09 грудня 2025 року справа № 826/1916/18
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Янківської В.П.,
розглядаючи у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕІС ЦЕНТР" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕІС ЦЕНТР" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.11.2017 № 000904.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийняте відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2018 (суддя Аблов Є.В.) відкрито провадження у справі.
Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.06.2019 суддя О.П. Огурцов прийняв справу № 826/1916/18 до свого провадження.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 суддя Янківська В.П. прийняла до свого провадження справу №826/1916/18.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 замінено відповідача, Головне управління ДФС у м. Києві (ідентифікаційний код 39439980), на його правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві (відокремлений підрозділ ДПС України, ідентифікаційний код 44116011, місцезнаходження: 04655, м.Київ, вул.Шолуденка, буд.33/19).
Представником відповідача 05.02.2025 подано до суду пояснення, в яких просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
На підставі направлення від 05.10.2017 № 1100/26-15-14-01-05, відповідно до п.п. 75. 1.2 п. 7.5.1 ст. 75, п.п. 78.1.5 п. 78.1 ст. 78 Податкового Кодексу України у зв'язку з наданням додаткових документів (вх. До ГУ ДФС у м. Києві № 42390/10 від 11.09.2017 року) по взаємовідносинах із ТОВ «Євро Ресурс Плюс» (код 39283470) за грудень 2014 року, січень, лютий 2015 року, ТОВ «Інтеграс Компані» (код 39408769) за травень 2015 року, ТОВ «Асфард» (код 39390804) за травень 2015 року, та наказу ГУ ДФС у м. Києві № 10138 від 03.10.2017 проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «СЕІС ЦЕНТР» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «Євро Ресурс Плюс» (код 39283470) за грудень 2014 року, січень, лютий 2015 року, ТОВ «Інтеграс Компані» (код 39408769) за травень 2015 року, ТОВ «Асфард» (код 39390804) за травень 2015 року.
Перевіркою ТОВ «Сеіс Центр» з питань дотримання вимог податкового законодавства встановлені порушення. 1. п. 44.1 ст. 44, п.п. 198.1, 198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (із змінами і доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 61652,00 грн., в тому числі за грудень 2014 в сумі 26426 грн, за січень 2015 в сумі 26426 грн, за лютий 2015 в сумі 8800 грн.
За результатами проведення позапланової перевірки складено акт перевірки від 30.08.2017 №372/26-15-14-01-05.
На підстав акту перевірки від 30.08.2017 №372/26-15-14-01-05 винесене податкове повідомлення-рішення №0009041401 від 06.11.2017, яким позивачу збільшено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 61652,00 грн та штрафні санкції в сумі 15413,00 грн.
Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню, суд врахував таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.
Підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.
Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), визначений у статті 200 Податкового кодексу України
Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що при відємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобовязань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;
ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);
- ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Виходячи з вищевикладеного, податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено у Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону №996-XIV бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.
Частиною 1 статті 9 Закону №996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до статті 1 Закону №996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно з частиною 2 статті 9 Закону №996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Окрім цього, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, встановлює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерством фінансів України від 24.05.1995 №88.
Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Відповідно до пункту 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.
Аналіз вищевикладених норм Закону №996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.
Також істотне значення для встановлення судом факту реальності виконання договору саме із заявленим контрагентом є фактичні обставини укладення та виконання договору, обґрунтованість вибору контрагента.
При перевірці наданих до перевірки документів по взаємовідносинах ТОВ«СЕІС ЦЕНТР» з ТОВ «Євро Ресурс Плюс» (код 39283470) за грудень 2014 року, січень, лютий 2015 року встановлено наступне. Фінансово-господарська діяльність між суб'єктами господарювання здійснювалась на підставі договору № ЄР/03/12/14 від 01.12.2014 та первинних документів.
На підставі наданих до перевірки документів встановлено, що між ТОВ «Євро Ресурс Плюс» в особі директора Прокопенка Андрія Андрійовича, що діє на підставі Статуту, іменоване надалі «Виконавець», з одного боку, і ТОВ «СЕІС ЦЕНТР» в особі директора Сметаненко Андрія Олександровича, що діє на підставі Статуту, іменоване надалі «Замовник» з іншого боку в місті Києві було укладено договір №ЄР/03/12/14 від 01.12.2014, який підписаний директором ТОВ «СЕІС ЦЕНТР» Сметаненко Андрієм Олександровичем та директором ТОВ «Євро Ресурс Плюс» Прокопенком Андрієм Андрійовичем і скріплений печатками вищезазначених суб'єктів господарювання.
В ході проведення перевірки встановлено, що ТОВ «Євро Ресурс Плюс» (код 39283470) в особі директора Прокопенко А.А. та за його підписом в адресу ТОВ «СЕІС ЦЕНТР» було виписано податкові накладні, рахунки - фактури на оплату, та складено акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) на загальну суму 369914,00 грн., у тому числі ПДВ 61652,33 грн.
Відповідно до наявної інформації в базах даних ДФС України ІС «Податковий блок» стосовно ТОВ «Євро Ресурс Плюс» (код 39283470) встановлено, що свідоцтво платника ПДВ №200182511 від 01.08.2014, індивідуальний податковий номер платника ПДВ 392834726508, анульоване за рiшенням контролюючого органу 21.04.2015 року, причина анулювання - 36 - до ЄДР внесено запис про вiдсутнiсть за мiсцезнаходженням.
Керівником, головним бухгалтером та засновником ТОВ «Євро Ресурс Плюс» в одній особі значиться гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) надав пояснення оперуповноваженому ОУ ДПІ у Голосіївському р-ні ГУ ДФС у м. Києві, ОСОБА_2 , згідно якого повідомив про свою непричетність до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Євро Ресурс Плюс».
Відповідно до інформаційної системи ІС «Облікова картка суб'єкта фіктивного підприємництва» ІС «Податковий блок» встановлено, що ТОВ «Євро Ресурс Плюс» зареєстровано (перереєстровано) та впроваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.
Статус фіктивного, нелегального підприємства (зокрема, в силу його реєстрації на підставну особу) несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.
Статтею 205 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 № 2341-III (із змінами та доповненнями) (далі - КК України) передбачено, що фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. Відповідно до ч. 4 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 07.07.2010 року № 2453-VI (зі змінами та доповненнями) висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
З огляду на вищезазначене, суд погоджується із висновками податкового органу про безтоварність господарської операції між позивачем та його контрагентом.
Суд зазначає, що в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.
У податковому обліку понесені витрати на придбання товарів мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.
За відсутності достатніх доказів - первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку, підстави для формування даних податкового обліку - відсутні.
Таким чином, вищезазначене свідчить, про те що сторони господарських правовідносин не мали на меті здійснення господарської діяльності.
При розгляді даної справи суд не обмежується виключно формальним застосуванням приписів Податкового кодексу України, а віддає перевагу встановленню фактичних обставин та достовірності поданих доказів над їх формальною наявністю та відповідністю за зовнішніми ознаками вимогам нормативних актів. Господарські операції позивача з контрагентами це є ніщо інше як штучне створення документообігу.
За таких обставин, аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість висновків контролюючого органу про порушення пункту норм податкового законодавства та правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
Судові витрати покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд
вирішив:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Валентина ЯНКІВСЬКА