вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" грудня 2025 р. Справа№ 910/8677/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Барсук М.А.
суддів: Руденко М.А.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі: Овчинніковій Я.Д.;
за участю представників сторін:
від позивача: Ліневич Л.В.;
від відповідача: Тєплова В.С.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Енергетична компанія України" та Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 (повний текст складено 02.10.2025)
та апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2025
у справі №910/8677/25 (суддя Кирилюк Т.Ю.)
за позовом Акціонерного товариства "Енергетична компанія України"
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
про стягнення 22 114 954,59 грн,
Короткий зміст позовних вимог
У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа за позовом Акціонерного товариства "Енергетична компанія України" до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення 22 114 954,59 грн, з яких 18 751 741,63 грн інфляційних втрат та 3 363 212,96 грн. 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 у справі № 910/9149/24 встановлено факт порушення ПрАТ "НЕК "Укренерго" обов'язку із своєчасного здійснення розрахунків, заборгованість за яким була погашена лише 09.05.2025, у зв'язку із чим у позивача наявні підстави для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі №910/8677/25 позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Акціонерного товариства "Енергетична компанія України" 2 104 827,57 грн трьох процентів річних, 12 266 620,13 грн інфляційних втрат та 172 457,38 грн судового збору.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивачем частково здійснено нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на заборгованість, яку не встановлено рішенням Господарського суду міста Києва 02.12.2024 у справі № 910/9149/24, а саме за рахунками актів-корегування (врегулювання) від 05.06.2024 № ВР/24/0-2309 та від 26.07.2024 № СВБ_ВР_02_2024_06_2309, які не досліджувались судом у справі № 910/9149/24.
Також судом першої інстанції встановлено помилковість включення позивачем дати здійснення відповідачем оплати до розрахунку.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2025 у справі №910/8677/25 заяву про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Акціонерного товариства "Енергетична компанія України" 31 192,90 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування додаткового рішення суд першої інстанції зазначив, що оскільки позовні вимоги були задоволені частково, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 31 192,90 грн. витрат на правничу допомогу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі №910/8677/25 у задоволеній частині позовних вимог та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити; скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2025 у справі №910/8677/25 у задоволений частині та ухвалити нове, яким зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 10 000, 00 грн.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- оплата рахунків ОСП здійснюється пропорційно до суми боргу НЕК «Укренерго» перед постачальниками послуг з балансування та сторонами, відповідальними за баланс, яким він заборгував у розрахунковому періоді, з пріоритетністю оплати найдавніших періодів, з урахуванням суми боргу кожного постачальника послуг з балансування та/або сторони, відповідальної за баланс, а також проведених оплат зі сторони таких постачальників послуг з балансування та сторін, відповідальних за баланс;
- Законом 2019-VIII не передбачено можливість здійснення розрахунків за поставлену електричну енергію на балансуючому ринку з інших рахунків, аніж із спеціальним режимом використання;
- оскільки в діях ОСП відсутня складова як вина, останній не може нести відповідальності у вигляді застосування до ОСП 3% річних та інфляційних втрат;
- НЕК «Укренерго» не користується коштами, які мали бути сплачені на користь позивача, у зв'язку з чим, стягнення з відповідача 3% та інфляційних втрат є безпідставними;
- позивачем не надано жодних доказів, що підтверджують оплату гонорару та оплату інших витрат пов'язаних із наданням правової допомоги.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство «Енергетична компанія України» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі №910/8677/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- у справі № 910/9149/24 доведено факт наявності простроченої заборгованості по договору, доведено вину відповідача та законні підстави нарахування 3 % річних і інфляційних втрат;
- лише посилання суду на ту обставину, що акти корегування (врегулювання) від 05.06.2024 та від 26.07.2024 не було додано до матеріалів справи №910/9149/24 та за ними позивачем не здійснювався розрахунок 3% річних і інфляційних нарахувань є необґрунтованим, оскільки суд мав дослідити вказані докази на їх допустимість, достовірність та прийняти законне і обґрунтоване рішення;
- незрозумілим є порядок власного розрахунку суду при обчисленні 3 % річних та інфляційних втрат на який він посилається, з яких складових і в якій частині виведена сума задоволена судом частково.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/8677/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.
Ухвалою суду від 27.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2025 у справі №910/8677/25 та призначено справу до розгляду на 25.11.2025.
Ухвалою суду від 28.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Енергетична компанія України" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі №910/8677/25 для спільного розгляду з апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2025 у справі №910/8677/25.
Ухвалою суду від 10.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі №910/8677/25 для спільного розгляду з апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2025 у справі №910/8677/25 та за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Енергетична компанія України" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі №910/8677/25.
У судовому засіданні 25.11.2025 оголошено перерву до 02.12.2025.
Судове засідання 02.12.2025 не відбулося у зв'язку з проведенням позапланових технічних робіт на об'єктах інформаційної інфраструктури судової влади України, що підтверджується актом від 02.12.2025 та повідомленням ДП "Інформаційні судові системи", розміщеним на сайті https://ics.gov.ua/ics/.
Ухвалою суду від 02.12.2025 призначено розгляд справи на 04.12.2025.
Позиції учасників справи
11.11.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
19.11.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги позивача.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
18.07.2022 між Акціонерним товариством "Енергетична компанія України" (далі - СВБ, позивач) як стороною, відповідальною за баланс, укладено з НЕК "Укренерго" (далі - ОСП, АР, відповідач) договір про врегулювання небалансів електричної енергії № 2309-01024 (далі - договір) шляхом подання відповідної заяви про приєднання до такого договору та акцептування відповідачем вказаної заяви позивача.
Порядок розрахунків обсягів, ціни та вартості небалансів електричної енергії визначаються Правилами ринку (п. 2.2 договору).
Згідно з п. 3.2 договору ОСП має право на своєчасну оплату вартості небалансу електричної енергії, що склався на ринку в певному розрахунковому періоді.
Відповідно до п. 3.4 договору СВБ має право отримувати плату за електричну енергію, продану ОСП за результатом врегулювання небалансів на ринку електричної енергії та за результатом інших платежів, передбачених Правилами ринку.
Як погоджено у п. 5.1 договору, виставлення рахунків та здійснення платежів щодо оплати вартості небалансів, відбувається згідно з процедурами та графіками, передбаченими Правилами ринку, та відповідно до умов договору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2024, залишеним без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 та Верховного Суду від 09.07.2025 у справі № 910/9149/24, позов задоволено повністю, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Акціонерного товариства "Енергетична компанія України" 138 525 165,89 грн. основної заборгованості; 2 142 226,98 грн. інфляційних нарахувань; 1 248 429,74 грн. 3% річних, судовий збір у розмірі 847 840,00 грн.
У рішенні Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 у справі № 910/9149/24 встановлено, що протягом періоду з 01.01.2024 по 30.06.2024 ПрАТ "НЕК Укренерго" через систему управління ринком виставив рахунки (інвойси) за небаланси електричної енергії, згідно з якими відповідач зобов'язаний сплатити позивачу за придбану електроенергію з метою врегулювання небалансів 138 525 165, 89 грн, а саме: рахунки № 0602202400162 від 06.02.2024 за період 21.01.2024-31.01.2024 на суму 12 606 096,67 грн; № 1502202400409 від 15.02.2024 за період 01.02.2024-10.02.2024 на суму 1 856 343,86 грн; № 0606202400404 від 06.06.2024 за період 21.05.2024-31.05.2024 на суму 34 227 751,60 грн; № 1406202400164 від 14.06.2024 за період 01.06.2024-10.06.2024 на суму 62 205 080,51 грн; № 2606202400164 від 26.06.2024 за період 11.06.2024-20.06.2024 на суму 12 537 194,87 грн; № 0407202400393 від 04.07.2024 за період 21.06.2024-30.06.2024 на суму 15 092 698,38 грн.
Оскільки мало місце несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань, які виникли на підставі договору про врегулювання небалансів електричної енергії від 18.07.2022 № 2309-01024, та які встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2024, позивач, з посиланням на приписи статті 625 Цивільного кодексу України, звернувся до суду із зазначеним позовом про стягнення з відповідача 18 751 741,63 грн. інфляційних втрат та 3 363 212,96 грн. 3 % річних.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 68 Закону України "Про ринок електричної енергії" в Україні функціонує єдиний балансуючий ринок. На балансуючому ринку оператором системи передачі здійснюються: 1) купівля та продаж електричної енергії для балансування обсягів попиту та пропозиції електричної енергії у межах поточної доби; 2) купівля та продаж електричної енергії з метою врегулювання небалансів електричної енергії сторін, відповідальних за баланс.
Згідно з ч. 5 ст. 70 Закону України "Про ринок електричної енергії" ОСП врегульовує небаланси електричної енергії із сторонами, відповідальними за баланс, у порядку, визначеному цим Законом та правилами ринку. Врегулюванням небалансів електричної енергії є вчинення стороною, відповідальною за баланс, правочинів щодо купівлі-продажу електричної енергії з оператором системи передачі в обсягах небалансів електричної енергії за цінами небалансів, визначеними відповідно до правил ринку.
Частиною 1 ст. 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на ринку електричної енергії, між учасниками цього ринку здійснюються в грошовій формі відповідно до укладених договорів у порядку, визначеному цим Законом, правилами ринку, правилами ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач не виконав свого обов'язку із оплати електричної енергії для врегулювання небалансів, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 138 525 165,89 грн, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовними заявами про стягнення з відповідача грошових коштів.
Як вже раніше зазначалось, рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2024, залишеним без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 та Верховного Суду від 09.07.2025 у справі № 910/9149/24, позов задоволено повністю, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Акціонерного товариства "Енергетична компанія України" 138 525 165,89 грн. основної заборгованості; 2 142 226,98 грн. інфляційних нарахувань; 1 248 429,74 грн. 3% річних, судовий збір у розмірі 847 840,00 грн.
У рішенні Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 у справі №910/9149/24 встановлені наступні обставини:
- всі долучені акти містять підпис КЕП обох сторін, що відображається у вигляді накладених круглих печаток на документах;
- заперечень, зауважень або відкликань вказаних підписів від відповідача не надходило;
- відповідач не виконав свої зобов'язання щодо оплати зазначених вище рахунків, не здійснив оплату за вироблену позивачем у період з 01.01.2024 по 30.06.2024 електричну енергію для врегулювання небалансів, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 138 525 165,89 грн.
Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, вказаним вище судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено факт невиконання відповідачем обов'язку з оплати електричної енергії для врегулювання небалансів.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Як вбачається з наявних в матеріалах справи копій платіжних інструкцій, заборгованість за рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 у справі №910/9149/24 було погашено у період з 04.03.2025 по 09.05.2025.
Статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Вказане узгоджується із сталою правовою позицією щодо відповідальності боржника за невиконання грошового зобов'язання за рішенням суду, яка викладена постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постановах від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) та від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Таким чином, норма статті 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, вказує, що Законом України "Про ринок електричної енергії" встановлений спеціальний алгоритм для здійснення розрахунків, а саме оплата рахунків відбувається виключно з рахунку зі спеціальним режимом використання, при цьому умовою проведення таких розрахунків є наявність коштів на такому рахунку, що надійшли від учасників балансуючого ринку.
Проте, як вказує відповідач, у зв'язку з систематичним порушенням низки учасників ринку - сторін, відповідальних за небаланс, своїх фінансових зобов'язань перед ОСП, зазначений вище поточний рахунок відповідача із спеціальним режимом використання не накопичує в достатній мірі коштів для належного проведення ОСП розрахунків на балансуючому ринку.
Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
У постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/6636/21 сформовано таку правову позицію щодо застосування положень ст. 75 Закону України "Про ринок електричної енергії. Зокрема, "…зміст статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" не містить імперативної заборони щодо розрахунку відповідача з постачальником електричної енергії (позивачем) тільки грошовими коштами, які надходять від інших учасників балансуючого ринку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, навпаки, передбачено можливість відповідача для належного виконання грошових зобов'язань, вносити грошові кошти з інших власних рахунків на рахунок зі спеціальним режимом використання, що в свою чергу свідчить про те, що відповідач (боржник) не позбавлений можливості здійснити перерахування на такий рахунок коштів з інших рахунків, зокрема з поточного рахунку, задля належного виконання своїх зобов'язань. Ненадходження коштів від інших учасників балансуючого ринку не може бути відкладальною обставиною для невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати за договором".
Також у цій справі Верховний Суд, спростовуючи твердження скаржника, що прострочення виникло не з його вини, оскільки він міг сплачувати вартість балансуючої електричної енергії виключно з поточного рахунка із спеціальним режимом використання відповідно до Правил ринку та за наявності коштів, що надійшли від інших учасників, зазначив, що "наявність рахунку із спеціальним режимом використання не виключає застосування до споживача пені за прострочення в оплаті отриманої електричної енергії, а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку частини другої статті 625 Цивільного кодексу України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат (постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 року у справі №903/918/19)".
Вказані доводи відповідача також були спростовані у рішенні Господарського суду міста Києва від 02.12.2024, постанові Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 та постанові Верховного Суду від 09.07.2025 у справі № 910/9149/24, як вірно зазначено судом першої інстанції.
За таких обставин колегією суддів відхиляються доводи скаржника про те, що прострочення виконання грошового зобов'язання виникло не з його вини, оскільки ця обставина не впливає на обсяг його зобов'язань як боржника, що прострочив грошове зобов'язання, а наявність особливого алгоритму розподілу коштів на спеціальних рахунках, впровадженого у зв'язку з особливістю здійснення розрахунків на ринку електричної енергії, не виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень загальних норм матеріального права.
Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 у справі №910/9149/24 стягнуто з відповідача 2 142 226,98 грн втрат від інфляції та 1 248 429,74 грн 3% річних за загальний період з 13.02.2024 по 26.09.2024.
В той же час, у межах даної справи позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за загальний період з 27.09.2024 по 09.05.2025.
Суд першої інстанції, здійснивши власний розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат на заборгованість, яка встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 у справі №910/9149/24, вірно вказав на помилковість включення позивачем дати здійснення відповідачем оплати заборгованості до такого розрахунку, що мало результатом зменшення нарахувань за перші періоди по кожному акту.
Доводи позивача про помилковість таких висновків колегія суддів відхиляє, оскільки Верховний Суд неодноразово вказував, зокрема у постановах від 13.06.2018 у справі №922/1008/16, від 25.05.2023 у справі № 910/8901/20, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3 % річних.
А тому колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розрахунком 3 % на суму заборгованості, яка була встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 у справі №910/9149/24, у загальному розмірі 2 104 827,57 грн
В той же час, при здійснені розрахунку інфляційних втрат на суму заборгованості, яка була встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 у справі №910/9149/24, суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладені у постановах від 26.06.2020 у справі №905/21/19, від 23.09.2021 у справі №924/2/21, в яких зазначено, що при визначені величини приросту індексу споживчих цін розрахунок такого індексу має заокруглюватися до десяткового числа після коми, оскільки саме так визначаються місячні та річні індекси споживчих цін Державним комітетом статистики України.
Зокрема, у проведених позивачем розрахунках інфляційних втрат заокруглення до десяткового числа після коми сукупного індексу інфляції не здійснено за наступними рахунками: від 06.06.2024 на суму 34 227 751,60 грн, від 14.06.2024 на суму 62 205 080,51 грн, від 26.06.2024 на суму 12 537 194,87 грн - сукупний індекс інфляції вказано як 1,08909811, тоді як у процентному значенні він має бути 108,9%, що б відповідало висновкам Верховного Суду, наведеного вище.
А тому, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат на суму заборгованості, яка була встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 у справі №910/9149/24, не виходячи за межі позовних вимог, з урахуванням вірно визначено індексу споживчих цін, колегія суддів дійшла до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 12 213 927,75 грн.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні решти вимог 3 % річних та інфляційних втрат, зазначив, що вони нараховані на заборгованість за рахунками актів-корегування (врегулювання) від 05.06.2024 № ВР/24/0-2309 та від 26.07.2024 № СВБ_ВР_02_2024_06_2309, які не досліджувались судом у справі № 910/9149/24.
Водночас колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є будь-яке зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таким чином, норма статті 625 ЦК України наділяє кредитора правом вимагати стягнення з боржника сум інфляційних нарахувань та процентів річних за будь-яке грошове зобов'язання до повного його виконання.
Так, дійсно, в межах справи № 910/9149/24 не досліджувались заборгованість за актами коригування від 05.06.2024 № ВР/24/0-2309 та від 26.07.2024 № СВБ_ВР_02_2024_06_2309.
Водночас, вказана обставина не може бути автоматичною підставою для відмови у нарахуванні інфляційних втрат та 3 % річних у даній справі, оскільки позивач при виборі способу захисту порушеного права не обмежений у здійснені нарахувань 3 % річних та інфляційних втрат на підставі заборгованості за актами, які були розглянуті у іншій справі, так і на підставі актів, які предметом дослідження в іншій справі не були.
Колегія суддів відзначає, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання, у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію від знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Таким чином, позивач наділений правом нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України не лише на заборгованість, яка встановлена рішенням суду, а і на будь-яку іншу заборгованість, яка виникла у зв'язку із несвоєчасним виконанням боржником грошового зобов'язання.
Водночас, у такому випадку суд повинен дослідити відповідні правовідносини сторін, встановити наявну заборгованість та строк прострочення її оплати, як підставу для здійснення нарахування, та відповідно розглянути по суті заявлені вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.
Так, між позивачем та відповідачем були складені акти-корегування (врегулювання) від 05.06.2024 № ВР/24/0-2309 на загальну суму 5 421 571,62 грн до акту купівлі-продажу електричної енергії від 29.02.2024 та від 26.07.2024 СВБ_ВР_02_2024_06_2309 на суму 47 486 382,53 грн до акту купівлі-продажу електричної енергії від 29.02.2024 від 30.06.2024.
Дійсно, до матеріалів справи було лише копію першої сторінки даних актів, а повна редакція останніх надана позивачем до суду апеляційної інстанції разом з додатковими поясненнями.
Водночас, оскільки суд не у повній мірі дослідив правовідносини сторін, які виникли на підставі актів корегування врегулювання) від 05.06.2024 № ВР/24/0-2309 та від 26.07.2024 СВБ_ВР_02_2024_06_2309, вказані акти є предметом спору у даній справі, а тому колегія суддів, враховуючи приписи ст. 269 ГПК України та те, що вказані докази не є новими, для забезпечення повного, неупередженого розгляду справи, дійшла до висновку про прийняття до розгляду наданих позивачем актів у повній редакції.
Відповідно до п. 1.1. додатку № 10 Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №307, розбіжності між учасником ринку та ОСП щодо даних комерційного обліку врегульовуються між ОСП та СВБ шляхом проведення планових та позапланових коригувань у випадку надання АКО до АР оновлених сертифікованих даних комерційного обліку.
Для планового та позапланового коригування АР здійснює формування коригувального Акта купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів.
Відповідно до п. 3.2. додатку № 10 Правил ринку СВБ упродовж трьох робочих днів з дня отримання Акта коригування у разі згоди із розрахунками АР підписує Акт коригування та надсилає його АР.
У разі незгоди із даними Акта коригування СВБ протягом трьох робочих днів з дня його отримання надсилає АР обґрунтовані зауваження щодо цього Акта та ініціює спір.
У разі ненадання СВБ до АР підписаного Акта коригування у визначений цим додатком строк до здійснення коригування обсяг та вартість електричної енергії визначається за даними, зазначеними у цьому Акті коригування.
Тобто, Акт - корегування (врегулювання) формується на підставі звітів та є первинним документом, який підлягає оплаті.
Як вбачається з матеріалів справи, акти-корегування (врегулювання) від 05.06.2024 № ВР/24/0-2309 та від 26.07.2024 СВБ_ВР_02_2024_06_2309 підписані відповідачем без зауважень та заперечень, а в подальшому вказані акти були оплачені 21.03.2025 та 09.05.2025.
Оскільки у відповідача була наявна прострочена заборгованість за актами-корегуваннями (врегулювання) від 05.06.2024 № ВР/24/0-2309 та від 26.07.2024 СВБ_ВР_02_2024_06_2309, проти якої відповідач не заперечує, а тому позивач правомірно здійснив нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на таку заборгованість.
Колегія суддів, перевіривши здійснений розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат за вказаними вище актами, встановила, що позивачем при їх розрахунку також було помилково включено дати здійснення відповідачем оплати до такого розрахунку.
А тому, здійснивши власний розрахунок 3 % річних, колегія суддів дійшла до висновку, що обґрунтованим розміром 3 % річних за актами-корегуваннями (врегулювання) від 05.06.2024 № ВР/24/0-2309 та від 26.07.2024 СВБ_ВР_02_2024_06_2309 за загальний період з 06.06.2024 по 09.05.2025 є 1 242 651,17 грн.
В той же час, нарахування інфляційних втрат за загальний період червень 2024 - квітень 2025 у загальній сумі 6 431 543,32 грн здійснені позивачем вірно.
А тому, враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом стягнення з відповідача 3 347 478,74 грн 3 % річних та 18 645 471,07 грн інфляційних втрат.
Також, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2025 у справі №910/8677/25 стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Акціонерного товариства "Енергетична компанія України" 31 192,90 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, актів наданих послуг тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем до матеріалів справи додано копію договору №2-4-061224/2 від 06.12.2024, укладеного між позивачем та адвокатом Ліневич Людмилою Василівною, відповідно до умов якого адвокат зобов'язався надавати позивачу правничу допомогу, а позивач - оплачувати її вартість. Розділом 4 договору узгоджено порядок розрахунків.
Позивачем надано акт наданих послуг від 24.09.2025 № 8, за яким адвокатом надано позивачу юридичні послуги на загальну суму 48 000,00 грн.
Доводи відповідача, що позивачем не було надано доказів на підтвердження оплати гонорару та інших витрат пов'язаних із наданням правової допомоги колегія суддів відхиляє, оскільки за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст.129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу, за умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 20.12.2019 у справі № 903/125/19.
Оскільки розмір витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції позивачем було доведено належними та допустимими доказами, підстав для скасування чи зміни додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2025 у справі №910/8677/25 в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача колегія суддів не вбачає.
Водночас, як було зазначено вище, колегія суддів за результатом перегляду рішення суду від 23.09.2025 дійшла до висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом стягнення з відповідача 3 347 478,74 грн 3 % річних та 18 645 471,07 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що у даному випадку позовні вимоги були задоволені частково, а тому пропорційно визначений розмір витрат на правничу допомогу, згідно ч. 4 ст. 129 ГПК України, становить 47 736,00 грн.
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Відповідно клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу відповідач у суді першої інстанції не заявляв.
Водночас, об'єднана палата Верховного Суду у справі № 922/445/19 (постанова від 03.10.2019) зробила висновок, що у ч. 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд, з власної ініціативи, може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
У таких випадках суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Як зауважила Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц, Верховний Суд у справі № 905/1795/18, у справі № 922/2685/19, нормами процесуального законодавства передбачено основні критерії визначення та розподілу судових витрат такі, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу в цій справі суд також враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, згідно з якими для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Крім того Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.
Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Колегія суддів, оцінивши наведені в акті № 8 від 24.09.2025 послуги встановила, що заявлений до стягнення розмір винагороди не відповідає критеріям обґрунтованості, співмірності та пропорційності розміру витрат на професійну правничу допомогу.
У цьому контексті колегія суддів враховує категорію справи, яка не є складною, так як в межах даної справи було заявлено до стягнення лише 3 % річних та інфляційних втрат. Здійснені нарахування є нескладними та не вимагали великої кількості часу на їх здійснення.
Колегія суддів також враховує, що судова практика у даних спорах є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню спірні правовідносини не передбачають.
Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17 та від 21.10.2021 у справі №420/4820/19).
А тому, з огляду на предмет позову та підстави позовних вимог, оцінюючи фактичні витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності справи, беручи до уваги, що запропонований позивачем до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу у суді першої інстанції у даному випадку не повністю відповідає критеріям обґрунтованості, співмірності та пропорційності у розумінні приписів ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, а їх стягнення з відповідача становитиме надмірний тягар для останнього, а також керуючись принципом розумності судових витрат, з урахуванням усіх встановлених вище обставин, колегія суддів дійшла до висновку про покладення на відповідача лише 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс під час розгляду справи у суді першої інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
За таких обставин, з огляду на наведені вище висновки, апеляційна скарга Акціонерного товариства "Енергетична компанія України" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення - частковому скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог.
Підстав для задоволення апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" та скасування чи зміни рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 та додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2025 у справі № 910/8677/25 в межах її доводів та вимог колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на часткове скасування рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025, враховуючи приписи ч. 14 ст. 129, ст. 269 ГПК України, колегія суддів дійшла до висновку про зміну додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2025 у справі № 910/8677/25 шляхом покладення на відповідача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно із ст. 129 ГПК України судовий збір за подання позову та апеляційної скарги покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2025 у справі № 910/8677/25 залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Енергетична компанія України" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 задовольнити частково.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2025 у справі № 910/8677/25 частково скасувати, ухваливши нове, яким позовні вимоги задовольнити частково.
4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25; ідентифікаційний номер 00100227) на користь Акціонерного товариства "Енергетична компанія України" (04070, місто Київ, вулиця Іллінська, будинок 8; ідентифікаційний номер 32984271) 3 347 478,74 грн. трьох процентів річних, 18 645 471,07 грн. інфляційних втрат та 263 915,40 грн. судового збору за подачу позову.
5. В решті вимог позову відмовити.
6. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25; ідентифікаційний номер 00100227) на користь Акціонерного товариства "Енергетична компанія України" (04070, місто Київ, вулиця Іллінська, будинок 8; ідентифікаційний номер 32984271) 137 187,04 грн судового збору за подачу апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.
7. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2025 у справі № 910/8677/25 змінити, ухваливши нове, яким заяву Акціонерного товариства "Енергетична компанія України" про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнити частково.
8. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25; ідентифікаційний номер 00100227) на користь Акціонерного товариства "Енергетична компанія України" (04070, місто Київ, вулиця Іллінська, будинок 8; ідентифікаційний номер 32984271) 10 000,00 витрат на професійну правничу допомогу.
9. В решті вимог заяви відмовити.
10. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.
11. Матеріали справи № 910/8677/25 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 09.12.2025
Головуючий суддя М.А. Барсук
Судді М.А. Руденко
Є.Ю. Пономаренко