вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" грудня 2025 р. Справа№ 911/2152/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Мальченко А.О.
Хрипуна О.О.
за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 10.12.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Приватного підприємства «Контраст»
на рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2025 (повний текст складено 10.10.2025)
у справі № 911/2152/25 (суддя Горбасенко П.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологічна паливна компанія»
до Приватного підприємства «Контраст»
про стягнення 2 935 224,74 грн.,
Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 428 000,00 грн. за поставлений за договором поставки № 1814 від 03.05.2022, але неоплачений у повному обсязі товар, а також, нарахованих за порушення строків оплати товару за вказаним договором, 365 % річних в сумі 2 411 086,86 грн. та інфляційних втрат в сумі 96 137,88 грн.
В суді першої інстанції відповідач правом на подання відзиву не скористався.
Рішенням Господарського суду Київської області від 03.10.2025 у справі № 911/2152/25:
- закрито провадження у справі в частині вимог про стягнення 65 389,53 грн. 365 % річних та 401,05 грн. інфляційних втрат;
- задоволено частково позовні вимоги та стягнути з відповідача на користь позивача 428 000,00 грн. заборгованості, 1 416 062,26 грн. 365 % річних, 60 304,33 грн. інфляційних втрат та 22 852,40 грн. судового збору;
- відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.
При розгляді спору сторін по суті, суд першої інстанції, перевіривши надані позивачем на підтвердження факту поставки товару видаткові накладні № 2696 від 21.10.2024 на суму 429 000,00 грн., № 2704 від 22.10.2024 на суму 402 192,00 грн., № 2710 від 23.10.2024 на суму 1 323 700,00 грн., № 2802 від 28.10.2024 на суму 248 040,00 грн., № 2815 від 30.10.2024 на суму 1 339 200,00 грн., № 3117 від 25.11.2024 на суму 236 874,00 грн., № 3118 від 25.11.2024 на суму 359 418,00 грн., № 3197 від 29.11.2024 на суму 396 609,00 грн., № 3207 від 03.12.2024 на суму 214 211,50 грн. та № 3214 від 03.12.2024 на суму 482 316,90 грн., а також врахувавши хронологічний порядок зарахування здійснених відповідачем платежів, встановив, що неоплаченою є видаткова накладна № 3214 від 03.12.2024 на суму 428 000,00 грн.
З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 428 000,00 грн.
Також судом першої інстанції було встановлено, що матеріалами справи підтверджено несвоєчасне виконання відповідачем обов'язку по оплаті, окрім видаткової накладної № 3214 від 03.12.2024 на суму 428 000,00 грн., і інших видаткових накладних з огляду на що позивач відповідно до положень спірного договору та умов ст. 625 ЦК України має право нарахувати 365 % річних та інфляційні втрати та звернутися за їх стягнення до суду.
Водночас, при перевірці виконаних позивачем розрахунків судом першої інстанції було встановлено, що виконані позивачем розрахунки є невірними, з огляду на що, здійснивши перерахунок:
- заявлених до стягнення 365 % річних, беручи до уваги умови спірного договору, законодавчі приписи, встановив, що арифметично правильним розміром 365 % річних є 1 481 451,79 грн.;
- заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, дійшов висновку, що такими, які відповідають фактичним обставинам справи, є інфляційні втрати у розмірі 60 705,38 грн.
При цьому, судом першої інстанції було встановлено, що:
- як випливає з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, у провадженні Господарського суду Київської області перебувала справа № 911/872/25 за позовом ТОВ «Технологічна паливна компанія» до ПП «Контраст» про стягнення 1 459 309,77 грн. боргу за договором поставки № 1814 від 03.05.2022;
- Господарський суд Київської області рішенням від 29.04.2025 у справі № 911/872/25, що набрало законної сили 02.06.2025, задовольнив частково позовні вимоги та стягнув з ПП «Контраст» на користь ТОВ «Технологічна паливна компанія, зокрема:
1) 65 389,53 грн. 365 % річних, нарахованих:
- на суму заборгованості у розмірі 600 308,00 грн., яка існувала у період з 31.10.2024 по 05.11.2024;
- на суму заборгованості у розмірі 351 108,00 грн., яка існувала у період з 06.11.2024 по 11.11.2024;
- на суму заборгованості у розмірі 337 108,00 грн., яка існувала у період з 12.11.2024 по 13.11.2024;
- на суму заборгованості у розмірі 21 108,00 грн., яка існувала у період з 14.11.2024 по 20.11.2024;
- на суму заборгованості у розмірі 26 400,00 грн., яка існувала у період з 26.11.2024 по 26.11.2024.
2) 401, 05 грн. втрат від інфляції, нарахованих на суму боргу в розмірі 21 108,00 грн., який існував у період з 31.10.2024 по 20.11.2024.
З огляду на вказане, суд першої інстанції, врахувавши положення п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України, якими унормовано, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу:
- закрив провадження у справі в частині вимог про стягнення 365 % річних у розмірі 65 389,53 грн. та інфляційних втрат у розмірі 401,05 грн. на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки існує таке, що набрало законної сили, рішення суду між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
- задовольнив позовні вимоги про стягнення 1 416 062,26 грн. 365 % річних та 60 304,33 грн. інфляційних втрат та 22 852,40 грн.;
- відмовив в задоволенні решти позовних вимог.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне підприємство «Контраст» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2025 у справі № 911/2152/25 в частині стягнення з Приватного підприємства «Контраст» 1416 062,26 грн. 365 % річних, в цій частині постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
При цьому у тексті апеляційної скарги апелянтом зазначено про те, що, з огляду на неспівмірне співвідношення суми основного боргу (428 000 грн.) та річних відсотків (1 416 062,26 грн.) виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності він просить апеляційний суд зменшити розмір річних відсотків до 3% у разі, якщо наведені вище доводи апеляційної скарги будуть відкинуті судом.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що суд першої інстанції не повною мірою врахував правові наслідки постановлення Господарським судом Київської області рішенням від 29.04.2025 у справі № 911/872/25, яке набрало законної сили:
- співставивши означені проплати здійснені відповідачем в період з 28.10.2024 по 13.12.2024 з підтвердженими первинними бухгалтерськими документами видатковими накладними фактами поставок товару в період з 28.10.2024 по 03.12.2024 суд у справі № 911/872/25 встановив наявність фактів прострочення платежів за поставлений товар, що потрапляють у заявлений позивачем період нарахування 365 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов'язань, а саме в період з 01.07.2024 по 03.03.2025;
- у цій справі № 911/2152/25 суд розглядав питання стягнення 365 % річних за період 22.10.2024 по 19.06.2025;
- отже періоди нарахування річних відсотків у цій справі та у справі № 911/872/25 значною мірою співпадали, проте суд першої інстанції не повною мірою врахував це та дійшов висновку, що провадження у цій справі № 911/2152/25 в частині вимог ТОВ «Технологічна паливна компанія» про стягнення з ПП «Контраст» 365 % річних у розмірі 65 389,53 грн. належить закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки існує таке, що набрало законної сили, рішення суду між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, проте суд першої інстанції повинен був не лише врахувати суму, стягнуту іншим рішенням у справі № 911/872/25, але й врахувати період нарахування річних відсотків, у стягненні яких суд першої інстанції відмовив;
- так, з огляду на те, що рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2025 у справі № 911/872/25 позивачем не оскаржувалося та набрало законної сили суду першої інстанції у цій справі належало відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 365 % річних відсотків за період 22.10.2024 по 03.03.2025;
- суд першої інстанції не надав належної оцінки, що у рішенні Господарського суду Київської області від 29.04.2025 у справі № 911/872/25 були наведені розрахунки про суму річних відсотків, нараховані на заборгованість за видатковими накладними № 2802 від 28.10.2024, № 2815 від 30.10.2024, № 3117 від 25.11.2024, № 3118 від 25.11.2024, № 3197 від 29.11.2024, № 3207 від 03.12.2024; № 3214 від 03.12.2024 і за висновком суду першої інстанції до стягнення з відповідача підлягає 65 389,53 365 % річних, нарахованих на заборгованість оплати за наведеними видатковими документами.
- при цьому, стягнувши у цій справі 365 % річних, нарахованих на заборгованість оплати за цими ж видатковими документами суд першої інстанції наведеного не врахував, розрахунків річних відсотків у розрізі кожної видаткової накладної у своєму рішенні - не навів, що призвело до ухвалення незаконного рішення та подвійного стягнення річних відсотків із відповідача.
Також відповідач, в обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру 365 % річних послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, де визначено, що, з огляду на правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора їх розмір може бути зменшено, а суд під час визначення розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2025 справа № 911/2152/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2025 апеляційну скаргу Приватного підприємства «Контраст» на рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2025 у справі № 911/2152/25 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України; надано Приватному підприємству «Контраст» строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надання доказів сплати судового збору в сумі 25 489,12 грн. у встановленому порядку.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали, скаржник 13.11.2025 подав заяву про усунення недоліків, в додатках до якої міститься квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки № 2.399973571.1 від 13.11.2025 про сплату 25 489,12 грн., в призначенні платежу вказано: «Судовий збір, апеляційна скарга на рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2025 № 911/2152/25, ПП КОНТРАСТ».
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Контраст» на рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2025 у справі № 911/2152/25, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 911/2152/25 призначено до розгляду на 10.12.2025 об 11:50 год., витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/2152/25.
26.11.2025 матеріали цієї справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Станом на 10.12.2025 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.
Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з наступних підстав.
03.05.2022 позивач (постачальник) та відповідач (покупець) уклали договір поставки № 1814 (далі - договір поставки), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця нафтопродукти, іменовані далі за текстом «товар», а покупець зобов'язується їх прийняти та оплатити.
Положеннями пп. 1.2, 1.3, 1.6, 4.19, 5.1, 5.2, 5.9, 9.1, 9.2 договору поставки визначено, що предметом поставки є товар, зазначений у рахунках-фактурах та видаткових накладних.
Додаткова угода до договору оформляється сторонами на кожну окрему партію товару, у вигляді додатка до договору поставки (є невід'ємною частиною даного договору), та містить положення щодо найменування товару, одиниці виміру, кількості, ціни за одиницю товару та суми, а також щодо базису поставки, місця поставки (відвантаження) товару та кінцевого терміну поставки товару, та інші умови, обумовлені положеннями даного договору.
Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у кількості, за ціною, в строки та на умовах поставки відповідно до умов даного договору на підставі видаткових накладних (далі - накладні), які є невід'ємними частинами даного договору та формуються на основі специфікацій.
Право власності на товар, а разом з ним і ризик його випадкової загибелі, переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент отримання товару. Постачальник вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки товару за цим договором перед покупцем з моменту передачі товару і підписання видаткової накладної.
Загальна ціна цього договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару покупцем протягом всього строку дії договору. Вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником в додатковій угоді та відображається у видатковій накладній.
Покупець здійснює повну 100 % оплату товару з моменту отримання ним рахунку-фактури постачальника на електронну адресу (email) та / або факс, шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах постачальника у даному договорі.
У випадку виникнення (наявності) заборгованості по оплаті поставленого в рамках дії цього договору товару зі сторони покупця, сторони встановили, що постачальник зараховує грошові кошти, отримані в рамках договору від покупця, незалежно від вказаного покупцем призначення платежу, першочергово на погашення наявної заборгованості по договору, а залишок зараховується в рахунок оплати наступної погодженої між сторонами партії товару.
Строк дії договору до 31.12.2022 з дати набрання ним чинності. Цей строк автоматично продовжується на наступні періоди в 1 (один) рік кожен, якщо жодна із сторін не повідомить іншу сторону за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення кожного однорічного періоду дії цього договору про намір припинити його дію.
Всі зміни і доповнення до договору оформлюються в письмовій формі і вважаються діючими, якщо вони підписані уповноваженими представниками сторін і завірені печатками сторін.
Крім того сторонами були укладені додаткові угоди до договору поставки № 424 від 21.10.2024, № 425 від 22.10.2024, № 426 від 23.10.2024, № 427 від 28.10.2024, № 428 від 30.10.2024, № 429 від 25.11.2024, № 430 від 25.11.2024, № 431 від 29.11.2024, № 432 від 03.12.2024 та № 433 від 03.12.2024, в п. 1 яких сторони погодили поставку товару на суми 429 000,00 грн., 402 192,00 грн., 1 323 700,00 грн., 248 040,00 грн., 1 339 200,00 грн., 236 874,00 грн., 359 418,00 грн., 396 609,00 грн., 214 211,50 грн. та 482 316,90 грн. відповідно. Поряд з тим у п. 2 вказаних додаткових угод сторони погодили умови оплати: попередня оплата 100 %.
Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначив, що на виконання умов договору поставки ним було поставлено відповідачу товар, в підтвердження чого надав копії підписаних постачальником та покупцем, а також скріплених печатками сторін видаткових накладних: № 2696 від 21.10.2024 на суму 429 000,00 грн., № 2704 від 22.10.2024 на суму 402 192,00 грн., № 2710 від 23.10.2024 на суму 1 323 700,00 грн., № 2802 від 28.10.2024 на суму 248 040,00 грн., № 2815 від 30.10.2024 на суму 1 339 200,00 грн., № 3117 від 25.11.2024 на суму 236 874,00 грн., № 3118 від 25.11.2024 на суму 359 418,00 грн., № 3197 від 29.11.2024 на суму 396 609,00 грн., № 3207 від 03.12.2024 на суму 214 211,50 грн. та № 3214 від 03.12.2024 на суму 482 316,90 грн.
Крім того, на підтвердження обставин поставки відповідачу товару за договором поставки позивач надав копії товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (нафти): № Р2696 від 21.10.2024; № ЄН01966 від 22.10.2024; № Р2710 від 23.10.2024; № ЄН02001 від 28.10.2024; № Р2815 від 30.10.2024; № ЄН02171 від 25.11.2024; № ЄН02172 від 25.11.2024; № ЄН02198 від 29.11.2024; № ЄН02211 від 03.12.2024; № Р3214 від 03.12.2024.
За доводами позивача, відповідач лише частково здійснив оплату за поставлений товар, що підтверджується доданими до позовної заяви копіями довідки Акціонерного банку «Південний» № 2620/2600/15631/2025 від 29.05.2025 та банківських виписок за період з 03.05.2022 по 19.05.2025 та за період з 18.10.2024 по 19.05.2025, як наслідок, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 428 000,00 грн. також позивач зазначив про те, що оплата товару, заборгованість за який на даний час відсутня, відповідачем проводилась з порушеннями встановленого договором поставки строку.
З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 428 000,00 грн., 365 % річних в сумі 2 411 086,86 грн. та інфляційні втрати в сумі 96 137,88 грн.
В суді першої інстанції відповідач правом на подання відзиву не скористався, доводи апеляційної скарги детально викладені вище.
Рішенням Господарського суду Київської області від 03.10.2025 у справі № 911/2152/25:
- закрито провадження у справі в частині вимог про стягнення 65 389,53 грн. 365 % річних та 401,05 грн. інфляційних втрат;
- задоволено частково позовні вимоги та стягнути з відповідача на користь позивача 428 000,00 грн. заборгованості, 1 416 062,26 грн. 365 % річних, 60 304,33 грн. інфляційних втрат та 22 852,40 грн. судового збору;
- відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.
Як слідує з матеріалів справи між сторонами не існує спору щодо обсягів та вартості поставленого товару та розміру коштів, які перераховані в рахунок його оплати, а у апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення 1 416 062,26 грн. 365 % річних.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України).
Частинами 1, 3 ст. 236 ГПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Викладене свідчить, що принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.
Такі правові висновки Верховного Суду викладені, зокрема у постановах від 13.11.2020 у справі № 904/920/19, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21.
Очевидним є те, що наведені правові висновки щодо застосування наведених норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від суті спірних правовідносин, та стадії розгляду спору, в тому числі вказане стосується і апеляційного провадження.
Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до частини 5 ст. 270 ГПК України, суддя-доповідач доповідає зміст судового рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
У постанові від 01.06.2021 у справі № 916/2368/18 Верховний Суд зазначив, що принцип диспозитивності визначає межі здійснення господарським судом та учасниками справи їхніх процесуальних прав та обов'язків, надає учасникам справи можливість вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та визначає обов'язок суду здійснювати провадження у справі виключно за зверненням особи, поданим до суду у відповідній процесуальній формі. Реалізація принципу диспозитивності у процесі здійснення правосуддя спрямована на досягнення справедливого балансу між суб'єктами судового процесу і визначає межі процесуальних дій суду у розгляді справи. При цьому обсяг вимог апеляційного оскарження - це визначений скаржником, а у випадках, передбачених процесуальним законом, напрям та зміст перевірки судового рішення. Межами апеляційного перегляду процесуальний закон визначає повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду вимог апеляційної скарги (стаття 275 ГПК України), вихід за межі яких в разі неправильного застосування судом норм матеріального права допускається виключно в межах заявленого скаржником обсягу апеляційного оскарження судового рішення.
Таке розуміння меж повноважень апеляційного суду щодо дослідження нових доказів, підстав апеляційного перегляду підтверджується численною, сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (постанови Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 140/1322/22; від 15.05.2019 у справі № 717/2052/16-ц, від 31.01.2020 у справі № 370/999/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 12.10. 2021 у справі № 910/17324/19; від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19, від 01.07.2021 у справі №46/603 та інші).
Отже, межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції визначені ст. 269 ГПК України відповідно до частини 1 якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому колегія суддів враховує наступне.
Касаційний суд неодноразово звертав увагу на те, що принцип «заборони повороту до гіршого» («non reformatio in peius») відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення).
Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2023 у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23, 21.06.2023 у справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22).
Верховний Суд у постанові від 24.05.2023 у справі № 179/363/21 зауважив на тому, що обсяг апеляції був обмежений рішенням суду щодо заборгованості за аліментами, які ще не були виплачені, та скасування списання заборгованості у разі недотримання цього зобов'язання, а відтак суд не повинен був самостійно погіршувати позицію заявника скарги в тій частині, в якій рішення суду не було оскаржене.
Аналогічна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.07.2025 та від 08.10.2025 у справі № 922/1715/22 якими були скасовані постанови апеляційного суду в частині розгляду тих позовних вимог, які апелянтом не оскаржувались з посиланням на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано принципу «заборони повороту до гіршого».
В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення в частині стягнення 1 416 062,26 грн. 365 % річних., а відтак, враховуючи, що рішення в частинах закриття провадження у справі щодо вимог про стягнення 65 389,53 грн. 365 % річних та 401,05 грн. інфляційних втрат, задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 428 000,00 грн. заборгованості та 60 304,33 грн. інфляційних втрат, а також відмови у задоволенні решти позовних вимог апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, в цій частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З огляду на положення п. 5.2 договору поставки та п. 2 додаткових угод до нього, сторонами погоджено попередню оплату належного до поставки товару в обсязі 100 % з моменту отримання покупцем відповідних рахунків-фактур, проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем не надано суду ані відповідних рахунків-фактур, ані доказів їх направлення останнім відповідачу згідно умов спірного договору, тоді як у надісланих 17.07.2025 через підсистему «Електронний суд» додаткових поясненнях позивач зауважив про обставини виставлення відповідачу рахунків-фактур в день складання видаткових накладних.
З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що про передачу та прийняття поставленого позивачем товару за договором поставки свідчать проставлені без будь-яких заперечень щодо кількості та / або якості товару підписи покупця на наданих позивачем видаткових накладних, що, відповідно, породжує для відповідача, в силу положень п. 5.2 спірного договору та ст. 692 ЦК України, обов'язок по сплаті вартості кожної партії товару за кожною з наданих суду накладних у день поставки товару, що вказаний у відповідній накладній.
З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що:
1) на виконання умов договору поставки позивач поставив відповідачу товар згідно зазначених раніше видаткових накладних на загальну суму 5 431 561,40 грн., який від імені відповідача отримано без зауважень та заперечень представником підприємства - генеральним директором Ігнатьєвим Є.А.;
2) з доданих до позовної заяви копій банківських виписок за період з 03.05.2022 по 19.05.2025 та за період з 18.10.2024 по 19.05.2025 випливає, що відповідачем було здійснено оплату за поставлений товар частково, а саме:
- 21.10.2024 перераховано на рахунок позивача 421 000,00 грн.;
- 22.10.2024 перераховано на рахунок позивача 8 000,00 грн. та 262 000,00 грн.;
- 23.10.2024 перераховано на рахунок позивача 41 000,00 грн.;
- 24.10.2024 перераховано на рахунок позивача 80 000,00 грн.;
- 25.10.2024 перераховано на рахунок позивача 544 000,00 грн.;
- 28.10.2024 перераховано на рахунок позивача 798 892,00 грн. та 188 040,00 грн.;
- 06.11.2024 перераховано на рахунок позивача 60 000,00 грн. та 189 200,00 грн.;
- 12.11.2024 перераховано на рахунок позивача 14 000,00 грн.;
- 14.11.2024 перераховано на рахунок позивача 316 000,00 грн.;
- 21.11.2024 перераховано на рахунок позивача 149 000,00 грн.;
- 22.11.2024 перераховано на рахунок позивача 50 000,00 грн.;
- 25.11.2024 перераховано на рахунок позивача 392 000,00 грн.;
- 27.11.2024 перераховано на рахунок позивача 229 000,00 грн. та 71 000,00 грн.;
- 28.11.2024 перераховано на рахунок позивача 60 000,00 грн.;
- 29.11.2024 перераховано на рахунок позивача 105 874,00 грн. та 359 418,00 грн.;
- 02.12.2024 перераховано на рахунок позивача 396 609,00 грн.;
- 06.12.2024 перераховано на рахунок позивача 17 000,00 грн.;
- 11.12.2024 перераховано на рахунок позивача 29 000,00 грн.;
- 13.12.2024 перераховано на рахунок позивача 20 000,00 грн.;
- 30.04.2025 перераховано на рахунок позивача 130 528,40 грн.;
- 02.05.2025 перераховано на рахунок позивача 10 000,00 грн.;
- 07.05.2025 перераховано на рахунок позивача 7 683,10 грн. та 17 316,90 грн.;
- 14.05.2025 перераховано на рахунок позивача 37 000, 00 грн.
Як зазначено у листі Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України № 06-10/10-1215 від 29.10.2004, питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду надання послуг (місяця надання послуг), має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості - платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої (заборгованості), що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.
Стаття 534 ЦК України визначає правила виконання грошового зобов'язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. У такому разі вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості:
- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання. В цьому випадку мова йдеться про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов'язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо);
- у другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка в разі їх нарахування на підставі договору або закону;
- і лише в третю чергу сплачується основна сума боргу.
Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила.
Можливість застосування положень ст. 534 ЦК України безпосередньо залежить від змісту реквізиту «призначення платежу» платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов'язання. Отже, якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу, погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг) черговість, установлена статтею 534 Кодексу, застосовуватися не може.
Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до ЦК України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження або платіж отримано без реквізиту «призначення платежу» чи як загальна підстава на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо.
У постановах від 07.09.2023 у справі № 905/1965/19, від 06.10.2021 у справі № 911/2731/20, від 26.12.2019 у справі № 911/2630/18 Верховний Суд наголосив, що у разі, коли у графі платіжного доручення «призначення платежу» відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно з яким здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатися одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то за наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.
Вказані вище висновки є усталеними в судовій практиці. Погашення вимог кредитора здійснюється у встановленій ст. 534 ЦК України послідовності, що, однак, не застосовується у разі чіткого та неоднозначного визначення боржником призначення платежу.
Отже, оскільки положеннями договору поставки закріплено порядок зарахування сплачених за продукцію покупцем коштів - незалежно від вказаного покупцем призначення платежу, першочергово на погашення наявної заборгованості по договору, - суд першої інстанції дійшов вірного висновку про доцільність зарахування здійснених відповідачем платежів в хронологічному порядку, починаючи з заборгованості, яка виникла у найдавніший період.
Так, провівши відповідні зарахування вчинених відповідачем в період з 21.10.2024 по 14.05.2025 проплат, суд першої інстанції цілком вірно визнав:
1) видаткову накладну № 2696 від 21.10.2024 як таку, що оплачена повністю на суму 429 000,00 грн. - 22.10.2024;
2) видаткову накладну № 2704 від 22.10.2024 як таку, що оплачена:
- на суму 262 000,00 грн. - 22.10.2024;
- на суму 41 000,00 грн. - 23.10.2024;
- на суму 80 000,00 грн. - 24.10.2024;
- на суму 19 192,00 грн. (тобто повністю) - 25.10.2024;
3) видаткову накладну № 2710 від 23.10.2024 як таку, що оплачена:
- на суму 524 808,00 грн. - 25.10.2024;
- на суму 798 892,00 грн. (тобто повністю) - 28.10.2024;
4) видаткову накладну № 2802 від 28.10.2024 як таку, що оплачена:
- на суму 188 040,00 грн. - 28.10.2024;
- на суму 60 000,00 грн. (тобто повністю) - 06.11.2024;
5) видаткову накладну № 2815 від 30.10.2024 як таку, що оплачена:
- на суму 189 200,00 грн. - 06.11.2024;
- на суму 14 000,00 грн. - 12.11.2024;
- на суму 316 000,00 грн. - 14.11.2024;
- на суму 149 000,00 грн. - 21.11.2024;
- на суму 50 000,00 грн. - 22.11.2024;
- на суму 392 000,00 грн. - 25.11.2024;
- на суму 229 000,00 грн. (тобто повністю) - 27.11.2024;
6) видаткову накладну № 3117 від 25.11.2024 як таку, що оплачена:
- на суму 71 000,00 грн. - 27.11.2024;
- на суму 60 000,00 грн. - 28.11.2024;
- на суму 105 874,00 грн. (тобто повністю) - 29.11.2024;
7) видаткову накладну № 3118 від 25.11.2024 як таку, що оплачена повністю на суму 359 418, 00 грн. - 29.11.2024;
8) видаткову накладну № 3197 від 29.11.2024 як таку, що оплачена повністю на суму 396 609,00 грн. - 02.12.2024;
9) видаткову накладну № 3207 від 03.12.2024 як таку, що оплачена:
- на суму 17 000,00 грн. - 06.12.2024;
- на суму 29 000,00 грн. - 11.12.2024;
- на суму 20 000,00 грн. - 13.12.2024;
- на суму 130 528,40 грн. - 30.04.2025;
- на суму 10 000,00 грн. - 02.05.2025;
- на суму 7 683,10 грн. (тобто повністю) - 07.05.2025;
10) видаткову накладну № 3214 від 03.12.2024 як таку, що оплачена:
- на суму 17 316, 90 грн. - 07.05.2025;
- на суму 37 000, 00 грн. - 14.05.2025.
З огляду на вказане суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що матеріалами справи підтверджено як те, що станом на дату винесення рішення неоплаченою є видаткова накладна № 3214 від 03.12.2024 на суму 428 000,00 грн., так і те, що, враховуючи хронологічний порядок зарахування здійснених відповідачем в період з 21.10.2024 по 14.05.2025 платежів, - наявні факти прострочення відповідачем грошового зобов'язання згідно договору поставки, а саме факти несвоєчасної сплати вартості поставленого позивачем товару згідно окремих видаткових накладних.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Положеннями п. 6.3 договору поставки визначено, що за порушення строку оплати товару, поставленого згідно кожної окремої видаткової накладної, покупець на вимогу постачальника зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 365 процентів річних від простроченої суми боргу згідно зі ст. 625 ЦК України.
Вказане свідчить про погодження сторонами договору поставки іншого розміру процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами, а саме 365 % річних від простроченої суми грошового зобов'язання згідно кожної окремої видаткової накладної.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов'язку щодо оплати отриманого за договором поставки товару, позивач відповідно до приписів договору та положень ст. 625 ЦК України має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов'язань, серед іншого 365 % річних та звернутися за їх стягненням до суду.
З матеріалів справи слідує, що, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором поставки, позивач, серед іншого, просить суд стягнути з відповідача 2 411 086,86 грн. 365 % річних, нарахованих:
- з 22.10.2024 по 22.10.2024 на 159 000,00 грн. боргу;
- з 23.10.2024 по 23.10.2024 на 118 000,00 грн. боргу;
- з 24.10.2024 по 24.10.2024 на 38 000,00 грн. боргу;
- з 23.10.2024 по 27.10.2024 на 103 808,00 грн. боргу;
- з 28.10.2024 по 05.11.2024 на 440 576,00 грн. боргу;
- з 06.11.2024 по 11.11.2024 на 191 376,00 грн. боргу;
- з 13.11.2024 по 13.11.2024 на 177 376,00 грн. боргу;
- з 29.10.2024 по 14.11.2024 на 220 416,00 грн. боргу;
- з 15.11.2024 по 20.11.2024 на 109 416,00 грн. боргу;
- з 31.10.2024 по 20.11.2024 на 1 299 616,00 грн. боргу;
- з 21.11.2024 по 21.11.2024 на 1 150 616,00 грн. боргу;
- з 23.11.2024 по 24.11.2024 на 1 100 616,00 грн. боргу;
- з 26.11.2024 по 26.11.2024 на 708 616,00 грн. боргу;
- з 27.11.2024 по 27.11.2024 на 408 616 00 грн. боргу;
- з 28.11.2024 по 28.11.2024 на 348 616,00 грн. боргу;
- з 25.11.2024 по 01.12.2024 на 479 616,00 грн. боргу;
- з 02.12.2024 по 05.12.2024 на 83 007,00 грн. боргу;
- з 06.12.2024 по 10.12.2024 на 66 007,00 грн. боргу;
- з 13.12.2024 по 29.04.2025 на 17 007,00 грн. боргу;
- з 30.11.2024 по 01.05.2025 на 283 087 60 грн. боргу;
- з 03.05.2025 по 06.05.2025 на 273 087,60 грн. боргу;
- з 08.05.2025 по 13.05.2025 на 248 087,60 грн. боргу;
- з 14.05.2025 по 19.06.2025 на 211 087,60 грн. боргу;
- з 03.12.2024 по 19.06.2025 на 696 528,40 грн. боргу;
Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, з огляду на момент виникнення у відповідача обов'язку по сплаті вартості кожної партії товару за кожною з наданих суду накладних:
1) поставлений згідно видаткової накладної № 2704 від 22.10.2024 товар відповідач повинен був оплатити - 22.10.2024. Однак станом на цю дату відповідачем було сплачено лише 262 000,00 грн., тоді як решта вартості поставленого згідно такої накладної товару (41 000,00 грн., 80 000,00 грн. та 19 192,00 грн.) сплачена відповідачем 23.10.2024, 24.10.2024 та 25.10.2024 відповідно.
Отже, згідно накладної № 2704 від 22.10.2024 прострочення відповідачем грошового зобов'язання наявне:
- з 23.10.2024 по 23.10.2024 на суму 99 192, 00 грн.;
- з 24.10.2024 по 24.10.2024 на суму 19 192, 00 грн.
2) поставлений згідно видаткової накладної № 2710 від 23.10.2024 товар відповідач повинен був оплатити - 23.10.2024, однак відповідачем проведено відповідні проплати у розмірі 524 808,00 грн. та 798 892,00 грн. 25.10.2024 та 28.10.2024 відповідно.
Отже, згідно накладної № 2710 від 23.10.2024 прострочення відповідачем грошового зобов'язання наявне:
- з 24.10.2024 по 24.10.2024 на суму 1 323 700, 00 грн.;
- з 25.10.2024 по 27.10.2024 на суму 798 892,00 грн.
3) поставлений згідно видаткової накладної № 2802 від 28.10.2024 товар відповідач повинен був оплатити - 28.10.2024, проте станом на цю дату відповідачем було сплачено лише 188 040, 00 грн., тоді як решта вартості поставленого згідно такої накладної товару (60 000, 00 грн.) сплачена відповідачем 06.11.2024.
Отже, згідно накладної № 2802 від 28.10.2024 прострочення відповідачем грошового зобов'язання наявне з 29.10.2024 по 05.11.2024 на суму 60 000,00 грн.
4) поставлений згідно видаткової накладної № 2815 від 30.10.2024 товар відповідач повинен був оплатити - 30.10.2024, однак відповідачем проведено відповідні проплати у розмірі 189 200,00 грн., 14 000,00 грн., 316 000,00 грн., 149 000,00 грн., 50 000,00 грн., 392 000,00 грн. та 229 000,00 грн. лише 06.11.2024, 12.11.2024, 14.11.2024, 21.11.2024, 22.11.2024, 25.11.2024 та 27.11.2024 відповідно.
Отже, згідно накладної № 2815 від 30.10.2024 прострочення відповідачем грошового зобов'язання наявне:
- з 31.10.2024 по 05.11.2024 на суму 1 339 200,00 грн.;
- з 06.11.2024 по 11.11.2024 на суму 1 150 000,00 грн.;
- з 12.11.2024 по 13.11.2024 на суму 1 136 000,00 грн.;
- з 14.11.2024 по 20.11.2024 на суму 820 000,00 грн.;
- з 21.11.2024 по 21.11.2024 на суму 671 000,00 грн.;
- з 22.11.2024 по 24.11.2024 на суму 621 000,00 грн.;
- з 25.11.2024 по 26.11.2024 на суму 229 000,00 грн.
5) поставлений згідно видаткової накладної № 3117 від 25.11.2024 товар відповідач повинен був оплатити - 25.11.2024, однак відповідачем проведено відповідні проплати у розмірі 71 000,00 грн., 60 000,00 грн. та 105 874,00 грн. лише 27.11.2024, 28.11.2024 та 29.11.2024 відповідно.
Отже, згідно накладної № 3117 від 25.11.2024 прострочення відповідачем грошового зобов'язання наявне:
- з 26.11.2024 по 26.11.2024 на суму 236 874,00 грн.;
- з 27.11.2024 по 27.11.2024 на суму 165 874,00 грн.;
- з 28.11.2024 по 28.11.2024 на суму 105 874,00 грн.
6) поставлений згідно видаткової накладної № 3118 від 25.11.2024 товар відповідач повинен був оплатити - 25.11.2024, однак відповідачем проведено відповідну проплату в розмірі 359 418,00 грн. лише 29.11.2024.
Отже, згідно накладної № 3118 від 25.11.2024 прострочення відповідачем грошового зобов'язання наявне з 26.11.2024 по 28.11.2024 на суму 359 418,00 грн.
7) поставлений згідно видаткової накладної № 3197 від 29.11.2024 товар відповідач повинен був оплатити - 29.11.2024, однак відповідачем проведено відповідну проплату в розмірі 396 609,00 грн. лише 02.12.2024.
Отже, згідно накладної № 3197 від 29.11.2024 прострочення відповідачем грошового зобов'язання наявне з 30.11.2024 по 01.12.2024 на суму 396 609,00 грн.
8) поставлений згідно видаткової накладної № 3207 від 03.12.2024 товар відповідач повинен був оплатити - 03.12.2024, однак відповідачем проведено відповідні проплати у розмірі 17 000,00 грн., 29 000,00 грн., 20 000,00 грн., 130 528,40 грн., 10 000,00 грн. та 7 683,10 грн. лише 06.12.2024, 11.12.2024, 13.12.2024, 30.04.2025, 02.05.2025 та 07.05.2025 відповідно. Отже, згідно накладної № 3207 від 03.12.2024 прострочення відповідачем грошового зобов'язання наявне:
- з 04.12.2024 по 05.12.2024 на суму 214 211,50 грн.;
- з 06.12.2024 по 10.12.2024 на суму 197 211,50 грн.;
- з 11.12.2024 по 12.12.2024 на суму 168 211,50 грн.;
- з 13.12.2024 по 29.04.2025 на суму 148 211,50 грн.;
- з 30.04.2025 по 01.05.2025 на суму 17 683,10 грн.;
- з 02.05.2025 по 06.05.2025 на суму 7 683,10 грн.
9) поставлений згідно видаткової накладної № 3214 від 03.12.2024 товар відповідач повинен був оплатити - 03.12.2024, однак відповідачем проведено відповідні проплати у розмірі 17 316,90 грн. та 37 000,00 грн. лише 07.05.2025 та 14.05.2025 відповідно.
Отже, згідно накладної № 3214 від 03.12.2024 прострочення відповідачем грошового зобов'язання наявне:
- з 04.12.2024 по 06.05.2025 на суму 482 316,90 грн.;
- з 07.05.2025 по 13.05.2025 на суму 465 000,00 грн.;
- з 14.05.2025 по 19.06.2025 на суму 428 000,00 грн.
З огляду на вказані обставини, враховуючи визначені вище періоди прострочення відповідачем зобов'язань за договором поставки, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем безпідставно включено до періодів розрахунку сум 365 % річних дні, коли відповідач не вважався таким, що прострочив грошові зобов'язання, з огляду на що, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 365 % річних в межах визначених позивачем періодів та сум, проте з урахуванням наведених вище періодів згідно кожної окремої видаткової накладної, виснував, що арифметично правильним розміром 365 % річних є 1 481 451,79 грн.
При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, як випливає з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, у провадженні Господарського суду Київської області перебувала справа № 911/872/25 за позовом ТОВ «Технологічна паливна компанія» до ПП «Контраст» про стягнення заборгованості, в тому числі і 365 % річних за спірним договором поставки № 1814 від 03.05.2022.
Так, Господарський суд Київської області рішенням від 29.04.2025 у справі № 911/872/25, що набрало законної сили 02.06.2025, задовольнив частково позовні вимоги ТОВ «Технологічна паливна компанія» та стягнув з ПП «Контраст» на користь ТОВ «Технологічна паливна компанія», зокрема, 65 389,53 грн. 365 % річних, нарахованих:
- на суму заборгованості у розмірі 600 308,00 грн., яка існувала у період з 31.10.2024 по 05.11.2024;
- на суму заборгованості у розмірі 351 108,00 грн., яка існувала у період з 06.11.2024 по 11.11.2024;
- на суму заборгованості у розмірі 337 108,00 грн., яка існувала у період з 12.11.2024 по 13.11.2024;
- на суму заборгованості у розмірі 21 108,00 грн., яка існувала у період з 14.11.2024 по 20.11.2024;
- на суму заборгованості у розмірі 26 400,00 грн., яка існувала у період з 26.11.2024 по 26.11.2024.
З огляду на вказане суд першої інстанції цілком вірно виснував, що при задоволенні позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача 365 % річних слід врахувати розмір вже присуджених до стягнення у справі № 911/872/25 365 % річних в сумі 65 389,53 грн., а відтак позивач має право на стягнення з відповідача 365 % річних в сумі 1 416 062,26 грн. (1 481 451,79 грн. - 65 389, 53 грн.).
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не було враховано те, що періоди нарахування річних відсотків у цій справі та у справі № 911/872/25 значною мірою співпадали, а відтак, з огляду на те, що рішення Господарського суду Київської області від 29.04.2025 у справі № 911/872/25 позивачем не оскаржувалося та набрало законної сили суду першої інстанції у цій справі належало відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 365 % річних відсотків за період 22.10.2024 по 03.03.2025.
Обставини, які встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 75 ГПК України).
Колегія суддів вважає вказані твердження апелянта помилковими та зауважує йому на тому, що зі змісту судового рішення у справі № 911/872/25 вбачається, що при розгляді вказаної справи до суду були надані не всі видаткові накладні за якими позивачем відповідачу постачався товар (зокрема не було надано накладних № 2696 від 21.10.2024 на суму 429 000,00 грн., № 2704 від 22.10.2024 на суму 402 192,00 грн., № 2710 від 23.10.2024 на суму 1 323 700,00 грн. - примітка суду), і саме з огляду на вказане судом при розгляді справи № 911/872/25 було зроблено висновок як про наявні періоди прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати товару, так і про суми 365 % річних.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, які встановлені судовими рішеннями (у тому числі, в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Застосовуючи принцип звільнення від доказування при наявності рішення суду, яке набрало законної сили, судом враховується преюдиціальне значення саме обставинам, які встановлені судовими рішеннями (у тому числі, в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (зокрема, визначення судом правової природи цих правовідносин, у цій справі - безпідставно отримані кошти).
В свою чергу за змістом положень ч. 7 ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
У цій справі суд першої інстанції надав вірну оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам та, з урахуванням наявних у справі доказів, встановив вірні періоди прострочення відповідача.
Водночас колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.
Правова позиція про можливість зменшення розміру процентів річних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, де вказано, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд за певних умов з урахуванням конкретних обставин справи може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Так, у договорі, вимоги про стягнення основного боргу, пені, штрафу та відсотків річних за яким були предметом розгляду у справі № 902/417/18, сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів, а загальна сума заявлених позивачем до стягнення пені, штрафу та відсотків річних майже в два рази перевищила суму основного боргу станом на дату звернення позивача до суду з позовом та який був сплачений відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі.
Саме з огляду на вказані обставини та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
При цьому, у цій справі № 911/2152/25 сторони в договорі поставки також передбачили інший розмір відсотків річних, ніж той, який встановлений ЦК України, встановивши його у розмірі 365 % річних.
Колегія суддів зазначає про те, що Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 28.02.2024 у справі № 915/534/22, якою справу повернуто колегії Касаційного суду у складі Верховного Суду для розгляду, зокрема, вказала у справі № 902/417/18, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд, зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
Про зазначене вказала й об'єднана палата Касаційного господарського суду в ухвалі від 23.05.2024 у справі № 910/2440/23, повертаючи зазначену справу колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
В ухвалі від 18.12.2024 у справі №922/444/24 Велика Палата Верховного Суду підтримала свої висновки стосовно права суду зменшувати за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України та зазначила, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не обґрунтував, у чому саме є складність тлумачення та застосування ст. 625 ЦК України та правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 щодо права суду, враховуючи конкретні обставини справи, зменшити розмір процентів річних.
Отже, колегія суддів зазначає про те, що суд за певних обставин може зменшувати розмір і процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
Виходячи зі змісту положень чинного законодавства вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).
Таким чином, наведені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру до заподіяних збитків, з метою забезпечення дотримання розумного балансу інтересів кредитора та боржника.
Слід зазначити, що поняття «значно» та «надмірно», при застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила встановлені цими нормами направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора в порушенні зобов'язання боржником.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від установлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
За правовою позицією Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 924/456/19, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, що оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені, а також розмір, до якого підлягає її зменшення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, що підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Законодавством не встановлений перелік виключних обставин, виходячи з яких має бути прийняте рішення щодо зменшення штрафних санкцій, так само як і не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Дане питання вирішується господарським судом, відповідно до статті 86 ГПК України, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Колегія суддів зазначає про те, що:
- розмір 365 % річних, які позивач має право стягнути з відповідача, з врахуванням вже присуджених до стягнення у справі № 911/872/25 365 % річних в сумі 65 389,53 грн., становить 1 481 451,79 грн., що становить 346,13% від наявної на даний час суми основного боргу;
- матеріалами справи підтверджено, що здебільшого прострочення відповідача щодо оплати товару тривали незначні періоди (менше тижня);
- з загальної вартості товару поставленого за договором поставки (5 431 561,40 грн.) відповідачем на даний час не оплачено 428 000,00 грн., що становить 7,88 % від загальної вартості поставленого за спірним договором товару.
З огляду на вказані обставини колегія суддів дійшла висновку про те, що:
- у спірних правовідносинах обсяг відповідальності є нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення та несправедливим щодо боржника тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним;
- наслідки прострочення є незначними та не спричинили позивачу збитків (матеріали позову відповідних доказів не містять),
та вважає, що наявні правові підстави для зменшення 365 % річних до 100 000,00 грн.
Щодо розподілу витрат по сплаті судового збору за подачу позову, слід зазначити наступне.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Колегія суддів зазначає про те, що у випадку зменшення судом розміру неустойки (штрафу, пені) на підставі ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, від 03.04.2018 у справі №902/339/16.
З огляду на викладене вище рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача витрат по сплаті судового збору залишається без змін.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
За змістом ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).
Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мали місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, тому рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2025 у справі № 911/2152/25 підлягає зміні, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 365 % річних в сумі 100 000,00 грн. в решті рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2025 у справі № 911/2152/25 залишається без змін.
Враховуючи вимоги, які викладені в апеляційній скарзі апеляційна скарга Приватного підприємства «Контраст» задовольняється частково.
Водночас, враховуючи викладені вище висновки щодо розподілу судових витрат у випадку зменшення судом розміру присуджених до стягнення штрафних санкцій, а також положення ч. 9 ст. 129 ГПК України, яка встановлює, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору та те, що спір у цій справі виник внаслідок неправомірних дій саме відповідача, яким не було належним чином виконано прийняті на себе за Договором обов'язки, витрати відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Контраст» на рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2025 у справі № 911/2152/25 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2025 у справі № 911/2152/25 змінити в частині частково задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 365 % річних в сумі 1 416 062,26 грн. та ухвалити в цій частині рішення, яким вказані позовні вимоги задовольнити частково в сумі 100 000,00 грн.
3. В іншій частині рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2025 у справі № 911/2152/25 залишити без змін.
4. Викласти п. 3 резолютивної частини рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2025 у справі № 911/2152/25 в такій редакції:
« 3. Стягнути з Приватного підприємства «Контраст» (вул. Запорізька, буд. 1, м. Бориспіль, Київська обл., 08300, ідентифікаційний код 13706055) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологічна паливна компанія» (вул. Васильківська, буд. 100-А, м. Київ, 03022, ідентифікаційний код 39102316):
- 428 000 (чотириста двадцять вісім тисяч) грн. 00 коп. заборгованості;
- 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп. 365 % річних;
- 60 304 (шістдесят тисяч триста чотири) грн.. 33 коп. інфляційних втрат;
- 22 852 (двадцять дві тисячі вісімсот п'ятдесят дві) грн. 40 коп. судового збору.»
5. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 10.12.2025.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді А.О. Мальченко
О.О. Хрипун