02 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 285/1101/16-к
провадження № 51-4236км25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 на вирок Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 08 квітня 2025 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016060090000071, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Короткий зміст оскаржених судових рішень
Вироком Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 08 квітня 2025 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 22:30 ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (останні ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду від 12 липня 2023 року звільнені від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності), будучи в стані алкогольного сп'яніння, з хуліганських спонукань, підійшли до домоволодіння ОСОБА_11 , що на АДРЕСА_2 та намагалися зняти ворота. Однак в цей час на подвір'я вийшов ОСОБА_11 . Троє правопорушників побігли по проїжджій частині вулиці. ОСОБА_11 пішов за ними, тримаючи в руці штахету для самозахисту, і, дійшовши до будинку НОМЕР_1, зупинився на проїжджій частині біля ОСОБА_8 . Між ними виникла суперечка стосовно зняття воріт. У ході сутички ОСОБА_11 заподіяв ОСОБА_8 один удар штахетою по лівому плечу. Тоді ОСОБА_8 завдав йому удару ногою в ділянку грудної клітки, а ОСОБА_10 вирвав з його рук штахету та заподіяв нею два удари по лівому плечу потерпілого. ОСОБА_9 обома руками штовхнув у плечі ОСОБА_11 , від чого останній упав на землю. Продовжуючи спільні дії, а також з метою заподіяння тілесних ушкоджень, ОСОБА_9 заподіяв потерпілому два удари ногою ззаду в діляку попереку і сідниць, ОСОБА_8 заподіяв кулаком два удари по голові та чотири удари ногою в область тулуба та живота ОСОБА_11 спереду, а ОСОБА_10 - один удар ногою по ногам ззаду.
Внаслідок неправомірних дій ОСОБА_8 ОСОБА_11 завдано тяжких тілесних ушкоджень, від яких він помер.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 не погоджується із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Вважає, що ключовий доказ обвинувачення - висновок експерта від 14 січня 2016 року № 12 - є недопустимим, оскільки в матеріалах провадження відсутні відомості, яким чином медична карта була направлена експерту. У зв'язку з втратою цієї карти вона не була досліджена і в суді. Вважає, що за її відсутності неможливо перевірити законність висновку експерта № 12 та провести інші експертизи, а тому рішення суду є незаконним.
Зазначені обставини, на думку захисника, не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який, порушуючи вимоги статей 404, 419 КПК України, не перевірив доводів, викладених в його апеляційній скарзі, не дав на них обґрунтованих відповідей, унаслідок чого безпідставно залишив вирок місцевого суду без змін.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо підзахисного у зв'язку з недоведенням його винуватості у вчиненні інкримінованого правопорушення.
Свої доводи мотивує тим, що міськрайонний суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, використав у своєму рішенні висновок експерта від 05 листопада 2019 року № 814, який містить лише припущення щодо причинного зв'язку між діями ОСОБА_8 та смертю потерпілого.
Також вважає недопустимим доказом висновок експерта від 13 березня 2016 року № 12 через втрату первинної документації. Стверджує, що стороні захисту було необґрунтовано відмовлено в усуненні суперечностей шляхом проведення комісійної судово-медичної експертизи.
Наголошує на невідповідності висновків суду фактичним обставинам у частині оцінки доказів, зокрема показань свідка ОСОБА_12 та обвинуваченого ОСОБА_8 .
На думку захисника, неправильно застосовано закон про кримінальну відповідальність, оскільки доказами провадження не доведено наявності умислу у ОСОБА_8 на вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник підтримав касаційні скарги, а прокурор заперечувала щодо її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження в касаційному суді
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як регламентовано частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом перегляду в касаційному суді. Разом з тим суд касаційної інстанції здійснює перевірку того, чи додержалися суди попередніх інстанцій процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.
Мотиви Суду
Під час перевірки матеріалів провадження встановлено, що висновки суду щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємозв'язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_8 . Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
При цьому колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, були також предметом перевірки суду апеляційної інстанції за апеляційними скаргамизахисників. За результатами перегляду апеляційний суд визнав висновки суду першої інстанції обґрунтованими, навівши при цьому в ухвалі відповідні мотиви прийнятого рішення.
Зокрема, апеляційний суд ретельно перевірив допустимість тих доказів, якими районний суд обґрунтував доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, і переконався, що при їх збиранні органом досудового розслідування не було порушено вимоги кримінального процесуального закону.
Так, згідно з положеннями статей 86, 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні: джерело, суб'єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє дотримання, передбаченого кримінальним процесуальним законом порядку їх отримання.
Так, в основу обвинувального вироку було покладено низку доказів, зокрема:
- показання ОСОБА_10 (допитаного як обвинуваченого та щодо якого надалі провадження закрито у зв'язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності), згідно з поясненнями якого під час події почув крик ОСОБА_8 і разом з ОСОБА_9 , підійшли до нього. Поруч побачили чоловіка із штахетою. ОСОБА_8 вихопив її та ударив по лівому плечу чоловіка, а потім ногою в живіт. Потерпілий схопив його за ногу і ОСОБА_8 упав. Тоді ОСОБА_9 штовхнув потерпілого і той упав. ОСОБА_8 пербував біля голови потерпілого і завдавав ударів по тулубу, в грудну клітку (2-3 удари). ОСОБА_9 заподіяв 1-2 удари в ділянку попереку чи сідниць, він підбіг і ударив по нозі вище коліна. Хтось крикнув: «Стоп», і всі припинили бити й пішли;
- показання ОСОБА_9 (допитаного як обвинуваченого та щодо якого згодом кримінальне провадження закрито у зв'язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності), який у судовому засіданні надав показання, аналогічні показанням ОСОБА_10 , та доповнив, що підбіг не разом з останнім, а трохи пізніше;
- показання потерпілого ОСОБА_13 , котрий повідомив, що покійний був його рідним братом. 14 січня 2016 року йому подзвонила співмешканка брата й повідомила, що того сильно побито і його повезли в лікарню. Його дружина пішла в реанімацію, де брату надавали медичну допомогу. Від дільничного дізнався, хто побив брата. Також додав, що матері обвинувачених відшкодували матеріальну шкоду;
- показання свідка ОСОБА_14 , аналогічні показанням ОСОБА_13 . Свідок додала, що, коли зайшла в палату до брат чоловіка, він був непритомний, грудна клітка була розбита. Вона побачила численні синці по всьому тілу. Коли отямився, то розповів, що його били п'ять хлопців, а саме брати ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 і ще одна невідома особа. Близько 23 години, почувши шум на подвір'ї, вийшов у двір та побачив цих осіб, вони почали дражнити. Надалі він узяв штахету та пішов до них. Коли вийшов із двору ОСОБА_8 повернувся та вдарив його в грудну клітку. Від удару він упав, після чого ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 почали його бити. На його прохання припинити вчиняти стосовно нього протиправні дії та завдавати йому тілесних ушкоджень, не реагували. Також розповів, що ці особи припинили заподіювати йому тілесні ушкодження після увімкнення світла.
- показання свідка ОСОБА_18 , яка розповіла, що близько 24 години вона, повертаючись додому, побачила, що біля хвіртки стоптано. Зайшовши до будинку побачила, що чоловік лежить на ліжку, не може встати. Коли увімкнула світло, виявила, що у нього на руці і на подушці кров. Чоловік повідомив, що малолітні діти намагалися зняти ворота, але він їм завадив, тому вони почали його бити. Після цього вона викликала швидку допомогу;
- показання свідка ОСОБА_12 , котрий повідомив, що ОСОБА_10 з ОСОБА_9 підійшли до воріт ОСОБА_11 , щоб зняти їх, а оскільки загорілося світло і вийшов власник, то почали тікати. Потерпілий підійшов до них зі штахетою в руках, та, побачивши ОСОБА_8 , став сваритися на нього і махати штахетою. Він, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 підійшли до них. ОСОБА_8 хотів стукнути ногою, але спіткнувся і впав. ОСОБА_10 вирвав штахету і вдарив потерпілого по плечу. ОСОБА_9 пхнув потерпілого в плечі й, коли той упав, всі утрьох почали бити його ногами. Він вирвав у ОСОБА_10 штахету та викинув її. ОСОБА_8 стояв біля голови, а ОСОБА_10 і ОСОБА_9 біля ніг і ногами заподіювали удари;
- висновок експерта від 13 березня 2016 року № 12, яким встановлено, що смерть ОСОБА_11 настала від закритої тупої травми грудної клітки, живота справа та зліва із синцями на боковій поверхні грудної клітки справа на рівні 9-12 ребер із переходом на бокову поверхню живота справа, на боковій поверхні грудної клітки зліва на рівні 8-12 ребер з переходом на бокову поверхню живота зліва, крововиливом в лівий купол діафрагми, переломами справа та зліва 7-12 ребер по кількох лініях з розривами пристінкової плеври та крововиливами в м'які тканини навколо місць переломів ребер, надривами нижньої долі правої легені, надривом верхньої долі лівої легені, яка супроводжувалася правобічним гемотораксом (скупчення крові в плевральній порожнині) (більше 600 мл), лівобічний гемопневмотораксом (скупчення крові та повітря в плевральній порожнині) (крові більше 300 мл), двобічною підшкірною емфіземою (скупчення пухирців повітря в м'яких тканинах), травматичним шоком тяжкого ступеня, двобічною післятравматичною гнійно-фібринозною пневмонією, міжутним міокардитом, післягеморагічною анемією та ускладнилася розвитком гострої легенево-серцевої недостатності травматичного походження, що підтверджується характерною клінічною картиною, самим характером тілесних ушкоджень та такими патоморфологічними ознаками: м'які тканини на бокових поверхнях грудної клітки справа та зліва у середньо-нижніх відділах дещо паралоноподібні, під час обмацування виявляється крепітація пухирців повітря в м'яких тканинах, в лівій та правій плевральних порожнинах міститься близько 50 мл кров'янистого вмісту з кожного боку, під ендокардом лівого шлуночка серця є смугоподібні, дещо розпливчаті, темно-червоні крововиливи, на поверхні серця є поодинокі червоні крапкові крововиливи, в порожнинах серця і великих судин рідка темна кров у помірній кількості, на поверхні легень є крапкові червоні крововиливи, тканина на розрізах неоднорідна, тканина навколо надривів та на всьому протязі нижньої долі правої легені червоно-бура, безповітряна, також подібних характеристик тканина в задніх відділах верхньої та середньої долі правої легені, нижня доля лівої легені ущільнена на всьому протязі, верхня доля лівої легені ущільнена у задньо-зовнішніх відділах, тканина тут червоно-бура, безповітряна, гістологічно: крововиливи в легенях з ознаками організації, застійна гнійно-фібринозна посттравматична пневмонія, ознаки гострої серцевої недостатності, міжутній міокардит, крововиливи в діафрагмі та м'яких тканинах по маркіровці з ознаками організації (а.п. 89-97 т.1);
- висновок експерта від 05 листопада 2019 року № 814, згідно з яким з урахуванням характеру та локалізації тілесних ушкоджень, виявлених під час судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_11 від дій обвинувачених, описаних ними та свідком ОСОБА_12 при проведенні слідчих експериментів за їх участі та відображених у показах у судовому засіданні, не виключена можливість утворення тілесних ушкоджень у ОСОБА_11 , а саме від дій ОСОБА_8 могли утворитися такі тілесні ушкодження у ОСОБА_11 : синець на боковій поверхні грудної клітини справа на рівні 9-12 ребер з переходом на бокову поверхню живота справа, надриви нижньої долі правої легені по задньо-зовнішній поверхні у нижній частині (5) із крововиливами по краях надривів в тканину легені, переломи справа 7,8 ребер по лінії між передньою пахвовою та середньою ключичною лініями, 8 ребра по середній пахвовій лінії, 9-11 ребер по біляхребтовій лінії, 9 ребра по задній пахвовій лінії з розривом пристінкової плеври, 10-12 ребер по лопатковій лінії з розривами пристінкової плеври, 9 ребра по середній пахвовій лінії, 10,11 ребер по задній пахвовій лінії, крововиливи в м'які тканини навколо місць переломів ребер, вони становлять комплекс закритої тупої травми грудної клітки, живота справа та зліва, мають прямий причинний зв'язок з настанням смерті ОСОБА_11 та ознаки тяжких тілесних ушкоджень за життя за ознакою небезпеки для життя. Синець на задній поверхні правого передпліччя у верхній частині на межі з ліктьовим суглобом, садно в тім'яній ділянці зліва із крововиливом в м'які тканини в проєкції садна вони причинного зв'язку з настанням смерті ОСОБА_11 не мають, мають ознаки легких тілесних ушкоджень за життя (а. п. 119-128 т. 3).
- дані протоколів проведення слідчих експериментів від 18 січня 2016 року з фототаблицями до них за участю підозрюваних ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_12 , в яких останні на місцевості відобразили, яким чином спричинили тілесні ушкодження ОСОБА_11 , та інші докази.
Отже, напротивагу твердженням сторони захисту, матеріали провадження містять об'єктивні докази винуватості ОСОБА_8 у спричиненні тілесних ушкоджень ОСОБА_11 , унаслідок яких сталася його смерть.
Не підтверджені матеріалами кримінального провадження і доводи захисників, що висновки судово - медичних експертиз не доводять заподіяння тілесних ушкоджень саме ОСОБА_8 .
Зокрема, суд апеляційної інстанції, на спростування тверджень захисників, проаналізовав ці висновки та констатував, що у висновку експерта № 12 чітко зазначено про настання смерті ОСОБА_11 від закритої тупої травми грудної клітки та живота справа і зліва, яка супроводжувалася низкою тяжких ускладнень: правобічним гемотораксом, лівобічним гемопневмотораксом, двобічною підшкірною емфіземою, травматичним шоком тяжкого ступеня, а також післятравматичною гнійно-фібринозною пневмонією, міокардитом, анемією та гострою легенево-серцевою недостатністю. При цьому експерт прямо вказав на травматичне походження гнійно-фіброзної пневмонії та легенево-серцевої недостатності, що остаточно визначає її як наслідок отриманої травми, а не як самостійне захворювання.
Водночас висновком експерта № 814 додатково підтверджено, що з урахуванням характеру та локалізації тілесних ушкоджень, виявлених під час судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_11 , а також дій обвинувачених, описаних ними та свідком ОСОБА_12 в ході слідчих експериментів за їх участю та відображених у показаннях у судовому засіданні, не виключена можливість утворення тілесних ушкоджень у ОСОБА_11 саме від дій ОСОБА_8 , які входять до комплексу закритої тупої травми грудної клітки та живота і які мають прямий причинний зв'язок із настанням смерті потерпілого та ознаки тяжких тілесних ушкоджень за життя за ознакою небезпеки для життя.
Згідно із записами у медичній карті стаціонарного хворого № 440 реанімаційного відділення Новоград-Волинського ТМО на ім'я ОСОБА_11 ознаки двобічної післятравматичної пневмонії у нього були виявлені 14 січня 2016 року під час рентгенологічного обстеження органів грудної клітки, що не суперечить судово-медичним даним та даним медичної літератури з питання розвитку післятравматичних пневмоній. Поняття «гостра легенево-серцева недостатність травматичного походження» відображає стан легенево-серцевої системи ОСОБА_11 на момент його смерті як останнє ускладнення закритої тупої травми грудної клітки після попередніх її ускладнень.
Враховуючи наведене, апеляційний суд слушно вказав, що обидва висновки експертів містять чітку і недвозначну відповідь: смерть ОСОБА_11 настала саме від закритої тупої травми тіла.
Окремо колегія суддів зазначає, що положеннями ч. 2 ст. 121 КК України передбачено відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого. А елементом об'єктивної сторони цього злочину є те, що тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв'язку із діянням та наслідками.
Суди, надавши належну оцінку згаданим вище доказам у сукупності та взаємозв'язку з іншими, у тому числі з показаннями засудженого, який не заперечував, що завдав потерпілому двох трьох ударів ногою в ділянку грудей, дійшли висновку, що встановлені в ОСОБА_11 тяжкі тілесні ушкодження, які спричинили смерть, є виключно наслідком побиття ОСОБА_8 , а отже, відсутні будь-які сумніви в тому, що саме дії останнього призвели до смерті потерпілого. У зв'язку з цим, доводи захисника про недоведеність наявності умислу в ОСОБА_8 на вчинення інкримінованого злочину є безпідставними.
Щодо допустимості як доказів винуватості засудженого висновків експертів судово-медичних експертиз
Як у судах попередніх інстанцій, так і в касаційній скарзі захисники стверджують про недопустимість як доказу винуватості засудженого висновку експерта № 12 від 13 березня 2016 року з тих підстав, що під час експертиз експерти дослідили медичну картку стаціонарного хворого на ім'я ОСОБА_11 , однак в матеріалах провадження відсутні відомості, що така картка була витребувана слідчим та передана експерту. Вказані доводи є неспроможними з огляду на таке.
Положеннями ст. 93 КПК України передбачено право сторони обвинувачення на збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування й отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок; проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Крім того, відповідно до вимог ч. 2 ст. 242 КПК України слідчий, прокурор зобов'язані забезпечити проведення експертизи, орім іншого, щодо встановлення причин смерті, тяжкості та характеру тілесних ушкоджень.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 року№ 6 затверджено «Правила проведення судово-медичної експертизи (дослідження) трупів в бюро судово-медичної експертизи» (далі по тексту - Правила).
Відповідно до п. 1.10 цих Правил у випадку смерті у лікувально-профілактичних установах особи, яка померла внаслідок насильства або при підозрі на нього, керівник установи зобов'язаний надіслати разом з трупом до моргу оригінал історії хвороби та одяг померлого, якщо він не був вилучений органами дізнання або був виданий родичам померлого.
Відповідальність за своєчасне надання історії хвороби до моргу покладається на особу, яка призначила експертизу.
У вказаній справі судова медична експертиза призначена за постановою слідчого 18 січня 2016 року, яку було направлено для виконання експерту Новоград-Волинського відділення бюро судмедекспертизи Житомирської обласної ради. На вирішення експерту слідчий поставив запитання щодо наявності тілесних ушкоджень у потерпілого ОСОБА_11 , їх ступеня тяжкості, характеру, механізму заподіяння, причин та часу смерті потерпілого, від якої кількості травмувальних дій утворилися тілесні ушкодження на ньому і які тілесні ушкодження заподіяно за життя, а які після настання смерті; можливого перебування ОСОБА_11 в стані алкогольного .
Цю експертизу в кримінальному провадженні провела належна особа, яка має відповідний фаховий рівень, вищу медичну освіту, необхідні знання та досвід роботи. Згідно з вимогами закону експерт був попереджений слідчим про кримінальну відповідальність за статями 384, 385 КК України й у висновку надав вичерпні відповіді на всі запитання, поставлені йому в постанові слідчого. Зроблений ним висновок містить відповідні на запитання слідчого, структура висновку за своїм змістом не викликає у Суду сумнівів у його правильності чи повноті.
З огляду на зазначене будь-яких порушень вимог процесуального закону, які би ставили під сумнів правильність висновку експерта, колегія суддів не вбачає.
Є неспроможними також і доводи захисників про недостовірність висновків судово-медичних експертиз у зв'язку з втратою медичної карти стаціонарного хворого № 440. Колегія суддів підтримує висновки судів про те, що втрата медичної картки після проведення експертизи не спростовує достовірності висновків експерта, не нівелює проведених досліджень та не ставить під сумнів зроблені на їх основі висновки. Так, дійсно, втрата медичної документації унеможливлює проведення комісійної судово-медичної експертизи, про що наголошує сторона захисту, однак непроведення такої не спростовує висновків здійснених експертиз щодо наявності причинного зв'язку між діями ОСОБА_19 та тяжкими тілесними ушкодженнями, які спричинили смерть потерпілого.
Що стосується тверджень захисника про те, що вказана медична карта не була відкрита стороні захисту, а отже неможливо перевірити достовірність висновків судово-медичної експертизи, то, як свідчать матеріали кримінального провадження, у ході ознайомлення сторони захисту в порядку ст. 290 КПК України з матеріалами досудового розслідування, у тому числі з висновком експерта № 12, вона не порушувала питання про надання доступу до медичної документації. Дане питання не піднімалось і під час судового розгляду в суді першої інстанції, аж до того моменту, коли було встановлено факт її втрати.
Таким чином, колегія суддів констатує, що суди здійснили ретельну перевірку посилань захисту на недоведеність вчинення засудженим інкримінованого йому кримінального правопорушення та спростували їх низкою здобутих та належно оцінених доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку. Зібрані у справі докази у своїй сукупності в достатній мірі підтверджують фактичні обставини кримінального правопорушення, які викладені під час формулювання обвинувачення, а доводи захисників про протилежне є непереконливими.
У підсумку, колегія суддів вважає, що суд, оцінивши у сукупності всі докази у справі, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими і в сукупності доповнюють один одного, дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_8 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були досліджені в суді апеляційної інстанції, можливо дійти висновку про те, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінальних правопорушень, щодо яких їй пред'явлено обвинувачення.
Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені засудженим дії, які суд правильно кваліфікував за ч. 2 ст. 121 КК України.
За таких обставин у цьому кримінальному провадженні суд дослідив і з'ясував усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв'язку безсумнівно доводять вчинення засудженим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність під час кваліфікації діянь, в касаційній скарзі не наведено та перевіркою матеріалів провадження не встановлено.
Доводи захисника щодо неповноти судового розгляду, незгода з оцінкою доказів, у тому числі показань свідків, яку надав суд, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводиться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з вимог ст. 438 КПК України, як зазначено вище, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Натомість апеляційний суд, перевіряючи обґрунтованість доводів апеляційних скарг захисників на підставах неповноти судового розгляду, недопустимості доказів, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильної юридичної оцінки дій засудженого, у рішенні навів докладні мотиви й не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну оцінку вчиненому.
Решта доводів у касаційній скарзі захисника також не спростовує висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо кваліфікації дій засудженого й обґрунтованості його винуватості та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених у справі обставин, що на підставі ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення у разі відсутності підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для його скасування або зміни.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б стали безумовною підставою для скасування чи зміни судового рішення, не допущено.
З урахуванням викладеного касаційні скарги захисників слід залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434 , 436 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 08 квітня 2025 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3