Номер провадження: 22-ц/813/158/25
Справа № 522/20220/20
Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.
Доповідач Драгомерецький М. М.
19.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,
при секретарі: Узун Н.Д.,
за участю: прокурора Савицького Д.С.,
переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2021 року по справі за позовом Приморської окружної прокуратури Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним свідоцтва, -
16 листопада 2020 року перший заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Одеської міської ради (- далі ОМР) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області (- далі УДР ГТУЮ в Одеській області), в якому просив:
- визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора УДР ГТУЮ в Одеській області Калашнік Дмитра Сергійовича (індексний номер №24327510 від 10.09.2015) на підставі якого за ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) зареєстроване право власності на об'єкт нерухомого майна - машиномісце №268 площею 15 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати незаконним свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_2 , видане 11.09.2015 Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна - машиномісце №268 площею 15 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;
- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №11130143 про право власності ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) на об'єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) звільнити земельну ділянку площею 15 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
- встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого це рішення суду є підставою для припинення права власності ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) на об'єкт нерухомого майна №722468051101, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно;
- вирішити питання про розподіл судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 28 жовтня 2010 року між територіальною громадою м. Одеси, в особі ОМР та ТОВ «Берег-Трейд» було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ТОВ «Берег-Трейд» прийняло у строкове платне користування земельну ділянку, площею - 3,8121 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва 18-поверхового житлового комплексу та благоустрою території.
19 січня 2011 року між ТОВ «Берег-Трейд» та Обслуговуючим кооперативом «Граніт» (- далі ОК «Граніт») укладений договір, згідно якого ОК «Граніт» отримав право на ведення робіт по будівництву житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 . Право на ведення будівельних робіт надано за винагороду, що складає - 3 746,08 кв.м, площі житлових приміщень у об'єкті, а також 10% від загальної кількості машино-місць у паркінгу об'єкту.
У 2013 році комплекс багатоповерхових житлових будинків з підземними гаражами та вбудованими приміщеннями громадського призначення по АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію.
16 липня 2015 року орендарем розірвано договір оренди земельної ділянки від 28.10.2010 та зазначена земельна ділянка, площею 3,8121 га, передана орендодавцю. Власником земельної ділянки є Одеська міська рада, яка у оренду чи постійне користування спірну земельну ділянку не передавала.
Під час здійснення слідчих дій у кримінальному провадженні №42017160690000064 від 20.04.2017, зареєстрованого за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, встановлено, що ОСОБА_1 самовільно зайнято земельну ділянку по АДРЕСА_1 , яка вільна від забудови, під автомобільну стоянку, металеві паркани, шлагбауми та асфальтове покриття.
Крім того, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №24327510 від 10.09.2015 державного реєстратора УДР ГТУЮ в Одеській області Калашніка Д.С. зареєстроване право власності на машино-місце № НОМЕР_3 , як на об'єкт нерухомості, розташований у будинку АДРЕСА_1 , яке однак, не перебуває у житловому будинку, не було побудовано, як об'єкт нерухомості, а розташоване на земельній ділянці, без чіткого визначення її меж, присвоєння кадастрового номеру, тощо.
Отже, позивач вважає, що державним реєстратором УДР ГТУЮ в Одеській області Калашнік Д.С. прийнято рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень №24327510 від 10.09.2015, а Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_1 видано свідоцтво №43669763 від 11.09.2015 про право власності на спірний об'єкт із порушенням вимог чинного законодавства.
При цьому, оскільки земельна ділянка, на які розташований спірний об'єкт, є власністю ОМР, позивач вважає, що наявні підстави для зобов'язання відповідача звільнити її.
Окрім того, представник прокуратури вказував, що дане правопорушення (незаконне зайняття земельної ділянки) є триваючим, а тому питання спливу строку позовної давності не застосовується. Додатково посилались на те, що наявність реєстрації на машиномісце за вказаною адресою не свідчить про набуття права власності на земельну ділянку, оскільки ОМР не надавала земельне ділянку за вказаною адресою жодній особі. Окрім того, машиномісця не існує в натурі як об'єкта цивільних прав, а тому реєстрація речових права щодо нього не могла бути здійснена.
У відзиві на позовну заяву представник ГТУЮ в Одеській області зазначив про те, що Управління є неналежним відповідачем, оскільки не є юридичною особою та не має відповідного обсягу дієздатності.
Також представником ГТУЮ в Одеській області, 06.01.2021 було подано до суду заяву, згідно якої просили позов залишити без розгляду згідно п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, оскільки позов було підписано неналежним суб'єктом та прокуратура не уповноважена представляти інтереси місцевої ради у даному позові.
Представник ОМР також надав письмові пояснення щодо позову, в яких зазначив, що надання рішенням сесії ОМР від 07.12.2016 дозволу ОК «Граніт» на розробку проекту відведення земельної ділянки не є гарантією надання такої земельної ділянки.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Гудима І.Б. подав до суду відзив на позов та заяву про застосування строків давності. У відзиві представник відповідача вказує, що позивач звернувся до неналежних відповідачів; надані прокурором докази є неповними, та не дають можливості встановити обставини по справі у їх хронології. Послався на помилковість тверджень прокурора про проведення реєстрації з порушенням діючого законодавства, оскільки державному реєстратору був наданий повний пакет документів, визначений чинним законодавством України, який необхідний для прийняття рішення відносно спірного об'єкта нерухомого майна - машино-місця. Наполягав на тому, що проведена реєстрація та видане спірне свідоцтво лише підтверджують право власності, а не є підставою виникнення. У зв'язку з чим, первинне право власності у ОСОБА_1 виникло на підставі договору про викуп паю машино-місця, серія та номер: 800/м від 18.08.2015, яке не оспорене. Також вказав, що обраний прокурором спосіб захисту, у вигляді зобов'язання звільнити спірну земельну ділянку, на якій зареєстрований на праві власності об'єкт нерухомого майна - є неефективним.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2021 року позов Приморської окружної прокуратури Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі ОМР залишено без задоволення.
Не погодившись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, Одеська обласна прокуратура звернулась до суду із апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
ОСОБА_1 та представники УДР ГТУЮ в Одеській області, ОМР в судове засідання до апеляційного суду не з'явились, про розгляд справи повідомленні належним чином та завчасно, про свідчить рекомендовані повідомлення про направлення судових повісток-повідомлень та довідки про доставку судових повісток-повідомлень в електронний кабінет Електронного суду (т. 2 а.с. 119-129).
Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача та прокурора Савицького Д.С., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, за наступних підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності прокурором позовних вимог.
Однак, колегія суддів апеляційного суду не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Матеріалами справи встановлено, що 28 жовтня 2010 року територіальна громада м. Одеси в особі ОМР (орендодавець) та ТОВ «Берег-Трейд» (орендар) уклали договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ТОВ «Берег-Трейд» прийняло у строкове платне користування земельну ділянку, площею - 3,8121 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва 18-поверхового житлового комплексу та благоустрою території. Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстраційним №4004.
19 січня 2011 року ТОВ «Берег-Трейд» та ОК «Граніт», в особі голови кооперативу - Могильнікова В.Д., уклали договір, згідно якого ОК «Граніт» отримав право на ведення робіт з будівництва житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 . Право на ведення будівельних робіт надано за винагороду, що складає - 3 746,08 кв.м площі житлових приміщень у об'єкті, а також - 10% від загальної кількості машиномісць у паркінгу об'єкта.
У 2013 році комплекс багатоповерхових житлових будинків з підземними гаражами та вбудованими приміщеннями громадського призначення по АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію.
16 липня 2015 року орендарем розірвано договір оренди земельної ділянки від 28.10.2010 та зазначена земельна ділянка, площею - 3,8121 га, передана орендодавцю на підставі заяви генерального директора ТОВ «Берег-Трейд» Сурманідзе Г.Т. на ім'я голови ОМР Труханова Г.Л. від 16.07.2015 (вих. №16/07). На час розгляду справи власником земельної ділянки є ОМР.
18 серпня 2015 року між головою кооперативу ОК «Граніт» Могильніковим В. Д. та пайщиком ОСОБА_1 був укладений договір про викуп паю машино-місця, серія та номер: 800/м, на підставі пункту 1.2. якого кооператив зобов'язується по закінченню будівництва передати пайщикам розташовані у будинку по АДРЕСА_1 машино-місця, в тому числі за №268.
Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (№24327510 від 10.09.2015) державного реєстратора УДР ГТУЮ в Одеській області Калашніка Д.С. зареєстроване право власності на машиномісце № НОМЕР_3 , заг. пл. 15 кв.м, як на об'єкт нерухомості, розташований у будинку АДРЕСА_1 . та Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_1 видане свідоцтво про право власності на спірний об'єкт № НОМЕР_2 від 11.09.2015 площею 15 кв.м.
Із даних розділу «Підстава:» в інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, вказана реєстрація на спірне машино-місце відбулася на підставі Договору про викуп паю машино-місця, серія та номер: 800/м від 18.08.2015, технічного паспорту виданого 19.08.2015 (ТОВ «Нове БТІ»), Акту прийому передачі нерухомого майна номер 929\м від 18.08.2015, до довідки Юридичного департаменту ОМР від 21.08.2015. Виходячи з предмету спору та доказування визначеного прокурором у позові, жодний з зазначених документів не є спірним по справі відносно їх оформлення та укладення.
29 серпня 2016 року ОК «Шлях» звернувся із заявою до ОМР про передачу в оренду наступних земельних ділянок з метою задоволення потреб пов'язаних з утриманням майна членів кооперативу -машиномісць:
*ділянку пл. 0,0491 га для обслуговування автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 ;
*ділянку пл. 0,1790 га для обслуговування автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 ;
*ділянку пл. 0,0602 га для обслуговування автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 ;
*ділянку пл. 0,0222 га для обслуговування автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 ;
*ділянку пл. 0,04003 га для обслуговування автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням сесії ОМР №1527-VII від 07.12.2016 був наданий дозвіл ОК «Шлях» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною орієнтованою площею 0,6886 га для влаштування та обслуговування автостоянки та земельної ділянки орієнтованою площею 0,0222 га для експлуатації та обслуговування автомийки, за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 . Пунктом 4 цього Рішення сесії припинений зазначений вище договір оренди земельної ділянки з ТОВ «Берег-Трейд» від 28.10.2010 на земельну ділянку, площею -3,8121 га.
Органом досудового розслідування проводиться розслідування у кримінальному провадженні №42017160690000064 від 20.04.2017, зареєстрованому за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 197-1 КК України.
Відповідно до висновку експерта №17-2694/2695 від 26.02.2019 судової земельно-технічної та земельно-оціночної експертизи, отриманого в рамках кримінального провадження №12015160020000062 від 20.04.2017, у результаті зіставлення геодезичних даних (каталогів координат по просторовому місцю розташуванню поворотних точок досліджуваних земельних ділянок) на ПК, які містяться у технічній документації із землеустрою та технічних звітах на земельні ділянки ТОВ «Берег-Трейд», кадастровий номер 5110137500:43:001:0013, пл. 3,8121 га, під автостоянкою, площею 0,3838 га, встановлено, що фактичні межі земельної ділянки, пл. 0,3838 га під автостоянкою та розташовані на ній навіси не входять в межі земельної ділянки ТОВ «Берег-Трейд», кадастровий номер 5110137500:43:001:0013, пл. 3,8121 га та повністю знаходяться за її межами. Детально фактичне розташування земельної ділянки, площею 0,3838 га, відносно меж земельної ділянки, кадастровий номер 5110137500:43:001:0013, площею 3,8121 га, зображено графічно у додатку №3 «Фактичне розташування меж земельної ділянки, площею 0,3838 га, з північно-західної сторони будинку АДРЕСА_1 на якій влаштована автостоянка відносно меж земельної ділянки, кадастровий номер 5110137500:43:001:0013, площею 3,8121 га.
Згідно листа Приморської районної адміністрації ОМР від 16.09.2018 №01-12/1744/1, листа Департаменту комунальної власності ОМР від 17.10.2017 №0119/2491-09-01, та листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 07.08.2019 №10-15-0.4-7059/2-19 вказане машино-місце не перебуває у житловому будинку. Воно не було побудовано як об'єкт нерухомості, а розташоване на земельній ділянці без чіткого визначення її меж, присвоєння кадастрового номера, тощо. Земельна ділянка орієнтовною площею 0,3838 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , використовується для влаштування, експлуатації та обслуговування автостоянки ОК «Шлях» за відсутності правостановлюючих документів.
Військовою прокуратурою Південного регіону України листом від 08.08.2018 №06/3-555-вих18 про зазначені порушення законодавства повідомлено ОМР, яка отримала вказаний лист 04 вересня 2018 року за вх. №02.2-15/713.
За правилам ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Згідно ст. 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Відповідно до ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування регламентований ст. 123 ЗК України.
Частиною 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.
Згідно ст. 153 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 4 наведеного вище Закону, державній реєстрації прав підлягають, зокрема речові права на нерухоме майно, похідні від права власності.
Згідно ст. 5 Закону, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.
Відповідно до ст. 77 Закону державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об'єкт проводиться відповідно до статті 331 ЦК України щодо особи, яка здійснювала будівництво такого об'єкта (замовник будівництва), чи у випадку, передбаченому статтею 332 ЦК України, - щодо особи, яка є власником закінченого будівництвом об'єкта, реконструкція якого проводилася, якщо інше не встановлено договором або законом.
Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об'єкт проводиться за наявності відомостей про його технічну інвентаризацію, про прийняття його в експлуатацію та про присвоєння такому об'єкту адреси (крім випадку проведення реконструкції об'єкта, що не має наслідком його поділ, виділ частки або об'єднання), отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
У разі коли закінчений будівництвом об'єкт у результаті нового будівництва є складовою частиною будинку, будівлі, споруди (квартира, гаражний бокс, машино-місце, інше житлове та нежитлове приміщення), яка після прийняття об'єкта в експлуатацію є самостійним об'єктом нерухомого майна, відомості про прийняття в експлуатації та про присвоєння адреси отримуються щодо будинку, будівлі або споруди, складовою частиною яких є такий об'єкт, а щодо відповідної складової частини будинку, будівлі, споруди - відомості про присвоєння адреси такій частині.
Відповідно до ст. 18 Закону державна реєстрація прав проводиться в такому порядку з урахуванням особливостей, визначених цим Законом:
1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;
2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;
3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;
4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;
5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);
6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав;
7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;
8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку, а щодо новоствореного об'єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, - виключно за наявності в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відомостей про такий об'єкт.
Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Відповідно до ст. 24 Закону в державній реєстрації прав може бути відмовлено, коли заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; у Державному реєстрі прав відсутні відомості про право власності/право користування земельною ділянкою замовника будівництва.
За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Згідно наведеного вище Закону та порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об'єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об'єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» об'єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машино-місце тощо) в об'єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.
Об'єкт будівництва - будівля, споруда або комплекс споруд, будівництво яких організує забудовник та фінансування будівництва яких здійснює управитель за рахунок отриманих в управління коштів.
Споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.
Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несучо-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.
Машино-місце (на автостоянці або в гаражі) - площа, необхідна для встановлення одного автомобіля, що складається із площі горизонтальної проекції нерухомого екіпажу з додаванням розривів наближення (захисних зон) до сусідніх екіпажів або будь-яких перешкод (ДБН В.2.3-15:2007. Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів).
Встановлено, що спірне машино-місце № НОМЕР_3 розміщене не у будинку, як то вказано в Договорі про порядок викупу паю машино-місця №800/М від 18.08.2015, який став підставою для проведення первісної державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 , а розташоване на не виділеній в натурі земельній ділянці поза межами побудованого будинку, кадастровий номер та адреса якій не присвоєні. Земельна ділянка на АДРЕСА_1 , на якій розміщене спірне машино-місце, ОМР не надавалась у користування ОСОБА_1 , однак останній її фактично використовував. Межі земельної ділянки в установленому законом порядку не встановлювалися, відомості щодо неї не внесені до Державного земельного кадастру. Спірне машино-місце фундаменту, стін, покрівлі не містить.
Отже, спірне машино-місце не є вбудованою або побудованою спорудою, не знаходиться в побудованій будівлі, розташоване поза межами побудованого об'єкта нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, не наділене індивідуальними ознаками, оскільки у нього відсутні фундамент, стіни, покрівля, які є єдиними критеріями, за якими можна ідентифікувати машино-місце для його користувача. Єдиний критерій, який може ідентифікувати машино-місце для його володільця та користувача, це здійснена фарбою на асфальті, або іншим шляхом їх нумерація, межі машино-місця не встановлювалися повноважними органами. Тобто, фактично така нумерація та межі машино-місця встановлені безпосередньо самим відповідачем ОСОБА_1 .. Тому, спірне машино-місце не є об'єктом нерухомого майна, не може бути об'єктом цивільних прав та не підлягає державній реєстрації.
Під час здійснення реєстрації права власності на спірне машино-місце за ОСОБА_1 останній не надав державному реєстратору документи, які свідчать про законність підстав набуття ним права на земельну ділянку, на якій розміщене спірне машино-місце. З'ясувавши, що у технічному паспорті на спірне машино-місце відсутні характеристики машино-місця, як об'єкта нерухомого майна, зокрема відсутній фундамент, стіни, покрівля, державний реєстратор повинен був відмовити у державній реєстрації, однак в порушення вимог закону таку реєстрацію здійснив.
Державний реєстратор зобов'язаний був відмовити у державній реєстрації також з тих підстав, що, ОСОБА_1 до заяви про реєстрацію права власності на машино-місце, яке не перебуває у побудованому будинку, додав документи, що не свідчать про законність підстав набуття ним права на земельну ділянку, на якій розміщене спірне машино-місце. Тому, відповідні дії державного реєстратора є неправомірними.
Таким чином, прокурором у відповідності до вимог ст. ст. 76-80 ЦПК України доведено, що державну реєстрацію права власності на спірне машино-місце як об'єкт нерухомого майна проведено у порушення вимог чинного законодавства, оскільки фактично машино-місце розташоване не у будівлі, а на вільній від забудови земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Одеси і нікому у користування не виділялася. Спірне машино-місце не є об'єктом нерухомого майна. Тому, колегія суддів приходить до висновку про визнання державної реєстрації права власності на спірне машино-місце незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
Оскільки земельна ділянка на АДРЕСА_1 уповноваженим на те органом місцевого самоврядування не надавалась у користування ОСОБА_1 , однак останній її фактично використовував, колегія суддів погоджується із твердженням прокурора про те, що відповідачем ОСОБА_1 самовільно зайнято спірну земельної ділянки.
При цьому, безпідставним є посилання на недоведеність факту самовільного зайняття ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у зв'язку із відсутністю відповідного обвинувального вироку, який би набрав законної сили, за частиною 1 статті 197-1 КК України, оскільки саме по собі встановлення вказаного факту не залежить від наявності обвинувального вироку суду, який з огляду на гіпотезу зазначеної норми права є обов'язковим лише у правовідносинах щодо відшкодування шкоди, завданої незаконним захопленням землі.
Щодо способу захисту.
Предметом оскарження у цій справі є рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності на машино-місце за відповідачем ОСОБА_1 ..
Прокурор вважав, що вказане рішення державного реєстратора прийнято з порушенням вимог містобудівного законодавства, оскільки надані реєстратору документи не відповідали вимогам законодавства та спірним рішенням фактично легалізовано самочинне захоплення земельної ділянки, що перебуває у власності територіальної громади.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.
Такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №378/596/16-ц (провадження №14-545цс19).
Необхідність звернення до суду із розглядуваним позовом в інтересах Одеської міської ради прокурор обґрунтував порушенням прав міської ради як власника земельної ділянки, на якій розміщено машино-місце, яке за рішенням державного реєстратора відповідач набув у власність.
Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом 4 частини 2 статті 16 ЦК України.
Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Враховуючи зазначене та з огляду на обставини цієї справи, не ґрунтуються на вимогах закону посилання суду першої інстанції про неправильно обраний прокурором спосіб захисту порушених прав та відсутність правових підстав для застосування приписів статті 212 ЗК України
Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 01.12.2021 в справі №522/8520/20.
Щодо позовної вимоги про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності необхідно зазначити наступне.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон України №1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
У частині 2 статті 26 Закону України №1952 (у редакції, чинній до 16.01.2020) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Однак згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України №1952 викладено у новій редакції.
Так, відповідно до пунктів 1-3 частини 3 статті 26 Закону України №1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
У розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України №1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому позивач помилково констатував необхідність застосування такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав.
Водночас колегія суддів зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.
Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України №1952.
За таких обставин, у задоволенні позовних вимог прокурора про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №11130143 про право власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , слід відмовити.
Щодо повноважень прокурора слід зазначити наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зроблено висновок про те, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Таким чином, сам факт незвернення до суду уповноваженого органу може свідчити про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави.
Встановивши, що військовою прокуратурою Південного регіону України листом від 08.08.2018 №06/3-555-вих18 було повідомлено ОМР про зазначені порушення законодавства і остання отримала вказаний лист 04 вересня 2018 року за вх. №02.2-15/713, проте не здійснила юридично значимих дій для захист прав територіальної громади, отже у прокурора виникли обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду із цим позовом в інтересах держави в особі ОМР.
Враховуючи вищевикладене, при розгляді справи суд першої інстанції, неправильно застосувавши норми матеріального права та неповно установивши обставини, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, дійшов помилкових висновків про неефективність обраного прокурором способу захисту прав та правомірність дій державного реєстратора під час реєстрації за ОСОБА_1 права власності на спірне машино-місце.
Зважаючи на викладене, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог прокурора з мотивів та підстав, викладених вище.
При цьому апеляційний суд враховує, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п. 4 ч. 1, абз. 1 ч. 2, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню, оскаржуване рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Окрім того, згідно підпунктів б, в пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України).
Встановлено, що позивачем сплачений судовий збір за подання позову у розмірі - 8 408 грн (т. 1 а.с. 11) та за подання апеляційної скарги у розмірі - 12 612 грн (т. 1 а.с. 199), що разом становить - 21 020 грн.
Тому, враховуючи те, що апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури задоволено частково, а саме задоволено 60% позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 слід стягнути сплачений судовий збір пропорційно задоволеним вимогам, а саме 12 612 грн (21 020 грн * 60%).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-
Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 липня 2021 року скасувати та ухвалити постанову, якою позов Приморської окружної прокуратури Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним свідоцтва - задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашнік Дмитра Сергійовича (індексний номер №24327510 від 10.09.2015) на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на об'єкт нерухомого майна - машиномісце №268 площею 15 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати незаконним свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_2 , видане 11.09.2015 Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна - машиномісце №268 площею 15 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов'язати ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 15 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Одеської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 12 612 гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 01 грудня 2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
С.М. Сегеда