Рівненський апеляційний суд
Іменем України
04 грудня 2025 року м. Рівне
Справа № 569/22653/25
Провадження № 11-сс/4815/327/25
Колегія суддів Рівненського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
підозрюваного - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 22 жовтня 2025 року про обрання щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62024182490000123 від 15.11.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, -
Ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 22 жовтня 2025 року задоволено клопотання старшого слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією в м. Рівному) ТУ ДБР, розташованого в м. Хмельницькому, ОСОБА_8 та обрано щодо підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави строком до 19 грудня 2025 року.
Не погодившись з рішенням суду захисник ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді від 22 жовтня 2025 року та постановити нову, якою застосувати щодо підозрюваного запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Зазначає, що підозрюваний раніше не судимий, вважає, що його дії кваліфіковано не вірно, оскільки він незаконно був затриманий у м. Львові працівниками ТЦК та поміщений на полігон у Рівненській області. Вказує, що ОСОБА_6 не має наміру ухилятися від суду і може виконувати покладені на нього обов'язки без застосування такого запобіжного заходу.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи підозрюваного та його захисника на підтримання апеляційної скарги, думку прокурора, який заперечував проти її задоволення, перевіривши матеріали провадження в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Частиною 1 ст.131 КПК України передбачено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При цьому, відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм застосуванням більш м'яких запобіжних заходів мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного і його поведінки.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України за призовом під час мобілізації на особливий період, проходячи військову службу на посаді курсанта 4 навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , у порушення вимог ст.ст.17, 65 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ст.ст.11, 16, 128, 129 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ч.1 ст.1, ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасового ухилитися від військової служби, в умовах воєнного стану, за відсутності причин поважного характеру, 12 жовтня 2024 року приблизно о 14 год. 00 хв. (точніше досудовим розслідуванням встановлено, що під час перевірки особового складу виявлено його відсутність на військовій службі) без поважних причин був виявлений відсутнім у місці дислокації військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , після чого проводив час на власний розсуд та обов'язки військової служби за посадою не виконував, перебуваючи поза межами військової частини правоохоронні органи або органи державної влади про свою належність до військової служби, про вчинене ним самовільне залишення місця служби у військовій частині та його причини не повідомив та проводив час на власний розсуд, не пов'язаний із виконання військових обов'язків, отже у такий спосіб незаконно припинив тимчасово виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності, після чого 20.10.2025 його протиправна діяльність була припинена.
20 жовтня 2025 року ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
Вимогами ст.177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченимпокладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Апеляційний суд вважає, що рішення про обрання ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою постановлене слідчим суддею з дотриманням вимог зазначених статей.
Так, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про існування обґрунтованої підозри щодо вчинення ОСОБА_9 інкримінованого йому кримінального правопорушення, що підтверджується доказами, зібраними органом досудового розслідування, а саме: актом службового розслідування військової частини, у якій він проходив службу за фактом вчинення кримінального правопорушення, протоколами допитів свідків, протоколом допиту підозрюваного, згідно якого він вказував, що відмовляється проходити військову службу, при цьому вини не визнає та відмовився надавати показання на підставі ст.63 Конституції України, а також іншими матеріалами справи.
Крім того, слідчим суддею враховано те, що в разі визнання останнього винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, йому загрожує покарання у виді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, а в умовах воєнного стану, який на теперішній час діє в Україні, ризик втечі лише збільшується. І хоч тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». При цьому ОСОБА_9 зареєстрований на значній відстані від органу досудового розслідування та суду - в м. Харкові, що може вплинути на ефективність судового розгляду в розумні строки чи перешкодити її об'єктивному та всебічному дослідженню, що лише підтверджує наявність ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а також вказує на можливість перешкоджання кримінальному провадженню.
На думку апеляційного суду, на даному етапі досудового розслідування доведеним є й ризики вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити те, в якому підозрюється, оскільки він протягом тривалого часу до військової частини не повернувся, до виконання обов'язків військової служби не приступив, більше рокуперебував поза межами військової частини та проводив час на власний розсуд
В ході апеляційного розгляду підозрюваний зазначив, що він має бажання та намір повернутися до військової частини для продовження виконання службових обов'язків, при цьому колегії суддів не надано жодних доказів про здійснення ним будь-яких дій для повернення до військової частини, зокрема подання такого клопотання, що підтверджено і прокурором в судовому засіданні, тому такі твердження підозрюваного є голослівними.
З огляду на викладене, матеріали судового провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права підозрюваного, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості саме для встановлення вини чи її відсутності у особи у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім того, згідно з ч.8 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою, тому даний запобіжний захід є безальтернативним, у зв'язку з чим доводи захисника ОСОБА_7 про можливість застосування до ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту є безпідставними, оскільки не ґрунтуються на вимогах Закону.
Таким чином, під час розгляду клопотання слідчого з'ясовані всі обставини, які мають значення для вирішення питання про обрання підозрюваному запобіжного заходу, які були оцінені в сукупності та стали підставою для прийняття законного судового рішення, тому апеляційний суд не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції,а відтак і для задоволення апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 22 жовтня 2025 року про обрання щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62024182490000123 від 15.11.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2