05 грудня 2025 року справа № 640/24407/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В. В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу № 640/24407/20 за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур створеної при Офісі Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Київської міської прокуратури (далі - відповідач 1), Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач 2), Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур створеної при Офісі Генерального прокурора (далі - відповідач 3), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур створеної при Офісі Генерального прокурора № 243 від 10.04.2020 про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації;
- визнати протиправним та скасувати наказ прокуратури міста Києва № 1889к від 09.09.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу документального забезпечення прокуратури міста Києва та органів прокуратури, у зв'язку з неуспішним проходженням атестації на підставі п.9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу документального забезпечення прокуратури міста Києва або на рівнозначній посаді;
- стягнути з прокуратури міста Києва (вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 02910019) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу до моменту фактичного поновлення на посаді;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення з прокуратури міста Києва на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць.
На обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що спірне рішення Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 10.04.2020 № 243 про неуспішне проходження нею атестації є протиправним та підлягає скасуванню у зв'язку з тим, що не відповідає вимогам Конституції України, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджено наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221, Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 17.10.2019 № 233. Вказує, що у спірному наказі відсутнє зазначення конкретних правових підстав для звільнення, передбачених п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», що не відповідає загальному принципу правової визначеності. Також зазначає, що на момент її звільнення не відбулась ліквідація чи реорганізація прокуратури міста Києва, жодних розпорядчих рішень про скорочення кількості прокурорів - також не приймалось. Крім того, позивач вказує, що під час проходження другого етапу атестації її було поставлено в нерівні умови в порівнянні з іншими працівниками прокуратури, які здавали іспити в різні дні і мали достатньо часу на підготовку. Просить задовольнити позовні вимоги.
24.11.2020 Київська міська прокуратура подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідно до пп. 2 п. 19 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у разі прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Дана норма носить імперативний характер, є самостійною підставою звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» та чітко визначена положеннями пункту 19 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону від 19.09.2019 № 113-ІХ. Юридичним фактом, що зумовило звільнення позивачки на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VII було рішення першої кадрової комісії від 10.04.2020 № 243 про неуспішне проходження позивачем атестації. Моментом, з якого можливе звільнення у даному випадку позивача є не завершення процесу ліквідації, реорганізації чи скорочення чисельності прокурорів органу прокуратури, а виключно прийняття рішення кадровою комісією про неуспішне проходження атестації. У зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
03.12.2020 Офіс Генерального прокурора подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Звільнення позивача вважає таким, що відбулося на підставі та у спосіб, що передбачені Законом. Пояснив, що Законом України від 19.09.2019 № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» запроваджено реформування органів прокуратури. Згідно з пунктом 6 розділу ІІ вказаного Закону усі прокурори вважаються персонально попередженими у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Приписами пункту 7 розділу ІІ Закону №113-IX передбачено можливість переведення прокурорів лише у разі успішного проходження ними атестації. Вказує, що позивач за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора набрала 66 балів, що є меншим прохідного балу для успішного складання іспиту (70 балів). Оскільки позивач неуспішно пройшла атестацію, вказує відповідач 2, її було звільнено правомірно, позаяк таке звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» було передбачено п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ.
09.12.2020 позивач подала до суду відповіді на відзиви відповідачів, в яких заперечила проти викладених у відзивах обставин, висловивши свою незгоду з тезами, зазначеними відповідачами у відзивах, та просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на аналогічні доводи, викладені в позовній заяві.
06.02.2025 Офіс Генерального прокурора подав до суду додаткові пояснення у справі, в яких посилається на правові позиції Верховного Суду в аналогічних спорах. Стверджує, що рішення першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 10.04.2020 № 243 відповідає вимогам п. п. 13, 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, п. 8 розд. I Порядку № 221 і з огляду на його специфіку воно не потребує іншого обґрунтування та мотивування.
Ухвалою від 17.01.2020 Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі.
У зв'язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду міста Києва справу передано на розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду. Справа передана шляхом автоматизованого розподілу судді Гаращенку В. В.
Ухвалою від 03.12.2020 суд замінив назву відповідача з Прокуратури міста Києва на Київську міську прокуратуру.
Ухвалою від 27.01.2025 суддя прийняв до свого провадження матеріали адміністративної справи та вирішив розгляд справи проводити спочатку у порядку спрощеного позовного провадження (без виклику учасників справи в судове засідання).
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 працювала в органах прокуратури України з 1996 року на різних посадах та наказом прокурора міста Києва від 16.02.2017 № 228к вона була призначена на посаду начальника відділу документального забезпечення прокуратури міста Києва.
Наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації, яким передбачалося, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора.
11.10.2019 позивач подала заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.
У період з 02.03.2020 по 05.03.2020 кадровими комісіями з атестації прокурорів регіональних прокуратур проведено два етапи атестації прокурорів регіональних прокуратур.
За результатом складання 02.03.2020 іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, позивач набрала 66 балів, що є меншим прохідного балу для успішного складення іспиту (70).
Позивач 05.03.2020 зверталась із заявою до голови Першої кадрової комісії з проханням надати можливість повторного складання іспиту, у зв'язку із збоями у системі тестування.
У рішенні Першої кадрової комісії від 10.04.2020 № 243 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора» встановлено неуспішне проходження позивачем атестації.
Наказом Прокуратури міста Києва від 09.09.2020 № 1889к позивач звільнена з посади начальника відділу документального забезпечення прокуратури міста Києва та органів прокуратури з 10.09.2020, у зв'язку з неуспішним проходженням атестації, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Уважаючи рішення про неуспішне проходження атестації та рішення про звільнення протиправними, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частина друга статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Положеннями підпунктів 7, 8 п. 22 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19 вересня 2019 року (далі - Закон №113-IX) визначено, що тимчасово, до 01.09.2021 в Офісі Генерального прокурора, у кожній обласній прокуратурі утворюються відповідні кадрові комісії як органи для забезпечення в тому числі проведення атестації прокурорів Генеральної прокуратури відповідно до цього розділу.
При цьому саме Генерального прокурора наділено правом визначати перелік, склад і порядок роботи кадрових комісій Офісу Генерального прокурора.
За змістом положень п. п. 9, 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація здійснюється кадровими комісіями згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
Порядок проходження прокурорами атестації затверджено наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 (далі Порядок № 221).
Відповідно до п. 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX передбачено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Згідно з п. п. 2, 4 розділу І Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями, перелік і склад яких визначаються наказами Генерального прокурора.
Порядок роботи кадрових комісій, які здійснюють свої повноваження на підставі п. 11, пп. 7 п. 22 розділу II Закону № 113-ІХ, затверджено наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 № 233.
Згідно пункту 2 Порядку № 233 Комісії забезпечують:
- проведення атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів та слідчих Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур;
- здійснення добору на посади прокурорів;
- розгляд дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів.
Під час своєї діяльності комісії здійснюють повноваження, визначені Законом України «Про прокуратуру», розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», цим Порядком та іншими нормативними актами.
Згідно з п. 3 Порядку № 233 для здійснення повноважень, передбачених абзацами другим і третім пункту 2 цього Порядку, утворюються комісії у складі шести осіб, з яких не менше трьох - особи, делеговані міжнародними і неурядовими організаціями, проектами міжнародної технічної допомоги, дипломатичними місіями. Членами комісії можуть бути особи, які є політично нейтральними, мають бездоганну ділову репутацію, високі професійні та моральні якості, суспільний авторитет, а також стаж роботи в галузі права.
Наказом Генерального прокурора від 07.02.2020 № 77 створено першу кадрову комісію з атестації прокурорів регіональних прокуратур та затверджено її персональний склад, до якого увійшли: ОСОБА_2 (голова комісії), ОСОБА_3 (член комісії), ОСОБА_4 (секретар комісії), а також делеговані міжнародними і неурядовими організаціями, проектами міжнародної технічної допомоги, дипломатичними місіями - ОСОБА_5 , Михайло Камєнєв, ОСОБА_6 .
З огляду на кадрові зміни в Офісі Генерального прокурора наказом виконувача обов'язків Генерального прокурора від 06.03.2020 № 136 внесено зміни до складу першої кадрової комісії. Зокрема, виключено ОСОБА_2 та включено ОСОБА_7 , якого визначено відповідно головою комісії.
Суд звертає увагу, що позивач до початку проведення тестування не висловлювала свою незгоду з формуванням вказаної комісії та підбором її членів. Позивачем не оскаржено вищенаведений наказ про створення комісії та внесення змін до її складу, тому доводи позивача в цій частині є необґрунтованими.
За приписами статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, регламентує Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі Закон № 1697-VII).
Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону України «Про прокуратуру», є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Згідно з частиною третьою статті 16 цього Закону, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
З 25.09.2019 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX (далі-Закон №113-ІХ), яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Прийняття вказаного Закону спрямовано на запровадження першочергових і тимчасових заходів, пов'язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навивки, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури. Основною метою законопроекту є створення передумов для побудови системи прокуратури, діяльність якої базується на засадах ефективності, професійності, незалежності та відповідальності.
Так, підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу І Закону №113-ІХ внесено зміни до Кодексу законів про працю України, зокрема визначено:
1) статтю 32 доповнити частиною п'ятою такого змісту:
«Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»;
2) статтю 40 доповнити частиною п'ятою такого змісту:
«Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».
З дня набрання чинності цим Законом згідно з пунктом 6 вказаного розділу ІІ Закону №113-IX усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Згідно з п. 8 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX положення щодо проходження прокурорами атестації, передбачені цим розділом, не поширюються на:
1) Генерального прокурора, а також прокурорів, яких після набрання чинності цим Законом призначено на адміністративні посади, передбачені пунктами 1 - 15 частини першої статті 39 Закону України «Про прокуратуру»;
2) осіб, які призначаються за результатами добору на посаду прокурора відповідно до пункту 20 цього розділу;
3) керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, його першого заступника, заступника, керівників підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, їх заступників, прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України, які займають свої посади станом на день набрання чинності цим Законом. Такі прокурори Спеціалізованої антикорупційної прокуратури переводяться на аналогічні посади до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора;
4) осіб, яких призначено на посади першого заступника, заступника Генерального прокурора у період з 30 серпня 2019 року.
Оскільки позивач призначена на посаду до часу набрання чинності вказаним Законом, суд зазначає, що єдиною умовою для переведення її на посаду прокурора в обласну прокуратуру є успішне проходження нею атестації.
Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
Пунктом 10 вказаного розділу Закону визначено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
На виконання вимог Закону №113-ІХ, наказом Генерального прокурора України №221 від 03.10.2019 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок №221).
Відповідно до пункту 9 Порядку №221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
Заява, вказана у пункті 9 Розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно) (п. 10 Порядку № 221).
Разом з тим, пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Як свідчать фактично встановлені обставини у даній справі, які не заперечуються сторонами спору, позивач звернулась з відповідною заявою від 11.10.2019 щодо переведення до прокуратури та проходження процедури атестації.
Посилання позивача на те, що пункт 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» передбачає підставу звільнення прокурора з посади: реорганізація, ліквідація органу прокуратури або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, однак, жодна з передбачених згаданою нормою подій, не мала місця, суд вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.
Так, частиною 3 статті 16 у редакції Закону України «Про прокуратуру», яка діяла до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», було передбачено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом. Після набрання чинності Законом №113-ІХ займенник «цим» було вилучено з тексту норми, чим розширено коло законів, якими передбачено порядок звільнення прокурорів, що не враховано судами при ухваленні оскаржуваних рішень. Отже, порядок звільнення прокурорів, який передбачено п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, відповідає положенням Закону України «Про прокуратуру».
Зазначені норми Законів є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами.
З пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ вбачається, що для звільнення в порядку атестації настання жодної з умов, передбачених в пункті 9 частини 1 статті 51 Закону №1697 (реорганізація, ліквідація, скорочення кількості прокурорів), не є обов'язковим. Застосування цієї підстави для звільнення має відбутися за умови настання одного з юридичних фактів, зазначених в п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ. Наявність юридичного факту реорганізації чи ліквідації органу прокуратури або скорочення кількості прокурорів має значення у випадку звільнення прокурорів в загальному порядку, передбаченому статтею 60 Закону №1697 (до 01 вересня 2021 року такий порядок має визначати Генеральний прокурор на підставі пп. 10, п. 22 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ).
Таким чином, пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ встановлено особливий порядок звільнення прокурорів на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону № 1697.
Отже, юридичним фактом, що зумовлює звільнення на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», у даному випадку, є не завершення процесу ліквідації чи реорганізації органу прокуратури чи завершення процедури скорочення чисельності прокурорів органу прокуратури, а виключно настання події - рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором.
Суд наголошує, що норми Закону №1697-VII та Закону №113-ІХ, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі КЗпП України. Разом з цим, положення Закону №113-ІХ на день ухвалення рішення у вказаній справі є чинними та неконституційними у встановленому законом порядку, не визнавались.
З огляду на викладене, рішення Першої кадрової комісії від 10.04.2020 № 243 про неуспішне проходження прокурором атестації прийнято у відповідності до вимог закону, оскільки позивач не набрала необхідної кількості балів для успішного проходження атестації.
У свою чергу, наказ про звільнення позивача є наслідком неуспішного проходження атестації, тому є правомірним та не підлягає скасуванню.
Суд вважає за необхідне зазначити, що ні в Законі №113-ІХ, ні в Законі України «Про прокуратуру», ні у Порядку № 221 чи Порядку роботи кадрових комісій не вказані вимоги щодо програмного забезпечення, яке може використовуватися для складення іспитів. У зв'язку з цим на кадрові комісії не поширювалися вимоги щодо розробки комплексної системи захисту інформації або отримання сертифікатів чи погоджень від органів державної влади для використання програмного і апаратного забезпечення для проведення іспитів.
При цьому, належними та допустимими доказами у справі не спростовано, що під час тестування не було вжито всіх необхідних заходів безпеки, які б гарантували анонімність, конфіденційність та захист від втручання третіх осіб.
Стверджуючи про збої у системі тестування, позивач не наводить конкретні факти та обставини, які доводять таку обставину.
Єдиною підставою, за якою рішення кадрової комісії може бути скасовано в судовому порядку, це порушення процедури проведення атестації або процедури його прийняття, проте такі обставини не знайшли підтвердження в ході розгляду цієї справи.
Суд вважає за необхідне зазначити, що посилання позивача на постанову Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 24.04.2019 у справі №815/1554/17 не суперечить практиці звільнення прокурорів, які не успішно пройшли атестацію, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» в порядку, передбаченому пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, оскільки звільнення усіх прокурорів, що не пройшли атестацію, відбувається однаково та не створює для прокурорів стану невизначеності, в якому б вони не могли передбачати наслідки своїх дій.
Крім того, вказані правові висновки не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки вони є відмінними від тих, які встановлено у справі № 815/1554/17, та виникли у зв'язку з набуттям чинності Законом № 113-ІХ.
Враховуючи всі наведені в сукупності обставини справи, а також надані докази, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ прокуратури міста Києва від 09.09.2020 № 1889к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу документального забезпечення прокуратури міста Києва та органів прокуратури є таким, що прийнятий у межах, спосіб та порядку, що визначені чинним законодавством, у зв'язку з чим підстави для його скасування також відсутні.
Оскільки позовні вимоги про поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення позивача з займаної посади, тому підстави для задоволення таких позовних вимог також відсутні.
Щодо решти доводів сторін суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 139 КАС України оскільки в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.
Суддя Валентин ГАРАЩЕНКО