Справа № 357/6378/25
1-кп/357/781/25
10.12.2025 Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участі: секретаря судового засіданні ОСОБА_2 ,
сторін кримінального провадження:
прокурора Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Біла Церква Київської області клопотання прокурора Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025111030000015 від 01.01.2025, щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, -
В провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області перебуває кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025111030000015 від 01.01.2025, щодо ОСОБА_4 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.
В судовому засіданні прокурор подав письмове клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, мотивуючи тим, що не змінилися та не зменшилися ризики, передбачені пп. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які враховувались слідчим суддею при обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою та судом при продовженні запобіжного заходу, оскільки інший запобіжний захід не забезпечить належного виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Потерпілий в судове засідання не з'явився, подав заяву про проведення судових засідань у даному кримінальному провадженні без його участі.
Обвинувачений та захисник при розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу покладались на розсуд суду.
Заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Відповідно до ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07.11.2025 встановлено наявність ризиків, передбачених пп. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, зокрема: можливість обвинуваченого переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, у зв'язку з чим продовжено обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_2 до 05.01.2026 включно без визначення розміру застави.
Відповідно до положень ч.3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Положеннями статті 29 Конституції України гарантовано право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
У рішенні «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 року, визначено, що тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Так, Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини. Такими ознаками є тяжкість та підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину, ухилення від явки до суду, вчинення іншого злочину.
Вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.
Частиною 1 статті 194 КПК України визначено, що суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність даних, які свідчать, що ризики, передбачені пп.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які були враховані під час обрання та продовження запобіжного заходу, не зменшилися.
Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним у п.35 ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд вважає виправданим тримання обвинуваченого під вартою.
Необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та неможливість застосування більш м'яких запобіжних заходів зумовлена наявністю ризиків, передбачених пп. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість обвинуваченого переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Оцінюючи наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд враховує, що характер дій обвинуваченого після події та його загальна поведінка свідчать про реальну можливість ухилення від суду. Так, після заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_4 залишив місце події, не надав потерпілому допомоги та не повідомив правоохоронні органи, що відображає не випадкову, а усвідомлену модель поведінки, спрямовану на уникнення юридичної відповідальності. Крім того, обвинуваченому інкриміновано тяжкий злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до восьми років, що істотно підсилює його мотивацію ухилятися від суду. Суд також бере до уваги відомості військової частини НОМЕР_1 , відповідно до яких ОСОБА_4 самовільно залишив військову частину та з 19.05.2024 вважається таким, що переховується від виконання службових обов'язків. Подібна поведінка свідчить про схильність обвинуваченого до ігнорування встановлених законом обов'язків і рішень компетентних органів. У сукупності ці обставини дають суду підстави вважати, що за відсутності запобіжного заходу ОСОБА_4 може змінювати місце проживання, переховуватися від суду та унеможливлювати належний судовий розгляд.
Оцінюючи ступінь ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, суд виходить з тих обставин, що показання свідків мають суттєве значення для цього кримінального провадження. При встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно, шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України). Тобто, ризик впливу на свідків, існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Оцінюючи ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд виходить із того, що обвинувачений демонструє стійку схильність до протиправної поведінки, що створює реальну загрозу вчинення ним нових кримінальних правопорушень. По-перше, інкримінований йому злочин було вчинено в умовах воєнного стану, коли рівень правової відповідальності та вимоги до дисципліни військовозобов'язаних є максимально високими. Вчинення тяжкого злочину у таких умовах свідчить про занижену правосвідомість та відсутність стримуючих факторів. По-друге, ОСОБА_4 має попереднє притягнення до кримінальної відповідальності: злочин, передбачений ч.1 ст.289 КК України, ним було вчинено 12.08.2021 року, за що він засуджений вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15.07.2025. Сам факт наявності обвинувального вироку, незалежно від часу вчинення правопорушення, свідчить про те, що обвинувачений вже порушував кримінально-правові заборони. У поєднанні з тяжкістю та обставинами нині інкримінованого злочину це характеризує його як особу з формованою схильністю до протиправної поведінки та підвищує ймовірність учинення нових кримінальних правопорушень. По-третє, обвинувачений не має постійного місця роботи та стабільного доходу, характеризується негативно за місцем проживання, що свідчить про відсутність сталих соціальних зв'язків, здатних стримувати від повторної протиправної діяльності, що закономірно підвищує ризик вчинення інших кримінальних правопорушень.
У сукупності наведені обставини дають суду підстави дійти переконання, що ОСОБА_4 , з огляду на його поведінку до, під час і після події, а також на наявні характеристичні дані, становить реальний ризик як переховування від суду, незаконного впливу на потерпілого та свідків, так і продовження злочинної діяльності, що унеможливлює застосування щодо нього більш м'якого запобіжного заходу.
Перевіряючи наявність законних підстав вважати, що застосування більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, буде достатнім для запобігання встановленим ризикам кримінального провадження, суд, відповідно до ст. 178 КПК України, оцінює в сукупності фактори, пов'язані з характером особи обвинуваченого, моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, особистими та соціальними обставини його життя, сімейними зв'язками та зв'язками з суспільством. Так, судом враховано, що:
1) за способом життя та економічним становищем: обвинувачений не працює, неодружений, не має неповнолітніх дітей на утриманні.
2) за віком: обвинувачений є повнолітнім, тому має повну кримінально-процесуальну дієздатність, раніше не судимий.
3) за станом здоров'я: відсутні документально підтвердженні відомості про наявність захворювань у обвинуваченого, які унеможливлюють застосування до нього попереднього ув'язнення, відсутні скарги про неналежні умови його перебування або лікування, у разі виникнення в цьому потреби, в умовах гауптвахти ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказані обставини, на переконання суду, мають бути оцінені як такі, що жодним чином не будуть стримуючими факторами для вживання обвинуваченим спроб перешкоджання відправленню правосуддя в спосіб неявки в судові засідання та для запобігання встановленим ризикам кримінального провадження. У зв'язку з чим, жодний інший вид запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_4 у кримінальному провадженні.
У зв'язку із доведенням підстав для застосування заходів забезпечення кримінального провадження в порядку ст.194 КПК України, суд вважає доцільним продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Згідно з ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів.
Враховуючи обсяг пред'явленого обвинувачення, встановлений порядок дослідження доказів, стадію судового розгляду, суд вважає необхідним визначити строк дії запобіжного заходу в межах 60 днів з дня постановлення ухвали.
Відповідно до п.1 ч.4 ст.183 КПК України розмір застави не визначається, оскільки інкриміноване ОСОБА_4 кримінальне правопорушення, вчинено із застосуванням насильства.
З урахуванням наведеного суд дійшов переконання, що клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.177-178, 182, 183, 197, 199, 331, 372, ч.2 ст.376 КПК України, суд -
Відкласти судове засідання у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 12025111030000015 від 01.01.2025, щодо ОСОБА_4 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, на 14 годину 00 хвилин 30 січня 2026 року.
Клопотання прокурора Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_2 строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 07.02.2026 включно.
Ухвала діє 60 (шістдесят) днів та підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Копію ухвали вручити присутнім учасникам судового провадження та направити для виконання начальнику ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Апеляційна скарга на ухвалу суду про продовження запобіжного заходу може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення до Київського апеляційного суду.
Суддя: ОСОБА_1