Справа № 182/587/25
Провадження № 2/0182/872/2025
Іменем України
01.12.2025 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі головуючого судді Рунчевої О.В., секретаря Паламарчук П.Ю., за участю представників відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Нікополі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-
03.02.2025 року ОСОБА_3 звернувся до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області із згаданим вище позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Свої вимоги позивач мотивує, посилаючись на наступне.
У кримінальному провадженні №12023041340001224 від 06.10.2023 року ОСОБА_3 залучено як потерпілого від злочинних дій обвинуваченого ОСОБА_4 . В даний час він бажає заявити цивільний позов про відшкодування заподіяної йому кримінальним правопорушенням матеріальної та моральної шкоди.
03 грудня 2024 року Нікопольською окружною прокуратурою ОСОБА_3 був надісланий «Обвинувальний акт із зміненим обвинуваченням в об'єднаному кримінальному проваджені, відомості за якими внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань №12023041340001224 від 06.10.2023 року за ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 162 КК України та №12024041340000030 від 05.01.2024 року за ч. 4 ст. 185 КК України». У зв'язку з виявленими в даному Обвинувальному акті обставинами, 11 грудня 2024 року ОСОБА_3 подав до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області «Претензію та Пропозицію відшкодувати нанесену йому матеріальну та моральну шкоду, шкоду нанесену здоров'ю, урегулювавши юридичний спір у досудовому порядку відповідно до статті 8, частини 4 статті 124 Конституції України (1996 року) та пункту 6 частини 3 статті 175 ЦПК України» (далі - «Претензія та Пропозиція»). ОСОБА_3 зазначає, що згідно з частиною 3 статті 205 ЦК України, Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, не надавши відповіді на його «Претензію та Пропозицію», тим самим визнало факт нанесення йому матеріальної та моральної шкоди і дало мовчазну згоду на розмір відшкодування виплати вказаних ним сум матеріальної та моральної шкоди.
Матеріальну та моральну шкоду, нанесену йому бездіяльністю органів досудового слідства, ОСОБА_3 обґрунтовує наданням неякісних поліцейських послуг. Як вказує позивач, у Витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань від 13.10.2023 року, кримінальне провадження №12023041340001254, зазначено: «В період часу з 28.09.2023 року по 12.10.2023 року невідома особа, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , таємно, шляхом вільного доступу, викрала майно: побутову техніку, належну гр. ОСОБА_5 [помилка повинно бути не «С», але ОСОБА_6 ] на суму 10 000 грн». Дивним чином, на 13 жовтня 2023 року, ще до початку досудового розслідування та відібрання показань у обвинуваченого ОСОБА_4 працівники МВС вже визначили, що крадіжка його приватного майна відбулася «шляхом вільного доступу».
Інформація обвинувального акту Нікопольської окружної прокуратури від 02 грудня 2024 року дає підстави прийти до висновку, що вказаний орган досудового розслідування встановив, що не ОСОБА_4 пошкодив вікно в приватному будинку ОСОБА_3 за адресою по АДРЕСА_1 , через яке він проник до будинку, і що ОСОБА_4 здійснив крадіжку лише частини вкрадених у позивача з його будинку приватних речей. Таким чином, орган досудового розслідування не встановив, хто розбив вікно в приватному будинку позивача та здійснив викрадення решти його речей, які не викрав ОСОБА_4 (як це встановлено органом досудового розслідування), та наніс позивачу майнову (матеріальну) шкоду. Внаслідок злочинного проникнення до його будинку було знищено та пошкоджено приватне майно та вчинена крадіжка. Серед знищених, пошкоджених та вкрадених приватних речей є речі, пам'ятні для позивача, а отже, безцінні для нього, як людини. Факт нанесення позивачу значної матеріальної шкоди підтверджується матеріалами досудового розслідування «Фототаблиця огляду місця події» с. 54 - 66, на фото представлено те, що обвинувачуваний не лише займався крадіжкою приватних речей ОСОБА_3 , але й цілеспрямовано з особливим цинізмом нищив його майно. Речі розкидані, перемішані, затоптані, вимащені брудом та кров'ю, розірвані та розламані. Не підлягають ремонту, знищені старовинні сімейні реліквії - комод та книжкова шафа. Знищений одяг та вироби з матерії, які не підлягали відновленню або можливості їх очищення.
Скоєний злочин окрім великої матеріальної шкоди завдав позивачу потужне емоційне потрясіння та зневіру щодо людяності по відношенню до нього, як до людини, принизив його людську гідність, розчарував щодо можливості бути певним у недоторканості та цілості своєї приватної власності. Він зазнав душевний біль та біль фізичний, втрату соціального благополуччя. Злочин порушив нормальний спосіб його життя, спричинив суттєві труднощі, змусивши витрачати додатковий час та зусилля для захисту й поновлення своїх прав. Позивач розцінює цей злочин, як такий, що не лише порушив належні йому, на підставі норм міжнародного права, права людини, але і як прямий злочин проти нього, як особистості - людини, його прав і свобод. Він має душевно-емоційний вимір сприйняття світу та здатний лише сам, як людина, в повній мірі оцінити нанесену йому шкоду.
Підставою і причиною для звернення до суду позивач зазначає фактичну відмову ГУ Національної поліції в Дніпропетровській області поновити його порушені права споживача без необхідності подання позовної заяви до суду.
Окремо, ОСОБА_3 відзначає, що питання, чи нанесено йому моральну (немайнову) шкоду, вирішити може лише він, потерпілий (жива істота, людина), якій завдано шкоду, а не відповідач, нежива істота, бо це лише структура, яка не має органів чуття, як це визначено частиною 1 статті 91 ЦК України, в якій зазначено: «юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині».
Нанесену йому матеріальну шкоду позивач оцінює в 245 290 грн., а моральну шкоду в 438 430 000,00 грн. та просить стягнути її з Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, перерахувавши на його особистий розрахунковий рахунок.
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13.02.2025 року позовна заява прийнята до розгляду за правилами загального позовного провадження, відповідачам був наданий строк 15 днів з дня отримання ними такої ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву, призначено підготовче судове засідання (том 1, а.с.39-40).
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.08.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання Дніпропетровської обласної прокуратури про залучення їх до участі у справі в якості третьої особи (том 2, а.с.14-15).
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.08.2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду (том 2, а.с.16-17).
31.03.2025 року позивач через підсистему «Електронний суд» надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі (том 1, а.с.197-199).
05.03.2025 року, скориставшись своїм правом, Державна казначейська служба України направила відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги не визнала в повному обсязі. Вважає себе неналежним відповідачем у справі, оскільки, безпосередньо, Казначейство прав позивача не порушувало, в правовідносини з позивачем не вступало, таким чином вимоги до Казначейства, як до відповідача у справі, є безпідставними, стягнення коштів з Казначейства є необґрунтованим та таким, що не відповідає встановленому законом способу захисту порушених прав. Крім того, незгода позивача з діяльністю посадових осіб правоохоронних органів по справі не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди. Порушення прав підлягає доказуванню у встановленому законом порядку, а позивачем, в свою чергу, не доведено завдання йому матеріальної та моральної шкоди (том 1, а.с.84-91).
06.03.2025 року від ГУ Національної поліції в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просять відмовити в задоволенні позову в повному об'ємі. Вважають, що належним відповідачем в даній справі є Державна казначейська служба України. Наявність матеріальної та моральної шкоди доводиться потерпілим, а позивач, в свою чергу, таку наявність не довів (том 1, а.с. 118-127).
10.03.2025 року позивач ОСОБА_3 надав суду відповідь на відзив, в якій просив не приймати до уваги відзив Державної казначейської служби України та залишити його без розгляду, оскільки останньою пропущено строк його подання (том 1, а.с.142-152).
В судовому засіданні представник ГУ Національної поліції України в Дніпропетровській області Ізотова Т.Л. позовні вимоги не визнала та просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Представник Державної казначейської служби України Тараненко М.С. в судовому засіданні підтримала викладені у відзиві обставини, позовні вимоги не визнала та просила відмовити в задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.
Згідно зі ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_3 визнано потерпілим від злочинних дій обвинуваченого ОСОБА_4 в кримінальному провадженні №12023041340001224.
03 грудня 2024 року Нікопольською окружною прокуратурою позивачу був надісланий «Обвинувальний акт із зміненим обвинуваченням в об'єднаному кримінальному проваджені, відомості за якими внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань №12023041340001224 від 06.10.2023 за ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 162 КК України та №12024041340000030 від 05.01.2024 за ч. 4 ст. 185 КК України» (а.с.21-27).
Як вбачається з даного Обвинувального акту, 08.10.2023 року у денний час, більш точного часу слідством не встановлено, ОСОБА_4 знаходився біля домоволодіння АДРЕСА_1 , де у нього виник злочинний умисел, спрямований на вчинення таємного викрадення чужого майна з території вказаного домоволодіння. Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_4 , під час дії Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», в той же день та час, знаходячись біля території домоволодіння АДРЕСА_1 впевнившись в тому, що за його діями ніхто не спостерігає, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, переліз через паркан і проник на вказану територію та підійшов до будинку, який розташований на ній, де через пошкоджене раніше вікно будинку проник до нього, звідки таємно, умисно, повторно з корисливих мотивів викрав телевізор марки «SAMSUNG», моделі «LE32A330j1», ринкова вартість якого згідно висновку експерта судово-товарознавчої експертизи №5080 від 23.11.2023 становить 3295 грн. 00 коп., ноутбук марки «ACER» моделі «Aspire 7520», ринкова вартість якого згідно висновку експерта судово-товарознавчої експертизи №5080 від 23.11.2023 становить 2435 грн. 67 коп., які належать ОСОБА_3 , завдавши останньому матеріального збитку на загальну суму 5730 грн. 67 коп. Далі, ОСОБА_4 відкрив вікно в інший кімнаті будинку і через нього з будинку виліз та з місця скоєння злочину пішов, викраденим майном розпорядився на власний розсуд. Дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, поєднана з проникненням у житло, вчинена в умовах воєнного стану. Досудовим розслідуванням встановлено, що 10.10.2023 року в обідній час, більш точного часу слідством не встановлено, ОСОБА_4 знаходився біля домоволодіння АДРЕСА_1 , де у нього виник злочинний умисел, направлений на незаконне проникнення на територію вищевказаного домоволодіння та до будинку розташованому на ньому. Реалізуючи свій злочинний умисел, в той же день та час, знаходячись в тому самому місці, ОСОБА_4 усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, у порушення вимог ст. 30 Конституції України, згідно якої кожному гарантується недоторканість житла (чи іншого володіння особи), не маючи визначених законом правових підстав та відповідного дозволу володільця ОСОБА_3 переліз через паркан і проник на вказану територію та підійшов до будинку, який розташований на ній, де через незачинене вікно будинку проник до нього. Умисні дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України - незаконне проникнення до житла особи. Крім того, 12.10.2023 року в ранковий час, більш точного часу слідством не встановлено, ОСОБА_4 знаходився біля домоволодіння АДРЕСА_2 , де у нього виник злочинний умисел, спрямований на вчинення таємного викрадення чужого майна з території вказаного домоволодіння. Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_4 , під час дії Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», в той же день та час, знаходячись біля території домоволодіння АДРЕСА_1 впевнившись в тому, що за його діями ніхто не спостерігає, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, переліз через паркан і проник на вказану територію та підійшов до будинку, який розташований на ній, де через незачинене вікно будинку проник до нього, звідки таємно, умисно, повторно з корисливих мотивів викрав принтер марки «HP» моделі «DESKJET 2050», ринкова вартість якого згідно висновку експерта судово-товарознавчої експертизи №5080 від 23.11.2023 становить 733 грн. 33 коп., пилосос марки «PHILIPS» моделі «FC9170», ринкова вартість якого згідно висновку експерта судово-товарознавчої експертизи №5080 від 23.11.2023 становить 2166 грн. 67 коп., які належать ОСОБА_3 , завдавши останньому матеріального збитку на загальну суму 2900 грн. 00 коп.. З місця скоєння злочину ОСОБА_4 пішов, викраденим майном розпорядився на власний розсуд. Дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, поєднана з проникненням у житло, вчинена в умовах воєнного стану.
Розмір матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням потерпілому ОСОБА_3 складає 8 630,67 грн., яку відшкодовано частково на суму 3 169,00 грн., шляхом повернення викраденого майна.
Обвинувальний акт було направлено до суду, кримінальна справа перебуває в провадженні судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Ступак Т.С. (справа №182/7505/23), вироку по справі на даний момент не винесено.
Ухвалою суду від 21.01.2025 року ОСОБА_3 було відмовлено у прийнятті цивільного позову потерпілого та роз'яснено його право звернення із відповідним позовом в порядку цивільного судочинства.
Предметом розгляду даної справи є матеріальна та моральна шкода, нанесена позивачу бездіяльністю органів досудового слідства. А саме, ОСОБА_3 стверджує, що працівниками поліції не встановлена особа, яка розбила вікно в його приватному будинку АДРЕСА_1 та викрала решту його приватних речей, які не викрадав ОСОБА_4 , у зв'язку з чим йому було нанесено матеріальну шкоду в сумі 253 920 грн. Крім того, бездіяльність органів досудового слідства спричинила йому моральні страждання, які позивач оцінює в 438 430 000,00 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_3 посилається на ч.3 ст.27, ч.ч.1,2 ст. 28 Конституції України ст. ст. 22, 23, 276, ч.ч. 1,3 ст. 386, 1166, 1174, 1177 ЦК України, ст.ст. 1 та 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст. 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», п.22 ст.1 ЗУ «Про захист прав споживачів».
Що стосується Закону України «Про захист прав споживачів», на який посилається позивач, він регулює відносини між споживачами товарів та надавачам послуг, встановлює права споживачів, а також визначає механізми їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», в свою чергу, регулює правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я, забезпечуючи реалізацію конституційного права громадян на здоров'я, визначаючи принципи медичної допомоги, права та обов'язки пацієнтів і медиків, а також організацію системи охорони здоров'я в Україні, включаючи профілактику, лікування та реабілітацію.
Так, відповідно до ч.3 ст. 27 Конституції України, кожний має право захищати своє життя і здоров'я, а також життя і здоров'я інших людей, від протиправних посягань.
Частини 1 та 2 ст. 28 Конституції України гарантують кожній людині право на повагу до її гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Також, жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.
Статтею 386 ЦК України визначено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Частиною 1 ст. 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Стаття 1174 ЦК України стосується відшкодування шкоди, завданої державою або органами місцевого самоврядування. Згідно з цією статтею, держава, Автономна Республіка Крим або орган місцевого самоврядування зобов'язані відшкодовувати шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю їхніх посадових або службових осіб під час виконання службових повноважень, незалежно від вини цих осіб.
Статтею 1177 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
Фізична особа, яка є потерпілою від певного кримінального правопорушення, досудове розслідування щодо якого триває і факт вчинення кримінального правопорушення належно не встановлений, не має права на позов про відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, на підставі частини другої статті 1177 ЦК України. Проте така фізична особа за наявності відповідних підстав має право на позов про відшкодування їй заподіяної шкоди на загальних засадах (згідно зі статтями 1166 і/або 1167 ЦК України) або відповідно до іншого спеціального делікту в разі, якщо протиправність дій державних органів та їх посадових осіб окремо встановлені. Даного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 1 червня 2022 року у справі № 757/59501/19-ц (провадження № 61-16162св20), постанові Верховного Суду України від 7 листопада 2022 року у справі № 757/59343/19 (провадження № 61-9952сво20).
Згідно ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Так, Верховний Суд України неодноразово доходив висновку, що можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону, а від факту порушення цивільного права особи (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 61-28299св18), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20).
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 638/8636/17. Зокрема, у постанові суду зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є одночасна наявність всіх трьох складових: наявність самої шкоди, протиправність дій цього органу та причинний зв'язок між його діями та такою шкодою. В той час, відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Тягар доказування в сфері компенсації моральної шкоди у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, згідно постанови Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.12.2022 року, розподіляється так: позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; відповідач доводить відсутність протиправності та вини.
Таким чином, саме позивач повинен довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
Вказане узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року по справі № 6-440цс16, а також з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 11 квітня 2018 року по справі № 554/741/16-ц, від 25 квітня 2018 року по справі № 520/3307/16-ц, від 12 березня 2019 року по іншій справі.
Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.
Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.10.2019 року у справі № 757/53996/17.
Оскільки органи Державної казначейської служби України є єдиними розпорядниками коштів Державного та місцевих бюджетів, тому саме вони повинні відшкодовувати шкоду, завдану фізичній особі іншими органами державної влади в разі доведеності заподіяння такої шкоди, а тому суд залишає без уваги твердження відповідача, що Державна Казначейська служба України є неналежним відповідачем по справі.
Судом також не приймається до уваги твердження позивача щодо залишення без розгляду відзиву Державної казначейської служби України на позовну заяву, оскільки, згідно матеріалів справи, відповідачі отримали доступ до електронної справи в підсистемі «Електронний суд» лише 19.02.2025 року, а отже строк подачі відзиву ними не пропущений.
Крім того суд зазначає, що Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Селявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту, що зазначено в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Згідно із статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, пунктом 1 ч.1 ст. 303 КПК України передбачена можливість оскарження на досудовому провадженні бездіяльності слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
Однак, суду не надано доказів, що ОСОБА_3 звертався до органів досудового слідства із заявою про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудового розслідувань щодо вчинення невідомою особою крадіжки з його домоволодіння речей, які не викрадав ОСОБА_4 , як не надано й доказів, що йому було відмовлено у внесенні даних відомостей в ЄРДР, що дії слідчого були оскаржені ним в судовому порядку, також не підтверджений належними та допустимими доказами розмір спричиненої йому матеріальної шкоди 245 290,00 грн.
Крім того, суд зазначає, що вироку у справі №182/7505/23 щодо обвинувачення ОСОБА_4 за ч.4 ст.185, ч.1 ст.162 КК України Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області на даний час не винесено.
А отже, на підставі викладеного вище суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту його порушеного права/інтересу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 15, 16, 18, 22, 23, 321,1166,1167, 1173,1174,1176, 1177 ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_3 до Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя: О. В. Рунчева