08 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 481/1436/25
провадження № 61-14919ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рознін Володимир Андрійович, на ухвалу Новобузького районного суду Миколаївської області від 29 вересня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року в справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням,
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернуся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням. Крім того, разом з позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову.
Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області
від 29 вересня 2025 року, яка залишена без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року, відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.
27 листопада 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Рознін В. А. через підсистему «Електронний Суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Новобузького районного суду Миколаївської області
від 29 вересня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року.
У пункті 1 частини другої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Згідно із статтею 129 Конституції України та статтями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ухвали, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду, наведено в статті 353 ЦПК України.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, скасування забезпечення позову, відмови в скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову або відмови у забезпеченні позову.
Згідно з частиною першою статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу.
У пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Отже, зміст пункту 3, 4 частини першої статті 353 та частини першої статті 389 ЦПК України, яка є спеціальною нормою процесуального права та регламентує право касаційного оскарження судових рішень, свідчить про те, що оскарження ухвал суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову, після їх перегляду в апеляційному суді, у касаційному порядку не передбачено. Постанова апеляційного суду, прийнята за наслідками апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції, також не може бути предметом перегляду у касаційному порядку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) сформульовано правовий висновок, який підтверджено у пункті 7.3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20), про те, що з огляду на відсутність у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України серед ухвал суду першої інстанції, які підлягають касаційному оскарженню, ухвали цього суду про відмову у забезпеченні позову (пункт 4 частини першої статті 353 ЦПК України), неможливим є як касаційне оскарження такої ухвали, так і касаційне оскарження постанови апеляційного суду, згідно з якою така ухвала залишена без змін. Це обмеження права на оскарження не шкодить суті права особи, зацікавленої у забезпеченні позову, оскільки вона може повторно звернутися із заявою про таке забезпечення до суду першої інстанції за наявності для цього підстав.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15 лютого 2000 року зазначено, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. ЄСПЛ зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом першим статі 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява № 42527/98).
Системне тлумачення статей 353, 389 ЦПК України свідчить про те, що законодавець свідомо виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна процесуальна дія, або така конкретна дія і відмова в її вчиненні.
ЄСПЛ у рішенні від 21 жовтня 2010 року (заява № 19164/04) у справі
«Дія 97» проти України» зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.
На підставі викладеного, Верховний Суд доходить висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рознін В. А., на ухвалу Новобузького районного суду Миколаївської області від 29 вересня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року, оскільки вказані судові рішення не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України.
Зазначення у постанові апеляційного суду про можливість її касаційного оскарження не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Керуючись статтями 353, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рознін Володимир Андрійович, на ухвалу Новобузького районного суду Миколаївської області від 29 вересня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року в справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням.
Копію ухвали та додані до скарг матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська