Дата документу 09.12.2025 Справа № 336/8022/21
Єдиний унікальний № 336/8022/21 Головуючий в 1-й інстанції - Дацюк О.І.
Провадження № 22-ц/807/2160/25 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
09 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Кочеткової І.В.,
суддів: Кухаря С.В.,
Полякова О.З.,
секретар: Волчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи - державний реєстратор виконавчого комітету Приморської сільської ради Василівського району Запорізької області Дмитрова Владлена Сергіївна, державний реєстратор виконавчого комітету Широківської сілької ради Запорізького району Запорізької області Гопка Юрій Володимирович, виконавчий комітет Приморської сільської ради Василівського району Запорізької області, Міністерство юстиції України, про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання договору дійсним, визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора, поділ майна подружжя,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Сердюк Роман Вікторович, на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2025 року,
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2024 року частково задоволено позов ОСОБА_1 , визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора виконавчого комітету Приморської сільської ради Василівського району Запорізької області Дімітрової В.С. від 26.05.2017 року державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , індексний номер 35390228, визнано за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 як на частку у праві спільної власності подружжя. Решту вимог залишено без задоволення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
26 вересня 2025 року представником відповідачки ОСОБА_2 адвокатом Сердюком Р.В. подано заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій вказано, що оскільки судом було визнано право власності на частку квартири за ОСОБА_1 як на чвстку у спільному майні подружжя, тож слід було ухвалити рішення про визнання права власності на іншу частку квартири за ОСОБА_2 .
В обґрунтування заяви представник відповідачки зазначив, що визнавши за позивачем право власності на частку спірної квартири як на частку в праві спільної власності подружжя, суд не вирішив питання щодо іншої частки, фактично лишивши її у спільній сумісній власності подружжя. Вказане породжує правову невизначеність щодо частки відповідачки у спільному майні подружжя.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 квітня 2025 року відмовлено в ухваленні додаткового рішення.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Сердюк Р.В., подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування обставин справи та порушення норм процесуального права. Апеляційну скаргу мотивує тим, що судом не враховано, що рішенням суду від 03 червня 2024 року розглянуто позовну вимогу про поділ майна подружжя та визнано право власності на частку квартири, при цьому правовий статус іншої частки, належної ОСОБА_2 , залишається невизначеним, що в свою чергу унеможливлює оформлення правовстановлюючих документів на майно, оскільки попередній документ - договір купівлі-продажу та відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містять розбіжності після того, як позивач зареєстрував своє право власності на підставі вказаного рішення суду. Просить скасувати ухвалу суду та ухвалити додаткове рішення суду, яким визнати за ОСОБА_2 право власності на частку спірної нерухомості.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, доводи адвоката Серд.ка Р.В., пояснення представника Міністерства юстиції Проценко Ю.В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення не відповідає зазначеним вимогам закону.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ОСОБА_1 не заявлялось вимог про визнання права власності на частку квартири за ОСОБА_2 , тож суд не міг прийняти відповідне рішення. Крім того, з тексту рішення суду зрозуміло, що спірна квартири на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 21 листопада 1999 року належала ОСОБА_2 , зазначений договір оцінений судом як правомірний, не визнаний недійсним в судовому порядку. Квартира була придбана ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі із ОСОБА_1 , що і стало підставою для визнання за позивачем права власності на частку цієї квартири. Таким чином, оскільки у суду не було підстав для визнання за ОСОБА_2 права власності на частку квартири рішенням суду, суд не знайшов підстав для ухвалення додаткового рішення по справі.
Колегія суддів не погоджується із вказаними висновками суду з огляду на таке.
Відповідно до ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.
За обставинами справи ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом визнання договору дійсним, визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора, поділ майна подружжя, де, поміж іншого, визначив предметом позову поділ квартири АДРЕСА_1 та просив визнати за ним право приватної власності на її частку в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.
Відповідач ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову.
Суд в мотивувальній частині рішення встановив, що квартира є спільним сумісним майном подружжя і в порядку його поділу визнав за позивачем право власності на її частку.
При цьому, суд не прийняв рішення щодо іншої частки квартири, яка є предметом спору у справі і з приводу якої сторони надавали свої пояснення та докази.
Розглядаючи позов про поділ майна подружжя, суд першої інстанції не визначив яку частку у спірному майні він виділяє ОСОБА_2 .
Зважаючи на те, що предметом позову у справі був поділ майна подружжя ОСОБА_5 , вирішення питання щодо майна, яке підлягає виділенню відповідачці, не є виходом за межі позовних вимог.
Як указував Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16-ц (провадження № 61-6575св19), аналіз статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що при вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 496/1069/18 (провадження № 61-20433св21).
Отже, суд при розгляді даної справи досліджував питання статусу спірної квартири як об'єкта спільної сумісної власності подружжя та вирішував позовну вимогу про його поділ, а відтак міг своїм рішенням вичерпати будь-які підстави для невизначеності прав сторін у володінні майном.
Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).
Разом з тим, вимога апеляційної скарги про ухвалення апеляційним судом додаткового рішення у справі є безпідставною та такою, що суперечить вимогам ст. 374 ЦПК України.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , інтереси якої представляє адвокат Сердюк Роман Вікторович, задовольнити частково.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2025 року у цій справі скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Дата складання повної постанови 10 грудня 2025 року.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуюча І.В. Кочеткова
Судді: С.В. Кухар
О.З. Поляков