09 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 640/30856/21
адміністративне провадження № К/990/47733/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р. (далі - Суд), перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у справі №640/30856/21, за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції у місті Києві, про визнання протиправним та нечинним нормативного акта в частині, визнання протиправними дій та стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції у місті Києві, в якому просив:
- визнати протиправним і нечинним пункт 3.1.13 Правил внутрішнього розпорядку в ізоляторах тимчасового тримання органів внутрішніх справ України, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 грудня 2008 року №638;
- визнати протиправними дії суб'єкта владних повноважень - Головного управління Національної поліції у місті Києві, а саме недопуск захисника Стригуна Максима Андрійовича до підзахисного ОСОБА_1 , який утримувався у Ізоляторі тимчасового тримання Головного управління Національної поліції у місті Києві, що відбувалось у період з 27 квітня по 05 травня 2021 року;
- стягнути з Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь позивача моральну шкоду у сумі 216000,00 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції у місті Києві щодо недопуску у період з 27 квітня 2021 року по 05 травня 2021 року захисника Стригуна Максима Андрійовича до підзахисного ОСОБА_1 , який утримувався у Ізоляторі тимчасового тримання Головного управління Національної поліції у місті Києві;
- стягнуто з Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року змінено рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року в частині розміру моральної шкоди, що стягується з Головного управління Національної поліції у місті Києві, на користь ОСОБА_1 зі 100 000,00 грн на 25000,00 грн;
- в іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року залишено без змін.
20 листопада 2025 року через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла касаційна скарга Головного управління Національної поліції у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у справі №640/30856/21.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі скаржник указує, зокрема, про наявність підстави для відкриття касаційного провадження у цій справі, визначеної у пункті 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 23, 1176, 1175 Цивільного кодексу України, пункту 17 частини третьої статті 42 Кримінально процесуального кодексу України, статті 19 КАС України.
Указує на відсутність судових рішень про стягнення моральної шкоди з суб'єкта владних повноважень, а не з державного бюджету при встановленні порушення прав підозрюваного, що фактично установлено судом адміністративної юрисдикції
Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Проте скаржник не обґрунтував у чому саме полягала помилка судів першої та апеляційної інстанцій при застосуванні конкретної норми права, та як, на його думку, ця норма повинна застосовуватися, а також не обґрунтував підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо.)
Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
З огляду на викладене, Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також скаржник, як на підставу для подання касаційної скарги посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судові рішення у цій справі оскаржуються з підстав, передбачених частинами другою та третьою статті 353 КАС України
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Частиною другою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Частиною третьою статті 353 КАС України встановлено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо:
1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі;
5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні;
6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;
7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
Водночас у касаційній скарзі відсутнє посилання на відповідні пункти частин другої, третьої статті 353 КАС України, які є підставою касаційного оскарження та які, на думку скаржника, є підставою для скасування судових рішень у цій справі.
Суд звертає увагу на те, що якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права, передбачені частинами другою і третьою статті 353 КАС України, то у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено обставини, які не лише вказують на такі порушення процесуальної норми, а й обґрунтування таких порушень.
Доводи касаційної скарги зводяться до опису обставин справи, неповного на думку скаржника з'ясування обставин справи судами попередніх інстанцій та переоцінки доказів.
У касаційній скарзі скаржник також посилається на постанови Верховного Суду, проте вони наведені безвідносно до підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, заявником не викладено передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
З огляду на зазначене, клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження та про зупинення виконання судового рішення Судом не вирішується.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у справі №640/30856/21повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є статочною та не може бути оскаржена.
Суддя: О.Р. Радишевська