09 грудня 2025 р. № 420/29982/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаДепартаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 », вул. Максименка Федора, 21, м. Київ, 04075,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (далі - відповідач, ДПОП «ОШБ «Лють»), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо не звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 за власним бажанням на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» за його рапортом від 27.04.2024 року;
- зобов'язати Департамент поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за власним бажанням на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», за його рапортом від 27.04.2024 року.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 року адміністративний позов передано для розгляду за підсудністю до Миколаївського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін у судове засідання.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що ним 27.04.2024 року було подано до відповідача рапорт про звільнення за власним бажанням на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію», проте відповідач протиправно відмовляє у його звільненні, чим порушено його права.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач у задоволенні позову просить відмовити. Заперечуючи проти вимог позивача відповідач зазначив, що листом Національної поліції України від 31.05.2021 року № 6684/01712-2021 «Про розгляд рапортів поліцейських про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням» керівникам територіальних (міжрегіональних) органів поліції, державних установ, що належать до сфери управління Національної поліції України доведена вимога Голови та зобов'язано: забезпечувати розгляд рапортів поліцейських про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням з дотриманням вимог пункту 68 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29.07.1991 року № 114 (далі - Положення № 114) та приписів постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 року № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» (далі - Постанова № 413). Вказані нормативно-правові акти є чинними і поширюються на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ. Так, відповідно до пункту 68 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. У відповідності до підпункту «ж» п. 63 Положення № 114 особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що, перешкоджають виконанню службових обов'язків. Натомість позивачем не надано належних доказів на підтвердження поважних причин, що, перешкоджають виконанню службових обов'язків. Вказане в рапорті не може бути підставою для звільнення зі служби з органів внутрішніх прав у відповідності до вимог Постанови № 413, вказане не узгоджується з приписами Постанови № 413, адже Позивач не працює, а проходить службу у військовий час в спеціальному підрозділі поліції. До закінчення визначеного у пункті 68 Положення № 114 строку служба в поліції за власним бажанням припиняється за умови зазначення в рапорті дати звільнення і причин неможливості продовження служби та якщо між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про прийняття/звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Позивач з 23.10.2023 року перебував на посаді інспектора взводу № 2 роти № 2 батальйону № 2 полку управління поліції особливого призначення № 2 (штурмовий полк « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») ДПОП «ОШБ «Лють».
27.04.2024 року, перебуваючи за місцем служби, позивач особисто подав рапорт інспектору кадрового забезпечення ДПОП «ОШБ «Лють» Олександру Писарчуку на ім'я керівництва про звільнення його зі служби в Національній поліції України відповідно до п.7 ч. 1 ст. 77 Закону України № 580-VІІІ «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
Засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» направлено рапорт аналогічного змісту начальнику ДПОП «ОШБ «Лють», який було зареєстровано 08.05.2025 року за вх. № 5544.
Листом від 22.05.2025 року № 3212-2024 ДПОП «ОШБ «Лють» повідомлено позивача, що відносини щодо проходження служби не є трудовими, тому їх правове пріоритетне регулювання здійснюється нормами спеціального законодавства, а трудове законодавство застосовується у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі. Також відповідач зазначив, що беручи до уваги той факт, що нормами Закону № 580-VIII не врегульовано порядок звільнення зі служби в поліції за власним бажанням та до зазначених правовідносин застосовуються норми пунктів 8, 63, 64, та 68 Положення звільнення зі служби за власним бажанням осіб молодшого, середнього і вищого начальницького складу здійснюється за наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків. Особи, які виявили бажання звільнитися зі служби за власним бажанням попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніше ніж за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Разом з тим, лист містить посилання на те, що скорочення загального строку звільнення за власним бажанням допускається за наявності спільної домовленості між поліцейським та органом (установою) поліції. Акцентовано, що домовленість про дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, за власним бажанням проводиться за наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків. Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та зі служби осіб рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413, дію якої згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2005 року № 428 поширено на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та в силу пункту 4 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VІІІ і позиції Верховного Суду застосовано до проходження служби в поліції в пріоритетному порядку. Принагідно повідомлено, що вважається прогулом невихід на службу без поважних причин поліцейського, який подав рапорт про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням, після дат, зазначених у його рапорті, та за відсутності наказу про його звільнення. За такими фактами проводиться службове розслідування та вирішується питання про притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності .
Не погодившись з позицією відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне:
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України є Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VІІІ (далі та раніше за текстом - Закон № 580-VІІІ).
Відповідно до ст. 1 Закону №580-VІІІ Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
За приписами ст. 60 Закону № 580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Згідно з а. 7 ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.
У п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону зазначено, що до приведення законодавства України у відповідність до цього Закону акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить йому.
Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 09.02.2021 року у справі № 826/10404/16, «нормативно-правові акти, які були прийняті до утворення поліції і не суперечать законодавству про останню, мають застосовуватися, як спеціальні норми права, до правовідносин, що виникають з приводу проходження служби поліцейськими до прийняття відповідних нормативно-правових актів».
Згідно із зазначеною постановою Верховного Суду до спірних правовідносин слід застосовувати приписи Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року № 114 (далі - Положення № 114). Положення № 114 є чинним, інший нормативно-правовий акт, який регулює питання проходження служби в Національній поліції, не прийнято.
Оскільки спір, який виник між позивачем і відповідачем, врегульовано спеціальним законодавством, яким є Закон № 580-VІІІ, то положення Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню до спірних правовідносин лише в частині, що не врегульована нормами даного Закону.
Крім того, спеціальним нормативним актом, як вказано вище, є також Положення № 114, яке підлягає застосуванню відповідно до П. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 580-VIII в частині, що не суперечить цьому Закону.
Вказаний правовий висновок також наведений в постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №817/981/17. Верховний Суд зазначив, що норми Положення № 114, зокрема, в частині звільнення за власним бажанням не суперечать вимогам Закону України «Про Національну поліцію», а лише встановлюють певні гарантії осіб, що проходять службу у разі звільнення за власним бажанням.
Положення № 114 регулює порядок проходження служби працівниками Національної поліції, оскільки відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, тобто по своїй суті є реорганізованими органами внутрішніх справ.
Пункт 63 Положення № 114 передбачає для звільнення особи рядового і молодшого начальницького складу зі служби в запас (з постановкою на військовий облік), зокрема, такі підстави:
- підпункт «ж» за власним бажанням при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Вичерпний перелік поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 року № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» (далі - Постанова № 413).
У пункті 68 Положення № 114 передбачено, що особи рядового начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся із рапортами про звільнення його зі служби в Національній поліції України на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VIII (за власним бажанням), у тому числі у зв'язку із погіршенням стану здоров'я та загостренням хронічних хвороб.
У разі звільнення у випадках, визначених «Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413.
Так, у відповідності до пп. «ж» п. 63 Положення № 114 особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Поряд із цим Постанова № 413, що була прийнята на виконання статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10.08.2012 року № 470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29.10.2012 року № 618, Кабінет Міністрів України визначає наступні сімейні обставини та інші поважні причини звільнення, зокрема з органів внутрішніх справ:
виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
утримання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом І чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька);
укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України;
хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім'ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім'ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості;
необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;
наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей;
неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону);
довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу.
Відповідно до п. 68 Положення № 114 особи, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Разом з тим, як вбачається з рапорту, позивач просив звільнити його на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VIII.
Таким чином відсутні підстави для задоволення рапорту позивача на підставі підпункту «ж» за власним бажанням, оскільки в рапорті не наведено поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Суд враховує, що позивач проходить службу в ДПОП «ОШБ «Лють». Однією із головних функцій якого, відповідно до Положення, затвердженого наказом Національної поліції України від 30.01.2023 №66 (зі змінами) є, зокрема, участь, у разі виникнення загрози державному суверенітету країни та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України, в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму надзвичайного або воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості, зокрема шляхом виконання бойових розпоряджень, які надані уповноваженими посадовими особами та бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння), спеціальних та технічних засобів відповідно до законодавства України.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією проти України, в Україні введено воєнний стан, який у подальшому продовжувався та діє на момент розгляду даної справи.
ДПОП «ОШБ «Лють» є тим самим органом поліції особливого призначення, який має повноваження та на який покладено обов'язок виконувати бойові розпорядження під час звільнення або утримання населених пунктів, виконувати завдання в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння), спеціальних та технічних засобів, відповідно до законодавства України.
При цьому, до закінчення визначеного у пункті 68 Положення №114 строку, служба в поліції за власним бажанням припиняється за умови зазначення в рапорті дати звільнення і причин неможливості продовження служби та якщо між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється.
Верховний Суд України в Постанові від 24.06.2014 року у справі № 21-241а14 зазначив, що така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов'язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні (стаття 38 КЗпП), обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов'язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.
Аналогічна правова позиція також викладена в постановах ВС від 11.08.2021 року у справі № 826/7075/16, від 28.09.2021 у справі № 826/14071/17.
Однак, як стверджується відповідачем та не спростовується позивачем, між ОСОБА_1 та керівництвом відповідача згоди щодо дати звільнення не досягнуто, будь-які відмітки з цього приводу рапорт не містить, що додатково свідчить про відсутність бездіяльності з боку відповідача.
З огляду на викладене, позивач не зазначив у рапортах про наявність поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків та поважних причин, які встановлені Переліком № 413, а тому, в даному випадку відсутня протиправна бездіяльність з боку відповідача, так як відповідач позбавлений можливості встановлення таких підстав самостійно та надання їм оцінки, у зв'язку з чим адміністративний позов у цій частині задоволенню не підлягає.
Позовна вимога про зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача зі служби в поліції за власним бажанням, відповідно, також задоволенню не підлягає.
Суд у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18.07.2006, заява №63566/00, §23).
За викладеного, суд приходить до висновку про відсутність в діях відповідача протиправної бездіяльності щодо незвільнення зі служби в поліції і, відповідно, відсутність підстав для зобов'язання ДПОП «ОШБ «Лють» прийняти рішення про звільнення позивача зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VIII.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про: визнання протиправною бездіяльності Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо не звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 за власним бажанням на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» за його рапортом від 27.04.2024 року; зобов'язання Департаменту поліції особливого призначення «Об'єднана штурмова бригада Національної поліції України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за власним бажанням на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», за його рапортом від 27.04.2024 року - відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 09.12.2025 року.
Суддя О.В. Малих