Номер провадження: 22-ц/813/3656/25
Справа № 947/27723/23
Головуючий у першій інстанції Свячена Ю.Б.
Доповідач Громік Р. Д.
12.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,
за участю секретаря - Скрипченко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР ПРОПЕРТІ» про стягнення заборгованості із заробітної плати та сум компенсації за прострочення її виплати,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог.
04 вересня 2023 року до Київського районного суду міста Одеси (вхід. № 46676) надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР ПРОПЕРТІ» про стягнення заборгованості з заробітної плати та сум компенсації за прострочення її виплати, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі в сумі 70717,45 грн.
18 листопада 2024 року представником позивача було надано заяву про уточнення формулювання прохальної частини позову, відповідно до якої, позивач просить з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі в сумі 70717,45 грн:
1)за червень 2020 року - 18112,50 грн.,
2)за липень 2020 року - 36962,11 грн.,
3)лютий 2022 року - 15642,84 грн.,
що загалом складає 70717,45 грн.
Позивач обґрунтовує свій позов тим, що відповідно до наказу №17/К від 05.06.2020 року позивача було прийнято на посаду «директор виконавчий», з 09.06.2020 року. В порушення вимог ст. 115 КЗпП України позивачу не була виплачена нарахована заробітна плата за минулі періоди у розмірі, вказаному в уточнених позовних вимогах. ТОВ «БІІР Проперті» протягом тривалого часу не задовольняв та ігнорував усі звернення ОСОБА_1 щодо надання належним чином завірених копій документів з приводу трудових відносин позивача та відповідача. У зв'язку з наведеним, позивач вимушений звернутися до суду з позовною заявою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «БІІР ПРОПЕРТІ» про стягнення заборгованості із заробітної плати та сум компенсації за прострочення її виплати - відмовлено.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення 233 КЗпП України у редакції, яка виникла після 19 липня 2022 року.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Фактичні обставини справи.
На підставі матеріалів справи встановлено, що 16 жовтня 2019 року ОСОБА_1 і ТОВ «БІІР ПРОПЕРТІ» було укладено строковий трудовий договір №11/К.
Пунктом 7.1. договору встановлено строк дії договору з 31.10.2019 року до 31.01.2020 року.
Пунктом 6.3. договору встановлено, що за один місяць до закінчення строку чинності договору, він може за згодою сторін укладений на новий строк або договір вважається пролонгованим на той же термін, якщо жодна зі сторін не заявить письмово про його розірвання. У разі небажання однієї зі сторін продовжувати дію цього договору після терміну його спливання, сторона зобов'язана за один місяць до закінчення його дії, письмово попередити іншу сторону про намір його розірвання. Будь які зміни або доповнення до трудового договору №11/К від 16.10.2019 року позивачем і відповідачем не надано, доказів його припинення або розірвання сторони в ході розгляду справи також не надали.
На підставі наказу від 16.10.2019 року, ОСОБА_1 був прийнятий до ТОВ «БІІР ПРОПЕРТІ» на посаду «директор виконавчий», за умовами контракту, за сумісництвом, з 31 жовтня 2019 року.
Відповідно до наказу від 04.06.2020 ОСОБА_1 було звільнено за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.
На підставі наказу №17/К від 05.06.2020 ОСОБА_1 був прийнятий до ТОВ «БІІР ПРОПЕРТІ» на посаду «директор виконавчий» з 09.06.2020 року за умовами контракту за основним місцем роботи.
Відповідно до п. 4.1. договору №11/К від 16.10.2019 року, за виконання обов'язків, передбачених цим договором, працівнику встановлюється посадовий оклад у розмірі 7196,70 грн. (з урахуванням податків і зборів - 8940,00 грн.). Розмір посадового окладу може бути збільшеним на підставі додатково укладених сторонами письмових угод до цього пункту договору.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням положень ст. 233, 234 КЗпП України, строк для пред'явлення позовних вимог по сплаті будь-якої заборгованості за червень 2020 року - спливає після закінчення тримісячного строку з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, - у жовтні 2020 року, за липень 2020 року - у листопаді 2020 року, за лютий 2022 року - у червні 2022 року. До позовної заяви ОСОБА_1 будь-яких заяв про поновлення строків для звернення до суду з відповідними позовними вимогами, позивачем не подавалось.
Однак повністю з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.
Так, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тобто до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина перша статті 233 КЗпП України).
Норми статті 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю.
За загальним правилом провадження в судових справах здійснюється відповідно до процесуального закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Разом з тим, відповідно до загальних принципів застосування норм матеріального права, суд повинен застосовувати норму матеріального права у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин. Це забезпечує правову визначеність та стабільність правовідносин, адже ніхто не може бути позбавлений прав за законом, який ще не набрав чинності на момент вчинення певного діяння (дії або бездіяльності).
У цій справі до вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період червень, липень 2020 року та лютого 2022 року у редакції норми частини другої статті 233 КЗпП України до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 (абзац 79).
Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 не пропущено строк звернення до суду із позовом.
Щодо суті спірних правовідносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 21, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Статтею 115 Кодексу законів про працю України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
З матеріалів справи вбачається, що згідно із даних Індивідуальних відомостей про застраховану особу ПФУ з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування суми нарахованої заробітної плати позивачу відповідачем за відповідні періоди становили:
1)червень 2020 року - 36 690,16 гривень, у тому числі розрахункові за сумісництвом 2940,16 гривень та зарплата за основним місцем роботи 33 750 гривень;
2)липень 2020 року - 45 916,67 гривень;
3)лютий 2022 року - 40 422,80 гривень.
Суми належної заробітної плати за вирахування податків 19,5% (ПДФО та військового збору) становлять: 1) червень 2020 року - 29535,58 гривень; 2) липень 2020 року - 36 962,11 гривень; 3) лютий 2022 року - 35540,35 гривень.
Водночас позивачем надано виписку (історію) з банківських рахунків, з яких вбачається, що фактично здійснена (перерахована) заробітна плата становила:
1)05 червня 2020 року розрахункові за сумісництвом за червень 2020 року - 2366,83 гривні, 18 червня 2020 року - 9056,25 гривень;
2)липень 2020 року - виплат не було;
3)17 лютого 2022 року за лютий 2022 року - 12678,75 гривень, за перші 5 днів тимчасової непрацездатності - 4218,76 гривень.
Таким чином, відповідач не в повному обсязі здійснив фактичну виплату заробітної плати, різниця становить 70 717,45 гривень.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
У постанові від 29 січня 2021 року у справі №922/51/20 Верховний Суд також наголосив на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Колегія суддів наголошує, що у справах, що випливають з трудових відносин тягар доказування правомірності прийнятих рішень, вчинених дій покладається, як правило, на роботодавця (див. постанову Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №207/1385/16-ц).
Однак відповідач не надав ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції жодних належних і допустимих доказів та/або заперечень щодо належного здійснення виплат заробітної плати за оскаржувані періоди (червень 2020 року, липень 2020 року, лютий 2022 року).
Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є законними та обґрунтованими, позивачем доведено належними і допустимими доказами незаконність дій відповідача, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Таким чином, розглядаючи справу, судова колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовної заяви.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач ОСОБА_1 є особою, яка звільняється від сплати судового збору згідно із п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Колегія суддів зазначає, що за подання позовної заяви необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 1073,60 гривень, а за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1610,40 гривень.
Таким чином, з ТОВ «БІІР ПРОПЕРТІ» на користь держави необхідно стягнути судовий збір:
- за подання позовної заяви - 1073 гривень 60 копійок;
- за подання апеляційної скарги - 1610 гривень 40 копійок.
Повний текст судового рішення.
Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.
Колегія суддів зазначає, що з врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 13, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість виготовлення повного судового рішення у строки, передбачені національним законодавством, а також застосування стабілізаційних графіків відключення світла, апеляційної інстанції було здійснено виготовлення повного тексту судового рішення 09 грудня 2025 року.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2024 року скасувати.
Постановити у справі нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР ПРОПЕРТІ» про стягнення заборгованості із заробітної плати та сум компенсації за прострочення її виплати задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР ПРОПЕРТІ» (код ЄДРПОУ 41168795) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі за червень, липень 2020 року та за лютий 2022 року у розмірі 70 717 гривень 45 копійок.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІІР ПРОПЕРТІ» (код ЄДРПОУ 41168795) на користь держави судовий збір:
- за подання позовної заяви - 1073 гривень 60 копійок;
- за подання апеляційної скарги - 1610 гривень 40 копійок.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 09 грудня 2025 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
С.М. Сегеда