Справа № 308/13966/25
08 грудня 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді Хамник М.М.,
за участі секретаря судових засідань Камілли В.Я.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача Конопіхіна А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-
Адвокат Конопіхін А.В. в інтересах ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом до відповідачів Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Державної казначейської служби України, в якому просить: стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти на відшкодування моральної шкоди на суму 50000,00 грн.
Позов мотивовано тим, що 18.07.2024 близько 15 год. 00 хв. до двору присадибної ділянки позивача за місцем його постійного проживання за адресою: с.Соломоново приїхали, за словами позивача, офіцер поліції територіальної громади м.Чоп, працівники поліції капітан ОСОБА_2 , капітан поліції ОСОБА_3 та почали складати стосовно нього протокол за частиною 1 статті 152 КУпАП
З метою припинення протиправних дій працівників поліції позивач зателефонував на спецлінію «102» та викликав наряд поліції. На місце прибули поліцейські ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які відмовилися прийняти від нього заяву про порушення працівниками поліції, допущені ними під час складання протоколу. Натомість, працівник поліції виніс стосовно позивача постанову за статтею 183 КУпАП, у якій зазначив, що останній здійснив завідомо неправдивий виклик на лінію «102» та повідомив про факт конфлікту між працівниками поліції.
Позивач вважав, що оскаржувана постанова є протиправною, позаяк він не вчиняв жодного адміністративного правопорушення, його дії були кваліфіковані неправильно.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2024 у справі № 308/13345/24 встановлено безпідставність притягнення позивача до адміністративної відповідальності на підставі протоколу від 17.07.2024, який склали працівники поліції.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 березня 2025 року поновлено позивачу строк звернення до суду із вказаним позовом. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області в особі відділу поліції № 1 (с. Оноківці) Ужгородського районного управління поліції в Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач його оскаржив до апеляційного суду.
За результатами розгляду апеляційної скарги, рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу позивача задоволено, постанова № 10115 від 18 липня 2024 року, винесена інспектором поліції № 1 (с. Оноківці) Ужгородського РУП ГУ НП в Закарпатській області старшим лейтенантом поліції Слободяном Валентином Анатолійовичем про притягнення ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності за статтею 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн, визнана протиправною та скасувана. Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 183 КУпАП закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення
Зазначає, що внаслідок протиправних дій працівників поліції позивач вимушений був протягом 10 місяців з моменту складання протоколу і до ухвалення остаточного рішення у справі доводити свою невинуватість у судах. І це з урахуванням того, що позивач є пенсіонером та молозабезпеченою особою
Пояснює, що це створило у позивача почуття розгубленості, незахищеності перед державними інституціями, які мали б захищати права громадян, а не порушувати їх, викликало моральні страждання, зокрема у зв'язку з почуттям приниження, коли останній вимушений був виправдовуватись за дії, які не вчиняв. Враховуючи глибину душевних страждань позивача, характер та тривалість немайнових втрат, часу та зусиль, необхідних для відновлення душевного спокою та попереднього життєвого стану, зважаючи на невідворотність завданої шкоди та з врахуванням вимог розумності і справедливості, вважає обґрунтованим стягнення на мою користь на відшкодування завданої моральної шкоди грошових коштів на суму 50000,00 грн
01.10.2025 від представника ГУНП в Закарпатській області надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому вказує, що сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та шкодою, на яку посилається позивач. Твердження позивача про те, що у позивача виникло почуття розгубленості, незахищеності перед державними інституціями, які б мали захищати права громадян та відповідно внаслідок протиправних дій поліцейських, він був змушених доводити свою невинуватість в судах та виправдовуватись за дії, які не вчиняв - не дають підстави для відшкодування моральної шкоди. Позивач обмежився лише загальними посиланнями на дії відповідача та завдання йому моральної шкоди, не довівши належними, допустимими та достовірними доказами ні факту наявності такої шкоди, ні впливу на його авторитет, на його думку, діями відповідача та можливим завданням такої шкоди. З огляду на викладене, просив відмовити в задоволені позову ОСОБА_1 до ГУНП в Закарпатській області про відшкодування моральної шкоди в повному обсязі.
03.10.2025 від представника Державної казначейської служби України надійшов до суду відзив, згідно з яким Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало (до того ж сам позивач не вказує на Казначейство як на порушника своїх прав), то відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства, й обов'язкових висновків Конституційного суду України Казначейство не повинно нести відповідальність за шкоду , завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів.
Чіткого, повного та обґрунтованого розрахунку по відшкодуванню моральної шкоди в сумі 50 000,00грн. позивачем не надано. Таким чином, посилання позивача на те, що у зв'язку з незаконним притягненням до адміністративної відповідальності позивачу завдано моральної шкоди не знаходить свого підтвердження ні в тексті позовної заяви, ні в додатках до неї. На підставі викладеного просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Позивач та його представник адвокат Конопіхін А.В. позовні вимоги підтримали, просили задоволоти позов з мотивів викладених у позовній заяві.
Відповідачі явку своїх уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання.
Так відповідачі мають зареєстровані електронні кабінети у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, отже, судова повістка направлялась відповідачам в електронній формі до електронного кабінету такої особи, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа 14.11.2025.
Вирішуючи питання про можливість розгляд у справи у даному судовому засіданні суд враховує наступне.
Відповідно до ч.3 ст.13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Судом вжито заходи для повідомлення учасників прави про час та місце розгляду справи, забезпечивши можливість з'явитися до суду і реалізувати свої процесуальні права.
За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Таким чином, на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.
Згідно з частиною третьою статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Крім того, суд звертає увагу на те, що на даний запровадження військового стану, не обмежують права учасників судового засідання на доступ до суду та дозволяють їм приймати участь у судових засіданнях в режимі відеоконференцзв'язку за допомогою власних технічних засобів із власних приміщень. Проте, такого клопотання відповідачами не заявлено.
Виходячи з наведеного, а також враховуючи норми статті 223 ЦПК України, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та проводить його в даному судовому засіданні за відсутності належним чином повідомленого представника відповідача на підставі доказів наявних у справі.
Дослідивши і об'єктивно оцінивши наявні у справі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяви по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що 18.07.2024 року інспектором поліції № 1 (с. Оноківці) Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області старшим лейтенантом поліції Слободяном Валентином Анатолійовичем винесена постанова по справі про адміністративне правопорушення № 10115 відносно ОСОБА_1 за ст. 183 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатській області від 10 березня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом про оскарження постанови в справі про адміністративне правопорушення № 10115 від 18.07.2024 року. У задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Цебрик Любомир Васильович до Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області в особі відділу поліції № 1 (с. Оноківці) Ужгородського районного управління поліції в Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2025 року, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 березня 2025 року в адміністративній справі № 308/18160/24 скасовно. Позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною і скасовано постанову № 10115 від 18 липня 2024 року, винесену інспектором поліції № 1 (с.Оноківці) Ужгородського РУП ГУ НП в Закарпатській області старшим лейтенантом поліції Слободяном Валентином Анатолійовичем про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн. Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 183 КУпАП закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Позивач посилається на те, що внаслідок протиправних дій працівників поліції був вимушений протягом 10 місяців з моменту складання протоколу і до ухвалення остаточного рішення у справі доводити свою невинуватість у судах. Все це створило у нього почуття розгубленості, незахищеності перед державними інституціями, які мали б захищати права громадян, а не порушувати їх, викликало моральні страждання, зокрема у зв'язку з почуттям приниження, коли останній вимушений був виправдовуватись за дії, які не вчиняв
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей1173,1174 ЦК України (схожі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173,1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
Відповідно до статті 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є джерелом доказів у справі. Обов'язок зі збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; за наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до такого протоколу, а також викласти мотиви відмови від його підписання.
Під час складення протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюють її права і обов'язки, передбачені статтею 268цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 березня 2019 року у справі № 712/7385/17 сформулювала висновок, що дії суб'єкта владних повноважень щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують її права.
Застосовним до розглядуваної справи є також висновок ВерховногоСуду, сформульований у постанові від 22 червня 2023 року у справі № 752/5417/19, про те, що факт складання поліцейським протоколу не вказує на фактичну вину особи в ДТП. Протокол є носієм доказової інформації, яка в подальшому може бути використана органом, який здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення з метою прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення в діях особи. Протокол фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства та не є рішенням, що створює правові наслідки і не змінює стан суб'єктивних прав особи, оскільки таким рішенням є постанова, яка приймається на підставі протоколу.
Протиправність дій чи бездіяльності посадової особи або органу є одним з обов'язкових елементів, встановлення якого створює сукупність підстав для виникнення обов'язку з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, оскільки за змістом статей 1173, 1174 ЦК України підлягає відшкодуванню шкода, завдана не будь-якими, а саме незаконними рішеннями,дією чи бездіяльністю органу державної влади чи його посадової особи.
Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта.
В ході судового розгляду справи судом встановлено, що 18.07.2024 року інспектором поліції № 1 Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області старшим лейтенантом поліції Слободяном Валентином Анатолійовичем винесена відносно ОСОБА_1 постанову за ст. 183 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатській області від 10 березня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення відмовлено. Разом з тим, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2025 року, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 березня 2025 року в адміністративній справі № 308/18160/24 скасовано. Визнано протиправною і скасовано постанову № 10115 від 18 липня 2024 року, винесену інспектором поліції № 1 (с. Оноківці) Ужгородського РУП ГУ НП в Закарпатській області старшим лейтенантом поліції Слободяном Валентином Анатолійовичем про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за провадження закрито.
Суд зазначає, що позивач не довів належними та допустимими доказами те, що неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача йому завдана моральна шкода, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діями відповідача та вини відповідача в заподіянні моральної шкоди, не зазначив з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд в своїй практиці - сам по собі факт скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є доказом заподіяння йому моральної шкоди та підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки судові рішення, якими скасовані постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, безумовно не встановлюють доведеність усіх обов'язкових складових цивільно-правової відповідальності.
В постанові від 21.10.2020 року по справі № 312/262/18 Верховний Суд вказав, що статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми права, відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені частиною сьомою статті 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтями 2,4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.
У статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що в наведених у статті цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, зокрема, моральна шкода.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п'ята, шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
За загальним правилом, підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Застосовуючи статті 1173,1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Звернувшись з цим позовом до суду, позивач зазначав, що враховуючи глибину душевних страждань, характер та тривалість немайнових втрат, часу та зусиль, необхідних для відновлення душевного спокою та попереднього життєвого стану, зважаючи на невідворотність завданої шкоди та з врахуванням вимог розумності і справедливості, вважає обґрунтованим стягнення на його користь на відшкодування завданої моральної шкоди грошових коштів на суму 50000,00 грн.
Разом з тим, позивач не надав належних та допустимих доказів незаконності дій відповідача. При цьому сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди.
Подібні висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного суду від 22.01.2025 у справі № 335/6977/22.
Також вищевказаною постановою Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, сформульованих Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постановах від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20, від 07 вересня 2022 року у справі № 289/2110/21, від 17 січня 2024 року у справі № 686/14845/22 (провадження № 61-5136св22) і зазначила, що: «Вирішуючи спори про відшкодування шкоди, завданої складенням протоколу патрульним поліцейським у разі закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду оцінював дії посадових осіб щодо складання протоколу здебільшого з огляду на те, що самий лише факт складення протоколу (незалежно від того, на підставі чого суд виснував про відсутність складу адміністративного правопорушення) є підставою для відшкодування моральної шкоди, завданої діями працівників патрульної поліції зі складення протоколу, незалежно від того, чи вирішував суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення питання законності протоколу та дій поліцейського.
У такій категорії справ Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
Переглядаючи цю справу в касаційному порядку, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу всіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.
При не встановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.».
Суд приймає до уваги, що складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно позивача могло привести до душевних хвилювань останнього, однак на підтвердження того, що позивач зазнав моральної шкоди в розумінні ст. 23 ЦК України, суду не надано. Доказів звернення позивача за медичною або психологічною допомогою як наслідок складання протоколу суду не надано. Розрахунок суми, про відшкодування якої просить позивач, в позовній заяві також не наведено.
За таких обставин, суд зазначає, що закриття судом провадження по справі у зв'язку з відсутністю складу інкримінованого правопорушення та скасування судом постанови про притягнення до адміністративної відповідальності є достатньою сатисфакцією та повністю забезпечує нівелювання наслідків складання таких адміністративних матеріалів.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи принципи змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства суд не збирає докази за власною ініціативою та ухвалює рішення на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного, проаналізувавши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, так як не обґрунтовані та не доведені.
Керуючись ст. ст.2, 76-83, 141, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, ст.ст.15,16,23,270,280, 1167, 1173 ЦК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне рішення складено 09.12.2025.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду
Закарпатської області М.М. Хамник