09 грудня 2025 року
м. Київ
справа №480/7290/24
адміністративне провадження № К/990/47298/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Мацедонської В.Е., Смоковича М.І.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у справі №480/7290/24, за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду по суті та ненадання відповіді ОСОБА_1 на подані до стройової частини рапорти від 23 травня 2024 року та 15 червня 2024 року у 30 денний строк з дня їх реєстрації;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути по суті подані ОСОБА_1 рапорти від 23 травня 2024 року та 15 червня 2024 року та надати вмотивовану письмову відповідь по суті усіх порушених у зверненнях питань;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду по суті та ненадання відповіді ОСОБА_1 на поданий до стройової частини рапорт від 09 серпня 2024 року в 14-денний строк з дня його подання;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути по суті поданий ОСОБА_1 рапорт від 09 серпня 2024 року та надати вмотивовану письмову відповідь по суті порушених у зверненні питань;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячно фіксованої індексації грошового забезпечення за період з 30 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року, яка розраховується, виходячи з різниці розміру грошового забезпечення за займаною посадою, в березні 2018 року та сумою індексації грошового забезпечення в межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що склалася у березні 2018 року та різниці розміру грошового забезпечення за займаною посадою в лютому 2020 року та сумою індексації грошового забезпечення в межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року, що склалася у лютому 2020 року, відповідно до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 та пункту 102 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 30 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року, розрахувавши її, виходячи з різниці розміру грошового забезпечення за займаною посадою, в березні 2018 року та сумою індексації грошового забезпечення в межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, та різниці розміру грошового забезпечення за займаною посадою в лютому 2020 року та сумою індексації грошового забезпечення в межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, відповідно до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 та пункту 102 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року, та провести її виплату з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячно фіксованої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2024 року по 31 липня 2024 року, право на яку виникло до січня 2023 року, відповідно до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 та пункту 102 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити нарахування ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2024 року по 31 липня 2024 року, право на яку виникло до січня 2023 року, відповідно до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 та пункту 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року, та провести її виплату з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року, позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду по суті та ненадання відповіді ОСОБА_1 на рапорти від 23 травня 2024 року та 15 червня 2024 року;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути та надати відповіді на рапорти ОСОБА_1 від 23 травня 2024 року (вх.№2785) та 15 червня 2024 року (вх..№3153);
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
18 листопада 2025 року до Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у справі №480/7290/24.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII.
Частиною першою статті 13 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які, у розумінні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій убачається, що позивач з 30 березня 2022 року проходить військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відомостей про те, що позивач є особою, що проходить військову службу у військовому званні генерал-майора, контр-адмірала, генерал-лейтенанта, віце-адмірала, генерал-полковника, адмірала, генерала армії України, відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, у системному зв'язку з положеннями примітки до статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду), суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
За таких обставин і правового регулювання публічно-правовий спір у цій справі відноситься до справ незначної складності.
У касаційній скарзі скаржник посилається на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та зазначає, що розгляд цієї справи має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника.
Суд відхиляє зазначені доводи скаржника з огляду на таке.
У Рішенні від 22 листопада 2023 року у справі № 3-88/2021(209/21, 47/22, 77/23,188/23) Конституційний Суд України зазначив, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний критерій ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Про якісний критерій свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Суд зазначає, що сама лише вказівка на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного та фундаментального обґрунтування, та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Отже, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, є необґрунтованими.
Суд зазначає, що справа, яка має виняткове значення для її учасника, може бути виокремлена із загальних правил розгляду адміністративних справ Верховним Судом, якщо виявлено після апеляційного розгляду справи неоднакове застосування судом апеляційної інстанції одного й того ж положення закону.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципу правової визначеності з метою гарантування передбачуваності судового рішення.
Водночас касаційна скарга не містить обґрунтованих доводів, які б свідчили, що предмет цього спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених критеріїв. Заявником у касаційній скарзі також не наведено вимог, що дають підстав вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для необмеженого кола осіб. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.
Суд наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду.
Судом також установлено, що касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати дію підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не вказав випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Суд також ураховує позицію, висловлену Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) в ухвалі від 09 жовтня 2018 року, щодо неприйнятності заяви у справі «Азюковська проти України» (заява №26293/18), в якій заявником оскаржувалася відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв'язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності. Так, ЄСПЛ указав, що застосування критерію малозначності у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 12, 13, 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у справі №480/7290/24.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: Судді:О.Р. Радишевська В.Е. Мацедонська М.І. Смокович