Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 грудня 2025 року Справа№200/5593/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Аляб'єва І.Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
28.07.2025 ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 в якому просить
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 його середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 10.04.2022 по 18.03.2025 у розмірі шестимісячного середнього заробітку, що складає 186 396,48 гривень;
стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 10.04.2022 по 18.03.2025 у розмірі шестимісячного середнього заробітку, що складає 186 396,48 гривень;
постановити ухвалу про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;
ухвалити додаткове рішення про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 компенсації судових витрат, а саме витрат на правову допомогу.
Ухвалою суду від 01.08.2025 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
06.08.2025 представником позивача усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 11.08.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Витребувано у відповідача: довідку про середньоденний розмір грошового забезпечення позивача за два місяці, що передували місяцю звільнення позивача зі служби; довідку про розмір грошового забезпечення позивача за останні два місці перед звільненням із зазначенням усіх складових грошового забезпечення та утримань.
В обґрунтування позову зазначає, що проходив службу у відповідача у період з 06.07.2015 по 09.04.2022 та був звільнений відповідно до наказу №86 від 09.04.2022. При звільненні позивачу не виплачені усі належні суми, у зв'язку з чим він звертався з позовом до суду у справі №200/12/23, де суд зобов'язав відповідача доплатити недоплачену частину грошового забезпечення. Виплата за судовим рішенням відбулася лише 19.03.2025, отже відповідачем затримано розрахунок при звільненні. Враховуючи те, Відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних вимог та вважає їх такими, що задоволенню не підлягають. По суті спірних правовідносин пояснив, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані законодавством, а тому норми законодавства про оплату праці і вирішення таких спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права. Відповідно, відсутні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
За правилами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином.
Згідно з нормами частини третьої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_2 виданий Ленінським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 26.02.1998 року), внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 15.04.2022 року №2615-7001043570 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується представником відповідача, позивач у період з 01.03.2018 по 09.04.2022 проходив військову службу на посадах ІНФОРМАЦІЯ_3 , що також підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_3 .
12.11.2022 року позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок та виплату індексації з березня 2018 року з застосуванням абз.4-6 п. 5 Порядку № 1078 у фіксованому розмірі 4258,75 грн., та проведення перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 09.04.2022 із застосуванням для розрахунку посадового окладу, окладу за військовим званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Листом від 12.12.2022 року №09/02/336, ІНФОРМАЦІЯ_4 за результатом розгляду звернення позивача повідомлено, що індексація грошового забезпечення починаючи з 01.03.2018 по 09.04.2022, нараховувалась та сплачувалась відповідно до чинного законодавства. При цьому зазначає, що оскільки в березні 2018 року у військовослужбовців посадові оклади збільшилися, то індексація грошового забезпечення не проводиться. Також, у листі зазначено, що індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з квітня 2018 року по жовтень 2018 року перевищів поріг індексації і становив 103,7%, у зв'язку з чим тільки у грудні 2018 року у військовослужбовців настало право для проведення індексації грошового забезпечення по індексу 3,7% (103,7%-100%).
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06.03.2023 у справі № 200/12/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій (бездіяльності) та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 09.04.2022 із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , юридична адреса: АДРЕСА_1 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) перерахунок та виплату грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 09.04.2022 року, із застосуванням розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
В іншій частині задоволення позовних вимог - відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 08.11.2023 у справі № 200/12/23 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 -залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 р. у справі № 200/12/23 - скасовано в частині відмови у задоволені позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 09.04.2022 включно із застосуванням фіксованої суми індексації - 4 258,75 грн. та відповідно до абз. 4-6 п. 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078, з урахуванням фактично виплачених сум, зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 09.04.2022 включно із застосуванням фіксованої суми індексації - 4 258,75 грн. та відповідно до абз. 4-6 п. 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078, з урахуванням фактично виплачених сум.
Прийнято нове судове рішення в цій частини, яким задоволено частково ці позовні вимоги.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 09.04.2022, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця): в період з 20.02.2018 по 28.02.2018- січень 2008 року, в період з 01.03.2018 по 30.09.2020- березень 2018 року, а в період з 01.10.2020 по 14.11.2021- жовтень 2020 року з урахуванням абзацу 3-6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 09.04.2022, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця): в період з 20.02.2018 по 28.02.2018- січень 2008 року, в період з 01.03.2018 по 30.09.2020- березень 2018 року, а в період з 01.10.2020 по 14.11.2021- жовтень 2020 року з урахуванням абзацу 3-6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, та виплатити недоотриману частину за виключенням вже виплаченої частини індексації
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 р. у справі № 200/12/23 - залишено без змін.
На виконання рішення суду відповідачем нараховано та 19.03.2025 виплачено кошти в розмірі 111959,48 грн, що також підтверджено платіжною інструкцією від 17.03.2025 №416.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до абзацу 1 пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Як визначено частиною другою цієї ж статті до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
На підставі частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Аналіз правових норм свідчить, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням.
Тобто, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.
Як свідчать матеріали справи позивач виключений зі списків та всіх видів забезпечення 09.04.2022, проте, повний розрахунок з позивачем при звільненні здійснено тільки 19.03.2025 року.
Таким чином, станом на день виключення позивача зі списків та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним розрахунок у повному обсязі.
Законом № 2011 та Положенням № 1153/2008 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця.
За загальним правилом у правовідносинах, що є предметом розгляду даної справи, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства (на які посилається відповідач), що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства -КЗпП України.
За правилами статті 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Необхідність застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 01.03.2018 в справі № 806/1899/17, від 29.03.2018 в справі № 815/1767/17 та від 19.04.2018 в справі № 803/1210/2018 щодо не проведення розрахунку при звільненні з публічної служби.
Враховуючи, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно статті 116 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.
На підставі статті 117 Кодексу законів про працю України (в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
В постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача) обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку.
І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу та з усіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, то позивач відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Період затримки розрахунку при звільненні повинен обчислюватися з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем остаточного розрахунку.
Позивача виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 09.04.2022.
Остаточний розрахунок з позивачем проведено 19.03.2025.
Отже, період затримки розрахунку при звільненні становить з 10.04.2022 (наступний день після звільнення) по 10.10.2022 (відповідно до ст. 117 КЗпП не більш як за шість місяців)
Таким чином, з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП не більш як за шість місяців з 10.04.2022 по 10.10.2022, що становить 183 календарних дні.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
На підставі пункту 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки від 14.08.2025 № 09/02/1174 середньоденне грошове забезпечення позивача за два місяці до звільнення складає 746,02 грн.(грошове забезпечення позивача: за лютий 2022 року - 22007,60 грн (28 робочих дні), за березень 2022 року - 22007,60 грн (31 робочих дні). Отже, 44015,20/59=746,02 грн.
Період затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, з урахуванням чинної норми статті 117 Кодексу законів про працю України становить 183 календарних днів.
Отже, сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач, становить 746,02 грн х 183 дні = 136521,66 грн.
Щодо застосування до спірних правовідносин принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, які запроваджені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, - суд зазначає наступне.
З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у подібних правовідносинах, питання щодо застосування, зокрема, приписів статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, було предметом дослідження судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 440/6856/22 (постанова від 06.12.2024 року).
У справі № 440/6856/22 Верховний Суд розглянув можливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, та констатував, що висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц не поширюються на спірні правовідносини, що тривають після 19.07.2022, оскільки з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець усунув чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 КЗпП України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.
За висновком Верховного Суду у справі № 440/6856/22 належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, суд враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 та зазначає, що до спірних правовідносин не застосовуються критерії співмірності, запроваджені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, а середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні на користь позивача підлягає стягненню за період затримки не більш, як за шість місяців, тобто з 10.04.2022 по 10.10.2022.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 136521,66 грн за період з 10.04.2022 по 10.10.2022.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Посилання відповідача на не підтвердження повноважень представника позивача на подання позову - є помилковими, оскільки спростовані наявними у справі доказами, а саме довіреністю фізичної особи - позивача, що оформлена позивачем особисто через підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 58 та п. 1 ч. 1 ст. 59 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими у справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність; повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами, як, зокрема довіреність фізичної або юридичної особи.
Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю, суд зазначає, що відповідно до ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об'єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами. Це виключно як певна (можливо, виняткова) міра впливу на той чи інший орган влади.
Позивач не навів аргументованих доводів та не надав доказів того, що прийняте рішення суду буде відповідачем тривалий час не виконуватись.
Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, суд не вбачає підстав для встановлення контролю за виконанням даного рішення шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, стягненню на користь позивача підлягає 1491,17 грн. понесених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Питання стягнення судових витрат за правничу допомогу у розмірі 18 000,00 грн. в даному рішенні не вирішувалось за відсутністю відповідних доказів, але відповідно до приписів ст.252 КАС України це питання може бути вирішено шляхом подання заяви учасником справи та розглядом додаткового рішення виключно з цього питання.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
Частково задовольнити позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 10.04.2022 по 19.03.2025.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.04.2022 по 18.03.2025 у розмірі 136521,66 гривень.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_4 ; Адреса для листування: АДРЕСА_5 ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1491,17 грн.
Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення судом складено і підписано 10.12.2025 року.
Суддя І.Г. Аляб'єв