Справа № 127/19783/25
Провадження № 22-ц/801/2486/2025
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Іванець В. Д.
Доповідач:Матківська М. В.
10 грудня 2025 рокуСправа № 127/19783/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
Головуючого: Матківської М. В.
Суддів: Оніщука В. В., Сопруна В. В.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 02 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Рішення ухвалив суддя Іванець В. Д.
Рішення ухвалено у відсутності сторін в с-щі Тиврів
Дата складання повного тексту рішення - 02 жовтня 2025 року,
Встановив:
У червні 2025 року ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що 20 січня 2022 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №693108199, згідно з умовами якого первісний кредитор ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконав свій обов'язок та перерахував відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти у розмірі 15 000,00 грн. на банківську карту № НОМЕР_1 хх-хххх-5655 відповідача, яку він вказав у заявці при укладенні кредитного договору.
28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року. У подальшому сторони уклали додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії договору факторингу.
Відповідно до реєстру прав вимоги № 176 від 10 травня 2022 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача.
30 жовтня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 30/1023-01.
Відповідно до реєстру прав вимоги № 2 від 20 грудня 2023 року до договору факторингу № 0/1023-01 від 30 жовтня 2023 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача.
29 травня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» уклали договір факторингу № 29/05/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.
Відповідно до реєстру боржників № б/н від 29 травня 2025 року за договором факторингу № 29/05/25-Е від 29 травня 2025 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право вимоги до відповідача.
Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем станом на 25 червня 2025 року (на день подання позовної заяви) за кредитним договором становить 12 157,20 грн., яка складається з наступного: 11 650,38 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 506,82 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
У зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 693108199 від 20 січня 2022 року у розмірі 12 157,20 грн. та судові витрати, які складаються із: сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн., витрат на професійну правничу допомогу - 7000,00 грн.
Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 02 жовтня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 693108199 від 20 січня 2022 у розмірі 12 157,20 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» судові витрати у розмірі 5922,40 грн.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , пославшись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Крім того просить стягнути з позивача на свою користь моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд першої інстанції неправомірно розглянув справу без належного повідомлення відповідача та без його виклику, при цьому помилковим є посилання в рішенні на обізнаність відповідача про розгляд справи, оскільки він не отримував кореспонденції так як перебував у лікувальному закладі.
Відповідач вважає, що ТОВ «ФК «ЕЙС» не довело свого права вимоги до нього як боржника, оскільки його жодного разу не повідомляли про зміну кредитора.
ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що умови договору є несправедливими та кабальними, а нарахування йому судових витрат у справі є неправомірним, оскільки справа розглядалась без участі адвоката у суді.
Також, в апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить стягнути на його користь моральну компенсацію в розмірі 20 000,00 грн.
Позивач ТОВ «ФК «ЕЙС» у встановлений судом строк надав відзив, у якому заперечив проти доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Також, просить відмовити у задоволенні вимоги ОСОБА_1 , щодо стягнення моральної компенсації.
Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 20 січня 2022 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» договір № 693108199 (а.с.20 зворот - 24).
Відповідно до умов договору кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит на суму 15 000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачувати проценти кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту "Комфорт" ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" (п.1.1). Кредит надається строком на 98 днів (п.1.2). Строк дії договору обчислюється з моменту його укладення сторонами та до закінчення строку на який надано кредит, але в будь-якому разі договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п.1.3). Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється в розмірі 251,85 % річних, що становить 0,69 % в день від суми кредиту за час користування ним (дисконтна процентна ставка) (п.1.4). На умовах, викладених в п. 1.6. договору, до відносин між сторонами застосовуються умови нарахування процентів за ставкою 474,50 % річних, що становить 1,30 % в день від суми кредиту за час користування ним (базова процентна ставка) (п.1.5). Умови нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою застосовуються за умови, що кожен з чергових платежів, здійснений не пізніше строку вказаного в графіку платежів за цим договором. Сторони погодили, що у разі прострочення повернення будь-якого з платежів за цим договором умови про нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою починаючи з наступного дня що слідує за датою платежу. У разі якщо позичальник погасить прострочену заборгованість за договором, умови у вигляді нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою застосуються знову, починаючи з наступного дня за днем повного погашення простроченої заборгованості (п.1.6). За умови застосування до відносин між сторонами умов нарахування процентів за базовою процентною ставкою: загальні витрати за кредитом складають - 11 423,72 грн.; орієнтовна загальна вартість кредиту складає - 26 423,72 грн. (п.1.6.1). Обчислення орієнтовної загальної вартості кредиту за базовою процентною ставкою базується на припущенні, що споживач не здійснює платежів, передбачених графіком платежів починаючи з першого платежу, а отже нарахування процентів за базовою процентною ставкою здійснюється з наступного дня, що слідує за першою датою платежу, передбаченою графіком платежів (п.1.6.2).
Договір кредитної лінії № 693108199 від 20 січня 2022 року підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) - MNV89WE2.
ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов'зання за договором виконало, а саме надало відповідачу ОСОБА_1 кредит у сумі 15 000,00 грн., що стверджується платіжним дорученням № 83082333-8d14-45cc-b783-79b70f67b035 від 20 січня 2022 року (а. с. 27) та витребуваною із АТ «Універсал Банк» інформацією, відповідно до якої на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 (а. с. 109-110), випискою про рух коштів по картці від 08 серпня 2025 року за період з 20 січня 2022 року - 25 січня 2022 року (а. с. 112-114), яка містить підтвердження зарахування на суму 15 000,00 грн.
28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01 (а. с. 53-56), відповідно до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передає (відступає) ТОВ «Таліон Плюс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» приймає належні ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі.
У подальшому до договору факторингу № 28/1118-01 укладалися додаткові угоди, у тому числі щодо продовження терміну дії договору факторингу, а саме: № 19 від 28 листопада 2019 року (а. с. 58 зворот), № 26 від 31 грудня 2020 року (а. с. 59-63), № 27 від 31 грудня 2021 року (а. с. 64), № 31 від 31 грудня 2022 року (а. с. 64 зворот), № 32 від 31 грудня 2023 року (а. с. 65).
Відповідно до Реєстру прав вимоги № 176 від 10 травня 2022 року (а. с. 67-68), ТОВ «Таліон Плюс» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 12 157,20 грн., з яких: 11 650,38 грн. - заборгованість по основному боргу (тіло кредиту); 506,82 грн. - заборгованість по відсоткам.
30 жовтня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 30/1023-01 (а. с. 69-71), відповідно до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» передає (відступає) ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» приймає належні ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі.
Відповідно до Реєстру прав вимоги № 2 від 20 грудня 2023 року (а. с. 75-76), ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 12 157,20 грн., з яких: 11 650,38 грн. - заборгованість по основному боргу; 506,82 грн. - заборгованість по відсоткам.
29 травня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу № 29/05/25-Е (а. с. 77-80), відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЕЙС» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЕЙС» приймає належні ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників.
Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу № 29/05/25-Е від 29 травня 2025 року (а. с. 86-87), ТОВ «ФК «ЕЙС» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 12 157,20 грн., з яких: 11 650,38 грн. - прострочене тіло; 506,82 грн. - прострочені відсотки.
Зазначена заборгованість також підтверджується розрахунком заборгованості складеним ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (а. с. 88), розрахунком заборгованості складеним ТОВ «Таліон Плюс» (а. с. 89 зворот), випискою з особового рахунку за кредитним договором № 693108199 від 20 січня 2022 року (а. с. 89).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що подані позивачем докази підтверджують, що ОСОБА_1 уклав кредитний договір № 693108199 від 20 січня 2022 року, отримав кредит, користувався кредитними коштами й допустив прострочення виконання грошового зобов'язання. Крім того, з розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 здійснював погашення кредитної заборгованості, що свідчить про визнання ним боргу за кредитним договором і обов'язків, які виникли з цього договору. Оскільки ОСОБА_1 в добровільному порядку не виконував свої зобов'язання перед товариством, що є істотним порушенням договору, внаслідок якого позивач позбавлений можливості отримати суму кредиту, відсотків за користування кредитними коштами, на що розраховував при укладенні договору, а тому даний позов є обґрунтований та доведений належними доказами, отже підлягає задоволенню.
Апеляційний суд вважає такі висновки суду першої інстанції правильними та обґрунтованими.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Із положень частини першої статті 638 ЦК України слідує, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
За змістом пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
В силу частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.
За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов'язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов'язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.
Кредитний договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами, в тому числі із застосуванням електронного підпису.
Предметом виконання грошового зобов'язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.
Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.
Відступлення права вимоги означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором і новим кредитором. Одним із різновидів відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Зобов'язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.
Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов'язання, в строки, встановлені договором.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв'язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов'язаний надати належну оцінку цим доказам.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З матеріалів справи вбачається, що договір № 693108199 від 20 січня 2022 року відповідачем ОСОБА_1 укладено шляхом його підписання разом з додатками електронним підписом № MNV89WE2 (а. с. 20 зворот - 24).
У справі № 524/5556/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що одноразовим ідентифікатором є комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Відповідно, використання для підписання договорів позики електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який містить тільки комбінацію цифр, узгоджується із вимогами законодавства».
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2023 року у справі № 757/22453/20-ц, від 26 лютого 2024 року у справі № 752/6020/21.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується апеляційний суд, встановивши, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», та за відсутності належних доказів про те, що договори укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка відповідачу не належить, дійшов обґрунтованого висновку про факт укладення зазначених вище договорів.
Подібні правові за змістом висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20, від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21.
Доводи апеляційної скарги не спростовують факту укладення договору чи належного виконання зобов'язань первісним кредитором.
Із її змісту убачається, що відповідач вважає розгляд справи судом першої інстанції у його відсутності неправомірним. Однак зазначені аргументи апеляційний суд відхиляє з огляду на таке.
Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 05 серпня 2025 року дану цивільну справу було прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що відповідає вимогам п. 2 ч. 6 ст. 19, ч. 1 ст. 274 ЦПК України (а. с. 105-106).
Копію ухвали суду разом з позовною заявою та додатками було надіслану та вручено відповідачу ОСОБА_1 20 серпня 2025 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення № 0691023944378 про вручення поштового відправлення № 0610273920750 (а. с. 116).
За таких обставин відповідач ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про розгляд справи та мав достатньо часу для подання до суду першої інстанції відзиву на позовну заяву чи клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Посилання відповідача на нібито порушення його прав як учасника процесу чи як учасника бойових дій є необґрунтованими, оскільки саме на сторін процесу покладається ризик наслідків вчинення або невчинення певних процесуальних дій. При цьому суд першої інстанції діяв у межах наданих йому процесуальним законом повноважень.
Додані до апеляційної скарги виписки про лікування не підтверджують ні неможливості отримання поштового відправлення 20 серпня 2025 року, ні об'єктивної неможливості участі у справі.
Крім того, подаючи до суду апеляційної інстанції письмові докази, відповідач ОСОБА_1 не навів жодних обґрунтувань щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції. У зв'язку з цим, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України, додані до апеляційної скарги письмові докази не підлягають прийняттю судом апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги, щодо відсутності у позивача права вимоги за договорами, апеляційним судом відхиляються, оскільки факт правонаступництва суд першої інстанції установив на підставі договорів факторингу та додаткових угод до них, належним чином завірених копій витягів з договорів відступлення прав вимоги, витягів з реєстру боржників за якими здійснено відступлення. До відзиву на апеляційну скаргу позивачем повторно додано реєстри боржників та докази на підтвердження оплати за договорами факторингу (а. с. 53-87).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).
Отже, позивачем надано належні та допустимі докази, що підтверджують факт переходу до нього права вимоги за кредитним договором №693108199 від 20 січня 2022 року розмірі 12 157,20 грн.
При цьому за висновками Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6-979цс15 від 23 вересня 2015 року, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
У даній справі в порушення умов кредитного договору, а також вимог статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач свої зобов'язання за договором не виконав. Доказів повної сплати заборгованості будь-кому з кредиторів відповідачем не надано.
Отже, сам по собі факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору, за умови невиконання грошового зобов'язання перед будь-ким із кредиторів, не може вважатися підставою для звільнення відповідача від виконання договірних обов'язків, та не свідчить про відсутність права вимоги у позивача.
Щодо доводів апеляційної скарги про несправедливість та кабальність умов кредитного договору, апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов'язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Частиною п'ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачена можливість визнання недійсними окремих умов договору у разі визнання цих положень договору несправедливими.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 201/13593/19, від 11 грудня 2024 року у справі № 725/5919/19 та інших).
Колегія суддів відхиляє заперечення відповідача щодо несправедливості умов кредитного договору, оскільки при його укладенні він був повідомлений про розмір відсотків, порядок їх сплати та інші суттєві обставини договору, і добровільно уклав цей договір та користувався отриманими коштами.
При цьому доводи апеляційної скарги про неправомірність нарахування відповідачу судових витрат у справі, оскільки справа розглядалась без участі адвоката у суді апеляційний суд вважає неспроможними.
Відповідно до положень статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» серед іншого видом адвокатської діяльності є складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Згідно статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги.
Відповідно до Договору про надання правничої допомоги № 29/05/25-01, укладеного між позивачем та адвокатом 29 травня 2025 року, його предметом є надання адвокатом усіма законними методами та способами правничої допомоги клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів (додаток № 25).
Відповідно до ч. 1-5 ст. 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «ФК «ЕЙС» та адвокатським бюро «Тараненко та партнери» 29 травня 2025 року укладено договір про надання правничої допомоги № 29/05/25-01 (а. с. 43-44). До позову додано протокол погодження вартості послуг до договору № 29/05/25-01 від 29 травня 2025 року (а. с. 44 зворот), додаткову угоду № 25770683638 від 30 травня 2025 року до того ж договору (а. с. 45), акт прийому-передачі наданих послуг від 05 червня 2025 року (а. с. 46).
Ці документи суд першої інстанції справедливо оцінив як належні та достатні у розумінні положень статей 77-80 ЦПК України, оскільки вони підтверджують факт понесених позивачем ТОВ «ФК «ЕЙС» витрат на професійну правничу допомогу.
Одночасно суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу не є співмірним зі складністю справи. Справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, має невеликий обсяг досліджуваних доказів та виконаних адвокатом робіт, а також обсяг наданих послуг не відповідає заявленій сумі.
Виходячи з критерію реальності адвокатських витрат та критерію розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин справи та ціни позову, суд правильно встановив, що витрати на правничу допомогу підлягають стягненню у розмірі 3500,00 грн.
Щодо заявленої відповідачем моральної компенсацію в розмірі 20 000,00 грн., апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до положень ч. 1, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Предметом розгляду цієї справи є стягнення заборгованості за кредитним договором, про що звернувся позивач ТОВ «ФК «ЕЙС». Водночас відповідач ОСОБА_1 не подав зустрічного позову, передбаченого ст. 193 ЦПК України, тому він не набув статусу позивача і не має права висувати вимоги, які за своєю суттю є позовними.
Диспозитивність є одним із базових принципів судочинства, відповідно до якого учасник процесу самостійно вирішує, які вимоги заявляти, які мотиви на їх обґрунтування наводити або не заявляти взагалі.
У зв'язку з викладеним та з урахуванням вимог чинного законодавства, вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн., які не розглядалися судом першої інстанції, не підлягають розгляду судом апеляційної інстанції.
З урахуванням викладеного доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду щодо їх оцінки. Водночас апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з'ясував обставини справи, об'єктивно оцінив зібрані та досліджені докази й обґрунтовано дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим не підлягає до скасування чи зміни, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до положень пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому рішення у ній не підлягає касаційному оскарженню (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).
На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд
Постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 02 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. В. Матківська
СуддіВ. В. Оніщук
В. В. Сопрун