Справа № 466/6429/25
Провадження № 4-с/466/23/25
04 грудня 2025року Шевченківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Свірідової В.В.
при секретарі Солиган М.Р.
за участю відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові скаргу ОСОБА_2 на неправомірні дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сокіл Віталії Іванівни щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №77626788, -
07 липня 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова із скаргою на неправомірні дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сокіл Віталії Іванівни щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №77626788.
Скарга обґрунтована тим, що в рамках виконавчого провадження, розпочатого приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Сокіл В.І,. на підставі судового наказу від 23 січня 2025р. про солідарне стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на коритись ЛКП «Львівтеплоенерго» заборгованості за послуги з постачання гарячої води, виданого Шевченківським районним судом м. Львова, з карткового рахунку безпідставно стягнуто кошти у сумі 12555,30грн.
28 березня 2025 року приватним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 28 березня 2025 року в справі №466/560/25 судовий наказ від 23 січня 2025 року про солідарне стягнення з боржників на користь Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" заборгованості за послуги з постачання гарячої води у розмірі 9 938,95 грн., інфляційні нарахування у розмірі 67,69 грн., пеню у розмірі 191,31 грн. та 3 % річних у розмірі 13,53 грн. за період з 01.12.2021 по 31.10.2024, а також 302,80 грн. судового збору- скасовано.
11 квітня 2025 року останній звернувся до приватного виконавця з вимогою повернути вищевказану суму коштів, безпідставно стягнутих з боржника, покликаючись на приписи ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».
Листом від 07 травня 2025 року приватним виконавцем було відмовлено у виконанні вимоги
про повернення безпідставно стягнутих грошових коштів з мотивів правомірності закриття
виконавчого провадження, оскільки на час винесення постанови про закриття виконавчого провадження у розпорядженні приватного виконавця не було інформації про скасування судового наказу - підстави для стягнення грошових коштів.
Окрім того, скаржник просить поновити пропущений строк оскарження постанови з причин поважності підстав пропуску, оскільки копію оскаржуваної постанови було отримано братом, ОСОБА_3 24.06.2025р.
Вважає, що постанова про закінчення виконавчого провадження від 28 березня 2025 року винесена передчасно та безпідставно, з цих підстав просить визнати дії приватного виконавця неправомірними та скасувати дану постанову.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 08.07.2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду.
15.07.2025 представником приватного виконавця подано заперечення на скаргу, в якому зазначає, що відсутні підстави для визнання незаконною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження №77626788 від 28.03.2025 р., оскільки виконавцем повідомлено боржника про те, що стягнуті з нього кошти: 1) в розмірі 10 514,28 грн. - перераховано на рахунки стягувача ЛМ КП «Львівтеплоенерго» для погашення боргу; 2) в розмірі 1 051,42 грн. - перераховано у якості винагороди приватного виконавця; 3) в розмірі 396,40 грн. - перераховано на витрати виконавчого провадження. Приватним виконавцем зазначено, що кошти, які ним перераховані стягувачу ЛМ КП «Львівтеплоенерго», можуть бути повернуті останнім на підставі рішення суду про поворот виконання. Також вказано, що витрати виконавчого провадження-це фактично понесені виконавцем витрати під час організації та проведення виконавчих дій. Такі витрати компенсуються за рахунок боржника незалежно від того чи виконано рішення боржником у добровільному порядку та чи скасовано таке рішення в подальшому.
Крім того, вважає, що скаржником не дотримано процесуальних строків на оскарження дій та рішень приватного виконавця, що є наслідком залишення поданої ним скарги без розгляду, оскільки скарга ОСОБА_2 подана лише 07.07.2025 року, а доводи скаржника про те, що до його відома доведено існування постанови про закінчення виконавчого провадження 24.06.2025, не відповідають фактичним обставинам та не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами.
Разом із запереченням на скаргу подано заяву про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000грн.
У судовому засіданні приватний виконавець заперечила щодо задоволення скарги з підстав наведених у запереченні та посилаючись на докази, наявні у справі.
Скаржник у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належно. В матерілах справи наявне клопотання скаржника про розгляд справи без його участі (а.с.89).
Заслухавши пояснення оскаржуваної особи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до ч. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Спори щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця під час виконання судового рішення врегульовано Розділом VII Цивільного процесуального кодексу України та Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно із ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон).
Із досліджених матеріалів справи, судом встановлено, що 26.03.2025 року на адресу приватного виконавця надійшла заява про відкриття виконавчого провадження та оригінал судового наказу №466/560/25 виданого 12.03.2025 року Шевченківським районним судом м. Львова про: стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» заборгованості за послуги з постачання гарячої води у розмірі 9 938,95 грн., інфляційні нарахування у розмірі 67,69 грн., пеню у розмірі 191,31 грн. та 3% річних у розмірі 13,53 грн. за період з 01.12.2021 по 31.10.2024 та стягнути солідарно з боржників на користь стягувача 302,80 грн. судового збору.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно із ч. 3 ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження» у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок/електронний гаманець боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банках, небанківських надавачах платіжних послуг для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
26.03.2025 року на підставі вищевказаної заяви та виконавчого документа приватним виконавцем Сокіл В.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №77626788.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Копію постанови про відкриття виконавчого провадження №77626788 направлено боржнику за адресою, зазначеною судом у рішенні: м. Львів, вул. Сорочинська, 4/68.
26.03.2025 року приватним виконавцем Сокіл В.І. винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, згідно якої визначено стягнути з боржника 396,40 грн.
26.03.2025 року приватним виконавцем Сокіл В.І. винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 1051,42 грн. 27.03.2025 року приватним виконавцем Сокіл В.І. винесено постанову про арешт коштів боржника.
У зв'язку з повним фактичним виконанням судового наказу 28.03.2025 року приватним виконавцем Сокіл В.І. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст. 39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 28.03.2025р. скасовано судовий наказ від 23 січня 2025 року у справі №466/560/25.
Підставою для визнання незаконною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження скаржник ОСОБА_2 вважає скасування судового наказу на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 28.03.2025 року у справі №466/560/25. Разом з тим 27.03.2025 року на депозитний рахунок приватного виконавця від боржника ОСОБА_2 надійшли кошти у розмірі 12 555,30 грн. для погашення заборгованості по виконавчому провадженні №77626788.
В подальшому приватним виконавцем було здійснено розподіл стягнутих з боржника за виконавчим провадженням грошових сум, у такій черговості:
1) у відповідності до платіжної інструкції №31758 - 396,40 грн. перераховано на витрати виконавчого провадження;
2) у відповідності до платіжної інструкції №31757 - 1 051,42 грн. перераховано у якості винагороди приватного виконавця;
3) у відповідності до платіжної інструкції №31756 - 10 514,28 грн. перераховано на рахунки стягувача для погашення боргу. Тобто, як вбачається з наведеного, суму заборгованості за виконавчим документом у розмірі 10514,28 грн. перераховано на рахунок стягувача - Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго».
В силу приписів частини 4 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження», сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення , зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Проте боржник не повідомив приватного виконавця про скасування судового наказу на підставі ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 28.03.2025 року у справі №466/560/25. Про винесення вказаної ухвали приватному виконавцю стало відомо із Єдиного державного реєстру судових рішень 31.03.2025 року.
Відтак суд дійшов висновку, що у приватного виконавця Сокіл В.І. існував законодавчо визначений обов'язок закінчити виконавче провадження шляхом винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, що останньою і було зроблено.
Постанова про закінчення виконавчого провадження №77626788 винесена приватним виконавцем 28.03.2025 року на підставі повного фактичного виконання судового наказу боржником, оскільки, як зазначалося вище, 27.03.2025 року на депозитний рахунок приватного виконавця Сокіл В.І. від боржника ОСОБА_2 надійшли кошти у розмірі 12 555,30 грн. для погашення заборгованості по виконавчому провадженні №77626788.
Щодо повернення ОСОБА_2 коштів в розмірі 12 555,30 грн. на підставі поданої ним заяви до приватного виконавця 11.04.2025р. суд зазначає наступне.
Скасування судового наказу не може нівелювати того факту, що кошти були стягнуті з боржника раніше. Разом з тим боржник міг скористатися своїм правом і подати до приватного виконавця заяву про відкладення виконавчих дій у зв'язку із тим, що судом розглядається заява про скасування судового наказу. Натомість таким правом скаржник не скористався, що свідчило про його небажання відкладати виконавчі дії. Більше того, боржник не повідомив приватного виконавця про те, що ним подано до суду заяву про скасування судового наказу і така заява розглядається судом.
Окрім того, судом встановлено, що приватним виконавцем повідомлено боржника про те, що стягнуті з нього кошти: в розмірі 10 514,28 грн. - перераховано на рахунки стягувача ЛМ КП «Львівтеплоенерго» для погашення боргу; в розмірі 1 051,42 грн. - перераховано у якості винагороди приватного виконавця; в розмірі 396,40 грн. - перераховано на витрати виконавчого провадження. Приватним виконавцем зазначено, що кошти, які ним перераховані стягувачу ЛМ КП «Львівтеплоенерго», можуть бути повернуті останнім на підставі рішення суду про поворот виконання. Витрати виконавчого провадження це фактично понесені виконавцем витрати під час організації та проведення виконавчих дій. Такі витрати компенсуються за рахунок боржника незалежно від того чи виконано рішення боржником у добровільному порядку та чи скасовано таке рішення в подальшому.
Стягнення виконавцем основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження не можуть вважатися безпідставно набутими коштами у розумінні статті 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження.
У зв'язку з чим відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положення статті 1212 ЦК України. Саме такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05.02.2020 року у справі 201/8493/18, зазначивши наступне: «Відсутні правові підстави для застосування статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин, які виникли у зв'язку з безпідставним, на думку позивача, стягненням основної винагороди приватного виконавця, які не можуть вважатися безпідставно набутими коштами у розумінні статті 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження»
Враховуючи приписи частини 2, 3 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», в приватного виконавця був обов'язок закінчити виконавче провадження.
Відповідно до ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За приписами ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням викладеного, а також того, що судом не встановлено неправомірних дій державного виконавця, у задоволенні скарги ОСОБА_2 слід відмовити через її необґрунтованість.
Щодо вимог представника приватного виконавця про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд доходить наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 452 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
У відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
В письмових поясненнях на скаргу ОСОБА_2 представник приватного виконавця просила стягнути з заявника судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
Судом встановлено, що 22.05.2025 між адвокатським бюро «Віталія Репака» та приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Сокіл Віталії Іванівни укладено договір про надання правової допомоги № 21.
Судові витрати на професійну правничу допомогу становлять 5000,00 грн., які підтверджуються рахунком №2 за правничі послуги, що надані на підставі договору про надання правової допомоги № 21 від 22.05.2025р. та платіжною інструкцією (а.с.52-55).
Зважаючи на встановлені судом факти, з урахуванням доказів на їх підтвердження, суд дійшов до висновку про задоволення вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на наступне.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Згідно положень п.1 ч.3 ст.133ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 143 ЦПК України).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
У своїй постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунки таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі 904/4507/18.
Клопотання про зменшення судових витрат на правову допомогу не надходило.
Зважаючи на викладене, з огляду на долучений обсяг доказів на підтвердження понесених приватним виконавцем витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку про задоволення вимог щодо стягнення з заявника витрат на професійну правничу допомогу, а саме на суму в розмірі 5000 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 133, 141, 258, 259, 260, 353, 354, 447-453 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд,
у задоволенні скарги ОСОБА_2 на неправомірні дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сокіл Віталії Іванівни щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 77626788- відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сокіл Віталії Іванівни судові витрати по справі, а саме: витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000, 00 (п'ять) грн.
Ухвала може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали апеляційної скарги.
Сторони по справі:
заявник: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
оскаржувана особа: Приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Сокіл Віталія Іванівна, адреса 79053, м. Львів, вул. Янева, 23 офіс 1 під'їзд 1, РНОКПП НОМЕР_2 .
Повний текст ухвали складено 09 грудня 2025 року.
Суддя: В. В. Свірідова