10 грудня 2025 року м. ДніпроСправа № 360/2046/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., перевіривши матеріали позовної заяви адвоката Мотальової-Кравець Валерії Юріївни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
20.10.2025 до Луганського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшов позов адвоката Мотальової-Кравець Валерії Юріївни в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач І), Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач ІІ) з такими позовними вимогами:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 05.11.2021 по 28.08.2023 із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 05.11.2021 по 28.08.2023 із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 05.11.2021 по 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 за період:
з 05.11.2021 по 31.12.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 за ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», з 01.01.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за ст. 7 Закону України « Про Державний бюджет України на 2022 рік», з 01.01.2023 по 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 р. за ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29.08.2023 по 10.04.2025 із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 29.08.2023 по 10.04.2025 із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Ухвалою суду від 22.10.2025 позовну заяву залишено без руху запропоновано позивачу (представнику позивача) протягом 10-ти (десяти) календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» зі скріпленням електронним підписом учасника справи (його представника): подання уточненої позовної заяви із обґрунтуванням пов'язаності позовних вимог, заявлених до двох відповідачів, та необхідності об'єднання їх в одному провадженні; заяви про поновлення пропущеного строку в частині позовних вимог про оскарження бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 28.08.2023 із застосуванням базового місяця - березень 2018 року; бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році; бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 29.08.2023 по 10.04.2025 із застосуванням базового місяця - березень 2018 року із викладенням об'єктивних обставин і фактів, що перешкоджали позивачу своєчасно звернутися до суду, та надати підтверджуючі докази їх існування.
Ухвалою суду від 27.10.2025 відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, витребувано у відповідача докази, вирішити питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду під час судового розгляду, після надходження додаткових матеріалів від відповідачів.
05.11.2025 відповідачем-ІІ - військовою частиною НОМЕР_2 - надано відзив на позовну заяву, в якому, зокрема, зазначено таке.
Суд першої інстанції не залишив позовну заяву без розгляду, у зв'язку з чим відповідач-ІІ вважає, що суд керувався ст. 233 КЗпП України, що діяла на момент виникнення спірних відносин, як на статтю, що регулює строк позивача на звернення до суду. Частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України до 19 липня 2022 року передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Після 19 липня 2022 року вказана частина була викладена в наступній редакції із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 ).
Враховуючи, що позивач вважає, що саме ці норми регулюють його строк звернення до суду, то він вважає, що грошова компенсація податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу за своєю правовою природою є грошовим забезпеченням військовослужбовця (і тому при обрахуванні строків на звернення до суду в цій справі слід застосовувати норми КЗпП України).
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиплатою позивачу у день звільнення з військової служби грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу. Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно правового спору охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах статті 233 КЗпП України. (Аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у Постанові від 11 лютого 2021 року по справі № 240/532/20).
Позов був поданий більше як через один місяць після того як позивач дізнався про порушення його прав, таким чином строк на звернення до адміністративного суду пропущений. Жодних підстав про поважність пропущення цього строку позивач не заявляє, не підтверджує доказами та не клопоче на їх підставі про поновлення строку на звернення до суду.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 ).
Разом з тим, позивач звернувся до суду після тримісячного строку, а тому з пропуском строку позовної давності.
Клопотання про залишення позовної заяви без розгляду відповідачем-ІІ не заявлено, проте суд надає оцінку викладеним у відзиві доводам відповідача-ІІ щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.
Представником позивача на виконання вимог ухвали суду від 22.10.2025 надано клопотання про поновлення строку звернення до суду, в якому зазначено, що ОСОБА_1 проходив службу у НОМЕР_3 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). З перших днів повномасштабного вторгнення і по травень 2022 р. перебував на службі у Луганській області. Після окупації Луганської області їх передислокували до Донецької області на захист кордонів нашої держави, згідно довідки військової частини НОМЕР_1 ( довідка додається). Під час служби позивач перебував у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній не тільки доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду але і зв'язок в цілому. Після участі у бойових діях та при несенні служби в тяжких умовах, значно підірвав здоров'я при захисті Батьківщини та був вимушений постійно проходити лікування між проходженням служби.
Протягом усього зазначеного періоду позивач проходив військову службу, а у зв'язку зі станом здоров'я періодично перебував на лікуванні у військово-медичних закладах. Після завершення лікування позивач щоразу повертався до виконання обов'язків за місцем служби, продовжуючи проходження військової служби у встановленому порядку. Протягом усього цього часу позивач перебував у стані, коли фізично та психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори. Через тяжкий стан здоров'я та значні витрати, пов'язані з лікуванням, позивач був позбавлений можливості звернутися по допомогу до адвоката, як з огляду на матеріальні обставини, так і з моральних причин.
Позивач ОСОБА_1 втратив своє здоров'я саме при захисті Батьківщини, її територіальної цілісності та недоторканності, на підтвердження цього, додаємо довідку Гарнізонної військово лікарської комісії №2089 від 19.10.2021 р. перед початком військової служби ОСОБА_2 визнано здоровим та придатним до військової служби за контрактом. Під час проходження військової служби та безпосередньої участі в бойових діях, спрямованих на захист державного суверенітету й територіальної цілісності України, позивач втратив своє здоров'я, внаслідок чого йому встановлено інвалідність, що підтверджується посвідченням інваліда війни.
Проходження військової служби та лікування захворювання яке пов'язане із захистом Батьківщини, суттєво ускладнюють реалізацію прав, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, тому представник позивача просила суд поновити строки звернення до суду з цим позовом.
Вирішуючи питання дотримання позивачем строку звернення до суду та наявності поважних причин його пропуску, суд зазначає таке.
Позовні вимоги охоплюють період з 05.11.2021 - 19.05.2023 в частині вимог до військової частини НОМЕР_1 , та з 29.08.2023 по 10.04.2025, з позовом позивач звернувся до суду 18.10.2025.
Загальні положення щодо строків звернення до адміністративного суду закріплені в статті 122 КАС України.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
У постанові від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21 Верховний Суд зауважив на тому, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). Зазначені правовідносини регулюються статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
При цьому, як було вказано Верховним Судом у постанові від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22, у справах, які пов'язані з недотриманням законодавства про оплату праці, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосується строків звернення до суду, мають перевагу в застосуванні перед положеннями частини 5 статті 122 КАС України.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діє з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Таким чином, строк звернення до суду з позовом щодо виплати сум заробітної плати (грошового забезпечення) згідно зі статтею 233 КЗпП України по 18.07.2022 жодним чином не обмежувався, а з 19.07.2022 обмежений трьома місяцями.
В постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
Зокрема, Судова палата зазначила, що частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Судова палата урахувала позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, яку неодноразово висловлював Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
З урахуванням викладеного Судова палата констатувала, зокрема, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Таким чином, до спірних правовідносин застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП в чинній редакції, оскільки вони виникли після 19.07.2022.
При цьому у військовій частині НОМЕР_1 позивач проходив військову службу у період з 05.11.2021 по 28.08.2023, у військовій частині НОМЕР_2 - з 29.08.2023 по 10.04.2025.
Щодо позовних вимог в частині періоду з 05.11.2021 по 28.08.2023 суд зазначає таке.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.11.2025 у справі № 420/27284/24 викладено такий правовий висновок:
«35. У постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду вказала, що норми статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну службу.
36. Ураховуючи, що норми частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України прямо не закріплюють положень щодо стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби, тоді як приписи статті 233 Кодексу законів про працю України визначають строк звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, тому варто вважати, що стаття 233 Кодексу законів про працю України є спеціальною нормою відносно до частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, та підлягає застосуванню під час визначення строків звернення до суду з вимогами про стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби.
37. При цьому такий підхід має бути єдиним, як для осіб, які проходять публічну службу, так і для тих, які звільнені з неї, оскільки застосування різних строків звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці під час проходження служби та після звільнення з публічної служби, призведе до неоднакового підходу до захисту прав особи на отримання винагороди за працю.
38. За таких обставин, Судова палата вважає, що висновки, викладені в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22, про поширення приписів статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосується строку звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби, на правовідносини, пов'язані з недотриманням законодавства про оплату праці, які виникли після 19.07.2022, є такими, що ґрунтуються на правильному правозастосуванні і Судова палата не вбачає підстав для відступу при вирішенні справ у подібних правовідносинах».
Крім того, Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.11.2025 у справі № 420/27284/24 зазначено таке:
«..48. Оскільки позивачем заявлено до суду вимоги щодо виплати належних сум (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби, тримісячний строк звернення до суду має обчислюватися за загальним правилом, яке закріплено у частині першій статті 233 Кодексу законів про працю України, з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
49. Суди попередніх інстанцій обчислення строку звернення у цій справі пов'язали саме з моментом, коли позивач повинен був дізнатися про порушення свого права.
50. Водночас у частині першій статті 233 Кодексу законів про працю України законодавець поєднав сполучником «або» дві події, з яких обчислюється строк звернення до суду:
- з дня, коли працівник дізнався про порушення свого права;
- з дня, коли працівник повинен був дізнатися про порушення свого права.
51. Ураховуючи специфіку проходження позивачем публічної служби (військової служби), для визначення події, з якою має пов'язуватися обчислення строку звернення до суду, варто звернутися до приписів законодавства, якими врегульовано питання виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України.
52. Так, механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260).
53. Пунктом 2 розділу I Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
54. Абзацами п'ятнадцятим та шістнадцятим пункту 2 розділу I Порядку № 260 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту).
55. Відповідно до пункту 8 розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується:
щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий;
одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України)…».
Тобто, грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує.
Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про порядок нарахування грошового забезпечення, з яких складових воно складається, як обраховано та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання грошового забезпечення, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових грошового забезпечення звернулась до відповідного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від органу відповіді на подану нею заяву.
Таким чином, грошове забезпечення виплачується в поточному місяці за минулий, відповідно, отримавши грошове забезпечення за листопад 2021 року у грудні 2021 року, за грудень 2021 року у січні 2022 року, за січень 2022 року у лютому 2022 року, тощо, позивач мав об'єктивну можливість бути обізнаним про порушення свого права на належний розмір грошового забезпечення.
Разом з тим, у період з 05.11.2021 по 28.08.2023 діяли карантинні обмеження.
З цього приводу Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 сформував такий правовий висновок:
«..47. Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
48. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
49. Отже, у зв'язку з відміною карантину на території України з 24:00 год 30 червня 2023 року не існує підстав для застосування приписів пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, що, у деяких випадках, зокрема, у постанові Верховноо Суду від 12 вересня 2024 року у справі №200/5637/23, тлумачиться як закінчення одночасно із завершенням карантину строків звернення до суду, які почались під час дії такого карантину.
50. Однак, на переконання Судової палати, таке тлумачення статті 233 КЗпП України, у взаємозв'язку з пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, суперечить принципу юридичної визначеності.
51. Так, Конституційний Суд України у абзаці першому підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 31 березня 2015 року №1-рп/2015, надаючи тлумачення принципу юридичної визначеності, зазначив, що складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).
52. Також Конституційний Суд України у підпункті 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Великої Палати Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року №5-р/2018 зазначив, що особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів.
Конституційний Суд України наголосив, що принцип верховенства права передбачає внесення законодавчих змін із визначенням певного перехідного періоду (розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набранням ним чинності), який дасть особам час для адаптації до нових обставин. Тривалість перехідного періоду при зміні правового регулювання суспільних відносин має визначати законодавець у кожній конкретній ситуації з урахуванням таких критеріїв: мети закону в межах правової системи і характеру суспільних відносин, що ним регулюються; кола осіб, до яких застосовуватиметься закон, і їх здатності підготуватися до набрання ним (його новими положеннями) чинності; інших важливих обставин, зокрема тих, що визначають час, необхідний для набрання чинності таким законом.
53. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06, п.50?56) зазначив, зокрема, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
54. Так само ЄСПЛ інтерпретував «якість закону» і в рішенні від 14 червня 2007 року у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» (заява №77703/01, п.115) у якому зазначив, що в світлі положень Конвенції, втручання може бути виправданим, якщо воно «встановлено законом» та здійснено «згідно із законом», оскільки оскаржувані заходи повинні не тільки мати законодавче підґрунтя, а й передбачатися якісним законом, який має бути достатньо доступним та передбачуваним щодо наслідків його застосування, тобто бути сформульованим у спосіб, який дає змогу кожній особі, у разі потреби, за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку.
55. Також у рішенні від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України» (заява №20372/11, п.52) ЄСПЛ акцентував увагу на тому, що закон має бути доступним для зацікавлених осіб та сформульованим з достатньою точністю для того, щоб надати їм можливість регулювати свою поведінку аби бути здатними - за потреби, за відповідної консультації, - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою його дія.
56. Судова палата ураховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року, КЗпП України доповнено главою XIX (зокрема, пунктом 1, який передбачає продовження строків, визначених статтею 233 на строк дії карантину).
57. У тексті Пояснювальної записки до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (доопрацьованої) від 29 березня 2020 року, указано, що метою прийняття цього Закону є актуалізація, вдосконалення правових відносин у багатьох сферах життєдіяльності, які зазнали змін у зв'язку із поширенням коронавірусу COVID-19, а до основних характеристик законопроєкту віднесено, у тому числі, запровадження підтримки для працівників та роботодавців в умовах поширення коронавірусу COVID-19 та розширення підстав для продовження процесуальних строків установлених судом або законом.
58. На момент внесення цих змін стаття 233 КЗпП України передбачала тримісячний строк звернення за вирішенням трудового спору [з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права]; місячний строк [з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки] - у справах про звільнення та річний строк [з дня виявлення заподіяної працівником шкоди] для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації.
59. Отже, приймаючи указаний Закон, законодавець мав на меті не допустити порушення прав працівників і роботодавців, які могли б мати місце у зв'язку із поширенням коронавірусу , та забезпечити суб'єктам права можливість звернутися до суду із трудовими спорами (у тому числі, спорами про звільнення) та зі спорами про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації протягом дії карантину.
60. Водночас, на момент внесення цих змін, стаття 233 КЗпП України діяла у редакції, яка передбачала можливість звернення до суду із позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
61. Судова палата зауважує, що постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, якою з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, опублікована в офіційному виданні «Урядовий кур'єр» №130 30 червня 2023 року, тобто в останній день карантину.
62. На переконання Судової палати, правова позиція, згідно з якою строки, визначені статтею 233 КЗпП України, завершилися 01 липня 2023 року, з огляду на опублікування Постанови №651 в останній день карантину, суперечить меті Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», позбавляє осіб, які мають бажання скористатися правом звернення до суду, можливості належним чином скерувати свою поведінку, що суперечить принципу юридичної визначеності.
63. З огляду на викладене, Судова палата вважає, що, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
64. Такий підхід до вирішення питання строку звернення до суду з урахуванням скасування карантину застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2024 року у справі №444/2538/23.
65. Підсумовуючи наведене, Судова палата зазначає, що, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків:
65.1. Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
65.2. З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Тобто, звернувшись до суду 18.10.2025 з позовними вимогами, які охоплюють період з 05.11.2021 по 28.08.2023, позивач пропустив строк звернення до суду.
Таким чином, строк звернення до суду з позовними вимогами в частині періоду з 05.11.2021 по липень 2023 року включно сплинув 02.10.2023, за серпень 2023 року - у листопаді 2023 року.
Щодо позовних вимог, заявлених до військової частини НОМЕР_2 , які охоплюють період з 29.08.2023 по 10.04.2025, суд вважає за необхідне застосувати правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 23 січня 2025 року у справі №400/4829/24, від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23, у яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби.
Позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 з 10.04.2025, тобто перебіг строку звернення до суду почався 11.04.2025 та сплинув 11.07.2025, в той час як позивач звернувся до суду 18.10.2025, з пропуском визначеного законом строку.
Надаючи оцінку викладеним представником позивача у клопотанні доводам та наявності чи відсутності поважних причин пропуску строку звернення до суду, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття “дізнався» та “повинен був дізнатись».
Так, під поняттям “дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття “повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Таким чином, при вирішенні питання чи пропущений позивачем строк звернення до суду з позовом, суд повинен встановити дату (час), коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права; встановити дату (час), коли особа звернулася до суду (подала позов); з'ясувати, чи в межах передбаченого законодавством строку особа звернулася до суду; якщо строк звернення порушено, з'ясувати причини пропуску цього строку та визначити, чи є ці причини поважними.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постановах від 26.06.2018 у справі № 473/653/17, від 18.01.2019 в справі № 576/1434/17, при вирішенні питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд повинен звертати увагу на усі доводи позивача; на тривалість строку, який пропущено; на поведінку позивача протягом цього строку; на дії, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин.
Щодо доводів представника позивача стосовно перебування позивача впродовж спірного періоду на військовій службі і проходження лікування, суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних з запровадженням воєнного стану, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи із доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку та наданих на їх підтвердження доказів.
Поряд із цим сам факт запровадження на території України воєнного стану, без обґрунтування неможливості звернення до суду в розумні строки, у зв'язку із запровадженням такого, не може вважатись поважною причиною пропуску цих строків.
Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків, а отже підставою для їх поновлення можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану і унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 04.04.2023 у справі № 140/1487/22, від 23.01.2023 у справі № 496/4633/18.
За усталеною практикою Верховного Суду причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Верховний Суд в постанові від 29 листопада 2024 року у справі № 120/359/24, сформував правовий висновок, що “Проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку».
З наданої представником позивача медичної документації встановлено, що ОСОБА_1 проходив лікування у періоди з 09.08.2022 по 22.08.2022 (виписка із медичної картки №1892, довідка госпітальної ВЛК від 22.08.2022), з 22.08.2022 по 06.09.2022 (виписка із медичної картки №269, довідка госпітальної ВЛК від 20.09.2022), з 02.12.2022 по 30.12.2022 (виписка із медичної картки №13842), з 12.02.2023 по 20.03.2023 (виписка із медичної картки №151), з 10.04.2023 по 28.04.2023 (виписка із медичної картки №1327, довідка госпітальна ВЛК від 28.04.2023), з 12.05.2023 по 15.05.2023 (виписка із медичної картки №1615), з 16.01.2024 по 24.01.2024 (виписка із медичної картки №709, довідка госпітальної ВЛК від 25.04.2024), з 02.04.2024 по 12.04.2024 (виписка із медичної картки №351), з 02.07.2024 по 09.07.2024 (виписка із медичної картки №9224), з 04.11.2024 по 12.11.2024 (виписка із медичної картки №14923, довідка госпітальної ВЛК від 05.12.2024), з 12.01.2025 по 17.01.2025 (виписка із медичної картки №387), з 27.01.2025 по 07.02.2025 (виписка із медичної картки №25/0210/237), з 24.02.2025 по 10.03.2025 (виписка із медичної картки №493, довідка госпітальною ВЛК від 10.03.2025), з 25.04.2025 по 30.04.2025 (виписка із медичної картки №5596), з 23.05.2025 по 10.06.2025 (виписка із медичної картки №749), з 05.09.2025 по 12.09.2025 (виписка із медичної картки №7319).
Таким чином, суд вважає проходження військової служби та тривалі періоди лікування є поважними причинами строку звернення до суду, у зв'язку з чим такий строк підлягає поновленню.
Щодо доводів представника відповідача-ІІ про пропуск позивачем строку звернення до суду в частині позовних вимог про компенсацію податку з доходів фізичних осіб, суд зауважує, що таких позовних вимог позивачем не заявлено.
Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Клопотання адвоката Мотальової-Кравець Валерії Юріївни, поданого в інтересах ОСОБА_1 , про поновлення строку звернення до суду - задовольнити.
Визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 .
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає.
Суддя А.Г. Секірська