Іменем України
09 грудня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/14391/22
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва 01.09.2022 звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Служби безпеки України (далі по тексту - відповідач), відповідно до якого просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби за 17 років календарної служби;
зобов'язати Службу безпеки України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби за 17 років календарної служби.
В обґрунтування пред'явленого позову зазначено, що ОСОБА_1 проходила військову службу у Службі безпеки України, звідки звільнена на підставі наказу Служби безпеки України від 12.05.2022 року за № 594-ОС/дск за підпунктом «а» пункту 61 та підпункту «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеного в медичному висновку, але не більше як до досягнення нею шестирічного віку) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Відповідно до вищезазначеного наказу, календарна вислуга років складає 17 років.
Зазначеним наказом Служби безпеки України від 12.05.2022 року за № 594-ОС/дск визначено виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби за 17 років військової служби.
08.06.2022 позивачу була виплачена грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку за 2014 та 2015 роки. При цьому, відповідачем не виплачено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 17 років служби та грошову компенсацію вартості за неотримане речове забезпечення.
З метою уточнення інформації, представником позивача в липні 2022 року подано адвокатський запит до відповідача про надання інформації щодо причин не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби та грошової компенсації вартості за неотримане речове забезпечення.
Листом від 07.08.2022 відповідачем повідомлено позивача, що виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно здійснено на підставі наказу Служби безпеки України від 27.07.2022 року за №15-ОС/дск, які позивач отримала 02.08.2022. Одночасно вказаним листом повідомлено про відсутність підстав для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують мої конституційні права на соціальний захист, у зв'язку із чим звернулась до суду.
Відповідач позов не визнав, 26.09.2022 надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначив таке.
Наказом СБ України від 12.05.2022 № 594-ОС/дск ОСОБА_1 звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підпунктом «а» пункту 61 та підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII) у запас Служби безпеки України.
Питання виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби врегульовані статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), а також статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-XII) та пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (далі - Порядок №393), які дублюють положення статті 15 Закону №2011-XII.
Так, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (п.2 ст. 15 Закону №2011-XII).
Вказані правові норми свідчать про те, що право на виплату зазначеної одноразової грошової допомоги та її розмір прямо залежать від підстави звільнення з військової служби.
Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону №2232-XII, в тому числі і звільнення в період з моменту оголошення мобілізації та введення воєнного стану (п.3 ч.5 ст.26).
Разом з тим, наразі статтею 15 Закону №2011-XII окремої норми щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям-жінкам, які не висловили бажання продовжувати військову службу та перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, в період з моменту оголошення мобілізації та введення воєнного стану, не передбачено.
Зазначена норма також відсутня і в Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413.
Враховуючи вищевикладене, відповідач зазначає про відсутність правових підстав для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби військовослужбовцям-жінкам, які звільняються з військової служби відповідно до пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-XII.
Наприкінці травня 2022 року, СБ України погоджено із зауваженнями проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (розроблений Міністерством оборони України), в якому передбачено встановлення одноразової грошової допомоги військовослужбовцям в разі звільнення з військової служби за підставами визначеними статтею 26 Закону №2232-XII.
На підставі наведеного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 прийнято адміністративну справу до провадження, справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-74 КАС України, суд прийшов до такого.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , проходила військову службу в Службі Безпеки України.
Наказом від 12.05.2022 за № 594-ОС/дск, відповідно до Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби Безпеки України, ОСОБА_1 звільнена з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підпунктом «а» пункту 61 та підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеного в медичному висновку, але не більше як до досягнення нею шестирічного віку) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас Служби Безпеки України з 16 травня 2022.
Відповідно до вищезазначеного наказу календарна вислуга ОСОБА_1 на 16 травня 2022 року складає 17 років 03 місяці 04 днів.
Наказом встановлено виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби за 17 календарних років служби згідно з главою 1 розділу V Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби Безпеки України, затвердженої наказом ЦУ СБУ № 515/ДСК -2018 р.
У зв'язку із невиплатою позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 17 років служби, представник позивача звернувся до відповідача із запитом щодо отримання інформації.
За результатами розгляду запиту, відповідачем листом від 07.08.2022 повідомлено позивача про відсутність підстав для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з підстав право на виплату зазначеної грошової допомоги та її розмір прямо залежать від підстави звільнення з військової служби.
Вважаючи бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби за 17 років календарної служби протиправною, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини виникли 12 травня 2022 року з огляду на звільнення позивача з військової служби відповідним наказом відповідача.
Порядок нарахування та виплати спірної одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям визначається частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Згідно з абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Верховний Суд у постанові від 24 січня 2024 року у справі № 140/1143/23 сформував правову позицію щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У подальшому така правова позиція була підтримана Верховним Судом зокрема у постановах від 02 травня 2024 року у справі № 280/7090/22, від 30 травня 2024 року у справі №520/3474/23, від 13 червня 2024 року у справі № 380/14051/23, 17 жовтня 2024 року у справі № 420/26319/23 та підлягає врахуванню під час розгляду цієї справи.
Так, підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі Закон № 2232-ХІІ).
Зокрема, пункт 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону визначає підстави звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану.
Законом України від 01 квітня 2022 року № 2169-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян», який набрав чинності з 13 квітня 2022 року, підпункт «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» викладено в такій редакції:
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Кабінет Міністрів України постановою від 12 червня 2013 року № 413 затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу.
Відповідно до вказаної постанови Кабінету Міністрів України військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх проханням можуть бути звільнені з військової служби та зі служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини:
виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
утримання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька);
укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України;
хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім'ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім'ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості;
необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;
наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей;
неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону);
довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу.
У справі № 140/1143/23 Верховний Суд, аналізуючи положення пункту 2 (абзаци перший, другий) статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у взаємозв'язку із підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зауважив на тому, що стаття 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» пов'язує підстави для звільнення з військової служби з видами військової служби (частина шоста статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу») та умовами (періодами) її проходження.
Позаяк для цілей звільнення з військової служби стаття 26 Закону № 2232-ХІІ чітко відокремлює підстави для звільнення військовослужбовців під час дії воєнного стану від підстав для звільнення військовослужбовців зі служби під час дії особливого періоду, то є достатні підстави вважати, що й виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються зі служби, має зв'язок (залежність) як з нормативною підставою, за якою звільнений військовослужбовець, так і з умовами (обставинами), за яких військовослужбовець реалізував своє право на звільнення зі служби.
Так, Верховний Суд у справі № 140/1143/23 дійшов висновку, що звільнення позивача через «сімейні обставини» (тобто коли «один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років»; абзац десятий підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу») не підпадає під дію абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
У цьому аспекті суд касаційної інстанції зауважив, що текстуальний виклад тих норм статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», які передбачають можливість звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, є бланкетним, адже в них подається посилання на підзаконний нормативний акт Кабінету Міністрів України (постанову № 413), в якому мають бути визначені ті умови (причини, обставини), за яких військовослужбовець може реалізувати своє право на звільнення зі служби.
Зокрема, підстава для звільнення зі служби, про яку йде мова, передбачена: у підпункті «в» пункту 3 частини другої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у підпункті «ґ» пункту 1 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у підпункті «ґ» пункту 1 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Прикметно те, що звільнення з цих підстав з військової служби не пов'язується з особливим періодом та/або воєнним станом (що має пояснення, коли зіставити ці підстави з датою ухвалення постанови № 413, а також редакцією абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка діяла на дату звільнення позивача у справі №140/1143/23 - 26 серпня 2022 року).
Інша ситуація з підставами для звільнення з військової служби через «сімейні обставини або інші поважні причини», які передбачені, зокрема, у підпункті «г» пункту 1, підпункті «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у підпункті «ґ» пункту 2, підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у підпункті «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» і які якраз стосуються особливого періоду та воєнного стану. Як можна побачити, текстуальний виклад цих нормативних підстав в названій статті Закону не має посилання на акт Кабінету Міністрів України чи інший нормативний (підзаконний) акт, який містив би «частину» норми, якої бракує [в законі]; натомість «сімейні обставини або інші поважні причини», які дозволяють військовослужбовцеві звільнитися з військової служби під час дії особливого періоду або під час дії воєнного стану, визначені (в цій частині) безпосередньо у тексті Закону. З уваги на такий спосіб викладу юридичної норми у перелічених [у цьому абзаці постанови] структурних частинах статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» колегія суддів у справі №140/1143/23 виснувала, що не було приводу в цій частині для застосування Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, які затверджені постановою № 413, як, власне, («бланкетної») умови для звільнення зі служби (зокрема, відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»), а звідси - для застосування частини другої пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, яка діла на дату звільнення з військової служби) в цілях виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби (яка якраз пов'язувалася з підставами, визначеними у згаданому Переліку).
Повертаючись до обставин розглядуваної справи суд зауважує, що ОСОБА_1 звільнена з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини або інші поважні причини, якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу у разі, коли військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку.
За позицією Верховного Суду у справі № 140/1143/23 норми Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (стаття 26) визначають можливість звільнення військовослужбовців з військової служби як через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, так і через сімейні або інші поважні причини, перелік яких визначено самим Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
При цьому, положення абзацу 2 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачають нарахування і виплату одноразової грошової допомоги, якщо звільнення відбулось через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, оскільки ОСОБА_1 звільнена з військової служби з підстави, яка передбачена Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», а не з підстав, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 413, то на неї не поширюється положення абзацу 2 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині виплати одноразової грошової допомоги.
Доводи позивача щодо визначення в наказі про звільнення Служби України від 12.5.2022 за № 594-ОС/дск про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за 17 років військової служби, не спростовують наведених висновків суду.
За таких обставин, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до встановлених статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України правил розподілу судових витрат понесені позивачкою витрати на сплату судового збору покладаються судом на неї.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.Є. Петросян