04 грудня 2025 року
м. Рівне
Справа № 562/454/25
Провадження № 22-ц/4815/1089/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів:Боймиструка С.В., Ковальчук Н.М.,
секретар судового засідання: Хлуд І.П.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування Здовбицької сільської ради Рівненської області, ОСОБА_3
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 22 травня 2025 року, ухваленого в складі судді Кушнір О.Г., дата виготовлення повного тексту судового рішення 2025 року, у справі №562/454/25
У лютому 2025 року неповнолітня ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування Здовбицької сільської ради Рівненської області, ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач є її матір'ю. Після розірвання шлюбу між батьками, мати створила іншу сім'ю та народила дитину. Вказує, що матір протягом тривалого часу зловживає спиртними напоями та не здійснює своїх батьківських обов'язків, за що притягувалася до адміністративної відповідальності, а також вчиняє домашнє насильство щодо неї.
Після смерті батька у лютому 2025 року поведінка матері стала нестерпна та продовжує зловживати спиртними напоями її вихованням не зймається.
Просила суд позбавити свою матір ОСОБА_2 батьківських прав, призначити її старшого брата ОСОБА_3 піклувальником та стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти в розмірі частки заробітку відповідача, щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку.
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 22 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів відмовлено.
Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання своєї неповнолітньої дитини - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та покласти на органи опіки та піклування контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків.
В апеляційній скарзі, позивач посилаючись на неповноту з'ясування усіх обставин справи та неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків щодо своєї неповнолітньої дитини. Мати зловживає спиртними напоями та зовсім не цікавиться її долею, не бере участі у її вихованні та утриманні, вчиняє домашнє насильство щодо неї. Крім того, суд не врахував, що подальше її проживання з відповідачкою призводить до спричинення їй психологічної травми. Вона змушена спостерігати розпивання спиртних напоїв, нецензурну лайку, постійне приниження та іноді побиття, вчинення відповідачкою дій сексуального характеру з іншими чоловіками у її присутності. Через таку поведінку матері вона не може перебувати за своїм місцем проживання і тому пізно повертається до дому. Вказує про достатність обставин за яких відповідачку належить позбавити батьківських прав відносно неповнолітньої доньки.
Вважає, що суд проігнорував її права та інтереси. Так, наявність одного лише голослівного бажання матері приймати участь у її вихованні є недостатньо для відмови у задоволенні позову.
Відзив до апеляційного суду не подано.
Апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.
Установлено, що батьками неповнолітньої ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є батько ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та мати ОСОБА_2 .
Рішенням виконавчого комітету Здовбицької сільської ради Рівненської області від 18 лютого 2025 року №15, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її неповнолітньої ОСОБА_1 , який ґрунтується на тому, відповідач не усвідомлює проблему зловживання алкогольними напоями, добровільно не погоджується пройти лікування від алкогольної залежності, через що її донька відмовляється проживати разом з матір'ю.
Згідно постанови Здолбунівського районного суду Рівненської області від 06.11.2024, справа № 562/3094/24, ОСОБА_2 визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП. Зі змісту вказаної постанови вбачається, що ОСОБА_2 вчинила відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_1 домашнє насильство, тобто умисні дії психологічного характеру, а саме ображала її словами нецензурної лайки, шарпала за одяг та подряпала нігтями плече, чим завдала шкоду її фізичному та психічному здоров'ю.
Крім того, постановою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 29.01.2024, справа №562/63/24, ОСОБА_2 визнана у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 статті 184 КУпАП України, за неналежне викання батьківських обов'язків через відсутність за місцем проживання та знаходження неповнолітньої ОСОБА_1 з 29 листопада 2023 року по 01 грудня 2023 року вдома самою без дорослих.
Відповідно до довідки Здовбицької сільської ради Рівненської області від 14.03.2025 року проживає із дочкою без реєстрації та характеризується з негативної сторони, зловживає спиртними напоями, веде аморальний спосіб життя.
З акту обстеження матеріально-побутових умов та умов виховання сім'ї від 05 лютого 2025 року вбачається, що за місцем проживання ОСОБА_2 приміщення помірно чисте, в ньому тепло, є все необхідне та неповнолітня ОСОБА_1 має місце для сну і навчання, однак взаємовідносини в сім'ї конфліктні через зловживання алкогольними напоями, через що остання виявила бажання тимчасово проживати з дядьком ОСОБА_5 , оскільки мати поводить себе агресивно та тисне на неї.
Наказом служби у справах дітей Здовбицької сільської ради Рівненської області №6-о від 06 лютого 2025 року неповнолітню ОСОБА_1 тимчасово терміном на три місяці влаштовано в сім'ю ОСОБА_5 .
У частині першій статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (пункту 1 статті 18 Конвенції).
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини восьма, дев'ята статті 7 СК України).
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
При розгляді судом спорів щодо позбавлення та поновлення батьківських прав, є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 202/7712/18 (провадження № 61-3357св21) вказано, що «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків.
Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені упостанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23), у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 47 рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).
Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і є втручанням у її право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.
Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З іншої сторони обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.
Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Разом з тим, у рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Крім того, у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11) ЄСПЛ зауважив про те, що в інтересах дитини також забезпечити її розвиток у здоровому навколишньому середовищі, і батько не може мати права відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вживати таких заходів, які б могли завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини можуть, в залежності від їх характеру і серйозності, превалювати над інтересами батьків.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 зазначено, що: «дитина, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала дитина), - особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь (пункт 3 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо (…) позбавлення та поновлення батьківських прав, (…) обов'язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності (частина четверта статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Тобто, у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов'язково слід перевіряти чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності (див., зокрема, постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року в справі № 753/23626/17, від 22 червня 2022 року в справі № 757/33742/19-ц, від 14 грудня 2023 року в справі № 127/20368/21, від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20)».
Установлені судом обставини свідчать про винну поведінку відповідача з виконання обов'язків по вихованню та піклуванню своєї доньки.
Убачається, що неповнолітньою ОСОБА_1 , якій виповнилося 15 років, доведені підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батька батьківських прав матері як крайнього заходу, оскільки Відповідач не виявляє материнського піклування та турботи до дитини, станом здоров'я дитини не піклується, фізичний та моральний розвиток дитини не підтримує, необхідних умов для проживання дитині не забезпечує, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню дитиною загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Доказів на підтвердження вчинення дій, які б свідчили про бажання ОСОБА_2 брати участь у вихованні та розвитку дитини, відповідач не надала.
Лише той факт, що відповідач не визнала позов та висловив бажання брати участь у вихованні дитини, не свідчить про її інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 (провадження № 61-46449св18), згідно з якими: «Самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Мотиви такого заперечення можуть бути різними, наприклад, це може бути пов'язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати у майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи».
У постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21) Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітньої дочки, виходив із того, що відповідач нехтує потребами своєї дочки, порушує права дитини на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов'язків. Він не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов'язками батька щодо дочки. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Врахувавши конкретні обставини справи, якнайкращі інтереси дитини, а також те, що відповідач, не цікавиться життям дочки, самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків, вчиняє домашнє насильство, апеляційний суд дійшов висновку про застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення її батьківських прав, оскільки ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків.
Згідно частин 2,3 статті 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов'язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.
Згідно положень ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Таким чином, виходячи з обов'язку батьків утримувати своїх дітей, враховуючи те, що у відповідача є неповнолітня дитина, колегія суддів вважає, що є підстави для призначення аліментів з відповідача аліменти на утримання дитини, у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10.02.2025 року і до повноліття дитини.
Разом з тим не підлягає до задоволення вимога про призначення піклувальника, оскільки такі вимоги є передчасними.
Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову, понесені судові витрати підлягають покладенню на відповідача.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, ст. 164,166 СК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу неповнолітньої ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 22 травня 2025 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 батьківських прав відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь особи, якій буде передана дитина (її законного представника), аліменти на утримання дитини ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10 лютого 2025 року і до повноліття дитини.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 6056,00 гривень понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 04.12.2025 року.
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Ковальчук Н.М.
Боймиструк С.В.