пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
10 грудня 2025 року Справа № 903/870/25
Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат по справі №903/870/25 за позовом Фізичної особи-підприємця Михальчук Лариси Лукашівни до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Ленад Груп» про стягнення 1680967,00 грн,
01.09.2025 представник ФОП Михальчук Л.Л. сформував в системі “Електронний суд» позовну заяву до ТОВ “Бест Ленад Груп» про стягнення 1680967,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оскільки суборендована територія була повернута у стані, гіршому ніж зафіксований під час її передачі, що прямо суперечить зобов'язанням Відповідача і підтверджує наявність підстав для стягнення збитків.
Ухвалою суд від 03.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 25.11.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Ленад Груп» (вул. Мистецька,7, м.Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 44116797) на користь Фізичної особи-підприємця Михальчук Лариси Лукашівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 1668586,00 грн (один мільйон шістсот шістдесят вісім тисяч п'ятсот вісімдесят шість гривень) збитків, а також 20023,03 грн (двадцять тисяч двадцять три гривні 03 коп.) витрат по сплаті судового збору та 15266,88 грн (п'ятнадцять тисяч двісті шістдесят шість гривень 88 коп.) - витрати за проведення експертизи. В решті позову відмовлено.
01.12.2025 представник позивача сформував в системі «Електронний суд» заяву про ухвалення додаткового рішення, в якому просить ухвалити додаткове рішення у справі №903/870/25 за господарським позовом ФОП Михальчук Л. Л. до ТОВ “Бест Ленад Груп» про стягнення збитків та стягнути з ТОВ “Бест Ленад Груп» на користь ФОП Михальчук Л.Л. витрати на правову допомогу у розмірі 30000,00 грн.
Ухвалою суду від 02.12.2025 прийнято до розгляду заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат без виклику (повідомлення) учасників справи. Запропоновано відповідачу в строк до 08.12.2025 письмові пояснення/заперечення щодо поданої позивачем заяви, з доказами їх направлення позивачу.
08.12.2025 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, в яких зазначає, що подані представником позивача документи не містять детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч.3 ст.126 ГПК України в задоволенні заяви про стягнення судових витрат слід відмовити. Навіть якщо суд вважатиме понесені позивачем витрати обґрунтованими, звертає увагу суду на те, що: матеріали справи не містять відомостей про те, ким саме здійснювалась підготовка процесуальних документів; адвокат Нестерук О.В. брав участь лише в одному підготовчому засіданні та в одному засіданні по суті. За таких обставин заявлена сума витрат на правничу допомогу (30000 грн) є явно неспівмірною і підлягає зменшенню до 5 000 грн.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
За приписами ч. 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Волинської області від 25.11.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Ленад Груп» (вул. Мистецька,7, м.Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 44116797) на користь Фізичної особи-підприємця Михальчук Лариси Лукашівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 1668586,00 грн (один мільйон шістсот шістдесят вісім тисяч п'ятсот вісімдесят шість гривень) збитків, а також 20023,03 грн (двадцять тисяч двадцять три гривні 03 коп.) витрат по сплаті судового збору та 15266,88 грн (п'ятнадцять тисяч двісті шістдесят шість гривень 88 коп.) - витрати за проведення експертизи. В решті позову відмовлено.
Відповідно до ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
При цьому, суд зазначає, що додаткове рішення (ухвала) є засобом доповнення змісту рішення суду, тобто виправлення його неповноти при незмінності усього змісту. Унормовані названою статтею процесуального закону підстави для його ухвалення є вичерпними та розширеному тлумаченню не підлягають.
За приписами ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Пунктом 4 ст. 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, приписами вищенаведеної норми визначається порядок подання стороною доказів щодо витрат, пов'язаних із судовим розглядом, зокрема, на правничу допомогу адвоката, у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін. Порядок подачі таких документів з відповідною заявою в письмовому провадженні Господарським процесуальним кодексом України не визначено.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у пункті 49 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року по справі №242/4741/16-ц).
Сторонами договору про надання правової допомоги визначено розмір та порядок обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати, так/або фіксованого розміру), що, в свою чергу, відповідає правовій позиції Верховного Суду, котра сформована у Постанові від 06 березня 2019 року по справі №922/1163/18.
У відповідності до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частинами 1, 2 ст. 124 ГПК України унормовано, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
У позовній заяві позивач зазначив суму судових витрат на правничу допомогу в розмірі 30000,00 грн.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно із ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За приписами ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Враховуючи викладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Така правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.
Факт надання позивачу професійної правничої допомоги під час розгляду справи підтверджується наданими позивачем доказами:
- ордер серія АС № 1137211 від 24.04.2025;
- договір про надання правничої (правової) допомоги від 09.04.2025;
- додаток до договору №2 від 15.10.2025;
- акт наданих послуг від 01.12.2025;
- прибутковий касовий ордер №01-12 від 01.12.2025 на суму 10000,00 грн та №15-10 від 15.10.2025 на суму 15000,00 грн.
Договір про надання правничої (правової) допомоги від 09.04.2025 укладено між адвокатом Нестеруком О.В. та ФОП Михальчук Л.Л.
Предметом Договору є:
- надання Клієнту правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу його діяльності в будь-якому статусі, складання заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів Клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення;
- представництво за дорученням Клієнта інтересів Клієнта у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального судочинства, а також в будь-яких підприємствах, установах, організаціях, органах державної влади, в правоохоронних органах, інших державних органах та перед фізичними особами.
Згідно з п.п.3.1-3.8 договору, гонорар - винагорода Адвоката за здійснення представництва інтересів Клієнта та надання йому інших видів правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені Договором. Розмір, порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата) визначається в кожному конкретному випадку надання правової допомоги в Додатках до цього Договору. До гонорару не включаються фактичні витрати (транспорті, поштові витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт тощо), необхідні для виконання Договору. Клієнт сплачує Адвокату гонорар протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання рахунку Адвоката. Гонорар сплачується готівкою або у безготівковому порядку на рахунок Адвоката. У випадку дострокового розірвання даного Договору з ініціативи Клієнта, Адвокат не повертає раніше отриманий від Клієнта гонорар та відшкодовані фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.
Відповідно до п.п.5.1-5.2 договору, договір набирає чинності з дати його підписання і діє протягом 12 наступних календарних місяців.
Договір може бути розірваний достроково:
- за взаємною згодою сторін;
- в односторонньому порядку згідно п.2.4. та 2.5. цього договору.
У відповідності до додатку №2 від 15.10.02025 до договору про надання правничої (правової) допомоги від 09.04.2025, а саме ч.2 п.1: Представництво інтересів Клієнта в Господарському суді Волинської області в межах справи №903/870/25 за позовом Фізичної особи-підприємця Михальчук Лариси Лукашівни до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Ленад Груп» про стягнення 1 680 967,00 грн становить 30000,00 грн.
Згідно п.2 додатку, клієнт сплачує завдаток у розмірі 25 000,00 грн., який складається з:
- 5 000,00 грн. - за надання правничої допомоги у справі № 903/778/25;
- 5 000,00 грн.- за надання правничої допомоги у справі № 903/922/25;
- 15 000,00 грн. - за надання правничої допомоги у справі № 903/870/25.
Зазначений завдаток зараховується в рахунок оплати послуг Адвоката відповідно до умов цього Додатку.
Згідно акту №01 наданих послуг від 01.12.2025, адвокатом надані наступні послуги: Представництво інтересів Клієнта в Господарському суді Волинської області в межах справи №903/870/25 за позовом Фізичної особи-підприємця Михальчук Лариси Лукашівни до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Ленад Груп» про стягнення 1 680 967,00 грн.
Всього: 30 000,00 грн.
Пунктом 2 акту вказано, що сторони підтверджують, що вартість послуг, зазначених у цьому Акті, у розмірі 30000,00 грн. сплачена Клієнтом у повному обсязі.
Підписанням цього Акту наданих послуг Сторони підтверджують факт надання послуг відповідно до положень Договору про надання правової допомоги від 09.04.2025 та додатку №2 до Договору від 15.10.2025 (п.3 акту).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року в справі № 755/9215/15-ц).
Частиною 5 ст.126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання заявником вимог частини 4 вказаної статті щодо співмірності розміру заявлених до відшкодування витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката лише за клопотанням сторони. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Вказана правова позиція викладена в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).
За умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не надання іншою стороною доказів невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності, у тому числі спростування правильності відповідних розрахунків, витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено (Постанова об'єднаної палати КГС ВС від 22.01.2021 №925/1137/19).
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (Постанова об'єднаної палати КГС ВС від 20.11.2020 у справі №910/13071/19).
Згідно висновків, викладених Верховним Судом у п. 4.16. постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 “суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та “суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що “під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до висновків, які викладені в постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19: “Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати позивача на професійну правничу (правову) допомогу підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції».
У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.11.2019 у справі №902/347/18 зауважила, що викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 правова позиція, що за відсутності клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат у суду апеляційної інстанції були відсутні правові підстави для зменшення заявлених позивачем до відшкодування витрат на правову допомогу, які належно підтверджені, має враховуватись при вирішенні усіх наступних спорів у подібних правовідносинах.
В наступному ці висновки послідовно було підтверджено і в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.
У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (№ в ЄДРСР 87951334) Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:
1) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);
2) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);
3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини 5 статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).
Тобто, критерії, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо.
Щодо доводів відповідача, що подані позивачем документи не містять детального опису робіт, судом враховано наступне.
У відповідності до постанови ВП ВС від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21: ВП ВС відступила від правового висновку КЦС ВС щодо змісту детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, необхідного для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, визначивши, що учасник справи повинен деталізувати опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінюванні такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
У разі встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчить про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Пунктом 2 акту вказано, що сторони підтверджують, що вартість послуг, зазначених у цьому Акті, у розмірі 30000,00 грн. сплачена Клієнтом у повному обсязі.
Як слідує з матеріалів справи, позивачем долучено до матеріалів справи прибутковий касовий ордер №01-12 від 01.12.2025 на суму 10000,00 грн та №15-10 від 15.10.2025 на суму 15000,00 грн.
Отже, позивачем підтверджено витрати на правову допомогу в розмірі 25000,00 грн.
Разом з цим, суд приходить до висновку, що такий розмір не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є не співрозмірні з виконаною роботою у суді.
При розподілі витрат на професійну правничу допомогу суд врахував ступінь складності справи, кількість та обсяг підготовлених представником позивача процесуальних документів, категорію справи та суму предмету спору.
За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з частиною першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приймаючи до уваги наведене вище, часткове задоволення позову, виходячи із засад розумності і справедливості, оскільки розмір судових витрат доведений, документально обгрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру таких витрат із первинно заявлених позивачем до стягнення з відповідача 30000,00 грн до суми 15000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 13, 73-80, 123, 126, 129, 221, 236-240, 244 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Ленад Груп» (вул. Мистецька,7, м.Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 44116797) на користь Фізичної особи-підприємця Михальчук Лариси Лукашівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 15000,00 грн (п'ятнадцять тисяч гривень) витрат на професійну правничу допомогу.
3. В решті вимог заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Додаткове рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України
Повне додаткове рішення складено 10.12.2025.
Суддя Гарбар І. О.