26 листопада 2025 року
місто Київ
справа № 914/2904/23
провадження № 12-51гс25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Банаська О. О.,
суддів Білоконь О. В., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
справи за позовом Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони
в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Белзької міської ради Львівської області, треті особи: ОСОБА_1 , Львівська обласна державна адміністрація, про скасування наказу, рішення та витребування земельної ділянки із незаконного володіння
за касаційними скаргами Белзької міської ради Львівської області та ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Львівської області від 26 вересня 2024 року, постановлене суддею Ділай У. І., та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26 березня 2025 року, ухвалену колегією суддів у складі Скрипчук О. С., Кравчук Н. М., Матущака О. І.,
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
1. Львівська спеціалізована прокуратура у сфері оборони в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України
(далі - Адміністрація ДПС України, ДПС України відповідно) та військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - ВЧ НОМЕР_1 ) у жовтні 2023 року звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Львівській області) та Белзької міської ради Львівської області (далі - Белзька міська рада), треті особи: ОСОБА_1 , Львівська обласна державна адміністрація, у якому просила:
- визнати незаконним та скасувати наказ начальника ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 22 грудня 2020 року № 62-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» у частині, що стосується земельної ділянки з кадастровим номером 4624882800:03:000:0114;
- визнати незаконним та скасувати рішення Белзької міської ради від 23 лютого 2021 року № 80 «Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність»
у частині, що стосується земельної ділянки з кадастровим номером 4624882800:03:000:0114;
- витребувати земельну ділянку площею 19,6574 га з кадастровим номером 4624882800:03:000:0114 із незаконного володіння Белзької міської ради на користь держави в особі ВЧ НОМЕР_1 .
2. Позивач обґрунтовував пред'явлений позов тим, що відповідно до технічної документації земельна ділянка з кадастровим номером 4624882800:03:000:0114 входить до складу прикордонної смуги, що перебуває під охороною ВЧ НОМЕР_1 . Спірна земельна ділянка розташована між лінією державного кордону України та лінією інженерно-прикордонних споруджень на території Белзької міської ради.
3. Факт розміщення земельної ділянки між лінією державного кордону та лінією прикордонних інженерних споруджень також підтверджено рішеннями судів
у справі № 454/2498/19, в якій постановою від 26 липня 2023 року Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про витребування на користь держави в особі ВЧ НОМЕР_1 земельних ділянок з кадастровими номерами 4624882800:03:000:0012, 4624882800:03:000:0013, 4624882800:03:000:0015, 4624882800:03:000:0016 та 4624882800:03:000:0017, які є суміжними із земельною ділянкою, що є предметом розгляду в цій справі.
4. Позивач зазначив, що землі в межах прикордонної смуги надаються в постійне користування військовим частинам ДПС України, відтак визнаються землями оборони і використовуються виключно згідно із Законом України від 27 листопада 2003 року № 1345-ІV «Про використання земель оборони»
(далі - Закон № 1345-ІV).
Стислий виклад змісту судового рішення суду першої інстанції
5. Рішенням від 26 вересня 2024 року Господарський суд Львівської області частково задовольнив позов Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони.
6. Суд витребував на користь держави в особі Адміністрації ДПС України, ВЧ НОМЕР_1 земельну ділянку площею 19,6574 га з кадастровим номером 4624882800:03:000:0114, яка розташована на території Белзької міської ради, із незаконного володіння. У задоволенні інших вимог позову відмовив.
7. Задовольняючи цю вимогу позову,суд першої інстанції встановив, що спірна земельна ділянка перебувала у державній власності та належала до земель оборони, а відтак передача її у комунальну власність відбулася всупереч вимогам закону та судового рішення у справі № 454/2498/19. Обставини щодо приналежності спірної земельної ділянки до земель оборони є преюдиційними для цієї справи, тож не потребують повторного вивчення та доведення під час її розгляду.
8. Оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння власника, Адміністрації ДПС України, поза її волею, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наявні підстави для витребування цієї земельної ділянки з незаконного володіння Белзької міської ради.
9. Суд першої інстанції також зазначив, що у задоволенні позову в частині вимоги про скасування наказів, пред'явленої до ГУ Держгеокадастру у Львівській області, потрібно відмовити з огляду на те, що така вимога позову спрямована державою до себе самої.
10. У частині вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Белзької міської ради від 23 лютого 2021 року № 80 «Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність», зокрема, що стосується спірної земельної ділянки, суд зазначив, що саме об'єкт з таким кадастровим номером не передавався відповідачу. Спірна земельна ділянка була частиною земельної ділянки із кадастровим номером 4624882800:03:000:0077, яка була передана 22 грудня 2020 року, та була поділена на два окремих об'єкти (земельні ділянки з кадастровими номерами 4624882800:03:000:0114 та 4624882800:03:000:0113).
11. Оскільки в наказі ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 22 грудня 2020 року № 62-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та в рішенні Белзької міської ради від 23 лютого 2021 року № 80 «Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність» немає посилань на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 4624882800:03:000:0114, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що немає підстав для задоволення цієї вимоги.
Стислий виклад змісту судового рішення суду апеляційної інстанції
12. Постановою від 26 березня 2025 року Західний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 26 вересня 2024 року в частині задоволеної вимоги позову про витребування спірної земельної ділянки - без змін.
13. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони з особливим режимом використання, а відповідно до статті 84 Земельного кодексу України
(далі - ЗК України) встановлена заборона щодо їх передачі в комунальну та приватну власність, тому наявні підстави для її повернення в державну власність.
14. Апеляційний суд наголосив, що дії не будь-якого органу державної влади можуть свідчити про волевиявлення держави, а лише спеціально уповноваженого. У цій ситуації таким органом могла бути лише Адміністрація ДПС України, яка не погоджувала жодних дій з відчуження земельних ділянок в межах прикордонної смуги. Відтак, враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника, Адміністрації ДПС України, поза її волею, наявні підстави для витребування земельної ділянки з незаконного володіння Белзької міської ради.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
15. Суди встановили, що наказом від 22 грудня 2020 року № 62-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» начальник ГУ Держгеокадастру у Львівській області передав Белзькій міській раді у власність декілька земельних ділянок, розташованих уздовж державного кордону України з Республікою Польща, у тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 4624882800:03:000:0077.
16. ГУ Держгеокадастру у Львівській області та Белзька міська рада 22 грудня 2020 року склали акт про приймання-передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, відповідно до якого передано, зокрема, й спірну земельну ділянку.
17. Рішенням від 23 лютого 2021 року № 80 «Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність» Белзька міська рада прийняла у комунальну власність земельні ділянки разом із спірною.
18. Рішенням від 29 червня 2021 року № 192 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки зі зміною цільового призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (КВЦПЗ 01.01) площею 37,76 га, що розташована на території Белзької міської ради (за межами населеного пункту) Сокальського району Львівської області та продаж права оренди на неї на земельних торгах у формі аукціону» Белзька міська рада затвердила технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельних ділянок зі зміною цільового призначення та включила їх до переліку земельних ділянок для продажу права оренди на них на земельних торгах у формі аукціону.
19. У зв'язку із цим здійснено поділ спірної земельної ділянки на земельні ділянки з кадастровими номерами 4624882800:03:000:0113, 4624882800:03:000:0114.
20. За результатами продажу права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4624882800:03:000:0114 на земельних торгах у формі аукціону укладено договір оренди із ОСОБА_1 строком на 10 років.
21. Відповідно до технічної документації земельна ділянка з кадастровим номером 4624882800:03:000:0114 входить до складу прикордонної смуги, що перебуває під охороною ВЧ НОМЕР_1 та розташована між лінією державного кордону України та лінією інженерно-прикордонних споруджень на території Белзької міської ради.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційних скарг
22. Белзька міська рада та ОСОБА_1 24 та 28 квітня 2025 року відповідно із застосуванням системи «Електронний суд» направили до Верховного Суду касаційні скарги, у яких просили скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 26 вересня 2024 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26 березня 2025 року й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Узагальнені доводи касаційної скарги Белзької міської ради
23. Заявник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження судових рішень визначив те, що:
1) суд першої інстанції у своєму рішенні послався на неналежний доказ, а саме постанову звуженого засідання Львівського обласного виконкому депутатів трудящих від 06 вересня 1946 року № 24/109, чим порушив принцип верховенства права, що не було взято до уваги судом апеляційної інстанції;
2) суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про перебування спірної земельної ділянки у складі земель оборони. Відповідачі під час розгляду справи аргументовано стверджували, що знаходження земельної ділянки в межах прикордонної смуги не має обов'язковим наслідком віднесення такої ділянки до земель оборони;
3) суди першої та апеляційної інстанцій також не врахували висновок
науково-правової експертизи, наданий Інститутом держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України щодо окремих питань правового режиму земель, розташованих вздовж державного кордону України, від 14 травня 2024 року № 126/63-С, в якому, зокрема, експерт зазначив, що вздовж лінії державного кордону України з Республікою Польща встановлюється прикордонна смуга шириною 5 кілометрів, в межах якої лише земельні ділянки шириною 30-50 метрів надаються в постійне користування органам ДПС України для облаштування лінії прикордонних інженерних споруд; земельні ділянки на решті території прикордонної смуги можуть відноситися до будь-якого цільового призначення та перебувати як у комунальній, так і у приватній власності;
4) існує нагальна потреба відступити від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 444/1011/20, від 15 січня 2025 року у справі № 903/1324/23, від 15 січня 2025 року
у справі № 903/1311/23, від 11 лютого 2025 року у справі № 903/1322/23.
24. На думку скаржника, на земельні ділянки, які знаходяться в межах прикордонної смуги та не надані у користування формуванням Збройних Сил України, поширюється лише обмеження у їх використанні, передбачені Законом № 1345-ІV, Законом України від 04 листопада 1991 року № 1777-XII «Про державний кордон України». Втім факт їх розташування в межах прикордонної смуги ніяк не є підставою стверджувати про перебування їх у державній власності та з цільовим призначенням «землі оборони».
Узагальнені доводи касаційної скарги ОСОБА_1 .
25. У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначила, що законодавець передбачив можливість використання і комунальних земель для забезпечення організації всіх потрібних процедур щодо функціонування державного кордону та виконання ДПС України передбачених законом завдань, однак автоматичного переведення цих земель до категорії земель оборони законодавець не визначав.
26. Заявниця в касаційній скарзі звернула увагу на те, що прокурор у спірних правовідносинах обрав неефективний спосіб захисту. Право оренди ОСОБА_1 зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Водночас прокурор, витребовуючи спірну земельну ділянку з комунальної в державну власність, не висуває жодних вимог, спрямованих на припинення її права оренди, а тому таке залишається чинним.
27. ОСОБА_1 стверджувала, що обраний прокурором спосіб захисту навіть у випадку задоволення позову, не забезпечить відновлення порушеного права, зокрема можливості використання спірної земельної ділянки органом ДПС України на умовах постійного користування для оборонних цілей. Для відновлення цільового призначення спірної земельної ділянки (яке, на думку прокурора, існувало до моменту передачі землі в комунальну власність) як земель оборони потрібне звернення з іншим позовом до неї щодо припинення її права оренди на спірну земельну ділянку. Відтак обраний прокурором спосіб захисту є неефективним, що, у свою чергу, є самостійною підставою для відмови у позові.
28. Надалі у додаткових поясненнях, які заявниця 07 вересня 2025 року направила через систему «Електронний суд» до Верховного Суду, вона наголосила на тому, що у справі неправильно визначено належного позивача, тобто особу, чиї права порушено. Оскільки право власності на землі оборони належить державі, то уповноваженим органом на розпорядження такими землями можуть бути обласні державні адміністрації, які мають право передавати їх у постійне користування ДПС України, яка, натомість, не може самостійно ними розпоряджатися.
29. Відтак ОСОБА_1 зазначила, що у випадку, якщо власником спірної земельної ділянки є держава, то позивачем у справі про захист права власності має виступати відповідний державний орган, а не ДПС України як суб'єкт права постійного користування.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
30. ГУ Держгеокадастру у Львівській області 26 травня 2025 року із використанням системи «Електронний суд» направило до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просило касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 26 вересня 2024 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26 березня 2025 рокуй ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
31. Адміністрація ДПС України, ВЧ НОМЕР_1 та Львівська спеціалізована прокуратура у сфері оборони 12, 16 та 23 червня 2025 року відповідно із застосуванням системи «Електронний суд» направили до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у яких просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 26 вересня 2024 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26 березня 2025 року - без змін.
32. ВЧ НОМЕР_1 22 липня 2025 року із застосуванням системи «Електронний суд» направила до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Белзької міської ради, у якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 26 вересня 2024 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26 березня 2025 року - без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
33. Ухвалами від 19 травня та 07 липня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційні провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Белзької міської ради відповідно, витребував матеріали цієї справи із суду першої інстанції, а ухвалами від 31 липня 2025 року призначив справу до судового розгляду.
34. Ухвалою від 14 жовтня 2025 року колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від правових висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 454/2498/19.
Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
35. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду навела такі міркування.
36. Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону № 1345-ІV військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог ЗК України. Особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти визначаються Кабінетом Міністрів України.
37. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, потрібні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, надаються в постійне користування військовим частинам ДПС України (частина друга статті 3
Закону № 1345-ІV).
38. Землями оборони визнаються земельні ділянки, призначені для забезпечення діяльності Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Міністерства оборони України, розвідувальних органів України, ДПС України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, для розміщення військових частин, військових навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, що перебувають у сфері управління зазначених органів та/або входять до структури Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також для розміщення господарських товариств, у статутному капіталі яких 100 відсотків акцій (часток) належать державі та функції з управління корпоративними правами держави у статутних капіталах яких здійснюють зазначені органи, за винятком господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, набуті в результаті примусового відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану відповідно до Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану». Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності (частини перша, друга статті 77 ЗК України).
39. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі потреби створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам ДПС України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, а вздовж лінії державного кордону України з російською федерацією і республікою Білорусь - шириною до 2 кілометрів. Порядок використання земель оборони встановлюється законом (частини третя, четверта статті 77 ЗК України).
40. За змістом статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Право власності на земельні ділянки, визнане за державою рішенням суду, реалізується органами виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, незалежно від органу, в особі якого судом визнане таке право за державою.
41. Згідно із частиною п'ятою статті 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
42. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наголосила, що Велика Палата Верховного Суду, здійснивши системний аналіз та тлумачення чинного законодавства, у постанові від 02 липня 2025 року
у справі № 902/122/24 зробила висновок, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, встановленої шириною 30-50 метрів вздовж державного кордону України, належать до земель оборони, щодо яких встановлений особливий режим використання та які можуть перебувати винятково у державній власності, а отже, мають обмежену оборотоздатність і не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності.
43. Колегія суддів, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду щодо цивільної правоздатності держави, зазначає, що захист її інтересів здійснюється відповідними органами, через які вона діє та які не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року
у справі № 915/478/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц та від 26 червня 2019 року
у справі № 587/430/16-ц).
44. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що у постанові від 26 липня 2023 року у справі № 454/2498/19 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову прокурора про визнання незаконним та скасування розпорядження голови районної державної адміністрації щодо затвердження технічної документації та видачі фізичним особам державних актів на земельні ділянки, які суміжні із земельною ділянкою, що є спірною у цій справі, та витребував на користь держави в особі ВЧ НОМЕР_1 земельні ділянки.
45. Колегія суддів наголосила, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду при ухваленні рішення у справі № 454/2498/19 виходив із наявності у прокурора повноважень на пред'явлення позову про витребування земельних ділянок в інтересах органу ДПС України - ВЧ НОМЕР_1 .
46. Водночас у постанові від 20 грудня 2024 року
у справі № 910/21682/15 (910/17038/21) Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зробила висновок, що «належна позовна вимога, тобто вимога про витребування від відповідача, за яким зареєстроване право власності на нерухоме майно, спрямована на захист права того суб'єкта, на чию користь таке майно витребовується. […] якщо суб'єкт права постійного користування земельною ділянкою вважає, що право власності має бути зареєстроване за державою, але воно неправомірно зареєстроване за територіальною громадою, то належною є позовна вимога про витребування земельної ділянки від територіальної громади на користь держави. Ця позовна вимога спрямована на захист прав держави, а не суб'єкта права постійного користування, чиє право незаконною реєстрацією права власності за територіальною громадою не порушується, оскільки не впливає на зміст права постійного користування. […] Оскільки право на позов, спрямоване на захист володіння держави, належить саме державі, то суб'єкт права постійного користування не має права звертатися до суду з таким позовом від власного імені».
47. Ураховуючи положення чинного законодавства, наведені правові висновки Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважала за потрібне відступити від висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 454/2498/19, про наявність підстав для витребування земельних ділянок державної власності на користь держави в особі ДПС України чи ВЧ НОМЕР_1, які можуть бути лише постійними користувачами земельної ділянки.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
48. Велика Палата Верховного Суду вважає, що справу потрібно повернути на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з таких підстав.
49. У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
50. Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
51. У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
52. Відповідно до частин першої, четвертої статті 236 ГПК України судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені
в постановах Верховного Суду.
53. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає, щоб у разі остаточного вирішення справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія
греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).
54. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди буде потреба у з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Веренцов проти України», заява № 20372/11; рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09).
55. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
56. В інших справах ЄСПЛ також неодноразово зазначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності та в обставинах істотного і непереборного характеру (рішення у справі «Проценко проти росії», заява № 13151/04, пункт 26); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (рішення у справі «Сутяжник проти росії», заява № 8269/02, пункт 38).
57. У пунктах 34, 39 остаточного рішення від 07 жовтня 2011 року
у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05) ЄСПЛ наголосив на такому: коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується; сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме в розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці (рішення у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98, пункт 65); у цьому зв'язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (рішення у справах «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03, пункти 29, 30, «Стефаніка та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02, пункти 36, 37); неспроможність вищого суду впоратись із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі «Падурару проти Румунії» (Paduraru v. Romania), заява № 63252/00, пункти 98, 99); ЄСПЛ визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким потрібно керуватись; сам ЄСПЛ, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (рішення у справах «Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), заява № 63235/00, пункт 56, та «Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy), заява № 10249/03, пункт 104).
58. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, потрібно пам'ятати також і про обов'язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47).
59. Судді повинні послідовно застосовувати закон. Проте, якщо суд вирішує відійти від попередньої практики, на це потрібно чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
60. Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності у вирішенні спірних ситуацій для учасників справи.
61. Принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в іншому разі це б унеможливлювало виправлення судом своєї позиції або ж гальмувало б динамічний розвиток права та суспільних відносин.
62. В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону № 1402-VIII та ГПК України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.
63. Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 45 Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
64. З метою гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання [постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17(пункт 41)].
65. Тож Велика Палата Верховного Суду може відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього потрібних підстав. Такі підстави мають бути належно мотивовані не лише в постанові Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення спору по суті, а й в ухвалі відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
66. Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
67. Отже, зміст частини третьої статті 302 ГПК України дає підстави виснувати, що має бути потреба відступу; така потреба виникає з певних об'єктивних причин, які повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень без вагомої для цього причини.
68. Так, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, просила відступити від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 454/2498/19, щодо наявності підстав для витребування земельних ділянок державної власності на користь держави в особі ВЧ НОМЕР_1 , яка є постійним користувачем цієї земельної ділянки.
69. На думку колегії суддів, за змістом цієї постанови Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду фактично констатував, що прокурор може звертатися до суду із позовом про витребування земельних ділянок державної власності в інтересах держави в особі ВЧ НОМЕР_1 , яка не є власником такої земельної ділянки, а лише є суб'єктом права постійного користування.
70. Колегія суддів вважала такий підхід помилковим та зазначила, що позовна вимога про витребування земельної ділянки державної власності з незаконного володіння спрямована на захист прав держави, а не суб'єкта права постійного користування, чиє право незаконною реєстрацією права власності за територіальною громадою не порушується, оскільки не впливає на зміст права постійного користування. Саме тому, якщо право на позов, спрямоване на захист володіння держави, належить саме державі, то суб'єкт права постійного користування не має права звертатися до суду з таким позовом від власного імені.
71. Втім Велика Палата Верховного Суду висновує, що у постанові від 26 липня 2023 року у справі № 454/2498/19, від висновку у якій просить відступити колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, немає правового висновку щодо можливості чи неможливості звертатися з таким позовом в особі ВЧ НОМЕР_1 , а також щодо витребування земельних ділянок державної власності на користь держави в особі ДПС України чи ВЧ НОМЕР_1 , які є суб'єктами права постійного користування земельними ділянками.
72. Отже, питання належного позивача у справі № 454/2498/19 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду не вирішував. Під час касаційного перегляду судових рішень в цій справі Верховний Суд досліджував у межах доводів касаційної скарги питання щодо приналежності земельних ділянок до земель оборони, існування підстав для втручання у право відповідачів на мирне володіння майном, пропуску позовної давності, а також вирішувалося питання щодо наявності у прокурора повноважень на підписання позову у справі № 454/2498/19.
73. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або низки норм), здійсненого Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору (пункт 18.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 191/4364/21).
74. Тож Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у згаданій постанові не формулював правового висновку, від якого просила відступити колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
75. Саме по собі здійснення розгляду касаційним судом касаційної скарги на судові рішення в контексті вимог частини третьої статті 302 ГПК України не є правовим висновком, потреба відступу від якого слугувала б підставою для розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
76. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що сама лише незгода з результатом касаційного перегляду судових рішень, який відбувся в межах доводів касаційної скарги, не є підставою для передачі справи до розгляду згідно із частиною третьою статті 302 ГПК України.
77. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що колегія суддів недостатньо обґрунтувала підставу для передачі справи, визначену частиною третьою статті 302 ГПК України, оскільки не конкретизувала, від якого саме правового висновку, сформульованого у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного від 26 липня 2023 року у справі № 454/2498/19, вона бажає відступити.
Загальні висновки
78. Згідно із частиною шостою статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об'єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
79. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 303 ГПК України.
Керуючись статтями 302, 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
Справу № 914/2904/23 за позовом Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Белзької міської ради Львівської області, треті особи: ОСОБА_1 , Львівська обласна державна адміністрація, про скасування наказу, рішення та витребування земельної ділянки із незаконного володіння за касаційними скаргами Белзької міської ради Львівської області та ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Львівської області від 26 вересня 2024 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26 березня 2025 року - повернути на розгляд колегії суддів Касаційного господарского суду у складі Верховного Суду.
Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. О. Банасько
Судді: О. В. Білоконь М. В. Мазур
О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв
І. А. Воробйова К. М. Пільков
О. А. Губська С. О. Погрібний
А. А. Ємець Н. С. Стефанів
В. В. Король І. В. Ткач
С. І. Кравченко В. Ю. Уркевич
О. В. Кривенда Н. В. Шевцова
Ухвала оформлена суддею Погрібним С. О. в порядку частини третьої статті 314 ГПК України.