Справа № 161/16879/24 Провадження №11-кп/802/561/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
03 грудня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №22023130000000241 від 28.03.2023 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 червня 2025 року стосовно ОСОБА_8 ,
Даним вироком ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився, зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 , громадянина України, несудимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 12 (дванадцять) років з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах на строк 10 (десять) років, з конфіскацією всього майна, яке є власністю ОСОБА_8 .
На підставі ст. 54 КК України позбавлено ОСОБА_8 спеціального звання - «старший лейтенант міліції».
Строк відбування покарання ОСОБА_8 визначено рахувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з моменту його фактичного затримання.
Строк відбування покарання у виді позбавлення права обіймати посади у правоохоронних органах обчислювати з моменту відбуття основного покарання.
Обраний в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишено без змін.
Вироком суду вирішено долю арештованого майна.
Згідно з вироком суду ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.
Верховною Радою УРСР 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України.
Положеннями статей 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюються на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою.
Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов'язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно - територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема і Луганська область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
Згідно з вимогами ст.ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і російська федерація (далі - рф).
Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1991 рф, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
У відповідності до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10.02.1995, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та рф, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов'язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов'язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв'язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
Відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та рф 31.05.1997 уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і рф (ратифікований Законом України від 14.01.1998 № 13/98-ВР та Федеральним Законом рф від 02.03.1999 № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, рф зобов'язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов'язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Згідно опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та рф про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 (ратифікований рф 22.04.2004), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької, Луганської, Запорізької та інших областей відноситься до території України.
Незважаючи на вищевикладене, 21.02.2022 рф визнано так звані «Донецьку Народну Республіку» та «Луганську Народну Республіку» незалежними державами, попередньо впроваджуючи в період 2013-2022 років, із застосуванням засобів масової інформації, ідеї єдиного російського народу та відсутності української нації, вчиняючи неоголошені та приховані вторгнення на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств рф, організовуючи та підтримуючи терористичну діяльність, направлену на окупацію Донецької та Луганської областей та порушення територіальної цілісності України.
Надалі, президент рф 24.02.2022 оголосив про рішення розпочати так звану спеціальну військову операцію в Україні.
Після цього, збройними силами рф, які діяли за наказом керівництва рф і збройних сил рф, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військовим штабам і складам Збройних сил України, а також підрозділами збройних сил та інших військових формувань рф 24.02.2022 здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна через державний кордон України, який проходить територіями Автономної Республіки Крим, Запорізької, Донецької, Луганської, Харківської, Херсонської, Миколаївської, Сумської, Чернігівської та інших областей, і здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, окупували частину вказаної території, організували проведення псевдореферендумів та прийняття незаконних, з огляду на норми міжнародних актів, рішень щодо включення окупованих територій Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей до складу суб'єктів рф, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час і призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
У свою чергу, указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено воєнний стан на всій території України, дія якого неодноразово продовжувалася та який триває по даний час.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2012 №1207-VII, державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Згідно з положеннями ч.1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014, тимчасово окупована рф територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Тимчасова окупація рф територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для рф жодних територіальних прав. За державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб'єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
Згідно ст. 42 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: положення про закони і звичаї війни на суходолі (1907 року) територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» до правоохоронних органів України відносяться органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військові служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, Бюро економічної безпеки України, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
У відповідності до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», починаючи з 15.05.2022 територія Рубіжанської міської територіальної громади Сєвєродонецького району Луганської області, є тимчасово окупованою рф територією України.
Вiдповiдно до ст. 6 т.зв. «конституцiї луганської народної республiки»: «державна влада в «луганськiй народнiй республiцi» здiйснюються на основi розподiлу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади самостiйнi. Державну владу в луганськiй народнiй республiцi здiйснюють голова луганської народної республiки, народна рада луганської народної республiки - парламент луганської народної республiки, рада мiнiстрiв луганської народної республiки - уряд луганської народної республiки».
Згідно зі ст. 1 закону т.зв. лнр «Про поліцію»: поліція луганської народної республіки є державним правоохоронним органом виконавчої влади, призначеним для захисту життя, здоров'я, прав і свобод громадян республіки, іноземних громадян, осіб без громадянства, для протидії злочинності та іншим протиправним діям, охорони громадського порядку, власності та для забезпечення громадської безпеки.
Відповідно до ст. 2 вищезазначеного закону основними завданнями поліції є:
- забезпечення особистої безпеки громадян, захист життя, здоров'я, честі, гідності, прав, свобод, інтересів та майна громадян від злочинних та інших протиправних посягань;
- профілактика, попередження та припинення злочинів та адміністративних правопорушень;
- виявлення та розкриття злочинів, здійснення попереднього розслідування у формі дізнання у кримінальних справах;
- провадження у справах про адміністративні правопорушення, виконання адміністративних покарань;
- охорона та забезпечення громадського порядку;
- забезпечення безпеки дорожнього руху;
- державний захист потерпілих, свідків та інших учасників кримінального судочинства, суддів, прокурорів, слідчих, посадових осіб правоохоронних та контролюючих органів, а також інших осіб, що захищаються;
- здійснення експертно-криміналістичної діяльності.
Водночас, після окупації території Рубіжанської міської територіальної громади представниками збройних формувань рф, фактично було узурповано всі владні повноваження на цій тимчасово окупованій території шляхом збройного захоплення адміністративних будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, встановлення інституту військових комендатур, запровадження тотального контролю та жорсткого управління у всіх сферах життєдіяльності територіальних громад, фактичної ліквідації приватної власності, свободи слова, пересування та волевиявлення на захоплених територіях.
При цьому, для подальшого утримання адміністративно-політичного контролю на захопленій військовим шляхом території та реалізації узурпованих владних повноважень, всупереч порядку, встановленому Конституцією України, Законом України «Про центральні органи виконавчої влади», та іншим нормативно-правовим актам, 09.03.2023 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб рф зареєстровано незаконно створений правоохоронний орган - «Отдел Министерства внутренних дел Российской Федерации «Рубежанский»» (мовою оригіналу).
У ході розвитку подій, пов'язаних з військовою агресією рф та окупацією ряду населених пунктів Луганської області, станом на 24.02.2022 громадянин України ОСОБА_8 , який постійно проживав на тимчасово окупованій території Луганської області, та, відповідно, останньому були достовірно відомі наведені вище факти розв'язання та ведення рф агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, захоплення державних установ, організацій та військових частин, оскільки ці події широко висвітлювались більшістю засобів масової інформації, та набули розголосу у місцевого населення, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для усвідомлення фактів збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, а відтак усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, водночас підтримуючи ідеї проросійської спрямованості, у тому числі щодо подальшого розвитку України, виходячи з геополітичних інтересів рф, які передбачають перебування України у сфері її впливу, а також з корисливих мотивів та хибного почуття кар'єризму, вирішив використати факт встановлення окупаційної влади на території Рубіжанської міської територіальної громади та ряду інших населених пунктів Луганської області у своїх особистих інтересах та не пізніше 09.03.2023, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлений, обійняв посаду «начальника отдела Министерства внутренних дел Российской Федерации «Рубежанский»» (мовою оригіналу), тобто посаду у незаконному правоохоронному органі.
Відповідно до займаної ОСОБА_8 посади, останній наділений повноваженнями діяти від імені незаконно створенного правоохоронного органу, що функціонує в інтересах окупаційної влади за стандартами держави-агресора на тимчасово окупованій території Рубіжанської міської територіальної громади Луганської області, реалізація яких в свою чергу забезпечує становлення та зміцнення окупаційної влади рф шляхом утворення і функціонування незаконно створеного окупаційного правоохоронного органу рф на окупованій території України.
З метою демонстрації окупаційній владі своєї особистої прихильності, формування в населення окупованої частини території Луганської області, в тому числі Рубіжанської міської територіальної громади, де зареєстрована юридична адреса та фактичне місцезнаходження згаданого незаконного правоохоронного органу, думки про невідворотність встановлення та утвердження російської окупації частини території України як єдиної законної влади на цій території, просуваючи ідеї проросійської спрямованості щодо незворотного і стабільного існування на теренах Луганської області влади рф, ОСОБА_8 , будучи «начальником отдела Министерства внутренних дел Российской Федерации «Рубежанский»» (мовою оригіналу), здійснював загальне керівництво підпорядкованим йому підрозділом незаконного правоохоронного органу, діяльність якого спрямована на реалізацію політики держави-агресора у сфері правоохоронної діяльності на тимчасово окупованій території Рубіжанської міської територіальної громади, зокрема організовував видачу перепусток для пересування місцевого населення тимчасово окупованою територією.
Діючи у такий спосіб та зайнявши посаду у незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, та, виконуючи функції «начальника отдела Министерства внутренних дел Российской Федерации «Рубежанский»» (мовою оригіналу), ОСОБА_8 здійснив колабораційну діяльність.
Таким чином, своїми умисними протиправними діями, які виразилися у добровільному зайнятті громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Не погодившись із рішенням суду захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржений вирок суду скасувати, та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 виправдати у зв'язку з недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що висновки суду першої інстанції, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, відомості зазначені в ньому, не підтверджуються дослідженими доказами. Апелянт вказує про недоведеність наявними в матеріалах кримінального провадження доказами факту вчинення діяння саме ОСОБА_8 через відсутність належної ідентифікації особи. На думку захисника, судом залишено поза увагою умови в яких перебував ОСОБА_8 , а саме постійне проживання на тимчасово окупованій території Луганської області, постійна загроза життю та здоров'ю, під тиском жорсткого окупаційного режиму, що ставить під сумнів факт добровільності дій обвинуваченого. Необґрунтованим вважає захисник і призначене обвинуваченому надто суворе покарання з конфіскацією майна, яке безпідставно не призначено із застосуванням положень ст. 69 КК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 323 КПК України, судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 КПК України, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.
Повістки про виклик обвинуваченого у разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику. Інформація про такі документи та повістки про виклик обвинуваченого обов'язково публікуються у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК та на офіційному веб-сайті суду.
З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
Обвинувачений ОСОБА_8 належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги з дотриманням вимог ч. 8 ст. 135, ст. 323 КПК, зокрема шляхом публікацій повідомлень про виклик до суду в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження (газета «Урядовий кур'єр»), а також шляхом розміщення повісток про виклик до суду на веб-сайті Офісу Генерального прокурора та на веб-сайті Волинського апеляційного суду.
З урахуванням викладеного та вимог кримінального процесуального закону колегією суддів прийнято рішення про розгляд апеляційної скарги за відсутності обвинуваченого ОСОБА_8 .
Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку та виклав доводи апеляційної скарги, захисника, який підтримав подану ним апеляційну скаргу, просив її задовольнити, прокурора, який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги та просив вирок суду залишити без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів доходить такого висновку.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно ст. 84 КПК, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Відповідно до ст. 94 КПК слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Перевіривши доводи апеляційної скарги захисника, колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки судом першої інстанції всебічно, повно й неупереджено дослідженні всі докази, надані сторонами провадження, яким судом надана оцінка з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Судовий розгляд у межах цього кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого ОСОБА_8 (in absentia), тобто показань суду обвинувачений не надавав, будь-яких клопотань від останнього на адресу суду також не надходило.
Водночас, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов'язковою участю захисника, який був забезпечений державою з Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги.
Разом з тим, свої висновки суд першої інстанції правильно обґрунтував показаннями свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які, будучи допитаними в судовому засіданні, пояснили суду, що вони особисто знайомі з ОСОБА_8 . Вказані свідки зазначили, що ОСОБА_8 працював в міліції оперативним працівником. Влітку 2014 року надійшла вказівка виїхати до м. Сватово, однак ОСОБА_8 залишився. Керівництво з'ясовувало про бажання працівників виїжджати, ОСОБА_8 відмовився. Пізніше стало відомо, що ОСОБА_8 добровільно почав співпрацювати і зайняв посаду у незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території. З інтернету стало відомо, що після 2022 року він зайняв посаду начальника міліції, прийняв присягу рф, наявні відповідні фото.
Свідок ОСОБА_10 зазначив, що у 2014 році була змога виїхати на територію неокупованої України, велика кількість працівників міліції виїхала. Посаду, яку зайняв ОСОБА_8 , він не міг зайняти примусово, лише за власним бажанням.
На думку колегії суддів, покликання захисника в апеляційній скарзі щодо неузгодженості показань свідків голослівні та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду кримінального провадження.
Оцінюючи показання, надані свідками в судовому засіданні суду першої інстанції, колегія суддів вважає їх правдивими, оскільки вони є логічними, послідовними, не суперечать іншим встановленим судом фактичним обставинам справи.
Свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 згідно протоколу пред'явлення особи для впізнання від 25.04.2023, 10.08.2023 за сукупністю ознак впізнали особу на фото №3 ( ОСОБА_8 ).
Згідно протоколів пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 29.07.2024 за участю свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_13 встановлено, що останні за сукупністю ознак впізнали особу на фото №4 ( ОСОБА_8 ).
Крім показань свідків, висновок про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за встановлених під час судового розгляду фактичних обставин, суд першої інстанції обґрунтував дослідженими в судовому засіданні доказами, які знайшли ґрунтовну оцінку в судовому рішенні, зокрема:
- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань №22023130000000241 від 28.03.2023 за ч. 7 ст. 111-1 КК України; -
- постанова Генерального прокурора від 23.04.2023 якою доручено здійснювати досудове розслідування у кримінальному провадженні №2202313000000241 слідчому відділу УСБУ у Волинській області;
- постанова про призначення групи слідчих від 07.05.2024; постанова про призначення групи слідчих від 16.07.2024;
- протоколи огляду від 21.04.2023, 16.08.2023, 21.04.2023, 09.08.2024, якими зафіксовано що при огляді інтернет-сайту «Миротворець» встановлено анкетні дані ОСОБА_8 , його місце проживання, а також посаду «начальник уголовного розыска Ленинского районного управления внутренних дел МВД ЛНР», паспорт громадянина України НОМЕР_1 та іншими письмовими доказами.
У вказаних вище протоколах огляду зафіксовано, що при огляді сайтів «Единный государственный реестр юридических лиц» (ЕГРЮЛ), за посиланням https://egrul.nalog.ru; «Рубежное.сом социальный ресурс города» встановлено, що начальником псевдо правоохоронного органу призначено ОСОБА_8 , який має громадянство російської федерації. Згідно інформації на сайті «в окупированном Рубежном назначен новый начальник полиции ЛНР. На ету должность был назначен ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . О нем известно не много, а именно: он родом из Луганска, до 2014 года проходил службу в управлении МВД Луганской области после чего изменил присяге и перешел на сторону оккупантов».
При огляді сайту http://actual.pravo.gov.ru виявлено документ з навою «Федеральный закон от 07.02.2011 № 3-ф3 «О полиции», яким передбачено так звані «правові підстави» закріплені у ст.ст. 2, 6, 8 указаного псевдо «закону» діяти від імені незаконно створеного правоохоронного органу, що функціонує в інтересах окупаційної влади за стандартами держави-агресора на тимчасово окупованій території м. Рубіжне Луганської області, реалізація яких в свою чергу забезпечує становлення та зміцнення окупаційної влади рф шляхом утворення і функціонування незаконно створеного окупаційного правоохоронного органу рф на окупованій території України. Зокрема в ст. 4 вказаного закону зазначено «руководство деятельностью полиции осуществляет в пределах своей компетенции руководители подразделений. Руководители подразделений несут ответственность за выполнение возложенных на полицию обязанностей».
На сайті «publication.pravo.gov.ru» виявлено та оглянуто «Федеральный закон от 30.11.2011 №342-ф3 «О службе в органах внутренних дел Российской Федерации и внесении изменений в отдельные законодательные акты Российской Федерации» та встановлено, що «служба в органах внутренних дел - федеральная государственная служба, представляющая собой профессиональную служебную деятельность граждан Российской Федерации на должностях в органах внутренних дел Российской Федерации».
Листом Міністерства закордонних справ України від 16.07.2024 підтверджено, що ОСОБА_8 не звертався з клопотаннями про вихід з громадянства України та з питання оформлення подання про втрату ним громадянства України, продовжує перебувати громадянином України.
Вказані докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, не викликають сумнівів у їх достовірності. Об'єктивні підстави не довіряти показанням вказаних вище свідків та відомостям, які містяться в письмових доказах, як у суду першої інстанції, так і в суду апеляційної інстанції відсутні.
На переконання колегії суддів, сукупність наведених вище доказів, зокрема документи щодо перебування обвинуваченого на посаді у незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, безсумнівно доводять, що громадянин України ОСОБА_8 дійсно добровільно вчиняв злочинні дії.
Перевіривши матеріали кримінального провадження та наявні докази, на думку колегії суддів, є цілком безпідставними і не беруться до уваги покликання захисника про те, що стороною обвинувачення не надано доказів для беззаперечної ідентифікації особи ОСОБА_8 , про відсутність достатніх доказів на підтвердження трудових відносин обвинуваченого з незаконним органом саме в інкримінований період.
Твердження захисника, що обвинувачений зайняв посаду в незаконному правоохоронному органівнаслідок погроз зі сторони окупаційної влади повністю спростовується дослідженими під час судового розгляду доказами, які визнані відповідно до ст.ст. 85, 86 КПК України належними і допустимими.
Між тим, такі доводи захисту були предметом ретельної перевірки суду першої інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними.
Разом з тим, характер дій ОСОБА_8 , наявність відомостей на підтвердження зайняття останнім посади у незаконному правоохоронному органі, зміст публікацій у мережі інтернет стосовно ОСОБА_8 , показання свідків щодо поведінки обвинуваченого у 2014 році під час окупації, тривалість таких дій у часі безумовно вказують на їх свідомий і добровільний характер.
Окрім того, відсутні відомості про те, що ОСОБА_8 будь-яким чином повідомляв компетентним органам України чи свідкам про здійснення на нього тиску з боку представників окупаційної влади тощо. Свідок ОСОБА_10 вказував в судовому засіданні суду першої інстанції про можливість виїхати на неокуповану територію України, як вчинила велика кількість працівників міліції, проте ОСОБА_8 залишився на окупованій території, співпрацював із міліцією ЛНР та з 2022 року зайняв посаду начальника міліції, прийняв присягу рф.
Аналізуючи наведене, обвинувачений як громадянин України, який зобов'язаний неухильно дотримуватися Конституції та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів, та маючи достатній рівень освіти, життєвого досвіду та спеціальних знань у сфері права, не міг не розуміти незаконності вчинюваних ним дій.
Отже, будь-яких даних, які би свідчили про те, що ОСОБА_8 був вимушений зайняти посаду в незаконному правоохоронному органічи діяв під психічним, фізичним примусом або внаслідок крайньої необхідності, у даній справі не встановлено і стороною захисту не надано.
Тому доводи апеляційної скарги про невмотивованість рішення суду першої інстанції в цій частині, необґрунтовані.
Сукупність наведених обставин безумовно свідчить про свідомий вибір обвинуваченого і про абсолютну добровільність вчинених ним незаконних дій.
Важливо акцентувати увагу, що добровільно зайнявши посаду у незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, обвинувачений ОСОБА_8 також мав усвідомлювати, що цим він допомагає державі-агресору створити вертикаль незаконних органів влади та приймає участь в реалізації та підтримці рішень, дій держави-агресора.
Зважаючи на наведене, колегія суддів повністю погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що дослідженими в судовому засіданні доказами підтверджено, що обвинувачений свідомо, добровільно залишився на окупованій території України та добровільно зайняв посаду в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території.
Доводи апеляційної скарги про те, що ряду обставин кримінального провадження суд першої інстанції надав неналежну оцінку є безпідставними, оскільки судом в повній мірі досліджені усі фактичні обставини справи, а вказані доводи мають загальний характер, не вказують на конкретні порушення при розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції.
Не знайшли свого підтвердження й покликання захисника про невідповідність призначеного ОСОБА_8 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого у зв'язку з його суворістю.
Враховуючи суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення, відсутність належного реагування суду чи призначення надміру м'якого покарання за вчинення кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України може нівелювати визначену статтями 50, 65 КК України мету призначення покарання та призвести до порушення прав та інтересів суспільства в цілому та держави.
На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_8 покарання є достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових злочинів та жодним чином не є надто суворим, як про це зазначає захисник.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів констатує, що вирок суду першої інстанції належним чином вмотивований і відповідає вимогам ст.ст. 370, 374 КПК, а тому підстави для його скасування відсутні. Переконливих аргументів на спростування висновків суду першої інстанції захисник в апеляційній скарзі не навів у зв'язку з чим його апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржений вирок суду першої інстанції - без змін.
На підставі наведеного і керуючись ст.ст. 376, 404, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 червня 2025 року стосовно ОСОБА_8 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення її апеляційним судом.
Головуючий:
Судді: