Справа № 947/24612/24
Провадження № 2/947/404/25
09.12.2025 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Матвієвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження питання щодо зупинення провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації вартості частки спільного сумісного майна,
В провадженні Київського районного суду міста Одеси на розгляді в порядку загального позовного провадження перебуває цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію вартості частки спільного сумісного майна - автомобіля марки «Тойота», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в сумі 351750,00 грн.
Судове засідання по вказаній справі було призначено судом на 09 грудня 2025 року о 14 годині 30 хвилин.
У судове засідання призначене на 09.12.2025 року сторони по справі не з'явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлені належним чином.
Однак, 01.12.2025 року до суду надійшло від позивача клопотання про відкладення судового засідання, з посиланням на те, що він - ОСОБА_1 призваний по мобілізації до військової служби в Збройних Силах України, а починаючи з 28.11.2025 року перебуває у відряджені до особливого відрядження в іншому регіоні України. З посиланням на вказані обставини, з зазначенням що підстави неможливості прийняття участі у розгляді справи не залежать від волі позивача, позивачем зазначено про неможливість прийняття участі у подальших слуханнях по справі, однак маючи намір приймати участь в судових засіданнях, позивач зазначив, що за наслідком закінчення терміну відрядження та можливість бути присутнім на судових засіданнях по справі, ним буде повідомлено суд.
Приймаючи вказані обставини судом в судовому засіданні 09.12.2025 року було постановлено ухвалу, якою відмовлено у задоволенні клопотання позивача про відкладення судового засідання та постановлено на вирішення питання щодо зупинення провадження по справі на підставі положень п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України.
За наслідком чого, вирішуючи дане питання, оглянувши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.
Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № N 8-рп/2002).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ у справі «Красношапка проти України»).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупередженийта своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чиінтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Своєю чергою реалізація завдання цивільного судочинства, визначеного статтею 2 ЦПК України, та ефективне поновлення порушеного (невизнаного, оспорюваного) права не можливе без дотримання судом встановлених законом строків розгляду та вирішення справи.
Частиною третьою статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено розумність строків розгляду справи судом.
Вимога щодо дотримання розумного строку розгляду справи спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту, а відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.
Зупинення провадження по справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв'язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об'єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.
Обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Необґрунтоване зупинення провадження у справі може призвести до затягування строків її розгляду й перебування учасників справи в стані невизначеності, що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справи упродовж розумного строку.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України передбачено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Так, суд зазначає, що у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
За приписами пункту другого вищевказаного Указу військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування наказано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Надалі неодноразово строк дії воєнного стану продовжувався, який діє станом на час постановлення даної ухвали суду.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, визначені нормами Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 16 Закону №389-VIII визначено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку Указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов'язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.
За приписами статей 1 та 3 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 №1934-XII (далі - Закон № 1934-XII) Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Структура Збройних Сил України визначається статтею 3 Закону №1934-XII, відповідно до частини третьої якої Збройні Сили України організаційно складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.
Отже, конструкція пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, дає підстави для висновку, що визначена ним підстава зупинення провадження пов'язана не із самою обставиною введення воєнного стану, а із фактом перебування сторони у справі у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан, і ця обставина об'єктивно не дає можливості розглянути справу, оскільки сторона позбавлена права надати докази на підтвердження чи спростування фактів, які підлягають перевірці та оцінці судом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 р. по справі №754/947/22 зробила висновок про те, що під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 КАС України, судам потрібно виходити з такого:
1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»;
2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;
3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.
Приймаючи вищевикладене в цілому, суд зазначає, що з поданих до суду доказів вбачається, що позивач по справі - ОСОБА_1 призваний у Збройні Сили України за призовом під час мобілізації.
У відповідності до наданої до суду копії посвідчення про відрядження від 26.11.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 продовжує проходити військову службу в складі Військової частини НОМЕР_2 та починаючи з 27.11.2025 року на підставі бойового розпорядження направлений у відрядження до окремого розпорядження.
Судом одночасно приймається, що позивачем не висловлено власного волевиявлення на розгляд справи за його відсутності, як і висловлено намір про відкладення слухань справи до повернення з вищевказаного відрядження, дата повернення з якого не відома.
Суд вважає, що вказані обставини об'єктивно перешкоджають позивачу з'являтись до суду у судові засідання, прийняти участь у розгляді власно ініційованого судового провадження.
За наслідком викладеного, суд вважає наявними підстави для зупинення провадження у даній справі на підставі положень пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України до припинення перебування позивача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Відповідно до ч. 1 ст. 254 ЦПК України, провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення.
Про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі, тобто до припинення перебування позивача у складі Збройних Сил України, або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені у воєнний стан, позивач зобов'язаний повідомити про це суд.
Керуючись ст.ст. 251, 253 ЦПК України, суд,
Провадження по цивільній справі №947/24612/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації вартості частки спільного сумісного майна - зупинити до припинення перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Зобов'язати ОСОБА_1 повідомити суд про припинення підстав, які слугували підставою для зупинення провадження у справі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий Л. В. Калініченко