08 грудня 2025 рокуСправа №160/28680/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Горбалінського В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
02.10.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Чечелівського районного суду м. Дніпра ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.07.2025 року по 30.09.2025 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2025 року у розмірі 2 102,00 грн.;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Чечелівського районного суду м. Дніпра ОСОБА_1 за період з 01.07.2025 року по 30.09.2025 року включно на підставі частин 2, 3, 4, 7 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2025 року складає 3 028,00 грн., з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,2, надбавки за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу та надбавки за науковий ступінь у розмірі 15% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті;
- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь судді Чечелівського районного суду м. Дніпра ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду у розмірі 145 011,60 грн. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01.07.2025 року по 30.09.2025 року включно;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області та Державну судову адміністрацію України, як суб'єктів владних повноважень, не на користь яких ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач працює на посаді судді, однак, відповідачем-1 невірно розраховано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.07.2025 року по 30.09.2025 року, а саме: протиправно замість розміру 3 028,00 грн. відповідно застосовано розмір 2 102,00 грн. Розмір посадового окладу судді встановлюється виключено на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та не може визначатися Законом України «Про Державний бюджет на 2025 рік». На думку позивача, вказане призвело до зменшення розміру суддівської винагороди і, відповідно, порушення прав та гарантій. Крім цього позивач наголошує, що відповідач-2 протиправно не здійснює фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за спірний період. У зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
07.10.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
09.10.2025 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відзивом на позовну заяву.
В обґрунтування відзиву відповідач-1 зазначив, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, представник відповідача вказує, що норма частини 3 статті 135 Закону «Про судоустрій і статус суддів» є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Як вказує представник відповідача, нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік». Відтак, представник відповідача-1 звертає увагу на те, що оскільки Закон України «Про Державний бюджет на 2025 рік» містять спеціальну норму щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 грн, то відсутні підстави для застосування іншого розміру прожиткового мінімуму, установленого вказаними законами. Таким чином, за наявності в спеціальному законі (який встановлює конкретні розміри прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року) спеціальної норми щодо розміру прожиткового мінімуму для визначення базового розміру посадового окладу судді, територіальне управління не вправі було застосовувати загальну норму щодо розміру прожиткового мінімуму для (всіх інших) працездатних осіб, навіть якщо розмір прожиткового мінімуму в загальній нормі більший за розмір прожиткового мінімуму в спеціальній нормі. Крім цього відповідач-1 зауважив, що Законом України «Про Державний бюджет на 2025 рік» не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. Також відповідач-1 посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 року у справі №240/9028/24, в якій підтримано таку позицію. У зв'язку з чим відповідач-1 просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Державною судовою адміністрацією України отримано копію ухвалу про відкриття провадження у справі разом - 08.10.2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного повідомлення, яка наявна в матеріалах справи.
Відповідач-2 у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не надав, як і заяви про визнання позовних вимог.
Відповідно до ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Позивач про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, проте до суду не з'явився, просив здійснити розгляд справи за його відсутності
Відповідачі про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, проте до суду не з'явились.
Згідно ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Таким чином, враховуючи неявку учасників справи та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд продовжив розгляд справи у письмовому провадженні.
Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» №620/2013 від 07.11.2013 року, ОСОБА_1 , призначено на посаду судді Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області строком на п'ять років.
Указом Президента України «Про переведення суддів» №83/2015 від 14.02.2015 року ОСОБА_1 переведено на посаду судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська у межах п'ятирічного строку.
Наказом голови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська №22-К від 25.02.2015 року ОСОБА_1 зараховано на посаду судді до штату Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська.
Указом Президента України «Про призначення суддів» №698/2019 від 17.09.2019 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська.
Наказом голови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська №180-К від 10.11.2020 року ОСОБА_1 встановлена надбавка за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу.
Наказом голови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська №15-К від 11.01.2024 року ОСОБА_1 встановлена доплата за науковий ступінь доктора філософії у розмірі 15 % від посадового окладу з 02 січня 2024 року.
Як вказує позивач, за період з 01.07.2025 року по 30.09.2025 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувало та виплатило ОСОБА_1 суддівську винагороду для визначення суми якої використовувалася величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» в розмірі 2102 грн. Однак, як вказує позивач, відповідно до приписів спеціального законодавства, відповідач-1 повинен був нарахувати відповідні виплати виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2025 року у розмірі 3 028,00 грн.
Позивач вважаючи, що розмір суддівської винагороди не відповідає розміру, що встановлений законом, звернулась до суду із даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст.130 Конституції України установлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Статтею 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі по тексту - Закон №1402-VІІІ) передбачено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Частинами 1, 2 ст.135 Закону №1402-VІІІ встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.135 Закону №1402 базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі по тексту - Закон №4059-IX) установлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум працездатних осіб - 3028 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
У судовій практиці Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій категорії спорів була сформована усталена позиція, яка зводилась до того, що закон про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року (зокрема, але не виключно: у постановах від 13.07.2023 року у справі №280/1233/22, від 21.03.2024 року у справі №620/4971/23 та ін.).
У постанові від 24.04.2025 року у справі №240/9028/24 Велика Палата Верховного Суду відступила від вказаних правових висновків Верховного Суду, й визначаючись у питанні наявності підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня календарного року відповідно до абзацу четвертого статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" та абзацу четвертого статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", для розрахунку посадового окладу судді виходила з наступного:
"Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі №966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 01 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді."
Відступаючи від правових висновків Верховного Суду викладених, зокрема, але не виключно, у постановах від 13.07.2023 року у справі №280/1233/22, від 21.03.2024 року у справі №620/4971/23, Велика Палата з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року зазначила про те, що з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 01 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
За наведеного правового регулювання та відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2025 року у справі №240/9028/24, враховуючи зміст та обсяг фактичних передумов, які спричинили спір у цій справі, суд прийшов до висновку, що у спірних правовідносинах відповідач, нараховуючи позивачу суддівську винагороду упродовж спірного періоду, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн., - діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Таким чином суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправними дій відповідача-1 щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.07.2025 року по 30.09.2025 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2025 року у розмірі 2 102,00 грн., а отже вказана позовна вимоги задоволенню не підлягає.
Виходячи з того, що основна позовна вимога не підлягає задоволенню, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення похідних позовних вимог.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Згідно ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Крім цього суд зазначає, що з огляду на відмову в задоволенні позовних вимог, відсутні підстави для встановлення судового контролю.
Керуючись ст.77, 90, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Горбалінський