про закриття провадження у справі
10 грудня 2025 року 320/30891/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кочанової П.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до керівника Другого підрозділу детективів Першого Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Шмітько Валентина Вікторовича, Національного антикорупційного бюро України про визнання дій протиправними,-
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до керівника Другого підрозділу детективів Першого Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Шмітько Валентина Вікторовича (далі - відповідач-1), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії керівника Другого підрозділу детективів Першого Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Шмітька Валентина Вікторовича щодо використання результатів негласних слідчих розшукових дій у кримінальному провадженні №52021000000000130 від 17.03.2021 для цілей, не пов'язаних з кримінальним провадженням, а саме внаслідок направлення Протоколу огляду від 07.03.2021 - 08.03.2021 та стенограм розмов зі згадкою про ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя листом Національного антикорупційного бюро України № 512-303/9873 від 07.04.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що направлення керівником Другого підрозділу детективів Першого Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Шмітьком В.В. Протоколу огляду НСРД до ВРП для використання у дисциплінарному провадженні є істотним порушенням прав та свобод позивача, зокрема, через порушення:
частини 3 статті 14, статті 15, статті 255 та статті 257 Кримінального процесуального кодексу України, якими врегульований порядок використання, поширення відомостей досудового розслідування, зокрема, інформації, отриманої внаслідок втручання у спілкування. Позивач наголошує, що інформація, отримана внаслідок втручання у спілкування, не може бути використана інакше як для вирішення завдань кримінального провадження, що виключає законні підстави для поширення інформації, отриманої у результаті негласних слідчих розшукових дій, для використання в дисциплінарному провадженні, зокрема ВРП;
права на повагу до приватного життя, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року №ЕТ8 № 005, оскільки порушення визначених у КПК України правил поводження з інформацією, отриманою внаслідок втручання у спілкування, шляхом протиправного її поширення/використання порушило його право на повагу до приватного життя і таке втручання не відповідає вимогам «якості закону»;
принципів права Європейського Союзу, зокрема, позивач посилається на рішення Суду Європейського Союзу у справі № С-162/22, стверджуючи, що результати перехоплення комунікацій не можуть використовуватися для менш серйозних цілей (службові проступки), оскільки дисциплінарні процедури мають нижчу ієрархію порівняно з метою протидії злочинам.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Представником Національного антикорупційного бюро України надано до суду клопотання, в якому просить суд замінити неналежного відповідача керівника Другого підрозділу детективів Першого Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Шмітько Валентина Вікторовича належним відповідачем: Національним антикорупційним бюро України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року клопотання Національного антикорупційного бюро України про заміну неналежного відповідача задоволено частково. Залучено до участі у справі №320/30891/25 другим відповідачем Національне антикорупційне бюро України (далі - відповідач-1, НАБУ) (адреса: вул. Дениса Монастирського, 3, м. Київ, 03035; код ЄДРПОУ 39751280).
Представник відповідача-2 подав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, що дії відповідача-1 вчинені на підставі та у спосіб, передбачений статтею 222 КПК України, з метою забезпечення конституційного функціонування судової влади, а отже спростовуються твердження позивача про порушення статей 14, 15, 257 КПК України. Твердження Позивача про порушення статей 14 та 257 КПК України базуються на помилковому тлумаченні норм кримінального процесуального законодавства, оскільки оскаржувана дія не є «використанням в іншому кримінальному провадженні», а є законним розголошенням інформації для реалізації державної політики у сфері забезпечення доброчесності суддів. Використання цих матеріалів ВРП для оцінки етичної поведінки судді є усталеною та підтвердженою практикою Великої Палати Верховного Суду.
Отже, дії відповідача-1 щодо надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування Вищій раді правосуддя є правомірними, пропорційними та вчиненими на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені статтею 222 КПК України, яка регулює порядок розголошення відомостей досудового розслідування.
Наголошено, що втручання у приватне життя позивача, яке виразилося у наданні відомостей ВРП, є законним, пропорційним та необхідним для захисту громадського інтересу в доброчесності судової системи. Діяльність Національного бюро відповідає конституційним гарантіям незалежності судді, оскільки вона сприяє реалізації особливого порядку притягнення до відповідальності, а не скасовує її.
Таким чином, оскаржувані дії Національного бюро не порушили права та законні інтереси позивача.
Також, суд зазначає, що позивачем в позовній заяві викладено клопотання про розгляд справи за його участі у відкритому судовому засідання та представником відповідача-2 у відзиві на позовну заяву викладено клопотання про розгляд справи за участю представника останнього.
Розглянувши вказані клопотання, суд зазначає таке.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Однак, суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони може призначити судове засідання за наявності достатніх для цього обґрунтованих підстав.
Відповідно до частини шостої статті 262 КАС України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін
1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу
2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Згідно з частиною сьомою статті 262 КАС України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву
Водночас суд зауважує, що лише посилання на наявність у учасника процесу бажання щодо здійснення розгляду справи у судовому засіданні не є достатньою підставою для задоволення відповідного клопотання, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. У протилежному випадку суди б мусили розглядати в обов'язковому порядку у судових засіданнях усі справи, в яких учасником процесу повідомлено про особливу важливість для нього такої справи, що зводило б нанівець власну оцінку судом обставин справи через призму необхідності чи доцільності проведення судового засідання.
В умовах надмірного навантаження судів справами такий алгоритм дій явно б не сприяв процесуальній економії. З огляду на наведене, на переконання суду, судове засідання у справах незначної складності, які розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження, доцільно призначати та проводити у тому випадку, коли обставини справи та наявні у ній матеріали не дають у сукупності суду можливості надати правову оцінку спірним правовідносинам та вирішити спір без застосування тих процесуальних інструментів, вжиття яких можливо лише у судовому засіданні (наприклад, допит свідків, виклик спеціаліста, перекладача, проведення виїзного судового засідання тощо). Якщо ж вчинення таких процесуальних дій не є обов'язковим для розгляду та вирішення справи, судове засідання може не проводитися. Обставини даної справи, на переконання суду, не потребують обов'язкового проведення судового засідання для встановлення об'єктивної істини, а повний та всебічний розгляд справи, а також принцип змагальності процесу є загальною процесуальною вимогою для кожного судового провадження, незалежно від того, проводиться судове засідання у справі чи ні.
Крім того, суд зауважує, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання не позбавляє учасника процесу можливості надати будь-які докази чи письмові документи чи надати пояснення, виклавши їх у письмовій формі.
Також суд зауважує, що практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Ахеп v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25.04.2002 року «VarelaAssalinocontrelePortugal», заява №64336/01). Так, y випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (не в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Крім цього, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.11.2006 (скарга 73053/01 «CASE OF JUSSILA v. FINLAND», суд вказав на те, що: "Європейський Суд не сумнівається в тому, що письмове провадження у справі часто може виявитись більш ефективним, ніж усний розгляд, для перевірки та забезпечення того, що платник податків надав точний звіт про свій майновий стан, підкріплений всіма необхідними документами. Суд не вважає переконливим довід заявника, що в ході розгляду цієї справи виникли міркування щодо достовірності, які потребували надання пояснень в усній формі.... та приймає довід держави-відповідача, що будь - які питання факту та питання права в цій справі могли бути належним чином розглянуті та вирішені на підставі матеріалів, наданих у письмовому вигляді. ... Оскільки заявнику була надана повна можливість наводити свої доводи у письмовому вигляді та надавати коментарі щодо відомостей, які надходили від податкових органів, Суд дійшов висновку, що вимоги справедливого судочинства були дотримані...".
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі не вимагає проведення судового засідання, а лише бажання учасників процесу бути присутніми у судовому засіданні та усно викласти під час проведення судового засідання свої аргументи, які можуть бути висловлені письмово, не зумовлює необхідність проведення судового засідання.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотань позивача та представника відповідача-2 про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у даній справі з огляду на таке.
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
На підставі положень пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині другій статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України.
З наведеного вбачається, що Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Великою Палатою Верховного Суду 02 лютого 2022 року у справі № 826/15154/17 викладено правову позицію, що публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, при визначенні юрисдикції у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень має значення, в тому числі, і предмет спору.
Судом встановлено, що Позивач звернувся з цим позовом до суду та оскаржує дії керівника Другого підрозділу детективів Першого Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Шмітька Валентина Вікторовича щодо використання результатів негласних слідчих розшукових дій у кримінальному провадженні №52021000000000130 від 17.03.2021 для цілей, не пов'язаних з кримінальним провадженням, а саме внаслідок направлення Протоколу огляду від 07.03.2021 - 08.03.2021 та стенограм розмов зі згадкою про ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя листом Національного антикорупційного бюро України № 512-303/9873 від 07.04.2025.
Тобто, в даній справі позивач оскаржує дії відповідачів, які за своїм змістом не є управлінською діяльністю, яка створює безпосередньо для позивача певні правові наслідки, у зв'язку з чим із таких правовідносин не може виникати публічно - правовий спір, який віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Таким чином, суд зазначає, що відповідачі у справі № 320/30891/25 не здійснювали публічно - владні управлінські функції, що свідчить про відсутність обов'язкової ознаки адміністративної справи згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
В контексті викладеного, ураховуючи характер спірних правовідносин, вимоги позивача не належать до юрисдикції адміністративного суду, оскільки не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, в зв'язку з чим позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому, суд враховує, що поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів і які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала в судових рішеннях, зокрема в постановах від 30.03.2023 року у справі №990/15/23, від 11 квітня 2021 року у справі №800/400/16, від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 13 березня 2019 року у справі № 9901/947/18.
Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
За практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України») суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, поняття суду, встановленого законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відтак, розгляд справи належним судом відповідає принципу ефективності провадження як механізму судового захисту.
Також з урахуванням висновків Верховного Суду, які викладені у вищенаведених постановах, суд зазначає, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто, як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а тому, зазначені позивачем вимоги у даній справі не можуть бути вирішені в суді жодної юрисдикції.
Враховуючи викладене, суд не роз'яснює позивачу до юрисдикції якого суду віднесено розгляд цієї справи, оскільки судом вже зроблено правовий висновок про те, що ця справа не може розглядатися в будь-якій юрисдикції, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постановах від 30.03.2023 року у справі №990/15/23, від 11 квітня 2021 року у справі №800/400/16, від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 13 березня 2019 року у справі № 9901/947/18.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Отже, підсумовуючи вищевикладене, зважаючи на те, що, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.
Керуючись статтями 238, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Закрити провадження в адміністративній справі № 320/30891/25 позовом ОСОБА_1 до керівника Другого підрозділу детективів Першого Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Шмітько Валентина Вікторовича, Національного антикорупційного бюро України про визнання дій протиправними.
Копію ухвали надіслати сторонам (їх представникам).
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.
Повний текст ухвали складено та підписано 10 грудня 2025 року.
Суддя Кочанова П.В.