08.12.25
22-ц/812/2177/25
Єдиний унікальний номер судової справи 489/4268/25
Номер провадження 22-ц/812/2177/25
22-ц/812/2215/25
Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.
Постанова
Іменем України
08 грудня 2025 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Серебрякової Т.В.,
суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В.,
з секретарем судового засідання Богуславською О.М.,
за участі:
представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бєлової Р.В.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційними скаргами ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Бєловою Родікою Володимирівною, та ОСОБА_3 , яка подана його представником - адвокатом Власенком Сергієм Олександровичем, ухвалу, яка постановлена Інгульським районним судом міста Миколаєва 22 жовтня 2025 року, під головуванням судді Кокорєва В.В. в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна в натурі,
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 про поділ майна в натурі.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 з 08 жовтня 2005 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , який було розірвано рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 12 травня 2021 року.
Сторони є батьками двох дітей: доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 20 березня 2023 року було поділено майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, та натепер в спільній частковій власності сторін є наступне нерухоме майно:
приміщення магазину промислових товарів, загальна площа 82.7 кв.м, розташовані на першому поверсі житлового будинку літ.А-2, за адресою: АДРЕСА_1 ;
магазин промислових товарів, загальна площа 121.6 кв.м, розташований на першому поверсі житлового будинку літ.А-2, за адресою: АДРЕСА_2 .
Право оренди на вказані нежитлові приміщення перебуває у ОСОБА_1 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речового права, а саме оренди двох земельних ділянок, загальною площею 37 кв.м, по АДРЕСА_3 .
Даними приміщеннями користується ОСОБА_1 , оскільки є зареєстрованим фізичним особою підприємцем. Місце провадження господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 є АДРЕСА_2 . Згідно з декларацією про режим роботи, ФОП ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність за адресою АДРЕСА_2 з 09:00 год. до 18:00 год.
За висновком судової будівельно-технічної експертизи №125-149 від 20 червня 2024 року, виконаної судовим експертом РТПП Миколаївської області Лесків С.А., ринкова вартість нежитлового приміщення магазину промислових товарів, загальною площею 82.7 кв.м, розташованого на першому поверсі житлового будинку літ.А-2, адреса: АДРЕСА_1 , складає 2 480 326 грн., ринкова вартість нежитлового приміщення магазину промислових товарів, загальною площею 121.6 кв.м, розташованого на першому поверсі житлового будинку літ.А-2, адреса АДРЕСА_2 складає 3 829 739 грн., та провести поділ по 1/2 частки вказаного нерухомого майна технічно неможливо.
Оскільки вказані об'єкти нерухомого майна є неподільними, дані два магазину складають один цілий комплекс магазину та мають один вхід, в якому здійснює господарську діяльність ОСОБА_1 одноособово, спільне володіння і користування майном між сторонами є неможливим, а відтак, на думку позивача, вказане майно підлягає реальному поділу між сторонами, шляхом визнання права власності на цілий комплекс нежитлових приміщень за позивачем, припинення права спільної часткової власності за відповідачем та виплатою останньому грошової компенсації вартості його частки у майні.
Посилаючись на викладені обставини, позивач ОСОБА_1 просила:
провести реальний поділ спільного часткового майна між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та яке належить їм по 1/2 частки кожному;
припинити право особистої власності ОСОБА_4 на 1/2 частку нежитлової будівлі магазину, загальною площею 82.7 кв.м, розташованої на першому поверсі житлового будинку літ.А-2, за адресою: АДРЕСА_1 ;
стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 1 240 163 грн. компенсації вартості 1/2 частки нежитлової будівлі магазину, загальною площею 82.7 кв.м, розташованої на першому поверсі житлового будинку літ.А-2, за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку нежитлової будівлі магазину, загальною площею 82.7 кв.м, розташованої на першому поверсі житлового будинку літ.А-2, адреса: АДРЕСА_1 ;
припинити право особистої власності ОСОБА_4 на 1/2 частку нежитлової будівлі магазину, загальною площею 121.6 кв.м, розташованої на першому поверсі житлового будинку літ.А-2, за адресою: АДРЕСА_2 ;
стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 1 914 869 грн. 50 коп. компенсації вартості 1/2 частки нежитлової будівлі магазину, загальною площею 121.6 кв.м, розташованої на першому поверсі житлового будинку літ.А-2, за адресою: АДРЕСА_2 ;
визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку нежитлової будівлі магазину, загальною площею 121.6 кв.м, розташованої на першому поверсі житлового будинку літ.А-2, за адресою: АДРЕСА_2 ;
стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати пов'язані зі сплатою судового збору, витрати на проведення експертизи, а також витрати на правову допомогу адвоката.
Ухвалою судді Інгульського районного суду міста Миколаєва від 09 червня 2025 року відкрито провадження в справі.
08 жовтня 2025 року позивач ОСОБА_1 подала до суду заяву, в якій просила залишити вищевказану позовну заяву без розгляду та вирішити питання про повернення їй судового збору, сплаченого за подачу позовної заяви.
Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 22 жовтня 2025 року залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про поділ майна в натурі.
У поверненні сплаченого судового збору позивачу відмовлено.
Ухвала суду мотивована наявністю правових підстав для застосування в даному випадку положень п.5 ч.1 ст.257 ЦПК України, оскільки відповідно до принципу диспозитивності, закріпленого ст.13 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Разом з тим, оскільки, позовна заява ОСОБА_1 повертається за заявою (клопотанням) останньої, то сплачений судовий збір поверненню не підлягає.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7 , діючи через свого представника - адвоката Власенка С.О., просив ухвалу районного суду скасувати та застосувати до заяви ОСОБА_1 про залишення позову без розгляду положення ч.3 ст.44 ЦПК України.
Зазначено, що заява позивача про залишення позову без розгляду не підлягає задоволенню у зв'язку із тим, що має ознаки зловживання правами згідно зі ст.44 ЦПК України, а саме позов є штучним оскільки:
містить посилання на не існуючи висновки експерта;
містить посилання не на ті норми матеріального права за яких фактично заявлено позовні вимоги;
позивач вимагає фактично виділити їй у власність обидва магазини, хоча, виходячи з обставин справи, їй достеменно відомо, що кожний з магазинів є окремим об'єктом нерухомого майна, які реально можливо виділити позивачу та відповідачу, без завдання істотної шкоди кожному з сторін справи.
Вказано на те, що подана заява про залишення позову без розгляду хоча й є дискреційним правом позивача, але подана з метою зловживання процесуальними правами (ч.2 ст.44 ЦПК України) для затягування іншої судової справи №489/6984/23 шляхом подання зустрічного позову із заявою про поновлення пропущеного процесуального строку.
В апеляційній скарзі ОСОБА_8 , діючи через свого представника - адвоката Бєлову Р.В., не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції в частині відмови у поверненні судового збору, посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просила змінити ухвалу районного суду в частині вирішення питання про повернення судового збору, та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким повернути їй суму сплаченого судового збору.
Апеляційна скарга позивача мотивована тим що, висновок суду першої інстанції про відмову в поверненні сплаченого судового збору за подачу позовної заяви є помилковим, оскільки з урахуванням положень ст.257 ЦПК України та п.4 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», є можливим повернення позивачу сплаченого судового збору з державного бюджету на підставі клопотання останнього, в разі подачі заяви про залишення позовної заяви без розгляду.
Сторони справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, шляхом направлення судової повістки поштовим зв'язком, на електронну адресу та через підсистему «Електронний суд».
Згідно з ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
В судовому засіданні приймала участь представник позивача - адвокат Бєлова Р.В., яка підтримала апеляційну скаргу позивача та просила її задовольнити з викладених в ній підстав. Апеляційну скаргу відповідача просила залишити без задоволення з підстав, викладених у відзиві.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційних скарг ОСОБА_6 , яка подана її представником - адвокатом Бєловою Р.В., та ОСОБА_9 , яка подана його представником - адвокатом Власенком С.О., виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала районного суду відповідає.
Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Суд зобов'язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, у травні 2025 року ОСОБА_1 пред'явила позов до ОСОБА_4 про поділ майна в натурі.
Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 09 червня 2025 року відкрито провадження у справі та підготовче судове засідання у справі призначено на 23 липня 2025 року (а.с.64).
Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 23 липня 2025 року задоволено клопотання представника відповідача та зупинено провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про поділ майна в натурі до вирішення цивільної справи №489/6984/23 (а.с.101-102).
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 08 вересня 2025 року ухвалу Ігнульського районного суду міста Миколаєва від 23 липня 2025 року про зупинення провадження у справі скасовано та справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с.144-152).
Справу призначено до розгляду на 22 жовтня 2025 року на 13:30 год (а.с.158).
08 жовтня 2025 року позивач ОСОБА_1 подала до районного суду заяву, в якій просила залишити позовну заяву без розгляду та вирішити питання про повернення їй судового збору, сплаченого за подачу позовної заяви.
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_9 , яка подана його представником - адвокатом Власенком С.О., то слід зазначити наступне.
Так, виходячи з положень ч.3 ст.13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з п.5 ч.1 ст.257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
Так, згідно з ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до постанови Верховного Суду у справі №683/1861/19 від 03 лютого 2023 року звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим ст.ст.55,124 Конституції України.
Згідно із п.5 ч.3 ст.2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність. Дії та воля сторони цивільного процесу фактично визначає спрямованість процесуальної діяльності суду та її результати.
Залишення позовної заяви без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України. При цьому, суд не перевіряє підстави подання такої заяви.
Закріплене за позивачем право на подання заяви про залишення позову без розгляду є абсолютним і не залежить від думки інших учасників процесу. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд. Суд зобов'язаний залишити подану заяву без розгляду, якщо позивач звернувся з таким клопотанням (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі №548/2531/18, від 05 жовтня 2021 року у справі №308/13199/17, від 04 квітня 2022 у справі №441/1609/19).
Отже, саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача або зловживанням ним своїми правами, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.
З наведених обставин вбачається, що до початку розгляду справи по суті позивач ОСОБА_1 скористалась своїм правом та подала до суду першої інстанції заяву про залишення позову без розгляду.
Оскільки, подання заяви про залишення позову без розгляду є правом позивача, який на власний розсуд розпоряджається своїми правами, таке право є абсолютним і не залежить від волі інших учасників процесу, тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про залишення позову без розгляду.
За такого, апеляційна скарга ОСОБА_9 , яка подана його представником - адвокатом Власенком С.О., задоволенню не підлягає.
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_6 , яка подана її представником - адвокатом Бєловою Р.В., то слід зазначити наступне.
Відповідно до ч.3 ст.257 ЦПК України в ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету.
Згідно з ч.ч.1,2. ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Спеціальним законом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, є Закон України «Про судовий збір».
Згідно з п.4 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).
Таким чином, за змістом наведеної норми вищевказаного закону у випадку залишення судом позову без розгляду на підставі відповідної заяви позивача сплачена останнім сума судового збору не повертається.
При цьому, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст.12 ЦПК України).
Частиною 3 статті 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Установивши, що позивач вільно розпорядившись своїми процесуальними правами та, розуміючи наслідки своїх процесуальних дій, у вставленому законом порядку та строки подала до суду першої інстанції заяву про залишення її позову без розгляду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у поверненні їй сплаченого судового збору, оскільки п.4 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору не повертається у зв'язку із залишенням позовної заяви чи скарги без розгляду за заявою або клопотанням позивача.
Незнання чи неправильне розуміння заявником закону не може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. За наявності заяви позивача про залишення позову без розгляду суд, в силу вимог п.5 ч.1 ст.257 ЦПК України, зобов'язаний постановити ухвалу про залишення позову без розгляду. Разом з тим особі, позов якої судом залишено без розгляду за її заявою, не повертається сплачена сума судового збору за подання позовної заяви, що прямо передбачено п.4 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір».
За такого, апеляційна скарга ОСОБА_6 , яка подана її представником - адвокатом Бєловою Р.В., підлягає залишенню без задоволення.
Інші доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване ухвала суду зміні або скасуванню не підлягає, оскільки є законною та обґрунтованим.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана його представником - адвокатом Власенком Сергієм Олександровичем, та апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Бєловою Родікою Володимирівною - залишити без задоволення.
Ухвалу Інгульського районного суду міста Миколаєва від 22 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Серебрякова
Судді: В.В. Коломієць
Н.В. Самчишина
Повний текст судового рішення
складено 10 грудня 2025 року