Справа № 369/9818/23
Провадження № 2/369/753/25
08.10.2025 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Фінагеєвої І. О.,
при секретарі Іларіонові І.О.,
за участю:
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача Сподара А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/9818/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -
У червні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності на землю згідно Державного акта серії І-КВ №079973 належить земельна ділянка площею 0,1608 га в АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3222485901:01:030:5019, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (в тому числі присадибна площею 804 кв.м.).
Суміжним землевласником по АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 , якій на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,1273 га, кадастровий номер: 3222485901:01:01:030:5002.
Як зазначає позивач, у липні 2022 року на спільній межі ОСОБА_3 звела паркан з порушенням меж землекористування, що підтверджується актом обстеження депутата Борщагівської сільської ради від 06 червня 2023 року. Вказаним актом засвідчено той факт, що дійсно на межі встановлено паркан та зайнято частину вказаної земельної ділянки без згоди ОСОБА_1 , як суміжного землевласника.
З акту про відновлення в натурі та передачу на зберігання межових знаків зовнішньої межі земельної ділянки від 01 травня 2023 року вбачаються певні розходження між фактичною площею 0,0792 та площею 0,0804 згідно з Державним актом на право власності на землю.
Так, згідно зі схемою відновлення меж порушення у точці 1 становить - 0,31, у точці 2 -0,37, у точці 3 - 0,20, у точці 4 - 0,55, у точці 5 - 0,30; та 0,28, у точці 6 - 0,40, у точці 7 - 0,22. Загалом площа порушень межі становить: 2,63 кв.м.
На думку позивача, акт про відновлення в натурі та передачу на зберігання межових знаків зовнішньої межі земельної ділянки від 01 травня 2023 року є достатнім та обґрунтованим доказом факту захоплення частини земельної ділянки землевласником ОСОБА_3 та достатньою підставою для звернення до суду з позовом щодо захисту порушених прав ОСОБА_1 ..
На підставі викладеного, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позивач просила суд зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою пл. 804 кв.м. (кадастровий номер: 3222485901:01:030:5019), розташовану в АДРЕСА_1 , шляхом перенесення паркана за межі земельної ділянки ОСОБА_1 відповідно до акту про відновлення в натурі меж земельної ділянки від 01 травня 2023 року та стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати у загальному розмірі 3 573,00 грн.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчка А.Я. від 30 червня 2023 року провадження в справі було відкрито в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.
13 жовтня 2023 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Зленка Сергія Віталійовича надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти позовних вимог та не визнає їх у повному обсязі. Так, представник відповідача зазначив, що схема відновлення меж, на яку посилається позивач не може бути прийнята судом як належний доказ, оскільки матеріали справи не містять підтвердження обсягу даних та джерел, які використовувалися при виготовленні вказаної схеми, а саме систему координат поворотних точок з документації із землеустрою ділянок позивача та відповідача. Крім того, у вказаній схемі відновлення меж не зазначено приклад яким здійснювалися обміри та визначались межі та місцезнаходження спірної земельної ділянки, до схеми не долучено будь-яких доказів на підтвердження того, що особа, яка склала її мала відповідну спеціалізацію та кваліфікацію на проведення топографо-геодезичних робіт та відповідно на виготовлення такої схеми. Вказане, на думку представника відповідача доводить, що надана позивачем у якості доказу схема відновлення меж не підтверджує та не встановлює факту такого порушення, у зв'язку із чим у задоволенні позовних вимог належить відмовити у повному обсязі.
23 жовтня 2023 року на адресу суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Михайленко Маріам Ахмадівни надійшла відповідь на відзив, у якому остання заперечувала проти доводів представника відповідача, викладених у відзиві. Зазначила, що акт про встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснювався на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), на підтвердження чого долучила відповідні документи. На підставі викладеного, представник позивача просила відхилити викладені представником відповідача заперечення на позов.
30 листопада 2023 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Зленка Сергія Віталійовича надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких останній зазначив, що представником позивача не надано жодного нового доказу, який би підтверджував зайняття відповідачем земельної ділянки позивача, а відтак, у задоволенні позовних вимог належить відмовити.
Згідно розпорядження керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутної Н.О. щодо повторного автоматичного розподілу справи № 2046 від 06 листопада 2024 року та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 07 листопада 2024 року, який проведений відповідно до пунктів 2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, дану справу передано для розгляду судді Фінагеєвій І.О.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 листопада 2024 року прийнято до провадження цивільну справу в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 лютого 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні позивач та представник позивача вимоги позовної заяви підтримали та просили задовольнити у повному обсязі.
У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти вимог позовної заяви, вважав їх необґрунтованими та просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши доводи сторін, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії І-КВ №079973, виданого на підставі рішення виконкому Петропавлівсько-Борщагівської сільської Ради народних депутатів від 25 січня 2002 року № 18, є власником земельної ділянки площею 0,1608 га, розташованої в АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1882. Вказане також підтверджується копією Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 66356101 від 22 серпня 2016 року.
Відповідно до копії Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 62317929 від 29 червня 2016 року, земельна ділянка площею 0,1273 га з кадастровим номером 3222485901:01:030:5002, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування, серія та номер: 1-2069, виданий 29 червня 2016 року державним нотаріусом Києво-Святошинської державної нотаріальної контори Панікар В.М., належить на праві приватної власності ОСОБА_3 .
Згідно копії Акту депутата Борщагівської сільської ради Медвідь О.В. від 06 червня 2023 року, останнім проведено обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено, що на земельній ділянці ОСОБА_1 з кадастровим номером 3222485901:01:030:5019 встановлено паркан та зайнято частину вказаної земельної ділянки без її згоди.
Відповідно до копії акту про відновлення в натурі та передачу на зберігання межових знаків зовнішньої межі земельної ділянки ОСОБА_1 в межах с. Петропавлівська Борщагівка Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області від 01 травня 2023 року, представник ТОВ «Київський регіональний інститут земельної реформи» заступник директора Радченко М.В. та власник земельної ділянки ОСОБА_1 в присутності представника Борщагівської сільської ради Ковальчука Р.В. та власника земельної ділянки 3222485901:01:030:5002 ОСОБА_3 провели відновлення на місцевості кутів повороту зовнішньої межі земельної ділянки ОСОБА_1 площею 0.0804 кадастровий номер 3222485901:01:030:5019, надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташована по АДРЕСА_1 . Зазначена межа на місцевості проходить згідно з державним актом. Межові знаки в кількості 11 шт., якими закріплена ділянка, показані представником ТОВ «Київський регіональний інститут земельної реформи» на місцевості та передані на зберігання власнику земельної ділянки.
Згідно з копією схеми відновлення меж порушення у точці 1 становить - 0,31, у точці 2 -0,37, у точці 3 - 0,20, у точці 4 - 0,55, у точці 5 - 0,30; та 0,28, у точці 6 - 0,40, у точці 7 - 0,22.
Відповідно до копії Акту обстеження земельної ділянки Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області № 15-36/1 від 19 січня 2024 року встановлено, що з північно-західної сторони земельної ділянки з кадастровим номером 3222485901:01:030:5019, що знаходиться у приватній власності ОСОБА_1 , власником суміжної земельної ділянки з кадастровим номером 3222485901:01:030:5002, яка знаходиться у приватній власності ОСОБА_3 без згоди власника суміжної земельної ділянки огороджено частину земельної ділянки з кадастровим номером 3222485901:01:030:5019 загальною площею 0,0012 м.кв. (згідно схеми відновлення меж виконаної сертифікованим інженером-геодезистом ОСОБА_4 ).
Стаття 41 Конституції України гарантує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч. 3 ст. 13 Конституції України власність зобов'язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
Землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів (п. «г» ч. 1 ст. 96 ЗК України).
Згідно зі статтею 106 ЗК України, власник земельної ділянки, землекористувач має право вимагати від власника суміжної земельної ділянки сприяння у встановленні спільних меж, а також встановлення або відновлення межових знаків, у разі якщо вони відсутні, зникли, перемістилися або стали невиразними. У разі відсутності згоди власника суміжної земельної ділянки встановлення спільних меж здійснюється за рішенням суду. Місцезнаходження межових знаків у разі їх визначення або встановлення відображається у матеріалах землевпорядного проектування та геодезичних вишукувань, а також на кадастрових планах земельних ділянок. Власники земельних ділянок та землекористувачі зобов'язані дотримуватися меж земельних ділянок.
Відповідно до ч. 2 ст. 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Згідно зі ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Статтею 79-1 ЗК України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.
У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв'язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.
Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій», проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає: а) пояснювальну записку; б) матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); в) розрахунок розміру втрат лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); г) розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки; д) кадастровий план земельної ділянки.
Відповідно до частин 1, 2 та 4 ст. 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача.
Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: а) завдання на складання технічної документації із землеустрою; б) пояснювальну записку; в) матеріали топографо-геодезичних робіт; г) кадастровий план земельної ділянки; ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки; д) відомості про встановлені межові знаки.
Згідно зі статтею 198 ЗК України, кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану.
Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі земельних ділянок у власність чи в користування. Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.
Статтею 107 ЗК України визначено, що основою для відновлення меж земельних ділянок є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки.
Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач мотивувала позовні вимоги порушенням відповідачем її прав на користування земельною ділянкою, що полягає у спорудженні паркану на частині належної їй земельної ділянки. В обґрунтування своїх доводів позивач посилається на акт про відновлення в натурі меж земельної ділянки від 01 травня 2023 року.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначено, що «у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право позивачки порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста».
Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити висновок про те, що акт про відновлення в натурі та передачу на зберігання межових знаків зовнішньої межі не підтверджує та не встановлює факту порушення меж земельних ділянок, а відтак не є допустимим та належним доказом на підтвердження вказаних обставин.
Крім того, за умов відсутності в матеріалах справи технічної документації на спірні земельні ділянки з кадастровим номером 3222485901:01:030:5002 та з кадастровим номером 3222485901:01:030:5019, суд позбавлений можливості перевірити обґрунтованість заявлених позивачем вимог.
Водночас, суд зазначає, що єдиним допустимим та належним доказом, який може підтвердити або спростувати факт накладання спірних земельних ділянок є судова земельно-технічна експертиза. Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 556/1437/19.
Проте, сторони по справі не надали суду висновку експертизи, клопотання про призначення земельно-технічної експертизи не заявляли, натомість наполягали на продовженні розгляду справи на підставі наявних в ній матеріалів.
Інші докази, на які посилалася представник позивача та які були долучені до матеріалів справи жодним чином не підтверджують обставин, зазначених позивачем в обґрунтування позову.
Отже, позивач, вказуючи на факт порушення відповідачем меж належної позивачу земельної ділянки, не надала суду доказів на підтвердження своїх доводів, що є її процесуальним обов'язком.
А відтак, суд встановив, що позивачем не доведено порушення відповідачем її земельних прав, тому суд дійшов висновку про те, що право позивача, за захистом якого вона звернулася до суду, не порушено.
За таких обставин, враховуючи викладені вище положення законодавства та встановлені судом фактичні обставини справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, повно, всебічно та безпосередньо оцінивши наявні у справі докази, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з огляду на їх безпідставність.
Враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України та у зв'язку з відмовою в позові, судові витрати позивача відшкодуванню не підлягають.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 319, 321, 391 ЦК України, ст.ст. 78, 79-1, 90, 103, 106, 107, 152, 198 ЗК України, ст. 258-259, 263-265 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення складено 20 жовтня 2025 року.
Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА