залишається за позивачем.
Керуючись ст. 61 Конституції України, ст.ст. 4, 10, 76, 259, 264-265, 268, 273, 365 ЦПК України, ст.ст. 16, 251-253, 258, 261, 264, 267, 525, 526, 543, 549, 624, 625, 1050, 1054 ЦК України, суд,
В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.В. Кравченко