вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" грудня 2025 р. Справа№910/5560/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Демидової А.М.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 09.12.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Київенергокомплекс»
на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2025
у справі №910/5560/25 (суддя Сташків Р.Б.)
за позовом Комунального підприємства «Київський метрополітен»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Київенергокомплекс»
про стягнення 1 879 262,36 грн
Комунальне підприємство «Київський метрополітен» (далі за текстом - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Київенергокомплекс» (далі за текстом - відповідач) про стягнення штрафних санкцій у розмірі 1 879 262,36 грн.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідач порушив умови укладеного між ними договору №382-Е-23 про закупівлю робіт від 26.09.2023 у частині строків виконання робіт, що згідно умов договору є підставою для нарахування штрафних санкцій.
Господарський суд міста Києва рішенням від 01.10.2025 у справі №910/5560/25 позов задовольнив повністю. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Київенергокомплекс» на користь Комунального підприємства «Київський метрополітен» 1 879 262, 36 грн штрафу, а також 22 551, 15 грн судового збору.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції встановив, що відповідачем було виконано роботи із пропуском визначених умовами Договору строків.
Суд першої інстанції здійснив перевірку розрахунку штрафу та встановив, що останній є арифметично правильним, відповідає умовам Договору, а тому позовні вимоги суд визнав обґрунтованими.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Київенергокомплекс» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2025 у справі №910/5560/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції свідомо проігнорував належним чином подане клопотання про відкладення; розглянув справу в день, коли адвокат підтверджено перебував у іншому судовому процесі; не забезпечив рівності процесуальних прав сторін.
Відповідач наголошує, що на дату підписання актів виконаних робіт (11.02.2025), строк виконання зобов'язань був дійсним і чинним відповідно до умов останньої редакції договору. Всі зміни строків виконання були належним чином оформлені у вигляді додаткових угод, які є невід'ємною складовою договору. На думку відповідача, посилання позивача на начебто допущене прострочення є юридично необґрунтованим і не підтверджується фактичними та нормативними матеріалами справи.
На думку апелянта, підписання актів без зауважень з боку позивача є юридичним підтвердженням факту належного та повного виконання робіт, а отже, не може бути підставою для пред'явлення претензій щодо якісних або кількісних параметрів виконання договору у майбутньому.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Київенергокомплекс» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2025 у справі №910/5560/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 03.11.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Київенергокомплекс» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2025 у справі №910/5560/25 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надавши суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору в розмірі 33 826, 71 грн за подання апеляційної скарги.
Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 14.11.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Київенергокомплекс» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2025 у справі №910/5560/25; розгляд апеляційної скарги призначив у судовому засіданні на 02.12.2025 о 12 год. 30 хв.
18.11.2025 позивачем сформовано та подано до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд», в якому позивач заперечує проти задоволення позову, зазначаючи, що відповідач помилково ототожнив поняття «строк договору» та «строк виконання зобов'язань», які, відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2024 у справі №910/14706/22, не є тотожними: «Відповідно до частини 1 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Водночас умови договору можуть передбачати виникнення з договору різних зобов'язань з різними строками їх виконання, які не співпадають зі строком договору». Позивач наголосив, що в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б підтверджували укладання додаткової угоди щодо зміни умов строків виконання робіт за Договором.
У судовому засіданні 02.12.2025 оголошено перерву до 09.12.2025 до 13 год. 15 хв.
03.12.2025 позивачем сформовано та подано до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» клопотання про залишення без розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Київенергокомплекс» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2025 у справі №910/5560/25.
За приписами статті 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 14.11.2025 про відкриття апеляційного провадження у справі №910/5560/25 встановив для учасників справи строк для подачі заяв та клопотань до 01.12.2025.
Відповідно до частини 2 статті 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин, враховуючи пропуск строку на подання заяв, клопотань, клопотання позивача, протокольною ухвалою від 09.12.2025 залишено без розгляду.
Водночас, суд апеляційної інстанції у судовому засіданні 09.12.2025 зазначив, що учасники справи мають право надавати усні пояснення щодо спірних правовідносин.
Позивач у судовому засіданні 09.12.2025 вказав, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Київенергокомплекс» з 15.05.2025 не мав повноважень для укладення договору про надання правничої допомоги №05/19-1 від 19.05.2025 з адвокатом Чаруха Р.Р. та останній не міг бути представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Київенергокомплекс» (код ЄДРПОУ 43584549), який уповноважив адвоката Чаруху Ростислава Ростиславовича для надання правничої допомоги зазначеній юридичній особі відповідно до Ордера.
Згідно з ч. 3 ст. 56 ГПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи) або через представника.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Частиною 4 ст. 60 ГПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів:1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
У суді апеляційної інстанції представництво інтересів відповідача здійснює, зокрема, адвокат Чаруха Ростислав Ростиславович на підставі ордера Серії АА №1571817, виданого 21.05.2025.
Договір є первинним документом та правочином, щодо якого діє презумпція правомірності правочину в силу приписів ст. 204 ЦК України, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним договору про надання правової допомоги №05/19-1 від 19.05.2025 матеріали даної справи не містять, а тому суд апеляційної інстанції відхиляє зауваження позивача щодо повноважень адвоката Чарухи Ростислава Ростиславовича та відмовив у задоволенні клопотання про залишення без розгляду апеляційної скарги відповідача.
У судовому засіданні 09.12.2025 відповідач підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 у справі №910/4476/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
У судовому засіданні 09.12.2025 представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2025 у справі №910/4476/25 залишити без змін.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, за результатами проведення відкритих торгів між Комунальним підприємством «Київський метрополітен» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Київенергокомплекс» (підрядник) укладено Договір №382-Е-23 від 26.09.2023 (далі - Договір), за умовами пункту 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, підрядник зобов'язується виконати Капітальний ремонт кабельних ліній зовнішнього електропостачання ділянки КЛ 10кВ Сирецько-Печерської лінії (ПС «Нивки» - ввод №1, 2 СТП-75 (ТП-6259) ст. «Сирець»), код 45231000-5 «Будівництво трубопроводів, ліній зв'язку та електропередач» за ДК 021:2015 (далі - роботи), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх.
Умовами п. 3.2 Договору сторони погодили, що вартість робіт (сума Договору) становить 8 744 235,18 грн, в тому числі ПДВ 20% - 1 457 372,53 грн відповідно до Договірної ціни (Додаток 1), яка додається до Договору та є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 3.3. Договору вартість робіт (сума Договору) може бути змінена за взаємною згодою сторін у випадках, передбачених чинним законодавством України, шляхом укладання відповідних додаткових угод до Договору.
За умовами п. 4.2. Договору замовник здійснює попередню оплату в розмірі 30% (тридцяти) вартості робіт (суми Договору) протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів відповідно до отриманого рахунку-фактури, що надається Підрядником протягом 3 (трьох) календарних днів після направлення письмового замовлення на виконання робіт відповідно до п. 5.1 Договору.
У п. 4.3. Договору визначено, що остаточний розрахунок у розмірі 70% (сімдесяти) вартості за якісно виконані роботи здійснюється замовником протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту підписання сторонами Акта КБ-2в та Довідки КБ-3.
Згідно з п. 5.1. Договору виконання робіт здійснюється за письмовим замовленням замовника. Письмове замовлення направляється підряднику рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до п. 5.2. Договору підрядник розпочинає виконання робіт з дати перерахування Замовником попередньої оплати.
Згідно з п. 5.4. Договору строк виконання роботи - протягом 120 (ста двадцяти) календарних днів з моменту перерахування замовником попередньої оплати підряднику.
Умовами п. 5.12. Договору сторони визначили, що датою закінчення виконання робіт є дата їх прийняття замовником згідно з Актом КБ-2в та Довідкою КБ-3.
Зобов'язання підрядника щодо виконання робіт вважаються виконаними в повному обсязі з моменту підписання сторонами Акта КБ-2в та Довідки КБ-3 (п. 5.21 Договору).
Відповідно до п. 6.3.1. Договору підрядник зобов'язаний виконати роботи якісно, у встановлені строки та відповідно до умов цього Договору.
Згідно з п. 6.1.5 Договору замовник зобов'язаний здійснити розрахунок за виконані роботи своєчасно та в повному обсязі відповідно до умов Договору. Зазначений пункт Договору кореспондується з правом Підрядника, яке визначено у п. 6.4.1 Договору отримувати оплату за якісно виконані роботи своєчасно та в повному обсязі.
Відповідно до п. 10.1. Договору він набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін та скріплення печатками та діє до 28.02.2024, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Пунктом 1.1. Додаткової угоди №1 від 27.02.2024 до Договору сторони виклали пункт 10.1 Договору в наступній редакції «Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін та скріплення печатками та діє до 30.09.2024, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором».
Пунктом 1.2. Додаткової угоди №1 від 27.02.2024 до Договору сторони виклали пункт 3.2. Договору в наступній редакції «Вартість робіт (сума Договору) становить 8 128 465, 01 грн, в тому числі ПДВ 20% - 1 354 744, 17 грн відповідно до Договірної ціни (Додаток 1), яка додається до Договору та є його невід'ємною частиною».
Пунктом 1.1. Додаткової угоди №2 від 09.09.2024 до Договору сторони виклали пункт 10.1 Договору в наступній редакції «Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін та скріплення печатками та діє до 31.12.2024, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором».
Пунктом 1.1. Додаткової угоди №3 від 29.11.2024 до Договору сторони виклали пункт 10.1 Договору в наступній редакції «Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін та скріплення печатками та діє до 28.02.2025, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором».
Пунктом 1. Додаткової угоди №4 від 25.02.2025 до Договору сторони виклали пункт 3.2. Договору в наступній редакції «Вартість робіт (сума Договору) становить 7 340 868, 62 грн, в тому числі ПДВ 20% - 1 223 478, 10 грн відповідно до Договірної ціни (Додаток 1), яка додається до Договору та є його невід'ємною частиною».
Згідно пункту 5.1. Договору позивач направив відповідачу листом від 01.04.2024 №15/06-696 замовлення на виконання роботи: Капітальний ремонт кабельних ліній зовнішнього електропостачання ділянки КЛ 10кВ Сирецько-Печерської лінії (ПС «Нивки» - ввод №1, 2 СТП-75 (ТП-6259) ст. «Сирець») (рекомендованим листом з повідомленням про вручення (трек-номер Укрпошти 0210200484333).
04.04.2024 позивачем отримано від відповідача рахунок на оплату №1 від 04.04.2024 попередньої оплати в розмірі 30% (тридцяти) вартості робіт (суми Договору) на загальну суму 2 438 539, 50 грн, у тому числі ПДВ 406 423, 25 грн.
10.04.2024 позивач здійснив попередню оплату на користь відповідача у сумі 2 438 539,50 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 10.04.2024 №2985.
Листом від 15.06.2024 №06-2024 відповідач повідомив позивача, що не має можливості своєчасно розпочати та закінчити роботи згідно підписаного Договору, оскільки не може отримати у КП «Київблагоустрій» дозволу на тимчасове порушення благоустрою та його відновлення в місцях проведення робіт як того вимагає п. 5.7 Договору, та просив розглянути внесення змін до умов Договору в частині 5 Договору.
У відповідь на зазначений лист позивач листом від 24.07.2024 № 15/06-45 повідомив відповідача, що не вбачає правових підстав для внесення змін до Договору в частині продовження терміну виконання робіт, а також нагадав, що згідно умов Договору роботи мають бути виконані до 08.08.2024 включно, а за невиконання або неналежне виконання зобов'язань щодо строків виконання робіт відповідно до п. 5.4 Договору, п. 7.2 Договору передбачені штрафні санкції.
11.02.2025 сторони підписали належним чином оформлені Акти приймання виконаних будівельних робіт за січень 2025 року №1, №2, №3 форма КБ-2в та Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за січень 2025 року № 1/01 форма КБ-3.
Оскільки за умовами п. 5.4. Договору строк виконання роботи - протягом 120 (ста двадцяти) календарних днів з моменту перерахування замовником попередньої оплати підряднику, відповідач мав виконати роботи не пізніше 08.08.2024, проте виконані відповідачем 11.02.2025, позивач 10.03.2025 направив відповідачу претензію, якою вимагав здійснити оплату нарахованих пені та штрафу за прострочення виконання робіт у загальному розмірі 1 879 262, 26 грн.
Відповідач у відповідь на претензію листом від 19.03.2025 вимагав скасувати та відкликати претензію про стягнення штрафу вважаючи, що додатковими угодами підписаними сторонами продовжено строк виконання робіт, а отже відповідач не є таким, що прострочив виконання зобов'язань за договором.
Позивач з огляду на неналежне виконання відповідачем умов договору на підставі п. 7.2. Договору нарахував та просив стягнути з відповідача неустойку у розмірі 1 879 262, 36 грн, з яких 1 365 401, 56 грн пені за період з 09.08.2024 по 10.02.2025 та 513 860, 80 грн штрафу, що дорівнює 7% ціни Договору за прострочення понад 30 днів завершення виконання робіт (7 340 868, 62 грн * 7%).
Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між сторонами на підставі Договору, що за своєю правовою природою є договором підряду.
Відповідно до частини першої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до статті 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Частиною першою статті 850 ЦК України передбачено, що замовник зобов'язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду. У разі невиконання замовником цього обов'язку підрядник має право вимагати відшкодування завданих збитків, включаючи додаткові витрати, викликані простоєм, перенесенням строків виконання роботи, або підвищення ціни роботи.
Статтею 853 ЦК України встановлюється обов'язок замовника прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові; якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі (частина перша даної статті).
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (частина 1 статті 253 ЦК України).
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (статті 610 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Що ж до посилань скаржника, що відповідач у суді першої інстанції доводив відсутність порушення строків (а не звільнення від відповідальності при порушенні) та аналіз «форс-мажору» не був необхідним для вирішення спору по суті, суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи відповідача в цій частині протирічать його доводам про те, що «навіть за наявності певних обставин, що мали всі ознаки форс-мажору, підрядник вжив усіх можливих заходів для належного виконання зобов'язань».
Відповідач, наполягаючи, що сторонами строк виконання робіт був офіційно перенесений на 28.02.2025, а отже відповідач не є таким, що прострочив виконання зобов'язань за договором, останній зазначає, що «у період виконання договірних зобов'язань на території України тривали активні бойові дії, а також системні ракетні обстріли критичної інфраструктури, зокрема енергетичних об'єктів. Це призводило до регулярних аварійних і планових відключень електропостачання, ускладнень у логістиці, затримок у поставках матеріалів, неможливості своєчасного погодження дозвільної документації. Крім того, часті сигнали повітряної тривоги викликали скупчення людей в укриттях, що також ускладнювало виконання будівельно-монтажних робіт.
При цьому відповідач наголошує, що попри наявність таких об'єктивних форс-мажорних чинників, всі роботи були виконані в межах строків, погоджених сторонами у відповідних Додаткових угодах. Сторони, підписуючи зазначені угоди, діяли усвідомлено та з урахуванням наявних ризиків і зовнішніх обставин, які вже мали місце на момент підписання.
З даного приводу суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Частиною 4 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції / пропозиції за результатами електронного аукціону (в тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі / спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника в разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
За п. 4 ч. 5 ст. 41 цього Закону істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, в тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Вказана норма передбачає можливість внесення змін до договору про закупівлю (зміна істотних умов) щодо продовження строку виконання зобов'язань у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження (правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 910/21806/17, від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21).
Отже, під час дії договору сторони могли змінити таку істотну умову, як строк виконання зобов'язань (строк виконання робіт), шляхом продовження такого строку, однак виключно за наявності існування документально підтверджених об'єктивних обставин, що зумовили таке продовження (близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.01.2024 у справі № 907/811/21).
Тобто продовження строку дії договору та строку виконання зобов'язань внаслідок форс-мажору чи інших обставин є можливим лише якщо сторони це прямо вказали в умовах договору, або уклали додаткову угоду про це за взаємною згодою сторін вже після виникнення таких обставин (можливість чого передбачена у п.4 ч.5 ст.41 Закону «Про публічні закупівлі»).
Надаючи оцінку внесеним сторонами змін до договору, судом апеляційної інстанції встановлено, що відтермінування сторонами граничних строків виконання робіт за договором підряду сторонами не було узгоджено, натомість зміни до договору вносились щодо дії договору, а не щодо продовження строку виконання зобов'язань.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач помилково ототожнив поняття «строк договору» та «строк виконання зобов'язань», які не є тотожними.
Про що і зазначено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2024 у справі №910/14706/22.
У листі позивача від 24.07.2024 №15/06-45 зауважено, що: «…КП «Київський метрополітен» не вбачає правових підстав для внесення змін до договору у частині продовження терміну виконання робіт. Роботи, згідно умов договору, мають бути виконані до 08.08.2024…».
При цьому лист відповідача щодо продовження терміну виконання робіт від 15.06.2024 №06-2024 містить інформацію про неотримання ним від КП «Київблагоустрій» дозволу на проведення робіт.
Відповідно п. 15.2.6. Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 05.12.2008 №1051/1051, контрольна картка на тимчасове порушення благоустрою при виконанні земельних, будівельних та інших робіт та капітальних ремонтів на території м. Києва видається Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в термін 5 робочих днів з моменту подання заявником усіх необхідних документів (включаючи лист погоджень).
Разом з тим, матеріали справи не містять інформації щодо того, коли саме відповідачем підготовлено та подано необхідний об'єм документації згідно вимог КП «Київблагоустрій» та доказів щодо дати отримання вказаного дозволу, що за посиланням відповідача унеможливо виконати роботи у строк до 08.08.2024.
Будь-яких інших підстав для продовження строку виконання зобов'язань відповідачем не зазначено, документального підтвердження не надано.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).
Частиною першою та другою статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до вимог статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.
Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за таких умов здійснення господарської діяльності.
Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (такий висновок викладено в пункті 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16).
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (такий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).
Разом з цим, колегія суддів зауважує, що у разі здійснення підприємницької діяльності юридична особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідно до встановлених обставин цієї справи події, на які відповідач посилається як на обставини форс-мажору фактично вже мали місце на дату укладання Договору і той факт, що на території України тривають активні бойові дії, регулярні відключення світла, ускладнення у логістиці та інше, жодним чином не звільняє відповідача від відповідальності. У спірних правовідносинах відповідач міг і повинен був оцінити власні потенційні ризики та наслідки, пов'язані з затримкою виконання зобов'язань за Договором, а тому його аргументи у цій частині цілком правомірно відхилені судом першої інстанції.
Відтак, підстави для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання відсутні.
Крім того, умовами укладеного між позивачем та відповідачем договору не передбачено можливості звільнення виконавця від відповідальності у разі невчасного отримання дозволу на проведення робіт від КП «Київблагоустрій».
Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначав, що Цивільний кодекс України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом. Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов'язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов'язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов'язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов'язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.
За приписами частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов'язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов'язань.
Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов'язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже, неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов'язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов'язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків (в тому числі у вигляді збитків).
Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання.
Позивач відповідно до пункту 7.2. Договору має право нараховувати відповідачу штраф (пеню) у розмірі 0,1% ціни Договору за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 % вказаної ціни договору.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 1 365 401, 56 грн за період з 09.08.2024 по 10.02.2025 та 513 860, 80 грн штрафу за прострочення виконання робіт понад 30 днів на підставі пункту 7.2 Договору є документально обґрунтованими, а їх розрахунок арифметично правильним.
Згідно з положеннями статей 626-629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:
- можливість укласти договір або утриматися від його укладення;
- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Отже, одним із ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин. Законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами. Сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, але не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в них прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 Цивільного кодексу України).
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23, особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Договір - це універсальний регулятор, який покликаний забезпечити регулювання приватноправових відносин та є підставою для встановлення, зміни чи припинення суб'єктивних прав і обов'язків, створення інших наслідків саме для його сторін.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що укладаючи Договір, відповідач мав усвідомлювати наслідки невиконання взятих на себе зобов'язань протягом 120 (ста двадцяти) календарних днів з моменту перерахування замовником попередньої плати та настання відповідальності за неналежне виконання зобов'язань. При цьому матеріали даної справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження причин, які об'єктивно не залежали від відповідача, що заважали йому виконати умови пункту 5.4 Договору, яким встановлено строк виконання роботи - протягом 120 (ста двадцяти) календарних днів з моменту перерахування замовником попередньої оплати підряднику.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції не забезпечив рівність процесуальних прав сторін відмовивши у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 08.09.2025 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Київенергокомплекс» на адресу Господарського суду міста Києва надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із участю адвоката у судовому засіданні Солом'янського районного суду міста Києва.
Представник позивача у судовому засіданні 08.09.2025 не заперечив проти відкладення.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 08.09.2025 відклав розгляд справи по суті на 01.10.2025 о 16:00 год.
01.10.2025 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Київенергокомплекс» на адресу Господарського суду міста Києва надійшло повторне клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із участю адвоката у судовому засіданні у Житомирському апеляційному суді.
Згідно пункту 2 частини 3 статті 202 ГПК України (якою передбачено наслідки неявки в судове засідання учасника справи), якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Оскільки представник відповідача повторно не з'явився в судове засідання, участь представників учасників справи в судовому засіданні 01.10.2025, призначеному ухвалою від 08.09.2025 обов'язковою не визнавалась, суд першої інстанції правомірно постановив здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2025 у справі №910/5560/25.
Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruizv. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до положень статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що судове рішення прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Київенергокомплекс» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2025 у справі №910/5560/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2025 у справі №910/5560/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №910/5560/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана суддями 10.12.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
А.М. Демидова