Справа № 472/469/24
Провадження №2/472/22/25
05 грудня 2025 року с-ще Веселинове
Веселинівський районний суд Миколаївської області в складі:
головуючого судді Тустановський А.О.,
при секретарі Маслюк А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Веселинове Миколаївської області матеріали цивільної справи за позовом прокурора Миколаївської окружної прокуратури Савицької Марії Валеріївни в інтересах держави в особі Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та повернення земельної ділянки,
09 травня 2025 року до суду через «Електронний суд» надійшла позовна заява прокурора Миколаївської окружної прокуратури Савицької Марії Валеріївни в інтересах держави в особі Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та повернення земельної ділянки.
В обґрунтування позовних вимог заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури Миколаївської області Савицька М.В. зазначила, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 06.09.2018 № 5974/0/14-18-СГ передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 4821780600:02:000:0598, площею 2 га для особистого селянського господарства, розташовану в межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області (наразі Степівської сільської ради Миколаївського району).
Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.09.2018 (запис №27966427).
На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.11.2021 № 450, право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 , який є спадкоємцем вищевказаної земельної ділянки про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.11.2021 вчинено запис № 45036018.
Вищевказаний наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області прийнято з порушенням вимог законодавства, у зв'язку з чим підлягає визнанню незаконним та скасуванню.
Згідно даних Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру, до якого органами прокуратури отримано доступ у встановленому законодавством порядку, земельна ділянка з кадастровим номером 4821780600:02:000:0598 накладається на законодавчо визначену прибережну захисну смугу та водний об'єкт - балку Калістровську (викопіювання для візуального сприйняття інформації додаються).
Згідно з інформацією Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області, земельна ділянка з кадастровим номером 4821780600:02:000:0598 частково накладається на водний об'єкт - малу річку Калістровську та її прибережну захисну смугу шириною 25 м (у визначеному законодавством розмірі). Крім цього, згідно з інформацією Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області від 19.01.2024 по балці Калістровська протікає річка Калістровська, ліва притока річки Березань, басейну річок Причорномор'я. Згідно з гідрологічним районуванням України річка Калістровська розташована в Причорноморській області надзвичайно низької водності, тому зазначена мала річка Калістровська є пересихаючою, не має постійного живого току води, основна частина річкового стоку спостерігається під час весняної повені та дощових поводів.
Земельна ділянка з кадастровим номером 4821780600:02:000:0598 входить в межі земель водного та природно-заповідного фондів, а отже не може відноситись до земель сільськогосподарського призначення та існувати у встановлених межах. Водночас, без скасування державної реєстрації вказаної земельної ділянки, землі водного фонду будуть рахуватися у їх складі як землі сільськогосподарського призначення, а отже не зможуть бути проінвентаризовані.
Таким чином ділянка з кадастровим номером 4821780600:02:000:0598 не може існувати у встановлених межах, їх державна реєстрація повинна бути скасована та створено новий об'єкт земельних відносин з іншими межами та кадастровим номером.
Ураховуючи, що ОСОБА_2 не міг мати у власності земельну ділянку водного та природно-заповідного фонду, то свідоцтво про право на спадщину від 15.11.2021 № 450, на підставі якого право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4821780600:02:000:0598 успадкував ОСОБА_1 , про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено відповідний запис № 45036018, відповідно до положень ст. ст. 203, 215 ЦК України, підлягає визнанню недійсним.
Враховуючи зовнішні, об'єктивні та видимі природні ознаки, а також те, що на земельній ділянці розташований водний об'єкт з прибережною захисною смугою, проявивши розумну обачність та належний рівень правосвідомості, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 при оформленні права власності на земельну ділянку та землевпорядну документацію мали усвідомлювати, що вони набувають у власність земельну ділянку водного фонду з розташованим на ній водним об'єктом, тобто не може бути призначеною для ведення особистого селянського господарства. Однак, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не вжито заходів до повернення її у державну власність, натомість оформлено право власності на неї, у зв'язку з чим, ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем.
Вважає, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 06.09.2018 № 5974/0/14-18-СГ, суперечить вимогам ст. ст. 58, 60, 61 ЗК України, ст. ст. 86, 88, 89 Водного кодексу України, у зв'язку з чим підлягає визнанню незаконним та скасуванню.
Просить суд усунути перешкоди власнику - Степівській сільській раді Миколаївського району Миколаївської області: у розпорядженні землями водного фонду шляхом визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину від 15.11.2021 року № 450, на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 4821780600:02:000: 0598 в Миколаївському (Веселинівському) районі Миколаївської області; у розпорядженні землями водного фонду, шляхом зобов'язання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути у власність держави в особі Степівській сільській раді Миколаївського району Миколаївської області земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 4821780600:02:000:0598 в Миколаївському (Веселинівському) районі Миколаївської області; у розпорядженні землями водного фонду, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.11.2021 (індексний номер 61579127), та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права власності за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на земельну ділянку 4821780600:02:000:0598 площею 2 га (номер відомостей про речове право 45036018 від 15.11.2021); у розпорядженні землями водного фонду шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 2 га з цільовим призначенням для особистого селянського господарства, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, кадастровий номер земельної ділянки: 4821780600:02:000:0598, виключивши відповідні відомості з Державного земельного кадастру, а також стягнути на користь Миколаївської обласної прокуратури судові витрати.
14 травня 2024 рокуухвалою суду було відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
28 травня 2024 року до суду від представника відповідача Головного Управління Держгеокадастру у Миколаївській області Єрохіної Т.Г. надійшов відзив, в якому остання зазначила, що з позовними вимогами не погоджуються, оскільки у матеріалах справи не міститься жодних належних і допустимих доказів, які б обґрунтовували наявність обставини зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, а тому висновки прокурора про нібито незаконність і порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є неспроможними та безпідставними. Більше того, Головне управління вважає за необхідне наголосити, що жодним рішенням спірну земельну ділянку не було віднесено ні до земель водного фонду, ані до земель фонду природно-заповідного. Категорія земель із сільськогосподарського на землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення (і навпаки) не змінювалась, на час здійснення оспорюваної прокурором державної реєстрації спірна земельна ділянка вже була віднесена до категорії земель сільськогосподарського призначення. Посилання ж прокурора на дані Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру як на доказ підтвердження «накладання» спірної земельної ділянки на водний об'єкт та на землі природно заповідного фонду, не можна вважати належними і допустимими доказами (у розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України) її віднесення до вказаних категорій земель з відповідним цільовим призначенням, оскільки вказані відомості носять виключно інформативний характер.
Із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20.05.2024 №НВ-4800364172024 (копія додається) вбачається, що земельна ділянка із кадастровим номером 4821780600:02:000:0598 зареєстрована на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 27.12.2016, ФОП ОСОБА_3 , ОСОБА_3 .
За даними Переліку обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути, що є частиною Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 27.12.2016, на земельній ділянці, що надана ОСОБА_2 , загальною площею 2,0000 га пасовища для ведення особистого селянського господарства в межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, обмеження щодо використання земельної ділянки відповідно до постанови КМУ від 17.10.2012 № 1051 не встановлено.
Згідно з положеннями статті 26 Закону України «Про землеустрій (тут і надалі - в редакції, чинній на момент відведення земельної ділянки та виготовлення відповідного проекту землеустрою) розробниками документації із землеустрою є: юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою; фізичні особи - підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою.
Зі змісту титульної сторінки Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину України ОСОБА_2 у власність для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області вбачається, що реєстрація земельної ділянки відбулась на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробленої ФОП ОСОБА_3 (кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника № 012383 від 29.12.2014) за замовленням ОСОБА_2 та на підставі договору від 27.12.2016 № 619/2. Головне управління просить суд врахувати, що правовідносини, які виникли між замовником та виконавцем мають договірний характер, а отже зобов'язання в них є індивідуально-визначеними.
Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області є неналежним відповідачем у справі за позовними вимогами про скасування державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Цей висновок узгоджується з усталеною судовою практикою Верховного Суду (зокрема, постанова від 13.06.2018 р. у справі №361/4307/16 ц Великої Палати Верховного Суду, постанова від 19 грудня 2022 року у справі № 359/3951/17 Верховного Суду, постанова по справі № 361/4307/16-ц від 13.06.2018 р. Великої Палати Верховного Суду).
Відносини у сфері державної реєстрації виникають між суб'єктом звернення за такою послугою та суб'єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування державної реєстрації має бути особа, в інтересах і за зверненням якої здійснена реєстраційна дія реєстрації. Таким чином, належними відповідачем за позовною вимогою про скасування державної земельної ділянки з кадастровим номером 4821780600:02:000:0598 загальною площею 2,0000 га є особа, яка звернулася із заявою про таку реєстрацію. Головне управління ж не було таким заявником. Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Просить суд у задоволенні позовних вимог Миколаївської окружної прокуратури до Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області - відмовити в повному обсязі.
31 травня 2024 року до суду від заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури Савицької М.В. надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій остання зазначила, що при наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об'єктів необхідно враховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації. Аналогічні правові позиції щодо встановлення прибережної захисної смуги навіть за відсутності відповідного проекту землеустрою висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц та Верховним Судом у постановах 25.04.2018 у справі № 904/5974/16, від 05.06.2019 у справі №806/3602/15.
Розташування спірної земельної ділянки у межах гідрологічного заказника місцевого значення «Катеринівське водосховище» підтверджується наданими при подачі позовної заяви прокурора документами та свідчить про її віднесення до земель природно-заповідного фонду. Указане унеможливлює перебування цієї ділянки у приватній власності з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Таким чином, у позові прокурором наголошено на тому, що ГУ ДГК у області прийнято наказ усупереч повноважень, наданих законом, тобто здійснено розпорядження землями водного та природно-заповідного фондів порушивши при цьому право дійсного власника (на час прийняття наказу) - Миколаївської обласної державної адміністрації. Землі природно-заповідного фонду вилучені з обороту, а тому не можуть передаватись у власність фізичних чи юридичних осіб, надаватись для інших цілей, ніж ті, що передбачені ст. 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Це твердження узгоджується із практикою Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №487/10127/14-ц та від 11.06.2020 у справі №359/281/18-ц), відповідно до якої земельна ділянка, що перебуває в обмеженому обороті, не може передаватись у приватну власність.
Твердження відповідача про неможливість Степівської сільської ради захищати земельні інтереси у спірних правовідносинах суперечить самій суті права. З огляду на дійсні обставини справи, прокурором правомірно заявлено негаторний позов на захист інтересів держави в особі Степівської сільської ради, що узгоджується з вимогами закону та судовою практикою. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
08 листопада 2024 року ухвалою суду було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
05 вересня 2025 року до суду надійшли додаткові пояснення від заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури Миколаївської області Чехліної В.О., в яких зазначено, що розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених законодавством (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладено у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, п. 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 359/33732/16-ц). Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державна реєстрація права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушенням права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов (п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, п. 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також п. п. 81, 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3579/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3897/17, від 05.02.2020 у справі № 911/3310/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17).
Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак такої земельної ділянки особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянка належить до водного та природно-заповідного фондів, набуття приватної власності на неї є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного та природно-заповідного фондів не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. При цьому, при визначенні законного володільця спірного майна необхідно враховувати, що право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об'єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу. Таким чином, власник і законний володілець земельної ділянки водного та природно-заповідного фондів, може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку. Ці правові висновки Великої Палати Верховного Суду є актуальними і на теперішній час.
Разом із тим, 09.04.2025 набрав чинності Закон України від 12.03.2025 № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилання захисту прав добросовісного набувача». Вказаним законом зокрема доповнено ст. 391 ЦК України частиною другою такого змісту: «2. Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу». Ці законодавчі зміни, які суттєво впливають на застосування судом та учасниками процесу способу захисту, є виключними та не залежать від волі сторін, у тому числі прокурора.
Підстави позову у порушення інтересів держави у зв'язку з незаконним відведенням землі водного та природно-заповідного фондів - залишаються незмінними та підтверджені вже долученими до позову доказами. Враховуючи вищевказане, наразі єдиним можливим способом захисту порушених інтересів держави у даній справі є витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).
В судовому засіданні прокурор Кологривий С.В. позов підтримав та просить суд задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві.
Представник Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області в судове засідання не з'явився, але до суду від секретаря сільської ради Віктора Федюк надійшло клопотання про розгляд справи у відсутності представника.
Представник відповідача Головного Управління Держгеокадастру у Миколаївській області Шиндер М.С. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просить суд відмовити в задоволенні позову повністю. Крім того зазначив, що викопіювання з Державного земельного кадастру не є викопіюванням в розумінні Закону України «Про державний земельний кадастр», а тому не можуть бути допустимими належними доказами наявності обставин, якими обґрунтовані вимоги прокурора. Акт інвентаризації водних об'єктів, що міститься в матеріалах справи, у розділі 1 рядок стан «БЗС» зазначено, що БЗС не встановлено. У додатку інформації річок, струмків, додаток № 1 до Акту, п.12 що стосується річки Калістровська, кадастровий номер земельної ділянки під руслом відомості відсутні. Витяг з Державного земельного кадастру від 20.05.2024 року не містить переліку обмежень прав на спірну земельну ділянку, але при цьому проект землеустрою, за яким була відведена земельна ділянка, є результатом роботи спеціаліста вузької направленості, що внесений до відповідного реєстру осіб, яким надано право вносити топографічні та картографічні роботи, а тому з точки зору з принципу співвідповідності Державний кадастровий реєстр не може вважатися таким, що порушує права третіх осіб. Інтереси держави не є тотожним інтересам територіальної громади, а спірна земельна ділянка не є об'єктом держаної власності. Також Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області є неналежним відповідачем у справі, а є належним відповідачем у справах за позовом про скасування державної реєстрації, особа в інтересах та за зверненням якої здійснена реєстраційна дія. Оскільки за твердженням прокурора земельна ділянка з кадастровим номером 4821780600:02:000:0598 частково накладається на водний об'єкт, але прокурором не зазначено площа, яка накладається. Тому виникає сумнів у ефективності відновлення прав держави. Вимога про визнання рішень органів державної влади та їх скасування не є ефективним способом захисту. Скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення прав власника.
Представник відповідача Губська Ю.О. в судовому засіданні зазначила, що позовні вимоги відповідач не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позову. Крім того зазначила, що прокурор має довести, яка саме площа земельної ділянки, у яких межах накладається на земельну ділянку водного та природно-заповідного фонду. Захистити право без з'ясування повних відомостей про спірні земельні ділянки та їх ідентифікацію неможливо, (Постанова ВП ВС від 02.07.2025 р. справа № 902/122/24; близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 441/123/16). Також прокурор зобов'язаний довести в суді розмір земельної ділянки, що належить до прибережної смуги і підлягає вилученню, надавши належні докази, які включають дані земельно-кадастрової документації, результати земельно-технічної експертизи, а також відомості про геодезичні роботи. На підтвердження заявлених позовних вимог прокурор надав суду листи Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області від 19 січня 2024 року за №209/10 та лист Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області № 2258/10 від 23 жовтня 2023 року із відповідними схемами накладення земельних ділянок на землі водного фонду із посиланням на викопіювання із топографічних матеріалів, але в судовому засіданні їх не пояснив, а позовна заява не містить інформації, яким чином листи та викопіювання з топографічного плану підтверджує належність зображених на них водних об'єктів до річок.
«П. 61 Постанови Верховного Суду від 30 квітня 2025 року (справа № 361/3406/18) суд вказав: «однак судами попередніх інстанцій не зазначено, яким чином викопіювання з топографічного плану, ортофотоплану, космічної зйомки підтверджує належність зображених на них водних об'єктів до озер». «Саме по собі розміщення спірної земельної ділянки біля водних об'єктів ніким не заперечується, однак невирішеним залишається визначення виду такого об'єкту (озеро чи ставок) і, в залежності від цього, розміру прибережної захисної смуги», (п. 67 постанови ВС від 30 квітня 2025 року (справа № 361/3406/18)). Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр").
Суд, вислухавши прокурора, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог та наданих доказів, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що наказом в.о. начальника Ю. Лостік Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 06.09.2018 № 5974/0/14-18-СГ передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 4821780600:02:000:0598, площею 2 га для особистого селянського господарства, розташовану в межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області (наразі Степівської сільської ради Миколаївського району) (а.с. 16).
Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.09.2018 року, запис №27966427, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а.с.15 на звороті).
На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.11.2021 № 450, право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 , який є спадкоємцем на вищевказану земельну ділянку, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.11.2021 вчинено запис № 45036018 (а.с. 16 на звороті).
Згідно даних Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 4821780600:02:000:0598 накладається на законодавчо визначену прибережну захисну смугу та водний об'єкт - балку Калістровську, що підтверджується викопіюванням з Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру (а.с. 17-19).
Відповідно до інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області від 19.01.2024 за вих. № 209/10 по балці Калістровська протікає річка Калістровська, ліва притока річки Березань, басейну річок Причорномор'я, згідно даних довідника «Водний фонд Миколаївської області» (2018 року), виданого на виконання Комплексної програми охорони довкілля Миколаївської області на 2018-2020 роки. Згідно з гідрологічним районуванням України річка Калістровська розташована в Причорноморській області надзвичайно низької водності, тому зазначена мала річка Калістровська є пересихаючою, не має постійного живого току води, основна частина річкового стоку спостерігається під час весняної повені та дощових паводків (а.с. 19 на звороті - 20).
Крім цього, згідно з інформацією Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області від 23.10.2023 року за вих. № 2258/10 земельна ділянка з кадастровим номером 4821780600:02:000:0598 частково накладається на водний об'єкт - малу річку Калістровську та її прибережну захисну смугу шириною 25 м (у визначеному законодавством розмірі) (а.с. 20 на звороті -23).
Зазначену відповідь суд розглядає як письмовий доказ. Цей доказ є належним, оскільки стосується предмету доказування у даній справі. Висновок щодо часткового накладення спірної земельної ділянки на водний об'єкт - малу річку Калістровську та її прибережну захисну смугу шириною 25 м (у визначеному законодавством розмірі) підтверджується кресленням(ілюстрацією) цього листа, який є супутниковим знімком високої роздільної здатності.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони з об'єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 84 Земельного кодексу України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать у т. ч. землі водного фонду.
Відповідно до ст. 58 Земельного кодексу України до земельного водного фонду належать земельні ділянки, в тому числі зайняті прибережними захисними смугами.
Згідно із ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.
Статтею 59 Земельного кодексу України установлено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть безоплатно передаватися у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Цією ж статтею установлено вичерпний перелік видів функціонального використання земель водного фонду, для яких їх можуть передавати в користування громадянам органи місцевого самоврядування та виконавчої влади. Передача у приватну власність земель водного фонду для ведення особистого селянського господарства законом взагалі не передбачена.
Згідно з ст. 61 Земельного кодексу України та ст. 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель, садівництво та городництво.
Також, згідно норм ст. 22 Земельного кодексу України передбачено, що для ведення особистого селянського господарства передаються у власність громадян виключно землі сільськогосподарського призначення, а не землі водного фонду.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17(пункт 56)).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 4/1415/19).
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).
Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
Європейський суд з прав людини («Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрком проти України» від 07.07.2011, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 та інші) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес, чи є таких захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Законність як критерій втручання у право власності особи означає, що таке втручання повинно здійснюватися в межах та на підставі закону, у відповідності з принципом верховенства права, що включає свободу від свавілля. Законність втручання вимагає не лише того, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя в національному законодавстві, але щоб таке законодавство відповідало вимогам якості, необхідними елементами якої є: а) доступність; б) передбачуваність; в) достатнє чітке встановлення дискреційних повноважень, наданих органам влади, та спосіб їх здійснення.
Поняття «суспільний інтерес» в обов'язковому порядку має тлумачитися широко, тим самим надаючи державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово зазначає, що поняття «суспільний інтерес» обов'язково підлягає розширювальному тлумаченню. А отже, широкі межі розсуду, які надаються законодавцям для здійснення соціальної та економічної політики, і ґрунтуються на розумних міркуваннях, Суд вважає природним.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «Пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20.10.2011), «Кривенький проти України» (рішення від 16.02.2017), пов'язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на землю.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ст.1 Першого протоколу до Конвенції).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ у справі «East/WestAllianceLimited» проти України»).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Представники відповідачів не заперечували щодо доведеності факту накладення спірної земельної ділянки на прибережну захисну смугу.
У п.67 постанови Великої Палати Верховного суду від 30 квітня 2025 року (справа № 361/3406/18) зроблено висновок, що саме по собі розміщення спірної земельної ділянки біля водних об'єктів ніким не заперечується, однак невирішеним залишається визначення виду такого об'єкту (озеро чи ставок) і в залежності від цього, розміру прибережної захисної смуги».
Також у п. 120 постанови Великої Палати Верховного суду від 30 квітня 2025 року (справа № 361/3406/18) зазначено, що витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,1259 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці»
П. 122 «Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку, поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про державний земельний кадастр»).
Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок до меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (стаття 102-113 ЦПК України).
До суду клопотання про призначення експертизи від прокурора не надходило.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Допитаний в судовому засіданні спеціаліст відділу водного кадастру та техногенно-екологічної безпеки Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області Туз Р.В. суду пояснив, що в матеріалах справи міститься викопіювання з Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру щодо накладення земельної ділянки з кадастровим номером 4821780600:02:000:0598 на законодавчо визначену прибережну захисну смугу та водний об'єкт - балку Калістровську. В той час, коли готувалася інформація на запит прокурора щодо накладення спірної земельної ділянки на прибережну захисну смугу,у Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській областіне було доступу до Національної кадастрової системи, вони користуються тільки відкритими даними з Державного земельного кадастру, тому вони посилаються на такий ресурс як «Кадастрова». Позначення річок та інших елементів гідрографічної мережі на карті здійснюється відповідно до інструкцій топографічного картографування та базового стандарту. Умовні знаки на топографічних картах, становлять єдину систему зображення водних об'єктів. Згідно з цими нормативами, річки та природні водотоки позначаються суцільною або переривчастою синьою лінією, стандартним умовним знаком лінійної гідрографічної мережі. Переривчаста синя лінія позначає тимчасовий або маловодний водотік. Такий умовний знак на офіційних картографічних матеріалах відображає факт існування водного об'єкта. Синя лінія на карті фіксує просторове розташування русла незалежно від того чи є водотік постійним, сезонним або пересихаючим. Відповідно до викопіювання, які надані листом Офісом водних ресурсів у Миколаївській області та викопіювання з Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру, щодо накладення земельних ділянок, які містяться у даній справі, видно що при суміщенні шару кадастрового поділу з топографічною основою земельної ділянки, ця земельна ділянка накладається на умовний знак у вигляді переривчастої синьої лінії, яка позначає наявність русла річка Калістровська, так і на території її законодавчо-визначеної прибережної захисної смуги шириною 25 м по обидві сторони від цієї лінії русла, позначеної на топографічній карті. Контури цієї ділянки накладаються на переривчасту лінію на малу р. Калістровська, прибережна захисна смуга, це встановлена законом захисна смуга, а саме ст. 88 Водного Кодексу, незалежно від того чи ця річна пересихаюча чи ні. Якщо річка позначена в офіційних картографічних матеріалах значить, то ця річка існує. Щодо визначення чи встановлення площі земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку водного чи природного заповідного фонду, він не може надати відповідь на це питання, оскільки це не входить до його компетенції.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Степівській сільській раді Миколаївського району Миколаївської області земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 4821780600:02:000:0598 в Миколаївському (Веселинівському) районі Миколаївської області, становитиме непропорційне втручання у мирне володіння цим майном та призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки в судовому засіданні не вдалося ідентифікувати, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку, поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі, яка саме площа спірної земельної ділянки частково накладається на водний об'єкт - малу річку Калістровську та її прибережну захисну смугу шириною 25 м. Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Враховуючи наведене, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог позовних вимог прокурора Миколаївської окружної прокуратури Савицької Марії Валеріївни в інтересах держави в особі Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та повернення земельної ділянки слід відмовити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено, підстав для стягнення з відповідачів судового збору немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 10,12,13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог прокурора Миколаївської окружної прокуратури Савицької Марії Валеріївни в інтересах держави в особі Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та повернення земельної ділянки - відмовити повністю.
Заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на земельну ділянку площею 2 га, з кадастровим номером 4821780600:02:000:0598, розташовану в межах території Степівської сільської ради Миколаївського району (колишньої Катеринівської сільської ради Веселинівського району) Миколаївської області та заборонити органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки та заборона ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ), вчиняти із земельною ділянкою з кадастровим номером 4821780600:02:000:0598 дії, спрямовані на зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки, її об'єднання з іншими ділянками, зміну її цільового призначення, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї, а також проведення на ній будь-яких будівельних робіт., вжиті ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 14.05.2024 року (справа №472/469/24 провадження №2-з/472/3/24) - скасувати.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 09 грудня 2025 року.
Суддя Вселинівського районного суду
Миколаївської області А.О. Тустановський