Номер провадження: 22-ц/813/2002/25
Справа № 501/3910/23
Головуючий у першій інстанції Пушкарський Д. В.
Доповідач Драгомерецький М. М.
19.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,
при секретарі: Узун Н.Д.,
за участю позивачки ОСОБА_1 та її представника - адвоката Кузнєцової Л.О., відповідачки - ОСОБА_2 , представника відповідачки - адвоката Станіславської А.В., третьої особи - ОСОБА_3 ,
переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 27 червня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки над неповнолітньою дитиною та стягнення аліментів, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до Іллічівського міського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки над неповнолітньою дитиною та стягнення аліментів.
У поданому позові просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та встановити опіку над неповнолітньою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначивши її опікуном ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до повноліття дитини.
Також просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_1 у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття, тобто, до ІНФОРМАЦІЯ_4 , які перераховувати на відповідний розрахункових рахунок.
Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що її батьки ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який 23.02.2011 було розірвано. У зв'язку з тим, що її мати ОСОБА_2 не виконувала батьківські обов'язки, самоусунулась від виховання та утримання дочки, а батько ОСОБА_4 з початку війни знаходився у лавах ЗСУ, наказом за №23 від 15.05.2023 служби у справах дітей виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тимчасово передано на виховання та утримання ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_5 батько позивачки, ОСОБА_4 помер, а її мати ОСОБА_5 відмовилась від обов'язку батьківського піклування над дочкою.
Позивачка стверджувала, що за час її мешкання з матір'ю вона разом зі своїм чоловіком ОСОБА_6 постійно вживали алкоголь, вчиняли сварки, вели себе агресивно по відношенню до неї. Позивачка не мала можливості нормально жити та навчатись, тому вона була змушена у серпні 2022 року переїхати жити до своєї бабусі ОСОБА_3 , де вона зараз постійно мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .
Весь цей час позивачка повністю знаходиться під піклуванням і на утриманні своєї бабусі ОСОБА_3 , яка забезпечує її належним харчуванням, одягом, сплачує додаткові заняття для можливості її вступу до вищого навчального закладу. При цьому, мати ОСОБА_5 жодного разу не цікавилась життям своєї дитини, її навчанням, розвитком, тощо. Не цікавилась її здоров'ям, не купувала одяг та ліки, хоча, мала таку можливість, оскільки покійний батько ОСОБА_4 за життя сплачував аліменти на утримання ОСОБА_1 приблизно 10 000 грн, однак, всі ці кошти відповідач витрачала тільки на себе.
Позивачка вважала, що її мати ОСОБА_2 не бажає виконувати свої батьківські обов'язки. Вона неодноразово зверталась до матері за порадою, допомогою, однак остання відмовляла їй, як своїй дочці в будь-яких виниклих у побуті та навчанні питань, посилаючись на те, що в неї не має часу та бажання цікавитись її життям.
За вказаних обставин, вважаючи, що відповідачка усунулась від виховання та утримання доньки та не бажає виконувати свої батьківські обов'язки, позивачка бажає щоб саме бабуся ОСОБА_3 була її піклувальником до досягнення нею повноліття, тому і звернулась до суду з вказаним позовом.
Відповідачка надала суду відзив на позовну заяву в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі, мотивуючи тим, що вона не є антисоціальною особою, яка негативно впливає на свою дитину, перешкоджає нормальному життю дитини та умисно ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, а навпаки, вона сама була жертвою домашнього насильства, яке вчиняв її колишній чоловік ОСОБА_6 , за що неодноразово був притягнутий до відповідальності. Відповідачка підтверджувала, що її дочка ОСОБА_7 дійсно проживає у своєї бабусі ОСОБА_3 , однак вказує, що таке рішення було узгоджено батьками дитини з метою зробити життя дитини більш безпечним у умовах воєнного стану. Відповідачка зазначала, що вона з донькою постійно проводила багато часу, цікавилась її життям, приймала активну участь у житті дитини та її виховані. Більш того, позивачка, як дитина, яка досягла віку 14 років, в розумінні ч. 3 ст. 160 Сімейного Кодексу України та ч. 2 ст. 29 Цивільного Кодексу України, вільно вибирає своє місце проживання. Також, позивачкою не наведено обставин, які б свідчили про те, що її матір не бажає з нею спілкуватися, брати участь у її житті, утриманні та вихованні, і свідомо самоусунулась від виконання своїх батьківських обов'язків.
Від третьої особи, служби у справах дітей виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, до суду першої інстанціх було надано висновок про доцільність позбавлення відповідачки ОСОБА_5 батьківських прав у відношенні ОСОБА_1 ..
В судовому засіданні в суді першої інстанції позивачка та її представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити.
Відповідачка та її представник в судовому засіданні проти позову заперечували, просили відмовити в повному обсязі у задоволенні заявлених вимог.
Представник третьої особи, служби у справах дітей, в судовому засіданні підтримала висновок органу опіки та піклування, наданий до суду, вважає доцільним позбавлення відповідачки ОСОБА_5 батьківських прав у відношенні її дочки ОСОБА_1 ..
Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримала в повному обсязі та просила задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав.
27 червня 2024 року рішенням Іллічівського міського суду Одеської області у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки над неповнолітньою дитиною та стягнення аліментів відмовлено в повному обсязі.
Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітньої дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов'язків.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить суд скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 27 червня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Віддповідачка ОСОБА_5 подала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу в якому вона просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване судове рішення, так як вважає його законним та обґрунтованим. Також повідомила суду, що вважає висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав передчасним, так як органом опіки і піклування не було застосовано заходів для налагодження відносин між матір'ю та дитиною, а також не було досліджено передумов звернення ОСОБА_1 із позовом про позбавлення батьківських прав.
В судове засідання, призначене на 19 листопада 2025 року об 14 год 30 хв з'явились позичка ОСОБА_1 , представник позивачки - адвокат Кузнєцова Л.О., відповідачка - ОСОБА_5 , представник відповідачки - адвокат Станіславська А.В., третя особа - ОСОБА_3 .. Представник служби у справах дітей Чорноморської міської ради до суду не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи третя особа була повідомлена належним чином, що підтверджується матеріалами справи (т. 2, а.с. 39).
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність не з'явившихся учасників справи, які своєчасно і належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи.
Згідно положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції вказаним вимогам відповідає, а подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідачкою в ході судового розгляду справи було продемонстровано суду своє бажання в поновленні сімейних стосунків з дитиною, небажання позбавлення її батьківських прав стосовно своєї дитини, а тому суд вважав доцільним в такій ситуації сприяння матері у виконанні нею своїх батьківських обов'язків.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_7 , її батьки, згідно свідоцтва про народження (т. 1, а.с. 11): ОСОБА_4 , ОСОБА_8 .
ОСОБА_4 та ОСОБА_8 перебували в зареєстрованому шлюбі, який 23.02.2011 було розірвано (т. 1, а.с. 12).
Відповідно до свідоцтва про смерть (т. 1, а.с. 13), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ) помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Згідно свідоцтва про народження (т. 1, а.с. 14), матір'ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , є ОСОБА_3 .
Отже, ОСОБА_3 приходиться бабусею ОСОБА_1 .
Чорноморський ліцей №7 видав на ОСОБА_1 позитивну характеристику (т. 1, а.с. 15), в якій також вказано, що з серпня 2022 року ОСОБА_7 мешкає разом з бабусею, класного керівника про це не повідомили. Зі слів ОСОБА_9 причиною переїзду до бабусі стало зловживання мамою алкоголем.
Наказом №23 від 15.05.2023 служби у справах дітей виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, тимчасово передано неповнолітню ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на виховання та утримання ОСОБА_3 , до вирішення питання про її подальше влаштування (т. 1, а.с. 16).
Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов сім'ї від 26.05.2023, що був складений комісією з представників Чорноморського ліцею №7 встановлено, що ОСОБА_1 мешкає разом з бабусею ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , у дитини є все необхідне для задовільного проживання та розвитку. Стосунки з бабусею дружні, бабуся здійснює контроль за дитиною. З мамою дитина спілкується, але проживати разом з нею не хоче через зловживання (зі слів дівчинки) мамою алкоголем (т. 1, а.с. 17).
Згідно наданих КНП «Чорноморська лікарня» довідок №1896 та №96 (т. 1, а.с. 21), ОСОБА_3 за психіатричною допомогою не зверталася, ознак психічних розладів не виявлено, на обліку у лікаря-нарколога не перебуває.
Відповідно до характеристики від 26.05.2023, наданої начальником ЖЕД №3, за час проживання за адресою: АДРЕСА_1 , скарг і заяв в ЖЕД №3 на ОСОБА_3 з приводу поведінки в побуті і способу життя не надходило (т. 1, а.с. 23).
У відповіді №01-25/434 від 22.11.2023, адміністрація Чорноморського ліцею №7 Чорноморської міської ради Одеського району, Одеської області, повідомила, що за словами ОСОБА_9 , вона переїхала жити до матері батька ще у серпні 2022 року. Вона відчувала постійну небезпеку та занепокоєння через те, що матір часто знаходилась у стані алкогольного сп'яніння, запрошувала до дому своїх друзів, на кілька днів уходила з дому, не поставивши до відома дитину. ОСОБА_9 побоювалась сама залишатись вдома через те, що квартира в якій вони проживають, частково належить колишньому чоловікові матері, вітчиму, який вживав алкоголь і бив матір. У травні 2023 року ОСОБА_9 розповідала, що мати цікавиться її шкільними успіхами, слідкує за повідомленнями у чаті класу. Дівчинка любить матір, але вважає, що на даний момент, умови проживання у бабусі є більш комфортними та безпечними і надають їй можливість краще вчитись. У середині листопада 2023 року, дівчинка звернулась на консультацію до психолога через те, що не може порозумітись із матір'ю. Мати приходить до школи, намагається поговорити з нею, встановити контакт, але ОСОБА_9 цього контакту уникає. Через це виникають сварки і дівчинка переживає, що все це відбувається на очах у однокласників. На момент зустрічі ОСОБА_9 виглядала розгубленою та засмученою. Вона скаржилась на те, що конфліктні відносини з матір'ю та судові справи емоційно і фізично її виснажують, займають багато часу, який вона могла б приділити навчанню, відпочинку або спілкуванню з друзями (т. 1, а.с. 36-37).
Згідно висновку за результатами психологічних дослідних робіт ОСОБА_1 , 2008 року народження, складеному практичним психологом ОСОБА_10 , за результатами психодіагностики дівчина має ознаки травмованої людини. ОСОБА_7 повідомила, що під час проживання з матір'ю відчувала постійне відчуття тривоги та страху. Мати була відсутня декілька днів неодноразово. Якщо ОСОБА_9 намагалась їй зателефонувати, то під час розмов відчувала злість та неповагу від матері. Зараз ОСОБА_9 проживає з матір'ю свого батька, ОСОБА_3 , де відчуває себе в теплому та підтримуючому оточенні. ОСОБА_9 відчуває, що пережила багато пригнічуючих неприємностей та образ, тому почувається ущемленою та обділеною. Дівчина в наслідок цього має середню тривожність, допустимого рівня. ОСОБА_9 має стабільні, теплі та безпечні стосунки з бабусею. Намагається розвивати свої здібності, використовує всі можливості, щоб впоратися зі ситуацією, яка склалася. ОСОБА_9 має тісний та теплий емоційний зв'язок з матір'ю та родичами загиблого батька, всі контакти з матір'ю ОСОБА_2 визивають обурення, сльози та тривогу. Це пов'язано з травмованістю дівчини, бажання мати стабільні та підтримуючи стосунки від свого близького оточення. Зі слів ОСОБА_9 , вона зараз надолужує шкільні предмети має гарні успіхи в цьому, їй спокійно, затишно та безпечно проживати у матері свого батька, ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 54).
Відповідно до висновку служби у справах дітей (т. 1, а.с. 71), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , може бути піклувальником.
За інформацією комунального некомерційного підприємства «Чорноморський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, на прийом до лікаря - педіатра звертались матір та батько. З серпня місяця 2022 року з дитиною ОСОБА_1 на прийом до лікаря звертається бабуся ОСОБА_3 , яка сумлінно виконує усі призначення та рекомендації лікаря у разі хвороби дитини (т. 1, а.с. 72).
За інформацією Чорноморського міського центру соціальних служб Чорномосрької міської ради Одеського району Одеської області мати ОСОБА_2 на обліку Центру не перебувала, будь-яких повідомлень стосовно цієї особи не надходили. За заявою бабусі ОСОБА_3 у червні місяці 2023 року ОСОБА_9 була надана послуга кризового психологічного консультування у зв'язку із втратою батька. Зараз стан дитини стабілізований (т. 1, а.с. 73).
Звертаючись із апеляційною скаргою, ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції не було досліджено такі документи як характеристику ОСОБА_1 , не взято до уваги пояснення позивачки. Позивачка вважає, що судом першої інстанції було проігноровано висновок органу опіки та піклування, яким рекомендовано позбавити батьківських прав ОСОБА_5 .. Також скаржником наголошено на тому, що матір не приймає участі в житті доньки, не підтримує зв'язок та не цікавиться життям дитини, а тому ОСОБА_1 вважає, що наявні всі підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання у сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно положень ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені ст. 150 СК.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки, зростаючи, дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (ст. 7 Конвенції про права дитини).
Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК, зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
Тлумачення наведених положень ст. 164 СК свідчить, що ухилення від виконання обов'язків із виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до ст. 164 СК мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків із виховання дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК).
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
У ч. 1 ст. 151 СК закріплено переважне право батьків перед іншими особами на особисте виховання дитини. Права батьків щодо виховання дитини розцінюються як засіб виконання ними своїх обов'язків щодо неї.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідне харчування, медичний догляд, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Положеннями ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність за ухилення батьків від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 була запрошена до служби у справах дітей Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області на бесіду, під час якої надала заяву, в якій зазначила, що з серпня 2023 року вона постійно мешкає в сім'ї бабусі ОСОБА_3 , яка займається її вихованням та утриманням. Мати дівчинки мешкає окремо. Зі слів ОСОБА_9 , її мати зловживає алкогольними напоями, участі у її вихованні та утриманні не приймає. Раніше дівчинку забезпечував всім необхідним батько, який ІНФОРМАЦІЯ_5 загинув. Мати постійно залишала ОСОБА_9 одну вдома на тривалий час не цікавилась її життям. За час, який ОСОБА_9 проживає в сім'ї бабусі, в неї значно покращилися успіхи у навчанні, з бабусею дитина почувається комфортно та спокійно. ОСОБА_7 бажає, щоб її мати позбавили батьківських прав щодо неї (т. 1, а.с. 78).
Відповідачка ОСОБА_5 надала до служби у справах дітей Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області заяву, в якій зазначила, що вона заперечує проти того, щоб її позбавили батьківських прав щодо доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а.с. 77).
Верховний Суд у постанові від 01.08.2024 у справі №761/25311/20-ц висловився про те, що позбавлення батьківських прав батька, який не відмовляється від виконання своїх батьківських обов'язків, а навпаки бажає спілкуватись і бачитися з дитиною, не втратив інтересу до дитини, до участі в її вихованні та має намір і вчиняє дії для відновлення з нею відносин, не відповідатиме інтересам дитини.
Слід наголосити, що розглядаючи дану справу та вирішуючи питання позбавлення батьківських прав щодо ОСОБА_5 необхідно впевнитися не лише в невиконанні нею обов'язків із виховання, а також встановити, що матір ухиляється від їх виконання свідомо, тобто систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, і такі засоби впливу виявилися безрезультатними.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції було досліджено висновок виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, як органу опіки і піклування, №443 від 22.12.2023, у кому зазначено, що є доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_1 .
Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні наголошено на тому, що позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 19 Сімейного кодексу України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
За положенням ч. 6 ст. 19 СК суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Частиною 3 ст. 171 СК України визначено, що суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Апеляційний суд, відхиляючи доводи апеляційної скарги про ігнорування судом першої інстанції висновку органу опіки і піклування, вказує, що наданий органом опіки та піклування висновок про доцільність позбавлення матері батьківських прав не може вважатися основним беззаперечним доказом необхідності позбавлення батьківських прав.
Судом також взято до уваги те, що пояснення свідків, які були допитані в судовому засіданні в суді першої інстанції, не підтвердили факт свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків по відношенню до неповнолітньої дочки ОСОБА_1 ..
Згідно ст. 166 СК України, позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29.04.2020 у справі №522/10703/18, від 23.12.2020 у справі №522/21914/14, від 22.11.2023 у справі №1915/2789/12.
Під час розгляду цієї справи судом не встановлено фактів умисного ухилення відповідачки ОСОБА_5 від виконання своїх батьківських обов'язків відносно виховання дитини, вчинення нею будь-якого негативного психологічного тиску на свою дитину, про що суду не надано доказів.
У постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №522/10703/18 зазначено, що під час вирішення судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні.
Апеляційний суд бере до уваги те, що відповідачка приймає активну участь у розгляді справи, заперечує проти задоволення позову та заперечує проти задоволення апеляційної скарги, а отже відсутній факт свідомого ухилення від батьківських обов'язків.
Також, в таких правовідносинах важливим буде те, що відповідачці надається можливість виправити ситуацію щодо її участі у вихованні доньки, яка буде знаходитись під постійним контролем органів опіки та піклування, і у випадку, якщо відповідачка цього не зробить, буде ухилятись від обов'язків виховання та утримання дитини, позивачка в подальшому, з врахуванням обставин даної справи, може порушити питання про позбавлення відповідачки батьківських прав.
Апеляційний суд погоджується з тим, що особливості правовідносин, що склались між сторонами свідчать, що відповідачка протягом певного часу недостатньо приділяла уваги своїй дочці, що вимагає від неї зміни свого ставлення до виховання дитини і це підлягає контролю з боку органів опіки та піклування, і головне, що на цьому можливо наголосити в рамках даного провадження і це охоплюється компетенцією Суду (пункт 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»), зазначені дії є менш радикальними в порівнянні з позбавленням батьківських прав.
Колегія суддів вважає, що саме поведінка відповідачки стала причиною погіршення стосунків матері та дитини, в той час, як саме на ОСОБА_5 покладається відповідальність за налагодження стосунків з донькою та здійснення дій, направлених на поліпшення відпосин у спілкуванні.
Крім того, слід враховувати той факт, що опираючись думку дитини, суди повинні розуміти, що малолітня дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих та певних ситуацій, а також враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини, які могли виникнути під впливом зовнішніх факторів, яким вона в силу свого віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Сама по собі озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав з огляду на те, що думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, а тому при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та у сукупності.
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Тому, врахувавши те, що матір ніколи не втрачала інтересу до своєї дитини, в тому числі до участі у її вихованні, а також те, що позивачка не довела навмисного ухилення відповідачкою від виконання своїх обов'язків та її винної поведінки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України, для застосування до відповідачки такого крайнього заходу як позбавлення її батьківських прав.
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, оскільки такий висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов'язками. Крім того, при його винесенні не враховано заперечення матері щодо позбавлення її батьківських прав.
Апеляційний суд наголошує на тому, що позивачка ОСОБА_1 у випадку, якщо відповідачкою ОСОБА_5 не будуть здійснюватися дії для поліпшення стосунків, а також якщо вона не буде виконувати покладені на неї обов'язки має право звернутись до суду із позовом про позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав, так як судом вже було попереджено мати про необхідність зміни ставлення до виховання своєї неповнолітньої дитини.
Враховуючи наведене вище, апеляційний суд дійшов висновку щодо відсутності достатніх обставин, які б свідчили про необхідність застосування до відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, тому судова колегія вважає за необхідне залишити оскаржуване судове рішення без змін.
Отже, суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно з'ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», дав їм правильну оцінку та обґрунтовано виходив з того, що відсутні законні підстави для задоволення позову.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову у апеляційного суду немає.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних суду першої інстанції, апеляційний суду на підставі ст. 375 ЦПК України, відхиляючи апеляційну скаргу, залишає рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 27 червня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 01 грудня 2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
С.М. Сегеда