Справа № 481/1490/25
Провадж.№ 2/481/704/2025
іменем У К Р А Ї Н И
09.12.2025 року Новобузький районний суд Миколаївської області в складі: головуючої судді Уманської О.В., за участі секретаря Кузьміної Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду міста Новий Буг Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 23.05.2025 року в сумі 5 000,00 доларів США та заборгованість за договором позики від 28.05.2025 року в сумі 5 000 доларів США, що разом становить 10 000,00 доларів США. Крім того просив стягнути з відповідача заборгованість за процентами у розмірі 1075,00 доларів США та 3 % річних у сумі 104,00 доларів США, а всього 11 179,00 доларів США.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 23.05.2025 року відповідач отримав від позивача 5 000 доларів США і зобов'язався їх повернути до 26.05.2025 року, про що склав власноручно розписку. Взяті на себе зобов'язання відповідач не виконав та не повернув вказану суму у строк, що передбачений домовленістю та письмовою розпискою.
В подальшому 28.05.2025 року відповідач отримав від позивача ще 5 000 доларів США, зазначивши що загальний борг становить 10 000,00 доларів США та зобов'язався їх повернути до 01.06.2025 року, про що склав власноручно розписку. Взяті на себе зобов'язання відповідач не виконав та не повернув вказану суму у строк, що передбачений домовленістю та письмовою розпискою
З врахуванням відсотків за користування позикою, а також 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, заборгованість за вказаними договорами позики складає 11 179,00 доларів США.
Ухвалою суду від 07.10.2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики прийнято до розгляду, провадження у справі відкрито, її розгляд ухвалено проводити у загальному позовному провадженні .
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Надав на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Надав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому підтвердив отримання в борг 23.05.2025 року та 28.05.2025 року грошових коштів від ОСОБА_1 в загальній сумі 10 тисяч доларів США. Також зазначив, що кошти ним не повернуті через тяжке матеріальне становище. Проти задоволення позовних вимог не заперечує. Просив справу розглядати за його відсутності.
Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності та з'ясувавши її дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.
Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 23.05.2025 року у борг грошові кошти у розмірі 5 000 доларів США і зобов'язався їх повернути до 26.05.2025 року. В подальшому 28.05.2025 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 додатково 5 000 доларів США, зазначивши що загальний борг становить 10 000,00 доларів США та зобов'язався їх повернути до 01.06.2025 року, про що було складено власноручно розписку яка міститься підпис відповідача (а.с.7).
Стаття 1046 ЦК України передбачає, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
В даному випадку відповідно до вимог ст.1047 ЦК України договір позики повинен бути укладеним у письмовій формі.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (ч.1 ст.207 ЦК). Відповідно до ч. 2 вказаної статті на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує укладений між сторонами правочин щодо передання позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своє суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Вказане підтверджується правовою позицією Верховного Суду України, викладеної в постановах від 08 червня 2016 року (справа №1103цс), від 12 квітня 2017 року (справа №442/8157/15-ц).
Аналогічний правовий висновок міститься і в постанові Верховною Суду України від 18 вересня 2013 року (№6-63цс13) та в постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року (№6-50цс16).
Зокрема, Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 18 вересня 2013 року розглянув справу №6-63цс13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Крім того, як вбачається з правової позиції, сформованої Верховним Судом України у постанові від 02.07.2014 року за наслідками розгляду справи №6-79цс14, відповідно до норм ст.ст. 1046,1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 надав позивачу згоду на укладення договору позики шляхом написання розписки про отримання в борг грошей, а саме 10000 доларів США зі строком повернення до 01.06.2025 року, а отже сторони дотримались письмової форми договору.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Відповідно до ст.533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушень, визначених змістом зобов'язання .
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1ст. 2 ЦПК України).
Положеннями ч. 1 статі 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Слід також зазначити, що однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу положень ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно з ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст.545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Аналізуючи вищевказаному норму чинного ЦК України, суд вважає, що доказом повернення позики є факт передачі позикодавцем оригінала боргового документа позичальникові, або зазначення кредитором відомостей у розписці про повернення боргу щодо неможливості повернення боргового документа.
Зазначені висновки суду у повній мірі узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 25 березня 2019 року у справі №183/2689/17 та від 23 вересня 2019 року у справі №385/850/16-ц.
Як вбачається з матеріалів цивільної справи, оригінал боргової розписки перебуває у позивача та не повернутий відповідачу. Крім того невиконання зобов'язань щодо повернення позики у відзиві на позов також підтверджує і сам відповідач.
Таким чином, оскільки відповідачем непогашена заборгованість за договором позики по розписці від 23.05.2025 - 28.05.2025 року, суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення суми позики обґрунтованими та такими, які повністю знайшли своє підтвердження під час судового розгляду. Тому, суд прийшов до висновку, що отримані відповідачем кошти необхідно стягнути в примусовому порядку.
Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Зазначені висновки суду у повній мірі узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц.
Таким чином, наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача боргу у валюті, визначеній договором.
Щодо вимоги про стягнення процентів від суми позики судом встановлено наступне.
Предметом спірного договору позики є іноземна валюта - долари США та розмір одержання процентів його умовами не передбачено.
Правова позиція про наявність права на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо договір позики не є безоплатним (безпроцентним) у розумінні частини другої статті 1048 ЦК України, навіть у тому випадку, якщо договором не передбачено нарахування та одержання зазначених коштів висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-36цс14.
Однак частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.
Разом з тим, за змістом статті 1 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» (далі - Закон № 679-XIV) встановлено, що облікова ставка НБУ - один із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.
НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (стаття 2 Закону № 679-XIV). Пунктом 1 частини першої статті 15 цього Закону передбачено, що правління НБУ приймає рішення, зокрема про встановлення та зміну облікової та інших процентних ставок Національного банку. Відповідно до статті 27 Закону № 679-XIV НБУ встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.
Можна зробити висновок, що облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.
Крім того, висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти міститься у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16.
Враховуючи, що частиною першою статті 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому вказана норма та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав. Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов'язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування. Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов'язку позичальника.
Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась. Такі висновки щодо періоду стягнення процентів Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 та у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 14-318цс18.
Таким чином, в частині вирішення вимог позову про стягнення з відповідача процентів від суми позики в розмірі 1075,00 доларів США слід відмовити.
Щодо вимоги про стягнення 3 % річних від простроченої суми позики судом встановлено наступне.
Згідно із ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 02 вересня 2015 року у справі № 6-369цс15, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.
Згідно із наданими позивачем розрахунками заборгованість відповідача перед позивачем у виді 3% річних від суми боргу за договором позики від 23.05.2025 року за період з 23.05.2025 року по 29.09.2025 року - 548 доларів США та за договором позики від 28.05.2025 року за період з 28.05.2025 року по 29.09.2025 року - 527 доларів США.
З вказаним розрахунком суд у повній мірі погодитися не може, оскільки відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
А отже 3% річних від суми боргу відповідно до ст.625 ЦК України нараховуються за період прострочення виконання зобов'язання, тобто починаючи з наступного за днем передбаченим у договорі для його виконання.
Відповідно до розписки строк повернення позики взятої 23.05.2025 року у розмірі 5000,00 доларів США встановлено до - 26.05.2025 року, а строк повернення позики взятої 28.05.2025 року у розмірі 5000,00 доларів США встановлено до - 01.06.2025 року.
Разом з тим, суд не вважає за необхідне наводити свої розрахунки, оскільки відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України внесеного ЗУ « Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» №2120-ІХ від 15 березня 2022 року, який набрав чинності 17 березня 2022 року - у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Воєнний стан в Україні введений Указом Президента України від 24 лютого 2022 року на час розгляду справи не припинено, тому право нараховувати 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України у позивача відсутнє.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню лише заборгованість за позикою у розмірі 10 000,00 доларів США.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд на підставі ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи розмір та види судових витрат по справі, ступінь доведеності факту їх понесення позивачем, а також результат вирішення справи, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача, понесені останнім при зверненні до суду судові витрати у справі пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у вигляді судового збору в розмірі 4146,85 гривень.
Керуючись ст.ст.12,13,76-83,141,259,263-265 ЦПК України, суд
позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики від 23.05.2025 року та 28.05.2025 року в розмірі 10 000,00 (десять тисяч) доларів США.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів від суми позики у розмірі 1075 доларів США та 3% річних у розмірі 104 доларів США - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 4146,85 гривень.
Рішення суду може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
У разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, апеляційна скарга подається у той же строк з дня виготовлення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга буде подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення виготовлено 09.12.2025 року.
Суддя