Справа № 560/11222/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П.
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
09 грудня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Курка О. П. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Також, не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 26 жовтня 2024 року перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою №322 від 23.01.2025.
06.12.2024 ОСОБА_1 під час виконання обов'язків військової служби на території Курської області, внаслідок скиду з дрону отримав вогнепальне осколкове сліпе поранення лівої гомілки з крайовим вогнепальним переломом голівки малогомілкової кістки, у зв'язку з чим 08.12.2024 була виконана операція: ПХО вогнепального осколкового поранення в3 лівої гомілки з видаленням осколка. 11.12.2024 для подальшого лікування переведений до Центрального госпіталя Військово-медичного управління Служби безпеки України, де перебував з 11.12.2024 по 17.02.2025, що підтверджується випискою із медичної картки стаціонарного хворого ЦГ ВМУ СБУ №2387 від 17.02.2025.
Відповідно до довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), виданої в/ч НОМЕР_1 №4536 від 19.12.2024 (копія додається), ОСОБА_1 06.12.2024 одержав травму: ВП ВОСП лівої гомілки за обставин: поранення сталося під час бойових дій (спричинене діями противника), отримане під час виконання бойового завдання внаслідок ураження баражуючим боєприпасом з боку сил противника, одержане під час захисту Батьківщини та виконання обов'язків військової служби, участі у заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації на території Курської області російської федерації, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, не пов'язане з вчиненням злочину чи адміністративного правопорушення, не є наслідком навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження. Не перебував в стані алкогольного та/або наркотичного сп'яніння. Перебував у засобах індивідуального захисту (бронежилет, захисний шолом).
14.02.2025 у гарнізонній військово-лікарській комісії НВМКЦ «Головний військовий клінічний госпіталь» проведено медичний огляд Позивача, за результатами якого поставлено наступний діагноз та постанову ВЛК про причинний зв'язок захворювання, яким встановлено, що Поранення, ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини.
У відповідності до вимог пункту 1-2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» Позивачу нараховано та виплачено додаткову винагороду у зв'язку із стаціонарним лікуванням після поранення в грудні 2024 та січні 2025 році. Даний факт підтверджується інформаційною довідкою про нараховане грошове забезпечення від 15.07.2025, що додається.
Відповідач вказує, що подальші виплати додаткової винагороди позивачу не здійснювались в зв'язку з відсутністю правових підстав, оскільки з 17.02.2025 до моменту виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (до 03.04.2025) позивач більше на стаціонарному лікуванні та у відпустці після лікування не перебував.
Позивач вважає, що відповідач не здійснив повного належного розрахунку з ним, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час воєнного стану», а також не виплатив йому компенсацію втрати частини доходу, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232 «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ч.ч.1-4 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Щодо додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 у розмірі до 100 000 грн в розрахунку на місяць, з 06 грудня 2024 року по 03 квітня 2025 року суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 1-2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» Позивачу нараховано та виплачено додаткову винагороду у зв'язку із стаціонарним лікуванням після поранення в грудні 2024 та січні 2025 році.
Суд встановив, що позивачу нараховано та виплачено додаткову винагороду у зв'язку із стаціонарним лікуванням після поранення в грудні 2024 та в січні 2025 року, що підтверджується інформаційною довідкою про нараховане грошове забезпечення від 15.07.2025.
При цьому, згідно вищезазначеної інформаційної довідки про нараховане грошове забезпечення від 15.07.2025, у грудні 2024 року ОСОБА_1 виплачено 28 285,75 грн, а в січні 2025 року - 26 999,82 грн.
Також, згідно інформаційної довідки про нараховане грошове забезпечення та інші одноразові виплати від 15.07.2025 встановлено, що ВЧА4699 було здійснено остаточний розрахунок з позивачем в червні 2025 року, а саме виплачено 174758,07 грн.
Таким чином, виплата додаткової винагороди за грудень 2024 року - січень 2025 року була здійснена відповідачем лише наприкінці червня 2025 року, а тому позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100 000 грн, починаючи з 06 грудня 2024 року по 03 квітня 2025 року, пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, перебування у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини, не підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройові частині) №132 від 03.04.2025 позивача було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 для подальшого проходження військової служби до ВЧ НОМЕР_2 , а тому твердження відповідача про те, що позивач з 25.02.2025 перебував у складі ВЧ НОМЕР_2 , є безпідставним.
Враховуючи наведене, позивач у березні 2025 року проходив службу у ВЧ НОМЕР_1 , а отже повинен був отримати грошове забезпечення за березень 2025 року у ВЧ НОМЕР_1 , однак доказів виплати належного грошового забезпечення відповідачем за березень 2025 року не надано, а тому позовні вимоги про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за березень 2025 року, необхідно задовольнити.
Щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення військовослужбовця за березень 2025 року за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за період з 01 березня 2025 року, суд зазначає що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, оскільки виплата грошового забезпечення за вказаний період ще не відбулось, а тому виплата компенсації втрати частини доходів за спірний період, є на думку суду передчасною.
Стосовно позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 стосовно не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час воєнного стану» за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за період з 06 грудня 2024 року по дату виплати, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтями 1- 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок №159.
В силу приписів пункту 1 Порядку №159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку №159).
Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.
Зі змісту статті 1 Закону №2050-ІІІ слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 у справі №816/379/16, від 30.09.2020 у справі №280/676/19, від 13.09.2021 у справі №639/3140/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19 та від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
Як встановив суд, фактична виплата грошового забезпечення за період з 06.12.2024 по 03.04.2025 включно, відбулась саме 27.06.2025 (дата остаточної виплати).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати останньому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 06.12.2024 по 03.04.2025, яка була йому нарахована та виплачена 27.06.2025.
Разом з тим, згідно зі ст. 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати затримки виплати доходів.
Таким чином, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 06.12.2024 по 03.04.2025 включно, починаючи з 06.01.2025 по день фактичної виплати грошового забезпечення, а саме 27.06.2025 включно.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Необхідно зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Курко О. П. Ватаманюк Р.В.