26 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 496/1225/17
провадження № 61-3248св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Управління Держгеокадастру в Біляївському районі Одеської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Прогресивні технології плюс», Біляївська районна державна адміністрація Одеської області,
третя особа - приватний нотаріус Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Шустова Наталія Святославівна,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2025 року у складі колегії суддів Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Сегеди С. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Держгеокадастру в Біляївському районі Одеської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні технології плюс», Біляївської районної державної адміністрації Одеської області, третя особа - приватний нотаріус Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Шустова Наталія Святославівна, про визнання незаконними та скасування розпоряджень місцевого органу виконавчої влади, визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на земельну ділянку, визнання недійсними договору дарування та договору купівлі-продажу земельної ділянки, витребування майна із чужого незаконного володіння,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Держгеокадастру в Біляївському районі Одеської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогресивні технології плюс» (далі - ТОВ «Прогресивні технології плюс»), Біляївської районної державної адміністрації Одеської області (далі - Біляївська РДА), третя особа - приватний нотаріус Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Шустова Н. С., про визнання незаконними та скасування розпоряджень місцевого органу виконавчої влади, визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на земельну ділянку, визнання недійсними договору дарування та договору купівлі-продажу земельної ділянки, витребування майна із чужого незаконного володіння.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина, зокрема на земельну ділянку площею 3,3044 га, розташовану на території Усатівської сільської ради Біляївського району Одеської області (далі - Усатівська сільська рада), масив № НОМЕР_1 , ділянки № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
За життя ОСОБА_4 склала заповіт на ім'я позивача, посвідчений заступником Усатівського сільського голови по виконавчій роботі за реєстровим № 113, який є чинним і не скасованим.
Позивач як спадкоємець за заповітом звернулася до приватного нотаріуса для оформлення спадщини, але листом від 10 грудня 2015 року № 519/02-14 їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв'язку з відсутністю оригіналу правовстановлюючого документа на нерухоме майно, щодо якого було складено заповіт.
Біляївський районний суд Одеської області рішенням від 07 квітня 2016 року у справі № 496/5988/15-ц визнав за нею (позивачем) право власності на зазначену земельну ділянку площею 3,3044 га у порядку спадкування за заповітом після смерті баби ОСОБА_4 .
Однак 12 січня 2017 року відповідач ОСОБА_2 подала до Апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу, мотивуючи її тим, що за договором дарування від 19 жовтня 2006 року ОСОБА_4 подарувала спірну земельну ділянку її батькові - ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті батька відповідач як спадкоємець за законом першої черги звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу для оформлення спадщини, однак постановою від 21 листопада 2016 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з відсутністю оригіналу державного акта про право власності на земельну ділянку та рекомендовано звернутися до суду.
Позивач зазначала, що під час судового розгляду їй стало відомо, що розпорядженням Біляївської РДА від 22 травня 2006 року № 277/2006 «Про надання дозволу на виготовлення проєкту зміни цільового призначення земельної ділянки ОСОБА_4 на території Усатівської сільської ради» ОСОБА_4 надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки площею 3,23044 га, розташованої на території Усатівської сільської ради, що перебувала у її власності на підставі державного акта на право власності на землю серії ЯА, № 278353, із «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» на «для ведення особистого селянського господарства».
Розпорядженням Біляївської РДА від 01 червня 2006 року № 769/2006 «Про зміну цільового призначення земельної ділянки гр. ОСОБА_4 на території Усатівської сільської ради» ОСОБА_4 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінено з «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» на «для ведення особистого селянського господарства».
Позивач вважає, що зазначені розпорядження прийняті з численними порушеннями чинного на той час законодавства, зокрема:
- у технічній документації з перенесення в натурі проєкту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок відсутня заява ОСОБА_4 як власника земельної ділянки на проведення таких робіт;
- неправомірно розроблено технічну документацію замість проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється, який мав погоджуватись відповідними органами державної влади;
- технічна документація не проходила державну експертизу і не була погоджена органами земельних ресурсів, природоохоронними, санітарно-епідеміологічними службами, органами містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини.
Оскільки цільове призначення земельної ділянки, що належала ОСОБА_4 і згодом була відчужена на підставі договору дарування на користь ОСОБА_5 , змінено з порушенням законодавства, а договір дарування укладено у період дії заборони на відчуження земель сільськогосподарського призначення та за наявності заповіту на цю ділянку на ім'я позивача, остання вважає, що зазначені розпорядження, державні акти та договір дарування підлягають визнанню недійсними.
Позивач також вважає недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між ОСОБА_5 та ТОВ «Прогресивні технології», посилаючись на те, що у ОСОБА_4 була відсутня воля на відчуження земельної ділянки, вона не підписувала договір дарування, на підставі якого майно вибуло з її володіння. Тому позивач пред'являє віндикаційний позов до останнього набувача - ОСОБА_3 .
З урахуванням заяв про зміну предмета позову ОСОБА_1 остаточно просила суд:
- визнати незаконним та скасувати розпорядження Біляївської РДА від 22 травня 2006 року № 677/2006 про надання дозволу на виготовлення проєкту щодо зміни цільового призначення земельної ділянки ОСОБА_4 на території Усатівської сільської ради;
- визнати незаконним та скасувати розпорядження Біляївської РДА від 01 червня 2006 року № 769/2006 про зміну цільового призначення земельної ділянки ОСОБА_4 на території Усатівської сільської ради;
- визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ, № 939770, виданий Біляївською РДА та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди 18 вересня 2006 року за № 01.06.516.00508 на ім'я ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 3,3044 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , ділянки № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства;
- визнати недійсним договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_5 земельну ділянку площею 3,3044 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 НОМЕР_1 , ділянки № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , кадастровий номер 5121085200:01:001:0825, посвідчений приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Шустовою Н. С. 19 жовтня 2006 року, реєстровий номер 2476;
- визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ, № 941512, виданий Біляївським районним відділом земельних ресурсів від 24 листопада 2006 року та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01.06.516.00704, виданий на ім'я ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 3,3044 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , ділянки № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 20 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_5 та ТОВ «Прогресивні технології плюс», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О. Є. за № 749;
- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь позивача земельну ділянку площею 0,2944 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 НОМЕР_1 , ділянки № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , кадастровий номер 5121085200:01:001:1005.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Біляївський районний суд Одеської області у складі судді Груца Є. Є. рішенням від 16 жовтня 2018 року позов задовольнив частково.
Визнав незаконним та скасував розпорядження Біляївської РДА від 22 травня 2006 року № 677/2006 про надання дозволу на виготовлення проєкту зміни цільового призначення земельної ділянки ОСОБА_4 на території Усатівської сільської ради.
Визнав незаконним та скасував розпорядження Біляївської РДА від 01 червня 2006 року № 769/2006 про зміну цільового призначення земельної ділянки ОСОБА_4 на території Усатівської сільської ради.
Визнав недійсним та скасував державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ, № 939770, виданий Біляївською РДА та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди 18 вересня 2006 року за № 01.06.516.00508 на ім'я ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 3,3044 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , ділянки № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.
Визнав недійсним договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_5 земельну ділянку площею 3,3044 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 НОМЕР_1 , ділянки № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , кадастровий номер 5121085200:01:001:0825, посвідчений приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Шустовою Н. С. 19 жовтня 2006 року, реєстровий номер 2476.
Визнав недійсним та скасував державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ, № 941512, виданий Біляївським районним відділом земельних ресурсів від 24 листопада 2006 року та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01.06.516.00704, виданий на ім'я ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 3,3044 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , ділянки № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.
Визнав недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 20 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_5 та ТОВ «Прогресивні технології плюс», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О. Є. за № 749.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо витребування на її користь із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,2944 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5121085200:01:001:1005, відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що Біляївська РДА порушила порядок зміни цільового призначення земельної ділянки, оскільки відповідний проєкт не розроблявся та не затверджувався, а ОСОБА_4 не подавала заяви про зміну цільового призначення земельної ділянки.
Оскільки розпорядження Біляївської РДА від 22 травня 2006 року № 677/2006 та від 01 червня 2006 року № 769/2006 щодо зміни цільового призначення земельної ділянки є незаконними, то і виданий на їх підставі на ім'я ОСОБА_4 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ, № 939770, є недійсним, а відповідно - і договір дарування, згідно з яким ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_5 спірну земельну ділянку площею 3,3044 га, є недійсним з моменту його посвідчення на підставі положень частини першої статті 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (тут і далі - ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
З цих самих підстав недійсними є державний акт на право власності на спірну земельну ділянку серії ЯГ, № 941512, виданий на ім'я ОСОБА_5 , та договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між ОСОБА_5 та ТОВ «Прогресивні технології плюс».
Водночас суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимоги про витребування земельної ділянки площею 0,2944 га з володіння ОСОБА_3 , зазначивши, що позивач не є власником спірної ділянки, а стаття 388 ЦК України передбачає таке право лише для власника.
Одеський апеляційний суд постановою від 30 січня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнив частково.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 16 жовтня 2018 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Витребував із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2944 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 НОМЕР_1 , ділянки № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , кадастровий номер 5121085200:01:001:1005.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження Біляївської РДА від 22 травня 2006 року № 677/2006 про надання дозволу на виготовлення проєкту зміни цільового призначення земельної ділянки ОСОБА_4 на території Усатівської сільської ради; визнання незаконним та скасування розпорядження Біляївської РДА від 01 червня 2006 року № 769/2006 про зміну цільового призначення земельної ділянки ОСОБА_4 на території Усатівської сільської ради; визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ, № 939770, виданого Біляївською РДА 18 вересня 2006 року; визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Шустовою Н. С. 19 жовтня 2006 року за реєстром номером 2476; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 березня 2008 року, укладеного між ОСОБА_5 та ТОВ «Прогресивні технології плюс», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О. Є. за реєстровим номером 749; визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого Біляївським районним відділом земельних ресурсів від 18 вересня 2006 року, відмовив.
Суд апеляційної інстанції мотивував постанову тим, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування розпоряджень Біляївської РДА від 22 травня 2006 року № 677/2006 та від 01 червня 2006 року № 769/2006 щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, а також виданого на їх підставі на ім'я ОСОБА_4 державного акта на право власності на земельну ділянку площею 3,3044 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, не підлягають задоволенню, оскільки факт звернення ОСОБА_4 із письмовою заявою про зміну цільового призначення земельної ділянки підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а сама вона не оскаржувала законність цих розпоряджень до смерті.
Також апеляційний суд установив, що ОСОБА_4 не укладала договір дарування із ОСОБА_5 , оскільки відсутній її підпис у реєстрі вчинення нотаріальних дій, що є обов'язковим під час посвідчення довіреності. Правочин, який не підписано, є неукладеним, а отже, не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту - у таких випадках застосовується саме віндикаційний позов (статті 387, 388 ЦК України).
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, а тому право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК України, переходить до спадкоємців власника.
Отже, належним способом захисту порушеного права позивача, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У березні 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2025 року в частині відмови в задоволенні позову і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про визнання незаконними та скасування розпоряджень Біляївської РДА від 22 травня 2006 року № 677/2006 та від 01 червня 2006 року № 769/2006, визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯГ, № 939770, та серії ЯГ, № 941512, задовольнити, а в решті резолютивну частину оскаржуваної постанови залишити без змін.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 22 травня 2013 року у справі № 6-33цс13, від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивувала тим, що апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених судом першої інстанції, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проєктами землеустрою щодо їх відведення.
Вважає, що оскаржувані розпорядження Біляївської РДА прийняті з численними порушеннями чинного на той час законодавства, зокрема:
- у технічній документації з перенесення в натурі проєкту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок відсутня заява ОСОБА_4 як власника земельної ділянки на проведення таких робіт;
- неправомірно розроблено технічну документацію замість проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється, який мав погоджуватись відповідними органами державної влади;
- технічна документація не проходила державну експертизу і не була погоджена органами земельних ресурсів, природоохоронними, санітарно-епідеміологічними службами, органами містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини.
Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.
Аргументи інших учасників справи
У травні 2025 року Головне управління Держгеокадастру в Одеській області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило врахувати, що спір у цій справі не зачіпає його права та обов'язки, оскільки з 01 січня 2013 року органи Держгеокадастру позбавлені повноважень щодо реєстрації та скасування права приватної власності (користування) земельними ділянками.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 24 березня 2025 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Біляївського районного суду Одеської області.
14 квітня 2025 року матеріали справи № 496/1225/17 надійшли до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 13 листопада 2025 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
21 лютого 2005 року на підставі розпорядження Біляївської РДА від 24 вересня 2004 року № 691/2004 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА, № 286139, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01.05.516.00035, за яким ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 3,3044 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , кадастрові номери: 5121085200:01:001:0325 та 5121085200:01:001:0326 (том 1, а. с. 51).
Розпорядженням Біляївської РДА від 22 травня 2006 року № 677/2006 «Про надання дозволу на виготовлення проєкту зміни цільового призначення земельної ділянки гр. ОСОБА_4 на території Усатівської сільської ради» ОСОБА_4 надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , масив № НОМЕР_1 , площею 3,3044 га ріллі, що перебувають у її власності, «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» на підставі державного акта на право власності на землю серії ЯА, № 278353, розташованих на території Усатівської сільської ради, на «ведення особистого селянського господарства» (том 1, а. с. 53).
Розпорядженням Біляївської РДА від 01 червня 2006 року № 769/2006 «Про зміну цільового призначення земельної ділянки гр. ОСОБА_4 на території Усатівської сільської ради» затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється гр. ОСОБА_4 , що перебувають у її власності, з «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» на «ведення особистого селянського господарства» на території Усатівської сільської ради, розроблений Приватним підприємством «Еріда», та змінено цільове призначення земельних ділянок загальною площею 3,3044 га, що перебувають у власності ОСОБА_4 з «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Усатівської сільської ради» на «ведення особистого селянського господарства» (том 1, а. с. 52).
18 вересня 2006 року на підставі зазначеного розпорядження Біляївська РДА видала на ім'я ОСОБА_4 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ, № 939770, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01.06.516.00508, згідно з яким ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 3,3044 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 5121085200:01:001:0825 (том 1, а. с. 20).
19 жовтня 2006 року між ОСОБА_6 , яка діючи на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Єсіною Л. М. 30 вересня 2006 року за № 4217, від імені ОСОБА_4 (дарувальник), та ОСОБА_5 (обдаровуваний) укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Шустовою Н. С., за умовами якого ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_5 прийняв у дар земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , ділянки № НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 , надану для ведення особистого селянського господарства, площею 3,3044 га (том 1, а. с. 38).
27 листопада 2006 року на підставі зазначеного договору дарування Біляївський районний відділ земельних ресурсів видав на ім'я ОСОБА_5 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ, № 941512, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01.06.516.00704, згідно з яким ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 3,3044 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 5121085200:01:001:0825 (том 1, а. с. 21).
20 березня 2008 року за договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О. Є., ОСОБА_5 продав ТОВ «Прогресивні технології плюс» частину земельної ділянки площею 0,2944 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: територія Усатівської сільської ради, масив № НОМЕР_1 , ділянки № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , кадастровий номер 5121085200:01:001:0825, із земельної ділянки площею 3,3044 га.
Згідно з актом приймання-передавання земельної ділянки від 20 березня 2008 року ОСОБА_5 передав, а ТОВ «Прогресивні технології плюс» прийняло у власність земельну ділянку площею 0,2944 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: територія Усатівської сільської ради, масив № НОМЕР_1 , ділянки № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , яка є частиною земельної ділянки площею 3,3044 га, кадастровий номер 5121085200:01:001:0825, відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного між сторонами 20 березня 2008 року.
12 вересня 2008 року на підставі зазначеного договору купівлі-продажу Відділ Держкомзему у Біляївському районі Одеської області видав на ім'я ТОВ «Прогресивні технології плюс» державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ, № 312597, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02.08.516.00015, згідно з яким ТОВ «Прогресивні технології плюс» є власником земельної ділянки площею 0,2944 га, розташованої за адресою: масив № НОМЕР_1 , ділянки № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , Усатівська сільська рада, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5121085200:01:001:1005.
06 серпня 2009 року за договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нікітіним Е. П., ТОВ «Прогресивні технології плюс» продало Товариству з обмеженою відповідальністю «Сі Ті Девелопмент» (далі - ТОВ «Сі Ті Девелопмент») земельну ділянку площею 0,2944 га, кадастровий номер 5121085200:01:001:1005, розташовану за адресою: масив № НОМЕР_1 Усатівської сільської ради.
08 березня 2011 року за договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сікорським А. А., ТОВ «Сі Ті Девелопмент» продало ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 0,2944 га, кадастровий номер 5121085200:01:001:1005, розташовану за адресою: масив № НОМЕР_1 Усатівської сільської ради.
Апеляційний суд також з'ясував, що Усатівська сільська рада та колишній директор Приватного підприємства «Еріда» надали на адвокатські запити документи щодо розгляду питання про зміну цільового призначення земельної ділянки загальною площею 3,3044 га, яка перебувала у власності ОСОБА_4 , «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Усатівської сільської ради» на «ведення особистого селянського господарства», а саме:
- рішення Усатівської сільської ради від 28 квітня 2006 року № 22-у «Про погодження зміни цільового призначення земельних ділянок, які перебувають у власності громадян, на території Усатівської сільської ради», яким на підставі заяв громадян, у тому числі ОСОБА_4 , погоджено зміну цільового призначення земельних ділянок та вирішено звернутися із відповідним клопотанням до Біляївської РДА для розгляду цього питання;
- лист від 06 травня 2005 року № 463, у якому Усатівська сільська рада просила Біляївську РДА розглянути питання стосовно зміни цільового призначення земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_4 ;
- витяг з протоколу № 5 засідання комісії з питань регулювання земельних відносин Біляївської РДА щодо надання згоди громадянам на зміну цільового призначення земельних ділянок від 12 травня 2006 року, у якому, зокрема, міститься посилання на заяву ОСОБА_4 щодо зміни цільового призначення земельних ділянок;
- журнал реєстрації письмових звернень громадян за 2006 рік Усатівської сільської ради, у якому за № 396 зареєстрована заява ОСОБА_4 про зміну цільового призначення земельної ділянки;
- архівну копію технічної документації проєкту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок гр. ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства на території Усатівської сільської ради, яка, серед іншого, містить заяву ОСОБА_4 щодо зміни цільового призначення земельних ділянок (том 2, а. с. 32-65).
У відповіді від 06 липня 2018 року № 2012/03-12/21/1381, наданій на адвокатський запит, Біляївська РДА повідомила, що згідно з Інструкцією з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року № 348, журнали реєстрації звернень громадян із земельних питань за 2006-2008 роки були знищені за закінченням строку зберігання згідно з актом від 15 квітня 2015 року № 1 (том 2, а. с. 76).
Висновком судово-почеркознавчої експертизи від 31 травня 2021 року, складеним судовим експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Сакалюк В. Р. на виконання ухвали Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року, підтверджується, що підпис від імені ОСОБА_4 у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, розміщений у графі «Розписка про одержання оформленого документа» (номер нотаріальної дії 4217), виконаний не самою ОСОБА_4 , а іншою особою; досліджений підпис виконаний із наслідуванням підпису (підписам) ОСОБА_4 . Вирішити питання, чи виконаний підпис від імені ОСОБА_4 в довіреності від 30 вересня 2006 року, виданій на ім'я ОСОБА_6 , посвідченій приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Єсіною Л. М. та зареєстрованій у реєстрі за № 4217, самою ОСОБА_4 чи іншою особою, не виявилося можливим з причин, указаних у пункті 1 дослідницької частини висновку (том 3, а. с. 139-144).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
За змістом касаційної скарги постанова суду апеляційної інстанції оскаржується тільки в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування розпоряджень Біляївської РДА від 22 травня 2006 року № 677/2006 та від 01 червня 2006 року № 769/2006, визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯГ, № 939770, та серії ЯГ, № 941512, а тому на підставі положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховний Суд переглядає це судове рішення лише в означеній частині.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду повною мірою не відповідає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо позовних вимог про визнання незаконними та скасування розпоряджень місцевого органу виконавчої влади, визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ, № 939770, виданого на ім'я ОСОБА_4 .
У частині першій статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Отже, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічний правовий висновок Верховний Суд виклав у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятком тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно зі статтями 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
У частині першій статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом із тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
У частині першій статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном із використанням способів, визначених главою 29 ЦК України.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц (провадження № 61-12264св22).
Верховний Суд у постанові від 15 травня 2024 року у справі № 755/12399/21 (провадження № 61-10584св23) також зробив висновок, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України, навіть якщо право власності ще не зареєстроване.
Згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку (стаття 1 Закону України «Про землеустрій» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі сільськогосподарського призначення (частина перша статті 19 ЗК України).
Отже, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання.
Згідно з частинами першою та другою статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва (пункт «а» частини третьої статті 22 ЗК України).
Згідно з частинами першою-третьою статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У пункті 2 Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року № 502, який був чинним на час прийняття оскаржуваних розпоряджень (далі - Порядок № 502), передбачено, що зміна цільового призначення земельної ділянки проводиться за поданням заяви (клопотання) її власника до сільської, селищної, міської ради, якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, або районної держадміністрації, якщо земельна ділянка розташована за межами населеного пункту. До заяви (клопотання) додаються: а) копія державного акта на право власності на земельну ділянку; б) для громадянина - власника земельної ділянки - копія паспорта (серія, номер паспорта, коли і ким виданий та місце проживання), для юридичної особи - власника земельної ділянки - копія статуту (положення) та копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи; в) документи щодо встановлених обмежень (обтяжень) та земельних сервітутів на використання земельної ділянки; г) обґрунтування необхідності зміни цільового призначення земельної ділянки із зазначенням її розміру.
Згідно з пунктами 3-6 Порядку № 502 сільська, селищна, міська рада або районна держадміністрація розглядає заяву (клопотання) і в разі згоди на зміну цільового призначення земельної ділянки дає дозвіл на підготовку проекту її відведення: складання проекту відведення земельної ділянки, якщо зміні цільового призначення підлягає її частина; перепогодження проекту відведення земельної ділянки з відповідними органами виконавчої влади, якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка. Проект відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється, складається державною або іншою землевпорядною організацією на замовлення власника земельної ділянки. Умови і термін складання проекту відведення земельної ділянки визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем робіт. Проект відведення земельної ділянки погоджується або перепогоджується з органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, а також підлягає державній землевпорядній експертизі, після якої замовник подає проектні матеріали відповідно до сільської, селищної, міської ради або до районної держадміністрації для прийняття рішення.
У пункті 8 Порядку № 502 передбачено, що районна держадміністрація розглядає подані проектні матеріали та приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, яка знаходиться за межами населеного пункту, якщо така зміна пов'язана з наступним використанням цієї ділянки для сільськогосподарських потреб, ведення лісового і водного господарства, будівництва об'єктів, призначених для обслуговування членів територіальних громад району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо).
Рішення сільської, селищної, міської ради або відповідного органу виконавчої влади про зміну цільового призначення земельної ділянки є підставою для оформлення громадянину або юридичній особі державного акта на право власності на земельну ділянку із зміненим цільовим призначенням. У разі прийняття рішення про відмову у зміні цільового призначення земельної ділянки сільська, селищна, міська рада або відповідний орган виконавчої влади протягом 15 днів письмово повідомляє про це її власника з обґрунтуванням причини відмови. У разі незгоди власника земельної ділянки з рішенням сільської, селищної, міської ради або органу виконавчої влади про відмову у зміні її цільового призначення спір вирішується в судовому порядку (пункти 12-14 Порядку № 502).
Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проєктами землеустрою щодо їх відведення. При цьому такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки без зміни її категорії цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) чинним законодавством не передбачено (пункт 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19).
Верховний Суд у постановах від 04 травня 2022 року у справі № 495/6094/17 (провадження № 61-19105св20), від 22 лютого 2023 року у справі № 495/1427/18 (провадження № 61-10511св21), від 01 березня 2023 року у справі № 495/6098/17 (провадження № 61-7447св22), від 05 червня 2025 року у справі № 495/1404/19 (провадження № 61-7684св24) зробив висновок, що земельним законодавством чітко встановлено, що за проєктами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури здійснюється зміна цільового призначення земельних ділянок. Проте такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки без зміни її категорії цільового призначення чинне законодавство не передбачає. Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).
Отже, за встановленими у цій справі обставинами зміна цільового призначення спірної земельної ділянки не відбулася, змінився лише вид її використання у межах однієї категорії земель (земель сільськогосподарського призначення) та одного типу угідь - рілля, що, відповідно, не вимагало розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, його погодження та затвердження.
Факт звернення ОСОБА_4 із письмовою заявою про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а сама вона як власник та ініціатор відповідної процедури за життя не оскаржувала законність цих розпоряджень.
Ураховуючи, що зміна використання земельної ділянки з виду «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» на вид «для ведення особистого селянського господарства» не призводить до зміни її цільового призначення, оскільки така зміна відбувається в межах однієї категорії земель - земель сільськогосподарського призначення, та одного типу угідь - рілля, Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання незаконними та скасування розпоряджень Біляївської РДА від 22 травня 2006 року № 677/2006 та від 01 червня 2006 року № 769/2006 щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, а також виданого на їх підставі державного акта про право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 3,3044 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.
Верховний Суд зазначає, що позивач як спадкоємець особи, на користь якої Біляївською РДА прийнято рішення про затвердження проєкту землеустрою, не наділена правом оскаржувати таке рішення лише з підстав недотримання процедури чи порядку його прийняття, якщо воно не порушує її власних прав або охоронюваних законом інтересів. Оскільки оскаржувані розпорядження створили для спадкодавця певні права, які перейшли до спадкоємця у порядку спадкування, останній є правонаступником цих прав, а не особою, чиї інтереси порушено. Отже, відсутні правові підстави для визнання за спадкоємцем права на оскарження рішень райдержадміністрації, ухвалених на користь спадкодавця, виключно через можливі процедурні порушення під час їх прийняття, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.
За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову в означеній частині, проте не врахував, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси порушені, а позивач використовує цивільне судочинство для такого захисту. За своєю суттю ініціювання справи не для захисту прав та інтересів є недопустимим.
Оскільки ОСОБА_1 під час розгляду справи не надала належних доказів на підтвердження порушення її власних прав або прав її спадкодавця проведенням зміни виду використання спірної земельної ділянки, що є самостійною підставою відмови у задоволенні позову, то оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції належить змінити в мотивувальній частині.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на спірну земельну ділянку серії ЯГ, № 941512, виданого на ім'я ОСОБА_5 на підставі договору дарування, який за встановленими судами обставинами є неукладеним через непідписання цього правочину дарувальником ОСОБА_4 шляхом видання довіреності
У справі, що переглядається, вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції керувався тим, що підстав для визнання недійсним договору дарування, за умовами якого дарувальник ОСОБА_4 відчужила обдаровуваному ОСОБА_5 спірну земельну ділянку площею 3,3044 га, немає, проте цей договір слід вважати неукладеним через непідписання його ОСОБА_4 шляхом видання довіреності. Враховуючи підстави позову, ефективним способом захисту порушеного права позивача є витребування майна від останнього набувача земельної ділянки ОСОБА_3 , а для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Верховний Суд вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову в частині визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на спірну земельну ділянку серії ЯГ, № 941512, виданого на ім'я ОСОБА_5 на підставі договору дарування, однак не може погодитися із наведеними цим судом мотивами для такої відмови з огляду на таке.
Відповідно до пункту «а» частини першої статті 81 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час видання державного акта на право власності на спірну земельну ділянку серії ЯГ, № 941512) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.
Згідно з частиною першою статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України (частина перша статті 126 ЗК України).
Згідно з пунктами 3.1, 3.2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43 (далі - Інструкція № 43), державні акти на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою видаються структурними підрозділами Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України. Державна реєстрація державних актів на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі здійснюється структурними підрозділами Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України.
Порядок ведення книги записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування землею, договорів оренди землі встановлюється наказом Держкомзему України (пункт 3.3 Інструкції № 43).
У пункті 3.10 Інструкції № 43 визначено, що у випадку припинення права власності чи користування земельною ділянкою документ, який посвідчує це право, повертається до архіву державного органу земельних ресурсів, де зберігається другий примірник цього документа.
Тобто до 02 травня 2009 року документом, що посвідчував право власності на земельну ділянку незалежно від способу набуття власником такого права, виступав виключно державний акт. При цьому також слід враховувати, що до травня 2009 року переоформлення державного акта у разі переходу права на земельну ділянку до нового власника було обов'язковим.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Отже, державний акт на право власності на земельну ділянку є документом, що посвідчує право власності. Державний акт повинен бути підтверджений належною підставою для набуття права власності, якою є, зокрема, укладений договір (наприклад, купівлі-продажу, дарування, міни тощо). Якщо правочин був неукладеним, первинний державний акт, виданий на його основі, не породжує право власності і може бути оскаржений.
Верховний Суд України у постановах від 22 травня 2013 року у справі № 6-33цс13, від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15, на які посилалася заявник у касаційній скарзі, зробив висновок, що визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог (за яким позивач у позовній заяві повинен вказати спосіб захисту, визначений ЦК України) суперечить завданням цивільного судочинства щодо справедливого та неупередженого вирішення судом цивільних спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Диспозитивність - один із базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань, аби убезпечити особу повторно звертатися до суду за захистом своїх прав.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18 (провадження № 14-209цс21) зробила висновок, що якщо позивач заявляє вимогу, яка за належної інтерпретації може ефективно захистити його порушене право, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань, оскільки це призведе до необхідності повторного звернення позивача до суду за захистом його прав (які за наведених умов могли бути ефективно захищені), що не відповідатиме принципам верховенства права та процесуальної економії.
У справі, що переглядається, суди з'ясували, що 20 березня 2008 року ОСОБА_5 продав частину спірної земельної ділянки (0,2944 га із загальної площі 3,3044 га) ТОВ «Прогресивні технології плюс», яке 06 серпня 2009 року відчужило цю ділянку ТОВ «Сі Ті Девелопмент», яке, у свою чергу, 08 березня 2011 року продало земельну ділянку площею 0,2944 га ОСОБА_3 .
Отже, в результаті зазначеного ланцюга цивільно-правових угод купівлі-продажу ОСОБА_3 набула право власності виключно на відокремлену частину (0,2944 га) від початкової, значно більшої за площею земельної ділянки (3,3044 га), яка первісно належала ОСОБА_5 .
Однак, задовольнивши лише позовну вимогу ОСОБА_1 про витребування на її користь із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,2944 га, апеляційний суд не відновив у повному обсязі порушені права позивача на спірну земельну ділянку площею 3,3044 га.
Таким чином, з урахуванням конкретних обставин цієї справи задоволення обох вимог (про визнання недійсним державного акта на право власності на спірну земельну ділянку площею 3,3044 га серії ЯГ, № 941512, виданого на ім'я ОСОБА_5 на підставі неукладеного договору дарування, та витребування відокремленої частини цієї ділянки площею 0,2944 га від останнього набувача ОСОБА_3 ) привело б до повного та ефективного захисту порушених прав позивача без потреби повторного звернення до суду.
Водночас ізматеріалів справи відомо, що позивач визначила відповідачем за своїм позовом про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку площею 3,3044 га серії ЯГ, № 941512, виданого на ім'я ОСОБА_5 на підставі неукладеного договору дарування, ОСОБА_2 , зазначивши у позовній заяві, що остання звернулася до Біляївського районного суду Одеської області з позовом до Усатівської сільської ради про визнання права власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно із даними з Єдиного державного реєстру судових рішень Біляївський районний суд Одеської області ухвалою від 29 листопада 2016 року відкрив провадження у цивільній справі № 496/4227/16-ц за позовною заявою ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 до Усатівської сільської ради про визнання права власності на земельну частку (пай) у порядку спадкування за законом.
За обставинами справи № 496/4227/16-ц позивачі просили визнати за ними право власності в рівних частинах (по 1/3 на кожного спадкоємця) на земельну ділянку загальною площею 3,3044 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_5 , масив № НОМЕР_1 , кадастровий номер 5121085200:01:001:0825, яка залишилася після смерті їхнього батька ОСОБА_5
Біляївський районний суд Одеської області ухвалою від 20 березня 2017 року залучив до участі у справі № 496/4227/16-ц ОСОБА_1 як третю особу, а ухвалою від 14 липня 2017 року - зупинив провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління держгеокадастру в Одеській області, ОСОБА_2 про визнання договору дарування та державного акта на право власності на земельну ділянку недійсними, тобто до набрання законної сили рішенням у цій справі.
За положеннями статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
У статті 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
За теоретичним визначенням відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Відповідно до статті 50 ЦПК України позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.
Співучасть - це обумовлена матеріальним правом множинність осіб на тій чи іншій стороні в цивільному процесі внаслідок наявності загального права або загального обов'язку. Важливою ознакою співучасті є наявність у декількох позивачів чи відповідачів у справі однакових за спрямованістю матеріально-правових вимог чи юридичних обов'язків. Ця ознака даєзмогу відрізняти процесуальну співучасть від інших видів участі множинності заінтересованих осіб, зокрема, від участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Згідно з частиною першою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
За змістом наведеної норми цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має враховувати склад осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Таким чином, якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.
Верховний Суд у постанові від 17 травня 2021 року у справі № 309/2340/15 (провадження № 61-16776св20) зазначив, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Отже, належним суб'єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення.
Подібний висновок Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18).
З огляду на викладене колегія суддів висновує, що якщо первісний власник або його спадкоємець оспорює законність видання державного акта (наприклад, через недійсність чи неукладеність договору дарування), а особа, яка отримала цей акт (обдаровуваний), вже померла, то вимога пред'являється до спадкоємців померлого обдарованого, які прийняли спадщину, оскільки саме вони є нинішніми правонаступниками обдаровуваного та потенційними власниками спірної земельної ділянки.
Отже, заявлена позивачем вимога про визнання недійсним державного акта на право власності на спірну земельну ділянку площею 3,3044 га серії ЯГ, № 941512, виданого на ім'я ОСОБА_5 на підставі неукладеного договору дарування, не може бути вирішена без залучення усіх спадкоємців такої особи до участі у справі, оскільки це безпосереднього стосується їхніх прав та обов'язків щодо спірної земельної ділянки.
Отже, оскільки у цій справі позивач пред'явила вимогу про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку площею 3,3044 га лише до одного зі спадкоємців ОСОБА_5 - ОСОБА_2 , хоча зазначена матеріально-правова вимога безпосереднього стосується прав та обов'язків й інших спадкоємців померлого обдаровуваного - ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , то незалучення останніх до участі у справі як співвідповідачів є підставою для відмови у задоволенні позову в означеній частині через неналежний суб'єктний склад.
У цій справі залучення належних співвідповідачів до участі у справі має принципове значення, оскільки це пов'язано також і з обранням належних та ефективних способів захисту прав, на захист яких заявлено позовну вимогу про визнання недійсним державного акта. Обраний спосіб захисту прав особи, яка наполягає на застосуванні судового захисту його цивільного права та інтересу, має відповідати характеру та природі спірних правовідносин.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ, № 941512, виданого на ім'я ОСОБА_5 , однак не може погодитися із наведеними цим судом мотивами для такої відмови, у зв'язку з чим оскаржуване судове рішення належить змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Верховний Суд не вдається до оцінки й аналізу доводів касаційної скарги, які стосуються суті спору, оскільки позивач не позбавлена права на звернення до суду з позовом про визнання недійсним державного акта до належних відповідачів із правильно визначеним суб'єктним складом учасників справи відповідно до сформульованих позовних вимог та довести ті обставини, на які вона, зокрема, посилалася у позовній заяві.
Крім того, ОСОБА_1 не позбавлена права вступити у вже розпочату цивільну справу № 496/4227/16-ц за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 до Усатівської сільської ради про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_5 , зокрема, як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, щоб захистити свої права на спірну земельну ділянку, пред'явивши позов до однієї або обох сторін про визнання недійсним оспорюваного в цій справі державного акта та визнання права власності на земельну ділянку площею 3,3044 га в порядку спадкування за заповітом після померлої ОСОБА_4 .
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, то оскаржувану постанову апеляційного суду в частині наведених цим судом мотивів (підстав) для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування розпоряджень місцевого органу виконавчої влади, визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯГ, № 939770, та серії ЯГ, № 941512, необхідно змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в резолютивній частині - залишити без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки оскаржуване судове рішення змінено тільки в частині наведених апеляційним судом мотивів для відмови в задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування розпоряджень місцевого органу виконавчої влади, визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на земельну ділянку, то судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2025 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в резолютивній частині щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування розпоряджень місцевого органу виконавчої влади, визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯГ, № 939770, та серії ЯГ, № 941512, залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров
СуддіА. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
В. В. Пророк
О. М. Ситнік