вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" листопада 2025 р. Справа№ 910/6680/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Сибіги О.М.
без повідомлення учасників справи
розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фуд Фекторі Київ» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2025 (повний текст рішення складено 08.08.2025)
у справі №910/6680/25 (суддя Гумега О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сефіко Пакінг»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фуд Фекторі Київ»
про стягнення 163 835,56 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕФІКО ПАКІНГ" (далі - позивач, ТОВ "СЕФІКО ПАКІНГ") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУД ФЕКТОРІ КИЇВ" (далі - відповідач, ТОВ "ФУД ФЕКТОРІ КИЇВ") про стягнення 163 835,56 грн, з яких: 155 765,62 грн заборгованість за Договором поставки №24-18 від 01.10.2024 (основний борг), 8 069,94 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати товару, поставленого позивачем за Договором поставки № 24-18 від 01.10.2024.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2025 позов задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фуд Фекторі Київ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сефіко Пакінг» 155 765,62 грн заборгованості за поставлений товар, 8 017,96 грн пені, 2 422,40 грн судового збору та 16 000,00 витрат на професійну правничу допомогу.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фуд Фекторі Київ» звернулося 27.08.2025 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 27.08.2025, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2025 у справі №910/6680/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об'єктивно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, таке рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.
Скаржник визнав у своїй апеляційній скарзі, що позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 576 024,97 грн, який оплачений відповідачем частково в сумі 420 259,35 грн., відповідно сума заборгованості становить 155 765,62 грн.
Проте, відповідач вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що товар був поставлений на виконання договору поставки №24-18 від 01.10.2024, оскільки при складанні видаткових накладних не зазначено реквізити договору за яким здійснювались поставки.
Разом з тим, як стверджує відповідач, якщо виходити з того, що поставка здійснювалась за спірним договором, то позивачем не виконано вимоги п. 4.3 договору, яким передбачено, що розрахунок за фактично одержану партію товару здійснюється покупцем на підставі належним чином оформлених актів приймання-передачі товару та/або товарно-транспортних накладних та рахунків постачальника.
Оскільки, за твердженням скаржника позивачем жодна вищевказана умова у спірних господарських зобов'язаннях не виконана, тому зобов'язання відповідача щодо оплати поставленого Товару не виникли. Також, скаржник просив суд врахувати норми статті 538 Цивільного кодексу України.
Заперечуючи проти стягнення судових витрат, відповідач звертав увагу суду, що справа №910/6680/25 фактично не є складною, а щодо часу витраченого адвокатом та обсягу наданих послуг, то позов становить фактично лише 2 аркуша, один з яких є посиланням на норми матеріального права, інші 2 аркуша позову обґрунтовують стягнення з відповідача судових витрат. Також, відповідач просив врахувати, що період виникнення спірних зобов'язань між сторонами становить всього 2 місяці, за які здійснена незначна кількість господарських операцій. Відтак, витрата годин роботи адвоката, на думку відповідача є значно завищеною. Ціна позову також незначна та складає всього 163 835,56 грн, отже вирішення справи жодним чином не вплине на репутацію сторони або публічний інтерес.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/6680/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Сибіга О.М., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фуд Фекторі Київ» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2025 у справі №910/6680/25 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків для надання доказів, що підтверджують сплату судового збору у розмірі 3 633,60 грн.
11.09.2025 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фуд Фекторі Київ» надійшла заява про усунення недоліків, з доказами сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фуд Фекторі Київ» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2025 у справі №910/6680/25. Призначено до розгляду апеляційну скаргу на 12.11.2025 без повідомлення (виклику) учасників справи. Витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6680/25.
23.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу відповідача, в якому позивач заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Також, у своєму відзиві позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати з оплати професійної правничої допомоги в сумі 16 000,00 грн.
25.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/6680/25.
26.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли додаткові пояснення відповідача у справі, в яких останній наголосив, що постачання товару здійснювалось не в межах господарських зобов'язань, що виникли на підставі договору №24-18 від 01.10.2024. Крім того, позивачем не були надані акти приймання-передачі та рахунки для здійснення відповідачем оплати отриманого товару.
Також відповідач заперечив проти судових витрат позивача з оплати професійної правової допомоги, наданої адвокатом позивачеві під час розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції.
26.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду також надійшла відповідь відповідача на відзив позивача на апеляційну скаргу, яка фактично повторює зміст додаткових письмових пояснень відповідача.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-IX, Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №3891-IX, Указом Президента України від 28.10.2024 №740/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4024-IX, Указом Президента України від 14.01.2025 №26/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4220-IX від 15.01.2025, Указом Президента України від 15.04.2025 №235/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 16.04.2025 № 4356-IX, Указом Президента України від 14.07.2025 №478/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15.07.2025 №4524-IX, Указом Президента України від 20.10.2025 №793/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 21.10.2025 №4643-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 5 листопада 2025 року строком на 90 діб, тобто до 03 лютого 2026 року.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, частиною 7 вказаної статті визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Колегією суддів враховано, що ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Отже, справа №910/6680/25 призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 01.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФУД ФЕКТОРІ КИЇВ" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕФІКО ПАКІНГ" (далі - постачальник) укладено Договір поставки № 24-18 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов'язується передати у власність (поставити), а покупець прийняти та оплатити Товар. Найменування Товару, кількість, вартість, ціна, вид тари (пакування), форма упаковки вказуються у заявці покупця, на підставі якої постачальником складається видаткова накладна.
Відповідно до п.3.1.договору ціна товару за кожну окрему поставку вказується у видатковій і податкових накладних.
Згідно з п. 4.1. договору покупець сплачує постачальнику вартість товару протягом 14 календарних днів з моменту поставки.
Згідно п. 4.2 договору оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у цьому Договорі.
Відповідно до п. 4.3 договору розрахунок за фактично одержану партію Товару здійснюється покупцем на підставі належним чином оформлених актів приймання-передачі Товару та/або товарно-транспортних (видаткових) накладних (залежно від умов поставки Товару) та рахунків постачальника.
Згідно з п. 4.4 договору постачальник несе повну відповідальність за правильність вказаних ним у цьому договорі банківських реквізитів та зобов'язується своєчасно у письмовій формі повідомляти покупця про їх зміну, а у разі неповідомлення несе ризик настання пов'язаних з ним несприятливих наслідків.
Пунктом 5.4 договору визначено, що перехід права власності на Товар відбувається після підписання уповноваженою особою покупця видаткової накладної.
Відповідно до п. 6.4 договору підписання покупцем видаткової накладної означає відсутність у нього будь-яких претензій до прийнятого Товару, зокрема по кількості та якості.
Пунктом 7.1 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань по даному договору винна сторона несе відповідальність згідно чинного законодавства України.
Відповідно до п. 7.3 договору у випадку прострочення оплати за поставлену партію Товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої в строк партії Товару за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє покупця від виконання зобов'язань по оплаті.
Судом встановлено, що позивач поставив, а відповідач без жодних заперечень прийняв Товар на загальну суму 576 024,97 грн, що підтверджується видатковими накладними № БО-794 від 03.10.2024 на суму 2 916,30 грн; № БО-793 від 03.10.2024 на суму 47 013,04 грн; № БО-798 від 04.10.2024 на суму 23 474,35 грн; № БО-806 від 08.10.2024 на суму 9 780,96 грн; № БО-868 від 22.10.2024 на суму 3 888,40 грн; № БО-869 від 25.10.2024 на суму 25 487,66 грн; № БО-919 від 11.11.2024 на суму 90 086,12 грн; № БО-921 від 12.11.2024 на суму 13 609,35 грн; № БО-933 від 13.11.2024 на суму 9 780,96 грн; № БО-978 від 28.11.2024 на суму 18 113,42 грн; № БО-984 від 29.11.2024 на суму 25 923,54 грн; № БО-999 від 06.12.2024 на суму 46 948,70 грн; № БО-1015 від 10.12.2024 на суму 16 953,67 грн; № БО-1019 від 11.12.2024 на суму 52 478,21 грн; № БО-1024 від 13.12.2024 на суму 26 343,83 грн; № БО-1028 від 16.12.2024 на суму 3 207,92 грн; № БО-1034 від 18.12.2024 на суму 4 252,92 грн; № БО-72 від 11.02.2025 на суму 4 860,49 грн; №БО-100 від 25.02.2025 на суму 14 671,44 грн; № БО-121 від 06.03.2025 на суму 27 748,95 грн; № БО-142 від 14.03.2025 на суму 108 484,74 грн.
Відповідач за поставлений позивачем Товар частково сплатив грошові кошти у розмірі 420 259,35 грн, що підтверджується кредитовими повідомленнями 1440 від 18.10.2024, № 1494 від 22.10.2024, №123 від 04.11.2024, №156 від 08.11.2024, №237 від 25.11.2024, №238 від 26.11.2024, №1735 від 27.11.2024, №266 від 19.12.2024, №310 від 27.12.2024, №2046 від 30.12.2024, №2081 від 07.01.2025, №409 від 14.01.2025, №472 від 21.01.2025, №604 від 14.02.2025, №2339 від 19.02.2025, №646 від 21.02.2025, №755 від 18.03.2025, №786 від 21.03.2025.
Отже, у відповідача наявна заборгованість з оплати за поставлений товар перед позивачем в сумі 155 765,62 грн. Як у відзиві на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі зазначені обставини визнаються відповідачем.
Проте, відповідач, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції стверджує, що поставка товару була здійснена не на виконання договору поставки № 24-18 від 01.10.2024.
Згідно п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У ч. 2 ст. 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 01.10.2024 між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки №24-18, за умовами якого позивач зобов'язувався поставляти відповідачеві товар, який відповідач зобов'язувався оплачувати протягом 14 днів з моменту поставки. На виконання умов договору позивач поставив товар на загальну суму 576 024,97 грн, який відповідачем оплачено в сумі 420 259,35 грн. Відповідно борг відповідача перед позивачем становить 155 765,62 грн, що не заперечується відповідачем.
В обґрунтування своїх заперечень проти вимог позивача відповідач стверджував, що помилковим є висновок, що товар був поставлений на виконання договору поставки №24-18 від 01.10.2024, оскільки при складанні видаткових накладних не зазначено реквізити договору за яким здійснювались поставки.
Проте, колегія суддів звертає увагу, що нормами статей 76, 77 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. При цьому, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції будь-які докази, які б підтверджували виникнення між позивачем та відповідачем зобов'язань, окрім як за Договором поставки №24-18 від 01.10.2024.
Твердження відповідача, що позивачем не надано актів приймання-передачі товару та/або товарно-транспортних (видаткових) накладних, обґрунтовано не прийнято судом першої інстанції виходячи з умов п.5.4 та п.6.4. договору.
Так, пунктом 5.4 Договору визначено, що перехід права власності на Товар відбувається після підписання уповноваженою особою покупця видаткової накладної.
Відповідно до п. 6.4 Договору підписання покупцем видаткової накладної означає відсутність у нього будь-яких претензій до прийнятого Товару, зокрема по кількості та якості.
Видаткові накладні, долучені позивачем до позовної заяви, підписані уповноваженим представником відповідачем без зауважень. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не виставлялися рахунки на оплату товару, а тому, як стверджує скаржник, у нього відсутній обов'язок по оплаті отриманого товару, відхиляються судовою колегією, виходячи з наступного.
За приписами статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, і не є первинним бухгалтерським документом.
Договір, укладений між позивачем та відповідачем, містить умови щодо строку та порядку оплати (п. 4.1, 5.4, 6.4, 6.5 договору), а також необхідні реквізити сторін, що свідчить про можливість виконання своїх зобов'язань відповідачем.
Крім того, умовами п.4.4 договору сторони передбачили, що у разі зміни банківських реквізитів позивач зобов'язувався своєчасно у письмовій формі повідомляти відповідача про їх зміну. Проте, доказів зміни реквізитів позивача, що призвело до неможливості оплати з боку відповідача останнім не надано, а тому зазначене свідчить, що у відповідача були всі умови для здійснення оплати поставленого товару.
Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні частини 5 статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України; тому наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку з оплати поставленого товару.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕФІКО ПАКІНГ" про стягнення 155 765,62 грн з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУД ФЕКТОРІ КИЇВ" є обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.
Внаслідок порушення своїх зобов'язань з оплати поставленого товару відповідачем, позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 8 069,94 грн.
За змістом ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Відповідно до п. 7.3 Договору у випадку прострочення оплати за поставлену партію Товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої в строк партії Товару за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє покупця від виконання зобов'язань по оплаті.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що розрахунок не повністю відповідає приписам чинного законодавства в силу допущених помилок при визначенні періоду прострочення, що призвело до заявлення суми вказаної штрафної санкції у завищеному розмірі.
За умовами договору покупець сплачує постачальнику вартість Товару протягом 14 календарних днів з моменту поставки (п. 4.1 Договору), відрахування яких здійснюється, з врахуванням норм ст.253 Цивільного кодексу України, та починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Так, судом першої інстанції встановлено, що поставка товару по видатковій накладній №БО-142 на суму 108 484,74 грн була здійснена 14.03.2025, який відповідач зобов'язаний був оплатити до 28.03.2025 включно. Отже, прострочення виконання зобов'язання відповідачем по сплаті коштів за вказаною накладною, починається з наступного дня, тобто з 29.03.2025.
А тому, врахувавши правильні періоди нарахування пені, суд дійшов вірного висновку, про задоволення позовних вимог позивача про стягнення пені з відповідача в сумі 8 017,96 грн. за розрахунком суду.
Щодо заперечень відповідача про стягнення з нього судових витрат, а саме, витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 16 000,00 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу, позивачем надано копії:
- Договору №1358 про надання правничої допомоги від 13.05.2025, укладеного між адвокатським об'єднанням «Інвікта» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сефіко Пакінг»;
- ордеру про надання правничої (правової) допомоги АА № 1527192;
- рахунку-акту № 01358-1 від 23.05.2025 на загальну суму 32 000,00 грн;
- платіжної інструкції № 268 від 27.05.2025 про сплату 16 000,00 грн.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Суд звертає увагу, що за змістом ст. 126, 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Згідно з ч.4 ст. 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до положень ч. 5 ст 126 ГПК України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У постанові Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 07.08.2018 Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 916/1283/17.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, вважав, що заявлена відповідачем сума є необґрунтованою та зменшив заявлену до відшкодування суму за надання правничої допомоги позивачу до 16 000,00 грн.
Беручи до уваги складність справи, обсяг робіт та час необхідні для виконання адвокатами Адвокатським об'єднанням «Інвікта», які надавали професійну правничу допомогу позивачеві, таких робіт, що полягали у підготовці позовної заяви про стягнення суми заборгованості та пені, враховуючи розгляд справи без виклику сторін, колегія суддів погоджується з висновком суду про необхідність зменшення їх розміру до 16 000,00 грн.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.
Щодо інших аргументів скаржника колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами та до переоцінки доказів.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу надану під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в сумі 16 000,00 грн.
Дослідивши, надані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, а також матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази, як встановлено відповідною нормою, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву; у разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, у справі від 22.11.2019 року у справі № 902/347/18, у додатковій постанові Великої палати Верховного Суду у справі № 9901/350/18 від 12.09.2019 року.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Дослідивши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Сефіко Пакінг» щодо розподілу судових витрат та докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 13.05.2025 між Адвокатським об'єднанням «Інвікта» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сефіко Пакінг» був укладений договір про надання правничої допомоги №1358 (далі - договір), відповідно до умов якого Адвокатське об'єднання прийняло на себе доручення замовника про надання замовнику правничої допомоги обумовленого ним виду в інтересах замовника на умовах, передбачених договором, а замовник зобов'язується оплатити гонорар за дії виконавця по наданню правничої допомоги, а також у випадку необхідності - фактичні витрати, пов'язані з виконанням договору.
Відповідно до п.3.3. договору вартість правничої допомоги за цим договором складає 4000 грн. за годину роботи адвоката та 10% у разі позитивного вирішення майнової справи.
Згідно з п.3.6. договору за результатом надання правничої допомоги за цим договором виконавець складає рахунок-акт, в якому міститься опис наданої правничої допомоги та понесених витрат, а саме: виконані роботи (надані послуги), що передаються виконавцем і приймаються замовником. Такий рахунок-акт надсилається замовнику рекомендованим листом чи електронною поштою або надається особисто. Надання виконавцем оригіналу такого рахунку-акту замовнику прирівнюється до акту виконання роботи, тобто роботи вважаються виконаними. Якщо протягом 5 днів після надсилання рахунку-акту замовник не надає виконавцю своїх письмових заперечень, роботи вважаються прийнятими за обсягом та якістю, а рахунок-акт таким, що прийнятий і підписаний замовником.
Матеріалами справи підтверджується, що представництво інтересів товариства з обмеженою відповідальністю «Сефіко Пакінг» здійснював адвокат Терновий Руслан Богданович, на підтвердження чого останнім долучено ордер на надання правової допомоги серії АА №1618178 від 23.09.2025.
На підтвердження понесених позивачем судових витрат до заяви додано копію рахунку-акту №01476-5 від 23.09.2025, складеного та підписаного сторонами, відповідно до якого сторони підтвердили, що Адвокатським об'єднанням було надано, а клієнтом отримано в повному обсязі послуги, а саме, підготовка відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до рахунку-акту вартість послуг складає 16 000,00 грн.
Колегія суддів враховує, що за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Аналогічної правової позиції дотримується Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
Отже, оцінивши надані позивачем докази, колегія суддів прийшла до висновку, що вони в їх сукупності підтверджують наявність підстав для відшкодування судом витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Разом з тим, відповідач у додаткових поясненнях та відповіді на відзив на апеляційну скаргу, звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, обґрунтовуючи тим, що сума витрат на професійну правничу допомогу є завищеною, оскільки відзив на апеляційну скаргу тотожній позову позивача. Крім того, відповідач зазначив, що ціна позову складає всього 163 835,56 грн., отже вирішення справи жодним чином не вплине на репутацію сторони або публічний інтерес.
Колегія суддів вказує, що подача апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження вимагає від інших учасників справи вчинення дій на захист своїх інтересів та спонукає до здійснення певних дій, які б не були реалізовані за відсутності апеляційної скарги.
Тобто надання відзиву на апеляційну скаргу є реалізацією принципу змагальності сторін. Крім того, нормами Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги до форми та змісту відзиву та вказано на необхідність надання доказів надсилання його копій та документів, доданих до нього, іншим учасникам справи. А тому, за необхідності, для дотримання вимог процесуального законодавства, сторона має право, визначене ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, користуватися правничою допомогою.
Водночас колегія суддів враховує, що заперечуючи проти зазначеної вартості наданих послуг, відповідач вказує на неспівмірність вартості правової допомоги, заявленої до стягнення, до ціни позову.
Відповідно до вимог чинного законодавства саме зацікавлена сторона повинна вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони та забезпечує принцип змагальності.
Спори, що стосуються стягнення заборгованості та пені за неналежне виконання господарського зобов'язання, є загальнопоширеними, а судова практика щодо вирішення таких спорів є сформованою та широко застосовною судами. Законодавство, яке регулює спірні правовідносини, не обмежується положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, водночас, опрацювання стратегії захисту інтересів клієнта і правових підстав позову не потребувала дослідження значного обсягу законодавства, судової практики чи опрацювання великого обсягу документів.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Відтак, з урахуванням рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсягу та обґрунтованості підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, до 8 000,00 грн.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фуд Фекторі Київ» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2025 у справі №910/6680/25 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фуд Фекторі Київ» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2025 у справі №910/6680/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2025 у справі №910/6680/25 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУД ФЕКТОРІ КИЇВ" (Україна, 02091, місто Київ, вул. Горлівська, будинок 137; ідентифікаційний код: 45270548) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕФІКО ПАКІНГ" (Україна, 08753, Київська обл., Обухівський р-н, село Германівка, вул. Замостянська, будинок 15; ідентифікаційний код: 44231822) 8 000 (вісім тисяч) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.
5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
6. Матеріали справи №910/6680/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 09.12.2025 після виходу судді з відпустки.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.А. Гончаров
О.М. Сибіга