Справа № 441/1100/25 Головуючий у 1 інстанції: Ференц О.І.
Провадження № 22-ц/811/2758/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
10 грудня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Ванівського О.М.
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
секретаря: Підлужного В.І.,
з участю: представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області - Черевичника І.І. на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 24 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області про встановлення юридичного факту, визнання права власності на майно в порядку спадкування,-
В червні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області про встановлення юридичного факту, визнання права власності на майно в порядку спадкування.
Покликався на те, що він разом із своєю сім'єю проживав без реєстрації у будинку своєї тітки - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 . Тітка була одинокою, не мала дітей, спадкова справа після її смерті не заводилася. Усі правовстановлюючі документи на майно тітки і її свідоцтво про смерть були знищені під час пожежі. Оскільки він не є кровним родичем ОСОБА_3 , він не може отримати повторно свідоцтво про її смерть. Будучи спадкоємцем згідно ст.1264 ЦК України майна ОСОБА_3 , він звернувся до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак йому було відмовлено у зв'язку з тим, що неможливо встановити родинний зв'язок з спадкодавцем та відсутній правовстановлюючий документ на належне спадкодавцю майно. До спадкового майна ОСОБА_3 увійшло право на земельну частку (пай) на території Грімненської сільської ради площею 1.24 ум.кад.га, яке належало їй на підставі Сертифікату серії ЛВ № 143972 від 17.03.1997 року. Він проживав з ОСОБА_3 орієнтовно з 1993 року, вели спільне господарство та мали спільний бюджет, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки. Після смерті ОСОБА_3 він особисто організовував її поховання. Спадкоємців 1-3 черг спадкування за законом у ОСОБА_3 немає.
Просив суд встановити факт його проживання із спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю протягом п'яти років до часу відкриття спадщини, визнати його спадкоємцем четвертої черги спадкування за законом майна, що належало ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визнати за ним право на земельну частку (пай) розміром 1.24 га без контурного визначення зовнішніх меж на місцевості на території Грімненської сільської ради згідно сертифікату на право приватної власності на землю (середню земельну частку) серії ЛВ № 143972 від 17.03.1997 року, зареєстрованого у книзі записів сертифікатів на право приватної власності на землю (середню земельну частку) за № 548, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 24 липня 2025 року позов задоволено.
Встановлено факт проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю протягом п'яти років до часу відкриття спадщини.
Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем четвертої черги спадкування за законом майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право приватної власності на землю (середню земельну частку) на території Львівського району (колишня Грімненська сільська рада) Львівської області площею 1.24 умовних кадастрових гектари, що належало ОСОБА_3 на підставі Сертифікату на право приватної власності на землю (середню земельну частку) серії ЛВ № 143972, зареєстрованого 17.03.1997 року в Книзі записів (реєстрації) сертифікатів на право приватної власності на землю (середню земельну частку) за № 548.
Рішення суду оскаржив представник Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області - Черевичник І.І., подавши апеляційну скаргу.
З рішенням суду не погоджується.
Вказує, що у рішенні суд зазначає про те, що спадкодавцю - ОСОБА_3 було передано у власність землю (середню земельну частку) на території Львівського району (колишня Грімненська сільська рада) Львівської області площею 1,24 умовних кадастрових гектарів, що підтверджується сертифікатом на право приватної власності на землю (середню земельну частку) серії ЛВ №143972, зареєстрованим 17.03.1997 в Книзі записів (реєстрації) сертифікатів на право приватної власності на землю (середню земельну частку) за №548 (а.с.12).
Оригінал сертифікату зі слів позивача втрачено під час пожежі.
Зазначає, що в даній частині рішення допущена неточність, яка суттєво вплинула на результат розгляду справи, оскільки сертифікат не є документом, що посвідчує право власності на землю, як зазначає суд, а лише документом, який посвідчує про те, що даний громадянин має ПРАВО на отримання та виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки (паю). Відтак спадкоємець - ОСОБА_2 не міг фізично вступити у володіння спадковим майном (середньою земельною часткою), оскільки межі земельної ділянки не були визначені в натурі (на місцевості) і Позивач не мав фізичної та юридичної змоги управляти та володіти цим спадковим майном.
На сьогоднішній день, саме Львівська районна військова адміністрація має видавати сертифікати на право на земельну частку (пай) або їх дублікати а також проводити їх реєстрацію.
Стверджує, що відсутність оригіналу сертифікату на право на земельну частку (пай) не було крайньою необхідністю для звернення до суду, оскільки зазначені вище нормативні документи чітко регламентують, що місцеві державні адміністрації зобов'язані видавати сертифікати на пай, їх дублікати і проводити реєстрацію цих документів і, відповідно, Комарнівська міська рада не може бути належним відповідачем у цій справі, оскільки радою було вжито всі дії, які забезпечили підготовку документів для видачі та реєстрації сертифікату на земельну частку (пай).
Просить скасувати Рішення Городоцького районного суду по справі №441/1100/25 від 24.07.2025 року в частині визнання за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , права приватної власності на землю (середню земельну частку) на території Львівського району (колишня Грімненська сільська рада) Львівської області площею 1.24 умовних кадастрових гектари, що належало ОСОБА_3 на підставі Сертифікату на право приватної власності на землю (середню земельну частку серії ЛВ № 143972, зареєстрованого 17.03.1997 року в Книзі записів (реєстрації) сертифікатів на право приватної власності на землю (середню земельну частку) за № 548, що розташована на території Комарнівської міської ради по причині відсутності правовстановлюючого документу.
27 листопада 2025 року від ОСОБА_4 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням у відрядженні.
З урахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Сторони мали реальну можливість реалізувати свої процесуальні права з доведенням своєї позиції по справі, у тому числі через можливість брати участь в судовому засідання в режимі відеоконференції або через представника.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в раі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "ЮніонАліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність учасників справи, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов'язковою.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача - Струс Н.Я. на заперечення доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки ОСОБА_2 є спадкоємцем четвертої черги спадкування за законом майна ОСОБА_3 , спадщину після її смерті прийняв шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, спадкоємців першої-третьої черги спадкування за законом майна ОСОБА_3 судом не встановлено, позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте у видачі свідоцтва йому було відмовлено з огляду на відсутність оригіналу правовстановлюючого документа, суд приходить до переконання про необхідність задоволення позову та визнання за позивачем права на земельну частку (пай) розміром 1.24 га без контурного визначення зовнішніх меж на місцевості на території Грімненської сільської ради згідно сертифікату на право приватної власності на землю (середню земельну частку) серії ЛВ № 143972 від 17.03.1997 року, зареєстрованого у книзі записів сертифікатів на право приватної власності на землю (середню земельну частку) за № 548, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Встановлено, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Грімне Городоцького району Львівської області, з 25.03.1995 року зареєстрований у АДРЕСА_2 (а.с.10).
ОСОБА_3 було передано у власність землю (середню земельну частку) на території Львівського району (колишня Грімненська сільська рада) Львівської області площею 1.24 умовних кадастрових гектари, що підтверджується Сертифікатом на право приватної власності на землю (середню земельну частку) серії ЛВ № 143972, зареєстрованим 17.03.1997 року в Книзі записів (реєстрації) сертифікатів на право приватної власності на землю (середню земельну частку) за № 548 (а.с.12). Оригінал сертифікату зі слів позивача втрачено під час пожежі.
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Грімне Городоцького району Львівської області (а.с.11).
Спадкова справа після її смерті не заводилася (а.с.22).
Згідно довідки виконкому Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області № 128 від 30.05.2025 року ОСОБА_3 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно даних погосподарського обліку була зареєстрована в будинку АДРЕСА_1 , разом з нею на день смерті у вищевказаному будинку ніхто не був зареєстрований, зі свідчень сусідів за вищевказаною адресою проживав та доглядав за тіткою ОСОБА_2 , 1955 р.н. (а.с.13).
Довідкою виконкому Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області № 41 від 04.02.2025 року підтверджується, що ОСОБА_3 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно записів в погосподарській книзі (№ 1, 1996-2000 роки) проживала і була зареєстрована в житловому будинку АДРЕСА_1 , на день смерті у цьому будинку згідно свідчень сусідів проживав та доглядав за ОСОБА_3 її племінник ОСОБА_2 , здійснював догляд за майном та підтримує в порядку домоволодіння по сьогоднішній час (а.с.14).
ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Львівського районного нотаріального округу Богаченко Н.С. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , однак листом № 44/01-16 від 05.06.2025 року йому відмовлено у зв'язку відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно (а.с.15).
Встановлення факту того, що позивач проживав з спадкодавцем ОСОБА_3 однією сім'єю протягом п'яти років до часу відкриття спадщини, необхідне позивачу для оформлення своїх спадкових прав за законом.
Той факт, що ОСОБА_2 , 1955 р.н., протягом п'яти років до 17.06.1999 року проживав однією сім'єю з ОСОБА_3 , підтверджується письмовими поясненнями позивача, довідкою виконкому Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області № 41 від 04.02.2025 року та Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області № 128 від 30.05.2025 року.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки, рішення суду в частині встановлення факту проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю протягом п'яти років до часу відкриття спадщини та визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем четвертої черги спадкування за законом майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 апелянтом не оскаржується, тому в силу вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України в цій частині апеляційним судом не переглядається.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №75/8671/21 (провадження №61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду».
Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Згідно з пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року правила книги шостої ЦК України застосовуються до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
Отже, за змістом указаної норми, ЦК України 2003 року застосовується до спадщини, яка відкрилася, але була прийнята спадкоємцями після 1 січня 2004 року, а якщо спадщина була прийнята до 1 січня 2004 року - застосовується Цивільний кодекс Української РСР 1963 року.
Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця (ст. 525 ЦК УРСР).
Згідно ст.524 ЦК України в редакції 1963, яка діяла на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , спадкоємство здійснюється за законом та за заповітом.
Згідно ст.549 ЦК України в редакції 1963 визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Паювання сільськогосподарських земель започатковано Указом Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», згідно з яким паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена КСП без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).
Процедура паювання згідно з цим Указом передбачала низку послідовних етапів, зокрема: виготовлення Державного акта на право колективної власності на землю та складання списку членів колективного сільськогосподарського підприємства, які мають право на земельну частку (пай); грошову оцінку угідь, що знаходяться у колективній власності згідно з методикою КМ України; визначення вартості та розміру земельної частки (паю) кожного члена, який визначається в умовних кадастрових одиницях комісією КСП, затвердження районною державною адміністрацією визначених комісією КСП розміру земельної частки (паю); видача громадянам районною державною адміністрацією сертифікату на право на земельну частку (пай) та його реєстрація.
І лише після виконання сукупності наведених умов та отримання сертифіката на право на земельну частку (пай) та його реєстрації громадянин має право на виділення йому земельної ділянки в натурі з дотримання положень Земельного кодексу України.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 11 постанови від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі - Указ №720/95).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають, зокрема: колишні члени КСП, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом. Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.
Відповідно до частин першої, другої статті 2 даного Закону основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
Відповідно до п.15 Розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України право на земельну частку (пай), яке посвідчено сертифікатом, може бути успадковано.
Відповідно до пункту 1 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).
Згідно з пунктом 5 цього Указу видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.
Згідно п. 17 Перехідних положень Земельного кодексу України, сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 17.03.2020 у справі №396/1683/18-ц9 якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифікат на право власності на земельну частку (пай), при вирішенні спору про право на спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України, Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям». За змістом ст.22, 23 ЗК України в редакції 1990 року особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання, включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю, одержання КСП цього акта. Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
Згідно з п.3.5 Інформаційного листа Вищого ССУ з розгляду кримінальних та цивільних справ від 16 травня 2013 року N924-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» у разі втрати, пошкодження сертифіката про право на земельну частку (пай) аналогічного порядку видачі нового сертифікату на ім'я спадкодавця спадкоємцям особи, яка мала право на земельну частку (пай), не передбачено. Отже, належним способом захисту прав спадкоємців, у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво право на спадщину на земельну частку (пай), є звернення спадкоємців з вимогами про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування.
Встановлено, що ОСОБА_3 було передано право на землю (середню земельну частку) розміром 1.24 умовних кадастрових гектари без контурного визначення зовнішніх меж на місцевості для ведення селянського (фермерського) або колективного господарства, що посвідчувалося сертифікатом на право приватної власності на землю (середню земельну частку) серії ЛВ № 143972 зареєстрованим за №548 від 17.03.1997 року. Сертифікат було видано на підставі рішення Городоцької районної ради від 22.04.1996 року №84.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що право позивача на спадщину може бути захищеним лише в судовому порядку - шляхом визнання за ним права власності на земельну частку (пай) на території Грімненської сільської ради площею 1.24 ум.кад.га, яке належало ОСОБА_3 на підставі Сертифікату серії ЛВ № 143972 від 17.03.1997 року. в порядку спадкування, тобто - у спосіб, який не суперечить закону та не порушує права, свободи та інтереси інших фізичних осіб, а також права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до ст.. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
апеляційну скаргу представника Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області - Черевичника І.І. - залишити без задоволення.
Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 24 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено 10 грудня 2025 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.