Справа № 362/5351/25
Провадження № 2/362/3153/25
03 грудня 2025 року
Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого - судді Мартинцової І.О.,
за участі секретаря судового засідання - Жеребко Ю.І.,
представника заявника - адвоката Головка О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-
У липні 2025 року до Васильківського міськрайонного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій останній просить стягнути з відповідача на його користь суму боргу в розмірі 10000 доларів США, що еквівалентне 420000,00 грн.
В обґрунтування вимог позову позивач зазначає, що 06.06.2024 року між ним та відповідачем було укладено договір безпроцентної позики у вигляді розписки, згідно із яким позивач передав, а ОСОБА_2 прийняв грошові кошти в розмірі 10000,00 доларів США, за курсом НБУ, які останній зобов'язався повернути до 15.09.2024 року. Однак, відповідач, як позичальник, належним чином свої зобов'язання не виконав, боргу за договором позики у визначений строк не повернув, що стало передумовою звернення до суду з даним позовом.
Процесуальні дії:
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2025 року визначено головуючого суддю Мартинцову І.О.
Ухвалою від 04.09.2025 року справу прийнято до провадження судді Мартинцововї І.О. та призначено до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.
Судом вжито належних заходів для повідомлення сторін про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Представник позивача у судовому засіданні 08.10.2025 вимоги позову підтримав.
У судове засідання 03.12.2025 позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Головко О.С. в судове засідання не з'явились, подавши 03.12.2025 року заяву про розгляд справи без їх участі, вимоги позову підтримують в повному обсязі та просять суд їх задовольнити.
Відповідач, беручи участь у судовому засіданні 08.10.2025 року, вимоги позову визнав, однак в подальшому за викликом суду в судові засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, заяв та клопотань до суду не надіслав.
Суд, вислухавши пояснення сторін, всебічно з'ясувавши обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.
Фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що 06 червня 2025 року між позивачем та відповідачем, було укладено договір позики у вигляді складання боргової розписки, згідно якої відповідач отримав у борг кошти в розмірі 420000,00 гривень, що за офіційним курсом НБУ станом на момент одержання грошових коштів еквівалентно сумі 10000,00 доларів США.
Вказані грошові кошти відповідач зобов'язувався повернути до 15.09.2025 р.
За умовами розписки остання має силу договору позики, яка є безвідсотковою. Всі спори, що можуть виникнути і зв'язку з виконанням цієї розписки вирішуються сторонами шляхом переговорів. У разі неможливості досягнення згоди шляхом переговорів всі суперечності вирішуються сторонами в суді загальної юрисдикції за місцем виконання зобов'язання.
Надаючи правову оцінку зазначеним обставинам, судом враховується наступне.
Між сторонами склалися договірні відносини за умовами договору позики, які регулюються нормами Цивільного кодексуУкраїни в частині позики (§1.Позика Глави 71), а також регулюються загальними положеннями про договір та зобов'язання.
Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц (провадження № 61-7418св18), від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17 (провадження № 61-10789св18).
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
Суд виходить із того, що письмова форма договору позики внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику.
Слід зазначити, що у даному випадку власноручне підписання ОСОБА_2 розписки від 06.06.2024 року із зобов'язанням повернути суму позики до 15.09.2024 року підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання відповідачем від позивача обумовленої у розписці грошової суми.
Оригінал розписки наданий представником позивача для огляду в судовому засіданні відповідає копії, яка міститься в матеріалах справи.
Наявність оригіналу розписки у позивача свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане і позика не повернута.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 02.09.2020 року (справа № 569/24347/18), від 26.09.2018 року (справа №483/1953/16-ц), від 31.10.2018 року (справа №707/2606/16-ц).
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
За нормами ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно положення ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові в справі № 373/2054/16-ц провадження № 14-446цс18 від 16 січня 2019 року відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Зі змісту боргової розписки достовірно встановлено, що грошові кошти були передані позивачем відповідачу в гривнях ( в сумі 420000 грн).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Отже, на підставі досліджених доказів суд прийшов до висновку про доведеність факту невиконання відповідачем зобов'язання з повернення грошових коштів, тому вимоги позивача підлягають задоволенню.
Згідно ст. 141 ЦПК України, у зв'язку із задоволенням позову з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в сумі 4200,00 грн.
Керуючисьст.ст. 207, 208, 525, 526, 527, 536, 540, 543, 1046, 1047 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 141, 259, 263 - 265, 274, 279, 353 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 06.06.2024 року в сумі 420000 (чотириста двадцять тисяч) грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплату судового збору в сумі 4200 ( чотири тисячі двісті) грн. 00 коп.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 )
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ).
Повний текст рішення складено 09.12.2025.
Суддя І.О. Мартинцова