Справа № 127/21931/25
Провадження № 22-ц/801/2413/2025
Категорія: 70
Головуючий у суді 1-ї інстанції Воробйов В. В.
Доповідач:Панасюк О. С.
04 грудня 2025 рокуСправа № 127/21931/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),
суддів Берегового О. Ю., Шемети Т. М.,
з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів за апеляційною скаргою представниці ОСОБА_2 - адвокатки Мироненко В. В. на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Воробйова В. В. від 22 вересня 2025 року,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом, за яким просила змінити спосіб стягнення аліментів з ОСОБА_2 на її користь на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з твердої грошової суми у розмірі 1 197 грн 50 к., які стягуються за рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 березня 2021 року у справі № 127/4223/21, на 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
На обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що 31 березня 2021 року Вінницьким міським судом Вінницької області ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліментів на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі, що підлягає індексації, в розмірі 1 197 грн 50 к. щомісяця, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 лютого 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
Вказувала, що її матеріальний стан змінився, зросли витрати на утримання дитини у зв'язку зі збільшенням цін на продукти харчування та одяг, а також підвищенням прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Натомість матеріальний стан відповідача, який наразі є працевлаштованим та отримує регулярний дохід, покращився.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 вересня 2025 року позов задоволено.
Змінено спосіб стягнення аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 березня 2021 року у цивільній справі № 127/4223/21.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % від прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з моменту набрання рішенням суду законної сили до досягнення дитиною повноліття.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що попередньо встановлена сума аліментів є недостатньою для належного утримання та гармонійного розвитку дитини, що зумовлено зростанням витрат та підвищенням прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Оскільки відповідач працевлаштований та отримує регулярний дохід, стягнення аліментів у частці від його заробітку (доходу) є більш обґрунтованим та законним способом забезпечення мінімальних потреб дитини, зважаючи на обов'язок обох батьків утримувати її.
В апеляційній скарзі представниця ОСОБА_2 - адвокатка Мироненко В. В., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просила рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 вересня 2025 року скасувати та постановити нове - про часткове задоволення позову, визначивши частку заробітку (доходу), стягувану з нього як аліменти в розмірі 1/7.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликалася на те, що суд першої інстанції не врахував поданий ОСОБА_2 відзив на позовну заяву з доказами, чим порушив принцип змагальності сторін. Крім того відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи, тому що поштове відправлення повернулося до суду із закінченням терміну зберігання, що, зважаючи на його перебування в лавах Національної Гвардії України, є безумовною підставою для скасування судового рішення. Також суд не врахував його важкий матеріальний стан через наявність на утриманні дружини, батьків-пенсіонерів, один з яких є особо з інвалідністю третьої групи, та тещі, яка є особою з інвалідністю першої групи, падчерки.
Представниця позивачки - адвокатка Федчук С. М. подала відзив на апеляційну скаргу, за яким просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене відповідно до встановлених судом обставин справи, правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються.
Звертала увагу, що відповідач не надав довідки про розмір його матеріального утримання, інших доказів його майнового стану; доказів потреби утримувати дружину та батьків. Він не зобов'язаний утримувати матір та дочку дружини, яка, до того ж, утримується її батьком шляхом сплати аліментів.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Частинами першою - четвертою Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права (стаття 376 ЦПК України).
У частинах першій - п'ятій статті 263 ЦПК України установлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України розкрито зміст принципу змагальності цивільного судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК), за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З метою процесуальної економії ЦПК України містить главу 10 «Спрощене провадження».
За загальним правилом справи, що виникають з сімейних відносин, розгляду у порядку спрощеного провадження не підлягають, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя (пункт 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України).
Частина п'ята статті 279 ЦПК України дає можливість суду розглянути таку справу без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дотримання принципів рівності сторін та змагальності цивільного судочинства у цьому випадку забезпечується суворим дотриманням судом вимог закону щодо повідомлення сторін про такий порядок (частини друга, четверта статті 187, частина перша статті 277 ЦПК України), їх згодою на таке (відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше) в ухвалі про відкриття провадження у справі, яка надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази (частина перша статті 190 ЦПК України).
У строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати:
1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову;
2) позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (частини перша, друга статті 190 ЦПК України).
Особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні установлені статтею 278 ЦПК України, зокрема згідно з частиною першою цієї статті відзив подається протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Тобто строк на подання відзиву у справі, що розглядається за правилами спрощеного провадження має обраховуватися саме з дня вручення відповідачеві особисто чи його представникові ухвали про відкриття провадження у справі, підтвердженого належними доказами (доставлено в електронний кабінет, розписка про вручення рекомендованого поштового відправлення, відмітка про відмову адресата від його отримання, про відсутність адресата за зареєстрованим місцем проживання (стаття 130 ЦПК України)).
Якщо ж таких доказів із зазначенням конкретної дати вручення відповідачу чи його представникові ухвали про відкриття провадження у справі немає, той не може бути дати, з якої обраховується п'ятнадцятиденний строк на подання відзиву та доказів на підтвердження заперечень відповідача проти позову.
Ухвала про відкриття провадження у справі була постановлена 29 липня 2025 року і 05 серпня 2025 року відправлена за адресою проживання ОСОБА_2 , 21 липня 2025 року конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі та копією позовної заяви з додатками був повернутий до Вінницького міського суду Вінницької області з відміткою «за закінченням терміну зберігання». 18 серпня 2025 року представниця ОСОБА_2 - адвокатка Мироненко В. В. подала заяву про ознайомлення з матеріалами справи, що через відпустку судді було їй забезпечено лише 08 вересня 2025 року (перший робочий день після закінчення відпустки судді).
Відповідно відлік п'ятнадцятиденного строку на подання відзиву на позовну заяву та доказів, що підтверджують заперечення відповідача проти вимог позову почався з дня наступного за днем ознайомлення зі справою адвокатки Мироненко В. В. (стаття 123 ЦПК України) і мав закінчитись 24 вересня 2025 року.
22 вересня 2025 року адвокатка Мироненко В. В. подала до канцелярії суду відзив на позовну заяву та копії документів, які, на її думку, підтверджують наявність інших утриманців ОСОБА_2 , фактично сплачуваний ним розмір аліментів, що унеможливлює їх стягнення у визначеній позивачкою частці і дає суду підстави для визначення їх розміру в 1/7 частці від усіх видів заробітку (доходу) відповідача.
Але всупереч цим вимогам закону суд ухвалив оскаржуване рішення 22 вересня 2025 року без урахування відзиву, поданого представницею відповідача - адвокаткою Мироненко В. В., та доданих до нього доказів, чим порушив принцип рівності сторін та змагальності цивільного судочинства, що є безумовною підставою для прийняття цих доказів судом апеляційної інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України).
Вирішуючи справу по суті позовних вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до таких висновків.
Суд першої інстанції правильно встановив, що 31 березня 2021 року Вінницьким міським судом Вінницької області ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі, що підлягає індексації, в розмірі 1 197 грн 50 к. щомісяця, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 лютого 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до частини третьої статті 181 Сімейного кодексу України (далі - СК України), за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Існує два способи стягнення аліментів: частка від доходу та тверда грошова сума.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Отже суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що одержувач аліментів має перевагу в обранні того чи того способу стягнення аліментів (у частці від доходу або у твердій грошовій сумі), якщо останні вже визначені початково судовим рішенням.
За змістом цієї норми зміна способу стягнення аліментів не передбачає жодних умов, лише подання позову одержувачем аліментів.
Однак змінюючи спосіб стягнення аліментів, зокрема визначаючи їх у частці від заробітку (доходу) заробітку платника аліментів замість твердої грошової суми, суд повинен враховувати обставини, встановлені статтею 182 СК України.
Зокрема, при визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Надаючи оцінку обставинам, на які представниця відповідача посилалась як на підставу часткового задоволення позову і визначення аліментів в 1/7 частці від усіх видів заробітку доходу відповідача, та доказам на їх підтвердження апеляційний суд виходить із такого.
Розмір частки, яка стягується із платника як аліменти на дитину у порядку позовного провадження визначається судом із урахуванням обставин, визначених статтею 182 СК України у кожному конкретному випадку (частина перша статті 181 СК України).
Разом з тим закон визначив безспірну частку, яка підлягає стягненню з того з батьків, хто проживає окремо від дитини в розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу) на одну дитину, але не менше 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку (частина п'ята цієї статті).
Отже, якщо позивач вимагає визначення частки, що перевищує 1/4 від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, то він повинен довести, що така частка (1/4) не забезпечуватиме необхідних мінімальних умов проживання та розвитку дитини, з урахуванням її стану здоров'я, віку, усталених умов і середовища проживання тощо.
Якщо ж відповідач вимагає визначення аліментів у меншій ніж 1/4 частці від його заробітку (доходу), то саме на нього покладається обов'язок доведення, що визначена ним частка з урахуванням рівності прав і обов'язків обох батьків (частина перша статті 141 СК України) є достатньою для забезпечення усталених життєвих потреб дитини (проживання, в тому числі сплата відповідної частини комунальних послуг, оренди житла, підтримання і ремонт житлових приміщень, придбання та ремонт меблів; харчування; оздоровлення; навчання (яке було узгоджено між батьками раніше і включає його вартість, якщо таке надається на платній основі, транспортні витрати, витрати на придбання необхідних матеріалів і застосунків тощо; розвиток дитини, до якого входить невизначена кількість заходів, починаючи від дошкільної і позашкільної освіти, гуртків, секцій і до відвідування розважальних дитячих центрів, кімнат, концертів, виставок, придбання книг, іграшок, інших розважальних засобів, спортивного одягу і інвентаря та інше); відпочинок.
З іншого боку він повинен також довести, що визначена позивачем частка з урахуванням його стану здоров'я, майнового стану, наявності інших утриманців тощо становитиме для нього надмірний тягар, поставить у гірше становище порівняно з отримувачем аліментів, розмір яких перевищуватиме розумні потреби дитини і може використовуватися не лише для їх забезпечення.
На підтвердження своїх заперечень ОСОБА_2 надав: посвідчення учасника бойових дій; свідоцтво про шлюб з ОСОБА_4 , який зареєстрований 10 травня 2025 року; пенсійні посвідчення батьків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , довідку про присвоєння матері третьої групи інвалідності; пенсійне посвідчення та довідку про присвоєння першої групи інвалідності матері його дружини ОСОБА_7 ; свідоцтво про народження дочки дружини ОСОБА_8 ; довідку про заробітну плату ОСОБА_4 ; довідку про доходи ОСОБА_7 та нечитабельну виписку з карткового рахунку ОСОБА_2 в Акціонерному товаристві «ПриватБанк».
Надаючи оцінку цим доказам апеляційний суд звертає увагу, що відповідач не має обов'язку утримувати непрацездатних родичів своєї дружини, зокрема її матір та дочку; жодних доказів майнового стану його батьків і потреби їх в утриманні, як і інших повнолітніх працездатних дочки / сина, які таке утримання можуть і зобов'язані надавати, він не надав.
А головне відповідач, окрім як посвідчення учасника бойових дій, виданого Головним управлінням Національної Гвардії України, з якого та пояснень його представниці можна зробити висновок, що він проходить військову службу, жодних доказів щодо його майнового стану не надав, що взагалі унеможливлює висновок про те, що стягнення іншої, ніж визначена позивачкою в такому самому розмірі, як і частка аліментів на одну дитину, яка стягується у безспірному (наказному) порядку - 1/4 від заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку - буде достатньою для забезпечення потреб дитини щодо її проживання та гармонійного розвитку та / або поставить відповідача у вкрай скрутне, гірше ніж утримувачки аліментів та самого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , становище.
За таких обставин апеляційний суд прийшов до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в його мотивувальній частині із її викладенням у редакції цієї постанови .
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу представниці ОСОБА_2 - адвокатки Мироненко В. В. задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 вересня 2025 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
(Повний текст судового рішення виготовлено 08 грудня 2025 року).
Головуючий О. С. Панасюк
Судді: О. Ю. Береговий
Т. М. Шемета