Справа № 161/20320/25
Провадження № 2/161/6552/25
(заочне)
03 грудня 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Мазур Д.Г.,
за участі секретаря судового засідання Дручок О.М.
розглянувши в залі Луцького міськрайонного суду Волинської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ««ФК» Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач Товариства з обмеженою відповідальністю ««ФК» Європейська агенція з повернення боргів» через свого представника Грибанова Д.В., звернулося до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 14.11.2024 року ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) уклали договір позики № 79948878, за умовами якого відповідач отримав кредитні кошти, які зобов'язався повернути та сплатити відсотки за користування ними.
27.03.2025 року між ТзОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ТзОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 27/03/25, у відповідності до умов якого до позивача перейшло право майнової вимоги за договором позики № 8785613 від 14.11.2024 року.
Враховуючи наведене, просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 19080,00 грн. та судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
Ухвалою від 06 жовтня 2025 року відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання та запропоновано відповідачу подати відзив на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення вказаної ухвали.
Представник ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» в судове засідання не з'явилася, в прохальній частині позовної заяви просила розгляд справи проводити у відсутності представника позивача. Проти винесення заочного рішення у справі не заперечує.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи. Встановлено, що копію ухвали про відкриття провадження, копію позовної заяви з додатками надіслано відповідачу засобами поштового зв'язку на адресу зареєстрованого місця проживання, що відповідає вимогам п. 2 ч. 7 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України. На адресу суду повернулось рекомендоване повідомлення про вручення поштових відправлення з відміткою працівника пошти «за закінчення терміну зберігання».
Таким чином, судом вжито всіх залежних від нього заходів щодо повідомлення відповідача ОСОБА_1 про розгляд справи. Суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.
Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити їх правову позицію щодо предмета спору.
Відтак, враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, суд висновує, що відповідач вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
При цьому суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18 березня 2021 року по справі 911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважити повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Беручи до уваги ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, також беручи до уваги те, що відповідач обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання, суду не надав, в силу положень ст. 223 ч. 1 ЦПК України, суд вважає за доцільне розглянути справу за відсутності відповідачів.
Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
Як визначено у частині першій статті 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, однак не з'явився в судове засідання, відзиву на позов не подав та враховуючи, що представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані до суду докази у їх сукупності було встановлено наступні факти та відповідні ним правовідносини.
Судом встановлено, що 14.11.2024 між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №8785613, згідно з умовами якого відповідач отримав кошти в сумі 6000,00 грн строком на 30 днів, з денною процентною ставкою 0,60%.
27.03.2025 року між ТОВ « 1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 27/03/25, у відповідності до якого ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників (а.с. 15-17).
27.03.2025 укладено Додаткову угоду №1 до Договору факторингу №27/03/25 від 27.03.2025(а.с. 17).
Відповідно до Акту прийому передачі Реєстру боржників №1 від 27.03.2025 за Договором факторингу №27/03/25 від 27 березня 2025 року до позивача перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 19080,00 грн. (а.с. 18).
Згідно з реєстром боржників №1 від 27.03.2025 загальна заборгованість відповідача становить 19080,00 грн гривень, з яких: 6000,00 грн заборгованість за основною сумою кредиту, 17,40грн заборгованість за процентами, 12000,00 заборгованість за пенею, 1062,60 комісія за надання кредиту(а.с. 20).
Враховуючи положення ст. ст.514,516 ЦК України, згідно з якими до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом, а заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом, позивач ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право вимоги за кредитним договором № 8785613 від 14 листопада 2024 року року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ « 1 Безпечне агенство необхідних кредитів».
Невиконання відповідачем своїх зобов'язань стало підставою для пред'явлення даного позову.
Згідно ст.ст.526, 527, 530 Цивільного Кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та цивільного законодавства.
Згідно із п.1.ст. 1054 Цивільного Кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із п.1.ст.1048 Цивільного Кодексу України розмірі порядок одержання процентів встановлюється договором.З положень кредитного договору та ст.ст.1054,1055 ЦК України вбачається, що сторонами дотримано в повному обсязі вимог цивільного законодавства щодо предмету договору, його ціни, строку повернення кредиту, розміру відсотків, письмової форми.
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надаючи оцінку наданим позивачем та безпосередньо дослідженим у судовому засіданні доказам судом встановлено, що спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за кредитними договорами.
Сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.
При укладенні спірного кредитного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.
З урахуванням наведених вище вимог закону, досліджених судом доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, що внаслідок неналежного виконання своїх зобов'язань за кредитними договорами у відповідача утворилась заборгованість.
Відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, судом встановлено, що на підставі договору факторингу відбулася заміна первісного кредитора за кредитними договорами - ТОВ « 1 Безпечне агенство необхідних кредитів» на нового кредитора - ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів". Оскільки відповідач не дотримався умов, передбачених кредитним договором та допустив заборгованість, то позовні вимоги ТОВ "ФК "Європейська агенція з повернення боргів" є обґрунтованими, з відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», заборгованість за кредитним договором № 8785613 від 14 листопада 2024 року в розмірі 7080,00 грн., з яких: 6000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 17,40 грн. - сума заборгованості за процентами, 1062,60 грн. - комісія за надання кредиту.
Щодо вимог про стягнення з відповідача ОСОБА_1 - 12000,00 грн. суми заборгованості за пенею, суд приходить до наступного.
Стаття 549 ЦК України передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Судом встановлено, що кредитний договір укладено 14 листопада 2024 року, відповідно і заборгованість по штрафним санкціям нарахована після 24.02.2022. Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Таким чином, позовна вимога в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 12000,00 грн. заборгованості за пенею - є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору суд враховує, що згідно платіжної інструкції позивачем при зверненні з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
Для визначення частки, яка підлягає стягненню з відповідача пропорційно задоволених вимог позивача, суд виходить з наступного: 7080,00 грн. (сума, що підлягає стягненню) / 19080,00 грн. (сума заборгованості, яка була заявлена позивачем) * 3028,00 грн. (сплачений судовий збір) = 1123,60 грн., який підлягає стягненню з відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю ««ФК» Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість в розмірі - 7080 (сім тисяч вісімдесят) гривень 00 копійок, з яких: 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок - сума заборгованість за основним боргом; 17 (сімнадцять) гривень 40 копійок - сума заборгованості за відсотками, 1062 (одна тисяча шістдесят дві) гривні 60 копійок - комісія за надання кредиту.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» понесені витрати пов'язані зі сплатою судовий збір у розмірі 1123 (одна тисяча сто двадцять три) гривні 60 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивачем заочне рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення заочного рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30; код в ЄДРПОУ 35625014.
Відповідач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Д.Г. Мазур