08.12.25
22-ц/812/2161/25
Єдиний унікальний номер судової справи 490/8969/25
Номер провадження 22-ц/812/2161/25
Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.
Постанова
Іменем України
08 грудня 2025 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Серебрякової Т.В.,
суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В.,
з секретарем судового засідання Богуславською О.М.,
за участі: позивача ОСОБА_1 ,
третьої особи ОСОБА_2 ,
адвоката Демченко Н.В.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Миколаївського апеляційного суду за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Демченко Наталією Вікторівною, ухвалу, яка постановлена Центральним районним судом міста Миколаєва 28 жовтня 2025 року, під головуванням судді Чулупа О.С. в приміщені цього ж суду, за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, Служба у справах дітей виконавчого комітету Веснянської сільської ради, ОСОБА_2 , про усунення перешкод у спілкуванні з онуком та зміну способу участі у вихованні онука, -
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, Служба у справах дітей виконавчого комітету Веснянської сільської ради, ОСОБА_2 , про усунення перешкод у спілкуванні з онуком та зміну способу участі у вихованні онука.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 є дідусем неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач ОСОБА_3 є матір'ю дитини ОСОБА_4 . Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 є сином позивача та батьком дитини - ОСОБА_4 .
Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 09 квітня 2021 року в цивільній справі №945/1842/19 було затверджено мирову угоду від 02 березня 2021 року, укладену в рамках виконавчого провадження №64197721 з примусового виконання виконавчого листа №945/1842/19 від 11 січня 2021 року, виданого Центральним районним судом міста Миколаєва. Вказаним рішенням встановлено порядок участі позивача у вихованні та спілкуванні зі своїм онуком, а відповідача зобов'язано не чинити перешкоди позивачу.
У березні 2022 року з причин агресії російської федерації проти України ОСОБА_3 разом із сином ОСОБА_4 покинули територію України у напрямку Федеративної Республіки Німеччина де, за наявною у позивача інформацією, вони перебувають і натепер.
На протязі цього часу відповідав чинить перешкоди у спілкуванні позивача з онуком шляхом телефонних розмов чи в режимі відеоконференції за допомогою засобів мобільного зв'язку чи мережі Інтернет.
Посилаючись на те, що у відповідача та онука позивача суттєво змінились життєві обставини та попередній порядок участі позивача у вихованні та спілкуванні з онуком фактично втратив свою актуальність, ОСОБА_1 просив змінити спосіб його участі у вихованні онука ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на період дії в Україні воєнного стану та на період перебування дитини за кордоном шляхом встановлення наступного графіку спілкування та участі у вихованні:
1) зобов'язати матір дитини (відповідача по справі) не чинити перешкоди та організовувати відвідування дитини з дідусем та фізичного з ним спілкування за місцем його перебування та проживання за кордоном до досягнення ним повноліття, не менше ніж тричі на рік під час приїзду дідуся за кордон де проживає онук у період канікул без присутності матері за місцем проживання (перебування) позивача з можливістю прогулянок по місту і відвідування закладів культури і ночівлю за місцем проживання (перебування) позивача;
2) зобов'язати матір дитини (відповідача по справі) офіційно повідомляти дідуся дитини (позивача) не пізніше ніж за два тижні про початок канікул засобами телефонного зв'язку чи доступними месенджерами, за для поїздки до онука за кордон за фактичним місцем його проживання (перебування) з зазначенням офіційної діючої адреси проживання дитини - до досягнення онуком повноліття;
3) зобов'язати матір дитини (відповідача по справі) офіційно повідомляти дідуся дитини (позивача) не пізніше ніж за тиждень до передбаченого графіком побачення з дитиною засобами телефонного зв'язку чи доступними месенджерами до початку канікул про місцезнаходження дитини до досягнення дитиною повноліття;
4) зобов'язати матір дитини (відповідача по справі) офіційно повідомляти дідуся (позивача) про виникнення поважних обставин, коли зустріч дідуся з дитиною є неможливою з об'єктивних причин до досягнення дитиною повноліття;
5) зобов'язати матір дитини (відповідача по справі) надати дідусеві для зв'язку з дитиною постійно діючий номер мобільного телефону дитини яким дитина користується;
6) зобов'язати матір дитини (відповідача по справі) не блокувати номер телефону дідуся дитини (позивача по справі) до досягнення дитиною повноліття.
Крім того, після повернення відповідача разом з дитиною на територію України, змінити спосіб участі дідуся у вихованні онука та встановити наступний графік спілкування та участі у вихованні:
1) зобов'язати матір дитини офіційно повідомляти дідуся дитини (позивача) не пізніше ніж за три доби до передбаченого графіком побачення з дитиною засобами телефонного зв'язку чи доступними месенджерами про місце знаходження або місця проживання дитини;
2) зобов'язати матір дитини офіційно повідомляти дідуся дитини (позивача) не пізніше ніж за три доби до передбаченого графіком побачення з дитиною засобами телефонного зв'язку чи доступними месенджерами коли зустріч дідуся з дитиною є неможливою з об'єктивних причин до досягнення дитиною повноліття;
3) зобов'язати матір дитини (відповідача по справі) дідусеві надати для зв'язку з дитиною постійно діючий номер мобільного телефону дитини, яким дитина користується;
4) зобов'язати матір дитини (відповідача по справі) не блокувати номер телефону дідуся дитини позивача по справі до досягнення дитиною повноліття;
5) останні вихідні кожного місяця, а саме починаючи з п'ятниці 19:00 год. до неділі 19:00 год. без присутності матері, в тому числі за місцем проживання позивача, з можливістю прогулянок по місту і відвідування закладів культури з ночівлею за місцем проживання позивача до досягнення онуком повноліття;
6) враховуючи вік дідуся та той факт, що матір дитини є працездатною особою, встановити, що початок та закінчення зустрічей дідуся з онуком відбуватимуться за місцем проживання дідуся за адресою: АДРЕСА_1 , та для цього зобов'язати матір дитини організовувати приїзд та від'їзд дитини за місцем проживання позивача до досягнення онуком повноліття.
Одночасно з позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову у справі, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом покладення обов'язку на ОСОБА_3 забезпечувати спілкування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з дідусем ОСОБА_1 засобами телефонного зв'язку через мережу Internet за допомогою програмних застосунків та додатків Skype, Zoom, WhatsApp, Viber, Telegram, Signal, в режимі відеоконференції та аудіо-телекомунікації один раз на тиждень кожну суботу тижня кожного місяця не менше 30 хвилин з урахування графіку дитини за місцем перебування або проживання дитини, до набрання законної сили судовим рішення по даній справі.
Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 28 жовтня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що захід забезпечення позову, про який просить заявник, є тотожним заявленим позовним вимогам, оскільки стосується покладення обов'язку на відповідача не чинити перешкод у спілкуванні позивача з онуком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема і спілкування засобами телефонного зв'язку.
Також у заяві щодо застосовування заходів забезпечення позову, зазначених заявником, не встановлено реальної небезпеки, за якої невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення, або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду. Заявником не надано доказів, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, зазначених в ч.3 ст.151 ЦПК України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через представника - адвоката Демченко Н.В., посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просив ухвалу районного суду скасувати, та постановити нове судове рішення, яким задовольнити заяву в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про тотожність вимог заяви із позовними вимогами.
При цьому, наголошення судом на тому, що ним не встановлено реальної небезпеки, за якої невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення, або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду, є хибним. Родинні відносини між близькими людьми є чутливою сферою, яка вимагає безперервного спілкування та підтримки зв'язку.
Відповідач ОСОБА_3 та представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, шляхом направлення судової повістки поштовим зв'язком, на електронну адресу та через підсистему «Електронний суд».
Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Коренко Т.В. надіслала на адресу апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому також просила здійснити розгляд справи без участі ОСОБА_3 та її, як представника відповідача.
Згідно з ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
В судовому засіданні приймали участь позивач ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 та представник Демченко Н.В., які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити з викладених в ній підстав.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ч.ч.1,2,3,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржуване судове рішення таким вимогам не відповідає.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Суд зобов'язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Так, інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Разом з тим у Цивільному процесуальному кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від заявника пропозиції щодо зустрічного забезпечення; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову.
За змістом ст.ст.149-153 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
За змістом ч.3 ст.150 цього Кодексу заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Про забезпечення позову виноситься ухвала, яку може бути оскаржено в установленому порядку.
Процесуальним законом визначено обов'язок заявника вказати предмет позову та обґрунтувати необхідність забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів інших осіб, які можуть отримати статус учасника справи; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, яку заявник має намір пред'явити, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2024 року у справі №405/2886/23 (провадження № 61-13530св23) зазначено, що адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку. Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі №201/9686/23.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 (провадження №14-88цс20) виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Аналогічні положення зазначені також у роз'ясненнях, викладених у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», в яких звернуто увагу на те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, як на обґрунтування обраного виду забезпечення позову, посилався на те, що на даний час позивачу невідомо точне місце проживання дитини, та він позбавлений можливості спілкуватися з онуком.
Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
За ст.3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно ч.3 ст.9 Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Mamchur v. Ukraine, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Hant v. Ukraine, №31111/04, §54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
У постанові Верховного Суду від 16 березня 2023 року у справі №520/13963/17 (провадження №61-10042св22) зазначаючи, що під час воєнного стану один з батьків разом із неповнолітньою дитиною виїхав за межі України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про забезпечення позову та зобов'язання позивача забезпечувати щодня у будні дні з 19.00 год. мінімум 30 хв. контакт матері з малолітньою донькою шляхом відеозв'язку за допомогою мобільних застосунків «Viber», «WhatsApp», «Теlegram» та/або програм «Zооm», «Skyре». Отже, суд апеляційної інстанції здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, з'ясував співмірність виду забезпечення позову, який просила застосувати відповідач, належним чином обґрунтував необхідність вжиття таких заходів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі №308/9575/18 (провадження №61-5102св20) вказано, що системний аналіз норм СК України дає підстави вважати, що баба має право на особисте спілкування з дитиною, а той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати їй спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відмовляючи у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що захід забезпечення позову, про який просить заявник, є тотожним заявленим позовним вимогам, оскільки стосується покладення обов'язку на відповідача не чинити перешкод у спілкуванні позивача з онуком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема і спілкування засобами телефонного зв'язку. Також у заяві щодо застосовування заходів забезпечення позову, зазначених заявником, не встановлено реальної небезпеки, за якої невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення, або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду.
Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки враховуючи предмету спору - вимога усунення перешкод у спілкуванні з онуком та зміну способу участі у вихованні онука, між сторонами склалися стосунки, які позбавляють позивача можливості спілкуватися з дитиною, оскільки дитина проживає з матір'ю за кордоном.
Зі змісту позовної заяви та заяви про забезпечення позову слідує, що фактично між сторонами у справі склались стосунки, які позбавляють дідуся дитини можливості спілкуватись з ним, оскільки дитина разом з матір'ю перебуває за межами України.
Аналізуючи викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що з метою запобігання втраті емоційного контакту дідуся з малолітнім онуком, погіршенню психоемоційного зв'язку між ними на період розгляду справи в суді, який може бути тривалим, забезпечення позову відповідає нормам процесуального права.
З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм, колегія вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Враховуючи необхідність вжиття відповідних заходів з урахуванням права дідуся на особисте спілкування з онуком, його ставлення до виконання своїх обов'язків, відсутність підстав, які обмежують право на таке спілкування, а також враховуючи ту обставину, що їх спілкування буде сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків позивача з його малолітнім онуком, і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини, колегія суддів дійшла висновку про доцільність вжиття заходів забезпечення позову.
Спілкування дідуся з онуком є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи, що цей спір виник із сімейних правовідносин.
Підстави для забезпечення позову є суб'єктивними та враховуються судом залежно від конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та забезпеченням якнайкращих інтересів дитини.
На вказане суд першої інстанції належної уваги не звернув та відмовивши у задоволенні заяви про забезпечення позову, порушив ст.16 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст.150,155 СК України, ст.ст.149,150 ЦПК України, оскільки повною мірою не врахував вимоги вказаних норм права щодо співмірності заходів забезпечення позову заявленим ОСОБА_1 вимогам.
Забезпечення позову у цій справі є пропорційним та відповідає меті застосування заходів забезпечення і свідчить про дотримання справедливого балансу інтересів сторін спору.
Крім цього, колегія суддів вважає необхідним визначити конкретні години спілкування ОСОБА_1 з онуком ОСОБА_4 за допомогою сервісу зв'язку або відеозвязку через програми Telegram, Viber, WhatsApp, Signal, Zoom, оскільки відсутність конкретно визначеного часу для такого спілкування створює невизначеність та незручності як для дитини, так і для сторін.
Також, за відсутності домовленості сторін про інше спілкування дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з дідусем ОСОБА_1 , таке спілкування має відбуватися у період часу з 18.00 год. за київським часом, за умови, що це не порушуватиме режиму дитини та процесу здобування освіти.
Згідно зі ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За такого, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому відповідно до п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Демченко Наталією Вікторівною, - задовольнити частково.
Ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 28 жовтня 2025 року - скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, Служба у справах дітей виконавчого комітету Веснянської сільської ради, ОСОБА_2 , про усунення перешкод у спілкуванні з онуком та зміну способу участі у вихованні онука - задовольнити частково.
Зобов'язати матір дитини ОСОБА_3 забезпечити спілкування сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з дідусем ОСОБА_1 шляхом відеозв'язку (у разі неможливості - телефонного зв'язку), в тому числі, з використанням месенджерів (Telegram, Viber, WhatsApp, Signal) та/або програми Zoom один раз на тиждень кожної суботи тижня кожного місяця тривалістю у межах 30 хвилин, до набрання законної сили судовим рішенням по даній справі.
За відсутності домовленості сторін про інше спілкування дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з дідусем ОСОБА_1 , таке спілкування має відбуватися у період часу з 18.00 год. за київським часом, за умови, що це не порушуватиме режиму дитини та процесу здобування освіти.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Серебрякова
Судді: В.В. Коломієць
Н.В. Самчишина
Повний текст судового рішення
складено 10 грудня 2025 року