вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"10" грудня 2025 р. Справа № 911/3133/25
Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В. розглянув матеріали справи
за позовом Білоцерківської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фабрика-Д.Д.В.»
про стягнення 265767,34 грн,
без виклику представників учасників провадження
Білоцерківська міська рада (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Київської області із позовною заявою від 01.10.2025 № 3919/01-07 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фабрика-Д.Д.В.» (далі - відповідач) про стягнення 265767,34 грн безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою.
В обґрунтування позовних вимог Білоцерківська міська рада посилається на обставини непідписання відповідачем, як фактичним користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:03:006:0100 площею 0,2514 га, розташованої за адресою: вул. Златопольська, 47а, м. Біла Церква, Київська обл., договору оренди. Як наслідок, несплати останнім за період з 01.01.2022 по 30.08.2025 орендної плати за користування такою земельною ділянкою, що, за твердженнями позивача, спричинює недоотримання в бюджеті Білоцерківської міської територіальної громади безпідставно збережених коштів.
Ухвалою господарського суду Київської області від 13.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено сторонам строки на вчинення відповідних процесуальних дій.
Частиною 5 ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, у порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 6 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.
Частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно відповіді № 18954866 від 13.10.2025, сформованої засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», юридична особа ТОВ «Фабрика - Д.Д.В» не має зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд».
За змістом ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
В силу положень ст. 10 наведеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи та про право подати відзив на позовну заяву, копія ухвали суду від 13.10.2025 про відкриття провадження у справі № 911/3133/25 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначеного в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Проте поштовий конверт із копією зазначеної ухвали, направленої відповідачеві, було повернуто підприємством поштового зв'язку на адресу суду 05.11.2025 без вручення з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
З даного приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону, Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.
Одночасно, частинами першою, четвертою статті 10 Закону визначено, що у разі якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи-підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.
Крім того, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заг18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Таким чином, суд дійшов висновку, що ухвала суду про відкриття провадження у справі на адресу, яка внесена відповідачем до Єдиного державного реєстру, як його місцезнаходження, за відсутності іншої повідомленої відповідачем адреси, на яку додатково могло б здійснюватися листування, може вважатись належним доказом відправлення ТОВ «Фабрика - Д.Д.В» копії ухвали суду.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Про хід розгляду даної справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України Єдиний державний реєстр судових рішень https://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
У відповідності до ч.1 ст.118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки судом було вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи та відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається виключно за наявними матеріалами, відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Таким чином, матеріали справи свідчать, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, та об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
З наявної в матеріалах справи копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №443631721 від 16 вересня 2025 року Білоцерківською міською радою (далі - позивач, міська рада) було виявлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фабрика-Д.Д.В.» (далі - відповідач), керівником якого є Дригало Дарина Василівна зареєструвало за собою право власності на нежитлові будівлі: виробничий корпус літ. «Д-3», загальною площею 1212,4 кв.м. та адміністративний корпус літ «Е-4», загальною площею 1577,3 кв.м від 31 березня 2014 року, про що винесено рішення № 12196973 від 04.04.2014.
Зазначене нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці за адресою: вул. Златопольська (колишня назва - Пушкінська), 47а, м. Біла Церква, кадастровий номер: 3210300000:03:006:0100, яка перебуває в комунальній власності Білоцерківської міської ради.
Зі слів позивача, відповідач здійснює фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності за адресою: вул. Златопольська (колишня назва - Пушкінська), 47а, м. Біла Церква, кадастровий номер: 3210300000:03:006:0100, з цільовим призначенням - 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об'єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком, на якій розміщене належне йому нерухоме майно (нежитлові будівлі) реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 319011932103.
Однак, відповідач Договору оренди на вказану земельну ділянку не укладав, тобто, як зазначив позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фабрика-Д.Д.В.» користується вищезазначеною земельною ділянкою по вул. Златопольська (Пушкінська), 47а, м. Біла Церква, кадастровий номер: 3210300000:03:006:0100 без достатньої правової підстави.
Отже, на думку позивача, несплата ТОВ «Фабрика-Д.Д.В.», як фактичним користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:03:006:0100 коштів за оренду, без укладення відповідного договору має наслідком недоотримання в бюджеті Білоцерківської міської територіальної громади безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати у розмірі 265767,34 грн, що і стало підставою для звернення позивача із цим позовом до суду.
Водночас, на підтвердження обставин несплати відповідачем коштів відповідної орендної плати Білоцерківська міська рада долучила до матеріалів справи копію довідки фінансового управління виконавчого комітету Білоцерківської міської ради № 132 від 08.07.2025, згідно змісту якої зазначено, що в період з 01.01.2022 по 30.06.2025 сплата орендної плати за користування земельною ділянкою та земельний податок від ТОВ «Фабрика-Д.Д.В.» до бюджету Білоцерківської міської територіальної громади не надходила.
Оскільки відповідачем не надано суду ані відзиву на позовну заяву, ані будь-яких інших доказів, що впливають на вирішення цього спору по суті, суд відповідно до ст. 165 ГПК України здійснював розгляд даної справи за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Положеннями ч. 1 ст.15, ч. 1 ст.16 ЦК України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Зазначені висновки висвітлені в абз. 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2003 від 30.01.2003.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно із ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до ст. 2, ч. 1 ст. 3, ст. 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
За змістом ч. 1 ст. 122, ст. 123, 124 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Приписами ч. 1 ст. 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно із ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Відповідно до ст.125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за приписами ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Положеннями ст. 206 ЗК України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
До обов'язків землекористувачів згідно із ст. 96 ЗК України віднесено своєчасну сплату земельного податку або орендної плати.
Згідно із ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
За умовами ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.
Так, земельна ділянка з кадастровим номером 3210300000:03:006:0100 площею 0,2514 га з цільовим призначенням - 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об'єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком знаходиться за адресою: вул. Златопольська (Пушкінська), 47а, м. Біла Церква, зареєстрована в Державному земельному кадастрі та, відповідно, є землею комунальної власності Білоцерківської міської ради.
Крім того, як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, 31.03.2014 ТОВ «Фабрика-Д.Д.В.» було придбано та зареєстровано за собою на праві власності нежитлові будівлі, розташовані за тією ж адресою, що і земельна ділянка з кадастровим номером 3210300000:03:006:0100, а саме в м. Біла Церква, вул. Златопольська, 47а.
Поряд з тим в матеріалах даної справи відсутні докази належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідного договору оренди з Білоцерківською міською радою, та, відповідно, державної реєстрації такого права, а також докази сплати відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3210300000:03:006:0100.
Отже, у цьому спорі, враховуючи позовні вимоги Білоцерківської міської ради, мова йде про стягнення з ТОВ «Фабрика-Д.Д.В.» безпідставно збережених ним коштів за використання земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:03:006:0100 площею 0,2514 га (далі - спірна земельна ділянка), на якій знаходиться належні останньому на праві власності нежитлові об'єкти (нежитлові будівлі), та яка, відповідно до наявної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна інформації, є необхідною для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.
Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Згідно ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
За змістом положень глав 82, 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17.
Водночас правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності, за змістом глави 15 ЗК України, реалізуються через право постійного користування або право оренди.
Положеннями ч. 1 ст. 93, п. «в» ч. 1 ст. 96, ст. 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату.
Принцип платного використання землі також передбачено ст. 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
При цьому законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов'язані сплачувати за неї орендну плату - платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі».
Поряд з тим відповідно до ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом, мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.
Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі № 646/4738/19 вказав, що незважаючи на те, що нежитлові будівлі не можуть бути відокремлені від земельних ділянок, на яких вони розташовані, положеннями Цивільного Закону було врегульовано правовий режим нерухомого майна і правовий режим земельних ділянок, на яких воно розташовано, а отже, користувач земельної ділянки зобов'язаний сплачувати за користування земельною ділянкою певну плату, що відповідає положенням ст. 206 ЗК України, та оформити право користування земельною ділянкою.
Таким чином положення гл. 15, ст. 120, 125 ЗК України, ст. 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, - особа, яка придбала такий об'єкт, стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17.
З огляду викладеного, у цій справі, як і у справі № 646/4738/19, для застосування положень ст. 1212 ЦК України ключовим є питання щодо придбання об'єкта нерухомості апріорі пов'язаного з використанням земельної ділянки для його обслуговування, відтак і плати за таке використання власником нерухомості.
Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17, а також численних постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, які прийняті з їх урахуванням.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 зазначив, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Таким чином суд зазначає, що відповідач як власник об'єктів нерухомого майна користується земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, не сплачуючи коштів за користування нею, тобто є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, відтак зобов'язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Суд вважає за необхідне наголосити, що Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень ст. 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно насамперед з'ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянкою у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.
Також Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29.01.2019 у справі № 922/536/18 та від 11.03.2019 у справі № 922/393/18 викладено правову позицію про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї належить встановити обставини, в тому числі, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові. У випадку відсутності сформованості спірної земельної ділянки як об'єкта цивільних прав вказане свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 79, ч. 1, 4 ст. 791 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.
Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 443631721 від 16.09.2025, ТОВ «Фабрика-Д.Д.В» 31.03.2014 набуло право власності на виробничий корпус літ. «Д-3», загальною площею 1212,4 кв.м. та адміністративний корпус літ «Е-4», загальною площею 1577,3 кв.м за адресою: вул. Златопольська (колишня назва - Пушкінська). 47а, м. Біла Церква.
Також із наявної в матеріалах цієї справи інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 443631721 від 16.09.2025 вбачається, що державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 0,2514 га, з цільовим призначенням: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості під розміщення цеху по виробництву напівфабрикатів, яка знаходиться за адресою вул. Златопольська (колишня назва - Пушкінська). 47а, м. Біла Церква проведено 02.08.2013, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3210300000:03:006:0100.
Отже, ТОВ «Фабрика-Д.Д.В.» є фактичним користувачем спірної земельної ділянки загальною площею 0,2514 га, оскільки є власником нерухомого майна, розташованого на ній, відтак, відповідно до ст. 1214 ЦК України, міг дізнатися про володіння таким майном без достатньої правової підстави з моменту набуття на нього права власності.
Також судом враховано той факт, що зазначена земельна ділянка впродовж 5 років перебувала у користуванні фізичної особи-підприємця Дригало Д.В., яка є керівником товариства (відповідача), на підставі Договору оренди землі № 103 від 09.10.2013.
Щодо нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, та, відповідно, здійснення розрахунку безпідставно збережених коштів Білоцерківською міською радою, суд зазначає таке.
Положеннями ст. 1, ч. 2 ст. 20, ч. 1, 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою, а витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
При цьому відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років.
За змістом пп. 87, 162 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), витяг з Державного земельного кадастру формується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру, відомості з якого є актуальними на дату та час формування документів.
Відтак результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік. За таких умов технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.
Згідно із пп. 289.1, 289.2 ст. 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель населених пунктів станом на 1 січня поточного року, що визначається за певною формулою. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.
Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України.
ТОВ «Фабрика - Д.Д.В.» не є власником та постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, у зв'язку з чим єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.
Згідно із п.п. 14.1.125, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14, п. 288.5 ст. 288 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною.
Із наявних в матеріалах означеної справи витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № НВ-3200657522023 від 30.05.2023, № НВ-9919493312024 від 02.02.2024, № НВ-9903017512025 випливає, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки із кадастровим номером 3210300000:03:006:0100 у:
-2023 році складає 2140761,56 грн;
-2024 році складає 2780985,17 грн;
-2025 році складає 3113448,81 грн;
Додатково позивач повідомив, що індексація нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2022 рік не проводилася, у зв'язку із повномасштабним вторгненням.
На підставі вищенаведеного, Білоцерківською міською радою було проведено розрахунок безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою в 2022 році наступним чином: за 2022 рік застосовано НГО 2023 року - 2 140 761,56 грн - 1,15 (коефіцієнт індексації за 2022 рік) х 3% (відсоткова ставка орендної плати, яка в казана в Методиці розрахунку розміру орендної плати за землю в м. Біла Церква, затвердженої як Додаток до рішення міської ради від 20.03.2014 року № 1175-57-VI).
Коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки зазначені у листі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 13 січня 2025 року №6-28-0.22- 18/71-25 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель за 2024 рік» (копія листа додана).
Так, рішенням Білоцерківської міської ради № 1175-57-VI від 20.03.2014 «Про затвердження методики розрахунку розміру орендної плати за землю в м. Біла Церква» визначено, що розмір орендної плати за землю розраховується у відсотках від нормативної грошової оцінки земельних ділянок та за формулою Опл=Н*В/12, де:
Опл - розмір орендної плати в місяць, грн.;
Н - нормативна грошова оцінка окремої земельної ділянки згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, грн.;
В - відсоток від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, %;
На період будівництва об'єктів містобудування для нарахування розміру орендної плати застосовується 3% від нормативної грошової оцінки землі (якщо інше не передбачено рішенням міської ради) (п. 10 Методики).
Так, відповідно до наданого позивачем розрахунку, щомісячна орендна плата за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3210300000:03:006:0100 в:
- 2022 році склала 55 845,95 грн. (сума боргу за рік), де застосовано НГО 2023 року - 2 140 761,56 грн. - 1,15 (коефіцієнт індексації за 2022 рік) х 3% (відсоткова ставка орендної плати );
- 2023 рік - НГО 2 140 761,56 грн. х 3% = 64 222,85 грн. (сума боргу за рік);
- 2024 рік - НГО - 2 780 985,17 грн. х 3% = 83 429,56 грн. (сума боргу за рік);
- 2025 рік - НГО - 3 113 448, 31 грн. х 3% = 93 403,46 грн. -12 (місяців) х 8 = 62 268,98 грн. (сума боргу включно по серпень 2025 року).
Таким чином, сума безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою, за підрахунком позивача, становить: 265 767, 34 грн.
Суд вважає за необхідне зазначити, що ТОВ «Фабрика -Д.Д.В.» не виконало обов'язку щодо належного та своєчасного оформлення права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3210300000:03:006:0100, допустило тривале неукладання договору оренди спірної земельної ділянки, що проявилось у бездіяльності у вчиненні передбачених чинним законодавством заходів щодо цього.
Водночас суд зауважує, що обов'язок оформлення орендних правовідносин щодо користування земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна належить саме відповідачу як власнику об'єкта нерухомості.
Відповідно до викладених у позові обставин, Білоцерківська міська рада з метою стягнення безпідставно збережених коштів (збитків) у розмірі несплаченої орендної плати неодноразово вживала заходи досудового врегулювання спору, а саме направляла листи: про оформлення земельної ділянки № 1924/01-07 від 10.06.2021 (фіскальний чек про відправлення 0910710909837 від 14.06.2021), № 1712/01-07 від 13.06.2023 (фіскальний чек та рекомендоване повідомлення про відправлення 0910711949913 від 15.06.2023), № 3323/01-07 від 26.10.2023 (рекомендоване повідомлення про відправлення 0910712097953 від 30.10.2023); про сплату безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельної ділянки № 3326/01-07 від 26.10.2023 (рекомендоване повідомлення про відправлення 0910712097953 від 30.10.2023), про оформлення земельної ділянки (повторно) № 2756/01-07 від 14.08.2024 (рекомендоване повідомлення про відправлення 0910712362339 від 16.08.2024); про сплату безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельної ділянки (повторно) від 14.08.2024 (рекомендоване повідомлення про відправлення 0910712362339 від 16.08.2024); про сплату безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельної ділянки (повторно) від 03.07.2025 (рекомендоване повідомлення про відправлення 0910712556915 від 07.07.2025). Належним чином засвідчені копії зазначених листів із доказами їх відправлення долучені до позовної заяви.
За твердженнями Білоцерківської міської ради, вказані листи відповідач залишив без розгляду, що, на думку позивача, підтверджує його ухилення від добровільного відшкодування безпідставно збережених коштів (збитків).
З урахуванням положень ст. 1212 ЦК України, неоформлення відповідачем документів на право оренди земельної ділянки призвело до неотримання міською радою доходу від орендної плати за земельну ділянку, що є підставою для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів (орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, без належних на те правових підстав).
Відтак відповідач, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а Білоцерківська міська рада, зі свого боку, втратила належне їй майно (кошти від орендної плати).
Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, що безоплатне використання ТОВ «Фабрика - Д.Д.В.» спірної земельної ділянки без оформлення документа, що посвідчує право користування ділянкою на умовах оренди (договору оренди землі), та його державної реєстрації, спричинило неодержання Білоцерківською міською радою доходу у формі орендної плати, за час фактичного безоплатного користування відповідачем відповідною земельною ділянкою.
Отже, незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати ТОВ «Фабрика - Д.Д.В.» за користування земельною ділянкою протягом періоду з 01.01.2022-31.08.2025 свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію «виправдане очікування».
Викладені вище обставини свідчать про наявність у спірних правовідносинах усіх умов виникнення зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов'язання).
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум безпідставно збережених відповідачем коштів, з урахуванням нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, із застосуванням визначеної рішеннями Білоцерківської міської ради відсоткової ставки щодо сплати орендної плати, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем суми відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим вимогу позивача про стягнення з відповідача 265767,34 грн безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати належить задовольнити повністю.
Відтак за результатами розгляду даного спору, зважаючи на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог Білоцерківської міської ради та наявність правових підстав для стягнення з ТОВ «Фабрика-Д.Д.В» 265767,34 грн безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись статтями 73, 74, 76-80, 129, 237, 238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Задовольнити позов повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Фабрика-Д.Д.В.» (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Златопольська (Пушкінська), буд. 47А, код 38963964) на користь Білоцерківської міської ради (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 15, код ЄДРПОУ 26376300) 265767 (двісті шістдесят п'ять тисяч сімсот шістдесят сім) грн 34 коп. безпідставно збережених коштів, 3986 (три тисячі дев'ятсот вісімдесят шість) грн. 51 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.В. Щоткін