03 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 761/40281/20
провадження № 61-15413св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Київський державний фаховий хореографічний коледж,
третя особа - директор Київського державного хореографічного училища Кухар Катерина Ігорівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року у складі колегії суддів: Оніщук М. І., Шебуєва В. А., Кафідова О. В.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Київського державного хореографічного училища, яке перейменоване у Київський державний фаховий хореографічний коледж, третя особа - директор Київського державного хореографічного училища ОСОБА_2, про визнання наказу про звільнення недійсним, незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов мотивований тим, що з 04 жовтня 2008 року ОСОБА_1 працювала на посаді помічника вихователя. Наказом виконуючої обов'язки директора Київського державного хореографічного училища, який в подальшому перейменовано на Київський державний фаховий хореографічний коледж, ОСОБА_2 № 85-к від 11 листопада 2020 року звільнено з посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, а саме за прогул без поважних причин у період з 04 листопада 2020 року до 07 листопада 2020 року.
Позивач вважала наказ про звільнення незаконним, оскільки 04 та 06 листопада 2020 року вона хворіла, про що повідомила роботодавця, а 05 та 07 листопада 2020 року у неї були вихідні дні. 09 листопада 2020 року завуч викликала її до свого кабінету та вимагала написати пояснювальну про причину відсутності на роботі та надання підтвердження звернення до сімейного лікаря у зв'язку зі станом здоров'я. Сімейним лікарем надано допомогу позивачу та виписано направлення до інших профільних фахівців. 11 листопада 2020 року завуч у своєму кабінеті вимагала від позивача лікарняний лист. Ввечері цього ж дня в кабінеті директора був підписаний та виданий позивачу наказ про звільнення за прогул.
Відповідно до практики Верховного Суду, причину невиходу на роботу можна вважати поважною , якщо серед причин є хвороба працівника або членів його сім'ї, яка може підтверджуватися не лише листком непрацездатності, а й довідкою медичної установи, показаннями свідків чи іншими доказами.
У зв'язку з незаконним звільненням у житті позивача відбулися вимушені зміни негативного характеру. Вона є одинокою матір'ю, єдиною працюючою особою в сім'ї (утримує доньку студентку та хвору маму вісімдесяти дворічного віку), прогул вона не вчиняла, а тому її імідж був зіпсований. Після того, як донька дізналася про звільнення позивача, дитина перенесла стрес та психічний напад, знаходилася на лікуванні у лікарні, та позивач з 15 листопада 2020 року була вимушена оплачувати її лікування в борг. Тому позивачу заподіяна моральна шкода.
Позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила:
визнати незаконним, недійсним наказ про звільнення ОСОБА_1 та скасувати його;
поновити ОСОБА_1 на посаді помічника вихователя у Київському державному фаховому хореографічному училищі з 11 листопада 2020 року;
стягнути з Київського державного хореографічного училища середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 листопада 2020 року до дня поновлення на роботі з урахуванням премії та підвищення заробітної плати у 2021 році з січня місяця (всього 25 000 грн);
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
В судовому засіданні, яке відбулось 22 лютого 2021 року, ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, позивачу відмовлено у прийнятті уточнення позовної заяви в частині відшкодування моральної шкоди, а також в стягненні компенсації за невикористану додаткову відпустку як одинокій матері за десять днів 2008 року, та виплаті заробітної плати за 27, 28, 29 серпня 2020 року.
Справа переглядалася судами неодноразово.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 червня 2021 року у складі судді Саадулаєва А. І., з урахуванням ухвали цього ж суду від 15 червня 2021 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним наказ № 85-к про звільнення ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 на посаді помічника вихователя Київського державного хореографічного училища з 12 листопада 2020 року.
Стягнено з Київського державного хореографічного училища на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 листопада 2020 року по 15 червня 2021 року у розмірі 32 666,34 грн (сума зазначена без урахування зборів та обов'язкових платежів).
У частині позову щодо визнання недійсним наказу № 86-к про звільнення ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнено з Київського державного хореографічного училища на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Рішення суду мотивоване тим, що:
позивач була відсутня на робочому місті 4 та 6 листопада 2020 року з поважних причин, для підтвердження існування яких надала відповідачу виписку із медичної карти амбулаторного хворого. Приймаючи рішення про звільнення позивача із займаної посади з підстав, передбачених пунктом 4 статті 40 КЗпП, відповідачем не було враховано поважні причини відсутності позивача на роботі у ці дні. Суд погодився із твердженням позивача про те, що хвороба працівника або членів його сім'ї, може підтверджуватися не лише листками непрацездатності, але й іншими документами, наприклад, довідкою і випискою з медичної карти амбулаторного хворого, а також свідченнями свідків та іншими доказами, при цьому, такі висновки суду узгоджуються із висновками, раніше викладеними у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 799/3487/16-ц, від 31 травня 2018 року у справі № 324/1102/16-ц;
відповідачем не спростовано тверджень позивача про те, що 5 та 7 листопада 2020 року позивачу встановлено вихідні дні, оскільки відповідно до тимчасового графіку роботи помічників вихователя, складеного та підписаного в.о. директора ОСОБА_2., який було доведено до відома позивача, про що свідчить її підпис, ОСОБА_1 працює за графіком: понеділок, середа, п'ятниця з 07 год 45 хв до 19 год.00 хв. У зв'язку із цим, суд відхилив твердження відповідача щодо загального графіку роботи, встановленого для всіх працівників, а відтак прогулу 05 та 07 листопада 2020 року;
з огляду на викладене, суд вважав, що ОСОБА_1 слід поновити на роботі з 12 листопада 2020 та стягнути Київського державного хореографічного училища на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 листопада 2020 року по 15 червня 2021 року у розмірі 32 666,34 грн (сума зазначена без урахування зборів та обов'язкових платежів);
суд відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним наказу про звільнення, оскільки суд не уповноважений визнавати недійсним наказ, а лише визнавати його незаконним.
Постановою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року апеляційну скаргу Київського державного фахового хореографічного коледжу залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 червня 2021 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 08 листопада 2023 року касаційну скаргу Київського державного фахового хореографічного коледжу, в інтересах якого діє адвокат Коцюба О. В., задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційний суд вказав, що:
суди не врахували, що за змістом листа ФОП ОСОБА_3 № 1 від 15 лютого 2021 року ОСОБА_1 перебувала на прийомі у сімейного лікаря 04 листопада 2020 року з 10 год 15 хв до 10 год 30 хв (15 хв), а 06 листопада 2020 року - з 09 год15 хв до 9 год 30 хв (15 хв). За встановленими судами обставинами ОСОБА_1 04 та 06 листопада 2020 року після прийому у сімейного лікаря на роботі не з'явилася. Суди зробили передчасний висновок про те, що перебування на прийомі у сімейного лікаря протягом 15 хв кожного з вказаних днів свідчить про поважність причин відсутності позивача на роботі протягом усього дня за відсутності необхідності у лікарняному. Також суди зробили передчасний висновок про те, що 05 та 07 листопада 2020 року у позивача були вихідні дні, врахувавши тимчасовий графік роботи помічників вихователів. Касаційний суд вказав, що за змістом статті 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку; проте наданий позивачем тимчасовий графік роботи не містить відомостей про те, що ним внесено зміни до правил внутрішнього трудового розпорядку не містить період, на який для працівників встановлено такий тимчасовий графік. За змістом поданих відповідачем табелів обліку робочого часу за жовтень 2020 року як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_4 працювали за графіком роботи, який узгоджується з правилами внутрішнього розпорядку Київського державного хореографічного училища, а саме - шестиденний робочий тиждень (40 годин) з одним вихідним днем: час початку роботи о 9:00 год; час закінчення роботи о 17:00 год; тривалість перерви в роботі з 13:00 до 14:00 год. Тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів скорочується і становить 5 годин. Згідно з табелями обліку робочого часу за листопад 2020 року ОСОБА_1 працювала 9, 10 та 11 листопада 2020 року, тобто з понеділка до середи, що також спростовує посилання позивача про її роботу протягом листопада 2020 року згідно з «тимчасовим графіком роботи для помічників вихователів». Під час розгляду справи позивач не оспорювала дії відповідача щодо порушення правил ведення табеля обліку робочого часу за жовтень і листопад 2020 року та не спростувала відомості відображені у вказаному табелі. Враховуючи викладене, суд першої інстанції, який при вирішенні питання про поважність причин відсутності працівника на роботі (протягом усього робочого дня), звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, не врахував висновки Верховного Суду, викладені від 14 квітня 2021 року у справі № 758/10562/19 (провадження № 61-18014св20), про неврахування яких заявник зазначає у касаційній скарзі, від 25 січня 2023 року у справі № 734/2607/20 (провадження № 61-10371св22) та від 26 квітня 2023 року у справі № 206/3355/19 (провадження № 61-6258св21).
Під час нового розгляду апеляційному суду з урахуванням змісту цієї постанови необхідно перевірити обставини щодо поважності причин відсутності позивача на роботі 04 та 06 листопада 2020 року протягом усього робочого часу; встановити дійсний графік роботи позивача, визначений правилами внутрішнього трудового розпорядку, та обставини щодо можливого внесення змін до такого графіка і, у випадку підтвердження таких обставин, перевірити період, протягом якого робочий графік роботи позивача було змінено; надати належну оцінку доказам, поданим сторонами на підтвердження вказаних обставин.
Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року апеляційну скаргу Київського державного фахового хореографічного коледжу задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 червня 2021 року скасовано.
Ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Київського державного фахового хореографічного коледжу, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання наказу про звільнення недійсним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
04 листопада 2020 року ОСОБА_1 зі скаргами на стан здоров'я зверталася до сімейного лікаря, який надав рекомендації щодо лікування та призначив повторний огляд на 06 листопада 2020 року. ОСОБА_1 06 листопада 2020 року пройшла повторний огляд у лікаря. За змістом листа ФОП ОСОБА_3 № 1 від 15 лютого 2021 року ОСОБА_1 перебувала на прийомі у сімейного лікаря 04 листопада 2020 року з 10 год 15 хв до 10 год 30 хв (15 хв), а 06 листопада 2020 року - з 09 год 15 хв до 09 год 30 хв (15 хв). Належних та допустимих доказів того, що 04 та 06 листопада 2020 року ОСОБА_1 після прийому у сімейного лікаря з'явилася на роботі, матеріали справи не містить. За вказаних обставин, апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що перебування на прийомі у сімейного лікаря протягом 15 хв кожного з вищевказаних днів свідчить про поважність причин відсутності позивача на роботі протягом усього дня за відсутності необхідності у лікарняному (постанова Верховного Суду від 11 червня 2018 року у справі № 185/5871/16-ц);
апеляційний суд вказав, що наданий позивачем тимчасовий графік роботи не містить відомостей про те, що ним внесено зміни до правил внутрішнього трудового розпорядку, не містить період, на який для працівників встановлено такий тимчасовий графік. Натомість, за змістом поданих відповідачем табелів обліку робочого часу за жовтень 2020 року як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_4 працювали за графіком роботи, який узгоджується з правилами внутрішнього розпорядку, а саме - шестиденний робочий тиждень (40 годин) з одним вихідним днем: час початку роботи о 9:00 год; час закінчення роботи о 17:00 год; тривалість перерви в роботі з 13:00 до 14:00 год. Тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів скорочується і становить 5 годин. Згідно з табелями обліку робочого часу за листопад 2020 року ОСОБА_1 працювала 9, 10 та 11 листопада 2020 року, тобто з понеділка до середи, що також спростовує посилання позивача про її роботу протягом листопада 2020 року згідно з «тимчасовим графіком роботи для помічників вихователів». Докази того, що позивач оспорювала дії відповідача щодо порушення правил ведення табеля обліку робочого часу за жовтень і листопад 2020 року відсутні;
з огляду на викладене апеляційний суд вважав помилковими висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позову з підстав доведеності позивачем поважності причин її відсутності на роботі з 04 до 07 листопада 2020 року та вважав, що у задоволенні позову слід відмовити через його недоведеність.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року скасувати, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 червня 2021 року залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційним судом безпідставно застосовано висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 11 червня 2018 року у справі № 185/5871/16-ц, яка не є тотожною з цією справою, оскільки позивач знаходилась в медичних закладах цілий день, а не 15 хвилин;
судом не врахований факт встановлення сімейним лікарем 04 листопада 2020 рову діагнозу SO6 (локалізований висип) і факт звернення позивача до дерматолога за направленням сімейного лікаря, час перебування позивача в ТОВ «Медичний центр «Рось», де вона проходила амбулаторне лікування з 04 листопада 2020 року по 08 листопада 2020 року з 12-13 год з діагнозом «гострий контактний дерматит. Токсокодермія». З таким діагнозом вона не могла контактувати з іншими особами;
весь день 05 листопада 2020 року позивач з 7:30 год знаходилась в лікарні № 2 та здавала аналізи за направленням сімейного лікаря і за направленням від 04 листопада 2020 року. З 12-13 години знаходилася на амбулаторному лікуванні в ТОВ «Медичний центр «Рось». Тому приїхати з м. Біла Церква до м. Києва, що за 85 км від місця лікування, не було реальної можливості;
06 листопада 2020 року позивач знову відвідала сімейного лікаря та за його направленням була на прийомі у кардіолога, а з 12-13 знаходилась на амбулаторному лікуванні в ТОВ «Медичний центр «Рось»;
07 та 08 листопада 2020 року позивач проходила амбулаторне лікування з 12-13 год і фізично не могла з'явитися на роботі у період - 04 до 08 листопада 2020 року, так як відстань від Білої Церкви до Києва електричкою становить 85 км, а час в дорозі - 2 год 30 хв. За розкладом руху приміських електропоїздів час прибуття на станцію «Біла Церква» найближчої по часу електрички - 14:40 год, а прибуття на станцію «Київ-Пасажирський» - 17 год 30 хв за розкладом. Час дороги з вокзалу до місця роботи складає 60 хв по Києву. Реальна можливість прибути на робоче місце у цій ситуації - о 18 год 30 хв;
апеляційний суд проігнорував доводи позивача щодо обов'язку роботодавця ознайомити з правилами внутрішнього розпорядку працівника під підпис, а тільки потім вимагати виконання цих правил працівником. Відповідач ухилився від виконання норм статті 29 КЗпП України, яка на засадах імперативної норми закону (обов'язкової для виконання) передбачає: обов'язковість особистого підпису працівника на правилах внутрішнього розпорядку закладу. Відповідач не спростував доводів позивача про графік роботи через день (понеділок/середа/п'ятниця), який підписала особисто керівник закладу (третя особа). Отже, відповідачем не спростовано факт дійсності підпису на цьому графіку, а тому інформація про графік роботи відповідає волі керівника. Для неї графік був офіційним документом, так як його підписала в. о. директора, вини позивача в тому, що він не відповідає формі, немає.
Також зазначає, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 4 частини першої статті 40 та частини першої статті 29 КЗпП України у подібних правовідносинах.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.
Ухвалами Верховного Суду від 17 лютого 2025 року та 01 травня 2025 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року. Відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з суду першої інстанції справу. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року відмовлено.
У липні 2025 року справа № 761/40281/20 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2025 року повернуто ОСОБА_1 додатки до касаційної скарги: копії виписки з медичної карти та результатів аналізів від 05 листопада 2020 року.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 25 червня 2025 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду постанові від 27 червня 2018 року у справі № 799/3487/16, від 31 травня 2018 року у справі № 324/1102/16-ц, від 17 вересня 2018 року у справі № 810/523/18, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 цього Кодексу.
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_5 , працювала у Київському державному хореографічному училищі з 04 жовтня 2008 року, відповідно до наказу директора Таякіна Т. О. № 86-к від 04 жовтня 2008 року, на посаді помічника вихователя.
Відповідно до Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Київського державного хореографічного училища, затверджених на загальних зборах колективу школи, у пункті 21 для працівників училища встановлений шестиденний робочий тиждень (40 годин) з одним вихідним днем, час початку роботи о 09:00 год, час закінчення роботи о 17:00 год. Тривалість перерви в роботі з 13:00 год до 14:00 год.
Відповідно до тимчасового графіку роботи помічників вихователя, складеного та підписаного в. о. директора ОСОБА_2., який було доведено до відома позивача, про що свідчить її підпис, ОСОБА_1 працює за графіком: понеділок, середа, п'ятниця з 07 год 45 хв до 19 год 00 хв.
Відповідно до копії акта № 5 від 09 листопада 2020 року, складеного за підписами заступника директора з навчально-виховної роботи ОСОБА_7 , методиста ОСОБА_8 , старшого інспектора з кадрів ОСОБА_9 , 09 листопада 2020 року на роботу прийшла позивач, яка без попередження і пояснення була відсутня на роботі з 04 листопада по 07 листопада 2020 року, мотивуючи свою відсутність хворобою. Відповідно до змісту вказаного акта, ОСОБА_1 відмовилась надати листок непрацездатності та повідомила про те, що лікарняний закрито 07 листопада 2020 року (субота) і вона не змогла його отримати, оскільки реєстратура поліклініки зачинена. Письмове пояснення щодо відсутності на робочому місці надати відмовилась.
09 листопада 2020 року позивачем були надані письмові пояснення на акт, в яких ОСОБА_1 зазначила, що 04 листопада 2020 року та 06 листопада 2020 року була відсутня на роботі через тимчасову непрацездатність, докази чого надасть відповідачу 11 листопада 2020 року. 04 листопада 2020 року позивачем було повідомлено працівника відповідача про те, що вона занедужала та перебуває на лікуванні. Також, в письмових поясненнях зазначено про те, що інформація про закриття лікарняного 07 листопада 2020 року не відповідає дійсності.
11 листопада 2020 року позивач надала відповідачу виписку із медичної карти амбулаторного хворого № 47 від 06 листопада 2020 року, відповідно до якої 04 листопада та 06 листопада 2020 року позивач зверталася за медичною допомогою.
Вказана обставина також додатково підтверджується копією відповіді сімейного лікаря № 1 від 15 лютого 2021 року, відповідно до якої позивач дійсно двічі зверталась до лікаря - 04 листопада 2020 року у період часу з 10:15 год до 10:30 год та 06 листопада 2020 року у період часу з 09:15 год до 09:30 год. Також у відповіді зазначено, що листок непрацездатності ОСОБА_1 не видавався у зв'язку з відсутністю ознак непрацездатності. Позивачу було видано направлення № 1653-9140-4778-2413 на консультацію до дерматолога. Також у вказаній відповіді підтверджено видачу виписки з амбулаторної картки № 47 від 06 листопада 2020 року, як підтвердження факту звернення за медичною допомогою.
Так, відповідно до копії виписки № 47 з медичної картки амбулаторного хворого 04 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулася до сімейного лікаря ОСОБА_3 зі скаргою на біль у м'язах і пирхоту в горлі. Лікар надав рекомендації та призначив повторний огляд на 06 листопада 2020 року.
11 листопада 2020 року заступник директора з навчально-виховної роботи Київського державного хореографічного училища ОСОБА_7 склала доповідну записку про те, що ОСОБА_1 не надала лікарняного листка, який виправдовував би її відсутність на роботі з 4 до 7 листопада 2020 року. ОСОБА_1 надано лише довідку, в якій було вказано про її огляд лікарем 04 листопада 2020 року; при цьому лікар повідомив, що позивач не мала потреби у лікарняному.
Наказом директора Київського державного хореографічного училища ОСОБА_2 від 11 листопада 2020 року № 85-к, ОСОБА_5 , помічника вихователя, звільнено з роботи 11 листопада 2020 року через відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, без поважних причин, на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.
Відповідно до статуту Київського державного фахового хореографічного коледжу, погодженого загальними зборами трудового колективу 22 лютого 2021 року № 1, Київське державне хореографічне училище перейменовано в Київський державний фаховий хореографічний коледж.
Позиція Верховного Суду
У статті 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).
В Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої МОЗ України № 455 від 13 листопада 2001 року, зокрема, передбачено: тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності (пункт 1.1.); Видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених п. 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6. (пункт 1.2.); листок непрацездатності видається громадянам України, іноземцям, особам без громадянства, які проживають в Україні і працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних представництвах та консульських установах (підпункт 1.3.1. пункту 1.3.); особам, які самостійно звернулись по консультативну допомогу, видається довідка довільної форми за підписом лікуючого лікаря, засвідченим печаткою лікувально-профілактичного закладу, з обов'язковим зазначенням часу проведеної консультації. (пункт 2.19.).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (див. постанову Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).
При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з'ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника. Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з'ясування поважності причин його відсутності на роботі (див. постанови Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17 (провадження № 61-37729св18), від 11 квітня 2024 року у справі № 127/29246/22 (провадження № 61-13250св23)).
Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з'ясування поважності причин його відсутності на роботі. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин. Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов'язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров'я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази (див. постанову Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2023 року у справі № 309/399/22 (провадження № 61-9457св23) зазначено, що: «при відмові в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позивачка не з'явилася на роботу 16 листопада 2021 року, тобто, допустила прогул у розумінні положень пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, а поважність причин відсутності на робочому місці не довела. Суд також установив, що відповідач дотримав процедуру накладення дисциплінарного стягнення, надіславши ОСОБА_1 вимогу про надання пояснень щодо причини прогулу, від отримання якої позивачка відмовилась; ОСОБА_1 не заперечувала обставину відсутності на робочому місці 16 листопада 2021 року, проте зазначила, що порушення нею трудової дисципліни зумовлене поважними причинами, а саме погіршенням стану її здоров'я, на підтвердження чого надала суду копію медичної картки амбулаторного хворого щодо звернення 15 листопада 2021 року до лікаря зі скаргами на прискорене серцебиття та копію кардіограми. До заяви про збільшення позовних вимог позивачка також додала виписку про огляд лікаря-невролога від 16 листопада 2021 року; місцевий суд належним чином дослідив подані позивачкою докази, зазначивши, що копії медичної картки амбулаторного хворого та виписки про огляд лікаря-невролога не містять печатки лікувально-профілактичного закладу та в них не зазначений час проведеної консультації. Суд указав, що надані позивачкою документи не підтверджують тимчасову втрату нею працездатності та, відповідно, поважність причин відсутності на роботі, а лише констатують факт звернення позивачки до медичного закладу. При цьому суд урахував, що згідно з висновком Закарпатського обласного бюро судово-медичної експертизи № 29 від 19 серпня 2022 року встановлений ОСОБА_1 діагноз (ВСП по кардіальному типу - згідно кардіограм - варіант норм) не впливав 15 та 16 листопада 2021 року на її працездатність і вона могла виконувати свої трудові обов'язки; апеляційний суд на підставі тих самих доказів, оцінка яким у повному обсязі надана судом першої інстанції, констатував поважність причин відсутності позивачки на роботі, не навівши мотивів на спростування висновків суду першої інстанції та відхилення наявного в матеріалах справи експертного висновку, що є порушенням статті 110 ЦПК України; суд апеляційної інстанції не врахував, що видача інших (крім листків непрацездатності) документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених пунктами 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6 Інструкції № 455, які за обставинами цієї справи апеляційний суд не установив; апеляційний суд не звернув увагу, що днем відсутності позивачки на роботі є саме 16 листопада 2021 року. Єдиним документом, який позивачка надала на підтвердження поважності причин відсутності на роботі 16 листопада 2021 року, є копія документа з назвою «огляд невролога», який, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, не містить печатки медичної установи. Суд апеляційної інстанції не встановив, що згідно вказаного документа позивачка не могла виконувати трудові обов'язки 16 листопада 2021 року за станом здоров'я, не з'ясував період перебування ОСОБА_1 на консультації та можливість прибути на робоче місце до або після відвідування лікаря, в зв'язку з чим зробив помилковий висновок про поважність причин відсутності позивачки на роботі протягом усього дня 16 листопада 2021 року; з огляду на викладене апеляційний суд скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, що є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення місцевого суду».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2018 року у справі № 185/5871/16-ц (провадження № 61-818св18) зазначено, що: «суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року), встановивши, що позивач після консультації лікаря 29 березня 2016 року на роботу не з'явилася та не надала лист непрацездатності, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин відсутності на роботі протягом 29 березня 2016 року. Роботодавець не отримавши доказів поважності причин відсутності на робочому місці які б могли свідчити про поважність причин відсутності на робочому місці ОСОБА_4 (листок непрацездатності), прийняв правомірне рішення про звільнення останньої за прогул».
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України, частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про визнання наказу про звільнення недійсним, незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в обґрунтування якого вказала, що наказ про звільнення з посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, а саме за прогул без поважних причин у період з 04 листопада 2020 року до 07 листопада 2020 року, є незаконним, оскільки 04 та 06 листопада 2020 року вона хворіла, про що повідомила роботодавця, а 05 та 07 листопада 2020 року у неї були вихідні дні;
апеляційний суд встановив, що 04 листопада 2020 року ОСОБА_1 зі скаргами на стан здоров'я зверталася до сімейного лікаря, який надав рекомендації щодо лікування та призначив повторний огляд на 06 листопада 2020 року. ОСОБА_1 06 листопада 2020 року пройшла повторний огляд у лікаря. За змістом листа ФОП ОСОБА_3 № 1 від 15 лютого 2021 року ОСОБА_1 перебувала на прийомі у сімейного лікаря 04 листопада 2020 року з 10 год 15 хв до 10 год 30 хв (15 хв), а 06 листопада 2020 року - з 09 год 15 хв до 09 год 30 хв (15 хв). За змістом поданих відповідачем табелів обліку робочого часу за жовтень 2020 року ОСОБА_1 працювала за графіком роботи, який узгоджується з правилами внутрішнього розпорядку Київського державного хореографічного училища, а саме - шестиденний робочий тиждень (40 годин) з одним вихідним днем: час початку роботи о 9:00 год; час закінчення роботи о 17:00 год; тривалість перерви в роботі з 13:00 до 14:00 год. Тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів скорочується і становить 5 годин;
апеляційний суд також встановив, що відповідно до копії акта № 5 від 09 листопада 2020 року, складеного за підписами заступника директора з навчально-виховної роботи ОСОБА_7 , методиста ОСОБА_8 , старшого інспектора з кадрів ОСОБА_9 , 09 листопада 2020 року на роботу прийшла позивач, яка без попередження і пояснення була відсутня на роботі з 04 листопада по 07 листопада 2020 року, мотивуючи свою відсутність хворобою. Відповідно до змісту вказаного акта, ОСОБА_1 відмовилась надати листок непрацездатності та повідомила про те, що лікарняний закрито 07 листопада 2020 року (субота) і вона не змогла його отримати, оскільки реєстратура поліклініки зачинена. 09 листопада 2020 року позивачем були надані письмові пояснення на акт, в яких ОСОБА_1 зазначила, що 04 листопада 2020 року та 06 листопада 2020 року була відсутня на роботі через тимчасову непрацездатність, докази чого надасть відповідачу 11 листопада 2020 року. Крім цього, зазначено про те, що 04 листопада 2020 року позивачем було повідомлено працівника відповідача про те, що позивач занедужала та перебуває на лікуванні;
при відмові у задоволенні позову апеляційний суд вказав, що: належних та допустимих доказів того, що 04 та 06 листопада 2020 року ОСОБА_1 після прийому у сімейного лікаря з'явилася на роботі, матеріали справи не містять; наданий позивачем тимчасовий графік роботи не містить відомостей про те, що ним внесено зміни до правил внутрішнього трудового розпорядку, а також він не містить період, на який для працівників встановлено такий тимчасовий графік. Доказів того, що позивач оскаржувала дії відповідача щодо порушення правил ведення табеля обліку робочого часу за жовтень і листопад 2020 року відсутні. Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять доказів щодо повідомлення позивачем завчасно адміністрацію закладу про те, що вона не могла виконувати трудові обов'язки з 04 листопада до 07 листопада 2020 року за станом здоров'я, позивачем не надано листок непрацездатності за вказаний період. З огляду на викладене, апеляційний суд правильно вважав, що позивачем не доведено поважності причин її відсутності на роботі з 04 до 07 листопада 2020 року ,та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Оскільки оскаржене судове рішення підлягає залишенню без змін, то судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на особу, яка її подала.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді І. О. Дундар
Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков